ЗМІСТ
Загальна характеристика злочинності в сучасній Україні (до 2007 року)……………………………………………………………....3
Методологія дослідження латентної злочинності………………………10
Соціологічні методи дослідження латентної злочинності……………..….13
Спеціально-юридичні методи дослідження латентної злочинності………15
Задача……………………………………………………………………………..16
Список використаних джерел…………………………………………………..17
Загальна характеристика злочинності в сучасній Україні (до 2007 року)
Злочинність притаманна будь-якому суспільству. Це явище є доволі чуттєвим до різих змін, перетворень, що відбуваються у його житті. З іншого боку, злочинність є чинником дестабілізації суспільних відносин у державі, вона суттєво послаблює дух солідарності між співгромадянами тієї чи іншої країни.
Оскільки злочинність загрожує нормальній життєдіяльності суспільства, людство завжди переймалося питаннями її подолання.
Україна стала незалежною державою внаслідок невідворотного процесу розпаду Радянського Союзу [6, 27].
У зв’язку з прийняттям 1996 року Конституції України і необхідністю наближення кримінільного законодавства до нових політичних , економічних та соціальних умов і міжнародних зобов’язань нашої країни 5 квітня 2001 р. було прийнято новий Криміний кодекс України, Особлива частина якого складається із 20 розділів і включає 340 статей. Через прийняті зміни було криміналізовано 79 суспільно-небезпечних діянь і декриміналізовано 40. Тенденція відома: криміналізація діянь перевищує декриміналізацію [7, 83 – 90].
Впровадження ринкових реформ у перші 5-6 років існування України як незалежної держави відбувалося суперечливо і непослідовно. У зв’язку з цим виникли складні економічні та соціальні умови і, як наслідок, погіршилася криміногенна обстановка, зросла злочинність, у тому числі й організована [8, 163].
Найбільшу кількість злочинів було зареєстровано у 1995 році – 641 860. Починаючи з 1996 р.динаміці злочинності притаманне зменшення. Певні коливання у бік збільшення мали місце у 2000 р. (567 800) та 2003 р. (556 351). Що стосується показника злочинності за 2003 рік, то треба відзначити, що його суттєве зростання, за поясненнями МВС , було зумовлене наведенням певного порядку в обліку злочинів [9,25].
Разом з тим у 2004 році відповідно до попереднього року злочинність зменшилась на 6,8%, що в абсолютному вимірі дорівнювало 520 105 злочинам. Коефіцієнт інтенсивності злочинності на 100 тис. населення 1092 злочини.
Аналіз сучасного стану злочинності неможливий без урахування іншого важливого показника – рівня судимості. Наприклад, кількість засуджених у період 1991–1996 рр. зросла у 2,2 рази. Після 1996 р. спостерігається зменшення кількості засуджених.
Розглянемо розподіл сучасної злочинності на території України (географію злочинності). Найвищі коефіцієнти інтенсивності злочинності, як і у 1995 р., фіксуються в урбанізованих регіонах України. У 2007 р. 1-ше місце посіла Запорізька обл. – 1452 злочини на 100 тис. населення.далі криміногенні території розподілилися так: Луганська – 14142, Донецька – 1052, Дніпропетровська – 1022 злочини на 100 тис. населення. Значно кращою є криміногенна ситуація у західних аграрних областях України: Івано-Франківська – 403, Закарпатська 412, Тернопільська – 430 злочинів на 100 тис. населення. У Харківській області інтенсивність злочинності дорівнювала 888 злочинам. На 100 тис населення, що є наближеним до середнього показни ка по всій Україні.
Окремого значення набуває такий показник, як розкриття злочинів. У цілому в країні він становив у 1996 р. 62,3%, 1997 р. – 68,3%,в 1998р. – 70,5%, в 1999 – 73,4%, 2000 – 74,0%, в 2001 р. – 77,3%, в 2002 р. – 83,3%, в 2003 р. – 69,3%, в 2004 р. – 65,7%, в 2005 р. – 64,5, в 2006 р. – 66,6%, в 2007 р. – 69,5%.
Дані про розкриття злочиніввизначаються за кінцевими наслідками розслідування кримінальних справ. На думку дослідника Сташиса, показником розкриття злочинів повинен стати обвинувальний вирок суду [6, 31].
За даними судової статистики, кожний рік суди розглядають приблизно 33 – 36% від усіх порушених кримінальних справ. На 1 січня 2006 року залишилися нерозкритими 1 млн 646 тис. злочинів, учинених за минулі роки [10, 8].
Статистичні дані останніх років виразно свідчать про помітну тенденцію до гуманізації призначення судами кримінального покарання особам, визнаним винними у вчиненні злочинів. Так, щорічно зменшується кількість засуджених до позбавлення волі на певний строк. Суди здебільшого призначали цей вид покарання засудженим за тяжкі та особливо тяжкі злочини.
До позбавлення волі на певний строк у 2007 році засуджено 42,3 тис. осіб, або 25,5% від загальної кількості засуджених.
Частіше застосовуються альтернативні позбавленню волі види покарання. Так, упродовж 2007 року обмеження волі застосовано майже до 3,9 тис. осіб (2,4% від усіх засуджених), громадські роботи – з до 4,6 тис. (2,8%), арешт – до 2,3 тис. (1,4%), виправні роботи – майже 1,5 тис. (1%). Штраф як основне покарання було призначено у 2007 р. до 16, 7 тис. осіб (10,1%), в той же час як у 2006 р. тільки до 15,5 тис. (8,7%).
Протягом 2007 р. судами звільнено від відбування покарання 93,6 тис. засуджених, що на 9,3% менше, ніж у 2006 р. з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи винного та інших обставин справи суди звільнили від відбування покарання з випробуванням більше половини засуджених, що становить 88,7 тис. осіб, або 53,6% від загальної кількості засуджених.
На сьогодні тенденція до гуманізації відображена у Законі України від 15 квітня 2008 р. № 269-VI «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» [11, 17].
Найбільш реальним показником серед окремих видів злочинів є показник кількості зареєстрованих умисних вбивств. Серед злочинів проти особи вбивство становить особливу небезпечність. Це найтяжчий злочин проти життя людини, тому рішуча боротьба з умисними вбивствами є важливим завданням правоохоронних органів. Найбільша кількість зареєстрованих злочинів цього виду припадає на 1996 р., коли було зареєстровано 4 896 випадків. Що порівняно з 1991 р. склало +168,7%. До 2001 р. включно кількість умисних вбивств трималася майже на одному рівні що у перекладі на коефіцієнтис тановило 9,8 вбивств на 100 тс. Осіб населення. В останні роки як в абсолютних, так і у відносинах показниках кількіст цих злочинів ьзменшилась. У 2007 р. коефіцієнт досяг6,2 вбивств на 100 тис. населення.
Що стосується інших зареєстрованих злочинів, то показники їх вчинення багато в чому залежать від соціально-економічного стану держави та її політики щодо боротьби з окремими злочинами. Серед корисливо-насильницьких злочинів, які належать до так званої вуличної злочинності і негативний вплив яких громадяни відчувають безпосередньо, найбільш поширеними є грабежі і розбої [6, 35].
Найбільше було зареєстровано грабежів у період 2004 – 2006 рр. питома вага цього виду злочинів у 90-ті роки і на початку нового тисячоліття не перевищувала 4-5%, але з 2004 по 2006 р. збільшилася від 8% до 10%. У 2007 р. частка цих злочинів становила 8% від усієї зареєстрованої злочинності.
Найвищий стрибок показників розбоїв спостерігався у 1993 р. (з 3 950 до 5 126 випадків). Далі кожного року реєструвалися приблизно однакова кількість злочинів цього виду (5 400 – 5 700 в абсолютному вимірі, питома вага складала 1 – 1,5% від усіх зареєстрованих злочинів). Останніми рокамт правоохоронні органи активізували діяльність щодо виявлення даного виду злочинів. На тлі загального зниження злочинності динаміка розбоїв збільшилась у 2005 р. на 21% порівняно з 2004 р. у наступні роки зменшився цей вид злочинності
Серед тяжких злочинів проти життя та здоров’я особи найбільше скорочення показників зафіксовано стосовно такого –злочину, як зґвалтування. Якщо у 1996 р. в Україні було зареєстровано 1759 випадки зґвалтувань, то в 2007 р. – 878 [6, 36].
За весь період, який розглядається, найбільшу питому вагу в структурі всієї злочинності становлять крадіжки. До 2001 р. , тобто до прийняття чинного Кримінального кодексу України , у законодавстві існували 2 статті – 81-ша (розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки) та 140-ва (крадіжка), які у чинному КК України подано в одній статті – 185.
З 1991 по 1995 р. крадіжки складали понад 50% від усіх злочинів: у 1991р – 55%, у 1992 р. – 59%, у 1993 р. – 58%, у 1994 р. – 55%, у 1995 р. – 50%. У подальшому питома вага злочинів стала зменшуватись: у 1997 – 2004 рр вона коливалася від 49 до 44%. Останніми роками ситуація змінилася: у структурі всієї злочинності крадіжки складали 38% у 2005 р., 31% у 2006 р., 28,4% у 2007 р.
До зменшення кількості зареєстрованих крадіжок останніми роками призвела зміна законодавства: якщо вартість викраденого становить менше ніж 772,5 грн, то такі дії вважаються адміністративним правопорушенням.
Проаналізуємо стан протидії «новим» злочинам, в тій протиправній діяльності, що була криміналізована у чинному КК України. Виявлення і розкриття саме цих злочинів є пріоритетним завданням правоохоронних органів. Це торгівля людьми та легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом. Виявлення злочинів цього виду збільшилась у 4 рази. За оцінками голови представництва Міжнародної організації з міграції, за період 2001 – 2008 рр. близько 100 тис українців стали жертвами торгівлі людьми [6, 37].
Впровадження ринкових відносин в Україні з невідворотністю призвело до такого злочину, як легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 Кримінального кодексу України України) [3, 6].
Але впровадження відповідної статті у КК України автоматично не призводить до зменшення обсягів фінансових операцій та угод з доходами, одержаним и завідомо злочинним шляхом. Досвід країн, де відповідне законодавство існує десятки років, свідчить про те, що тільки систематичні та комплексні заходи можуть дати позитивний результат.
Існує низка проблем, пов’язаних із реальним застосуванням ст 209 Кримінального кодексу України . Якщо порівняти ці дані з даними судової статистики, то кількість засуджених за цей злочин є незначною: 2002 р. – 20, у 2003 р. – 44, у 2004 р. – 32, у 2005 р. – 35, у 2006 р. – 27, у 2007 р. – 49 осіб.
Найбільш сталими зростаючим показником, що викликає занепокоєння українського суспільства, є динаміка злочинів у сфері обігу наркотиків. Торгівля наркотиками є другим за величиною злочинним бізнесом у світі, що дає злочинцям, за оцінками експертів, 320 млрд доларів виторгу [12].
Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин,їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення передбачена в Р.ХІІІ КК України. Кількість виявлених злочинів, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин,їх аналогів або прекурсорів, в Україні за роки незалежності (порівняно до 1991 р.), збільшилась у 6 разів. Зросла також питома вага цих злочинів у всій злочинності – від 3% у 1991 р. до 15,9%у 2007 р.
За даними Департаменту інформаційних технологій МВС України, у 2003 р. перебували на обліку 119 965 споживачів наркотиків, у 2007 р. – 173 328, причому зростання цього показника порівняно до 2006 р. склало 12,2%. Фахівці МВС стверджують, що кількість хворих на наркоманію може досягти 1 млн осіб, громадські організації надають інші дані – 2 млн. Безумовно, дані, що свідчать про зростання показників злочинів цього виду, є далеко не повним, що пов’язано з високою латентністю цих злочинів.
Майже ¼ від усіх виявлених злочинів цього виду припадає на три області України: Донецьку, Дніпропетровську, Луганську, де спостерігається найбільш загрозлива ситуація у сфері незаконного обігу наркотиків. У 2006 р. на 50% більше, ніж у 2005 р.,було викрито міжнародних каналів надходження в Україну наркотичних засобів.
Одна з найбільших проблем українського суспільства – проблема боротьби з хабарництвом. Загальновідомо, що цей злочин є високолатентним, поряд з іншими злочинами у сфері службової та господарської діяльності, злочинами, пов’язаними з використанням електронно-обчислювальних систем та комп’ютерних мереж, наркобізнесом, організованою злочинною діяльністю.
Відомий російський кримінолог В. В. Лунєєв підкреслює, що злочинність влади, багатства та інтелекту, тобто інституціональна організована і корупційна злочинність, практично недоторканна.
У 1991 р. було зареєстровано 1028 злочинів цього виду, у 2007 р. – 2775. Порівняємо ці дані з кількістю засуджених. Якщо в 1998 р. в Україні було засуджено 508 хабарників (з 2448 зареєстрованих злочинів цього виду), то у 2001 р. – всього 359 (з 2275 таких злочинів). У наступні роки кількість засуджених поступово збільшувалась: у 2002 р. – 588, у 2003 р. – 534, у 2004 – 584, у 2005 р. – 603, у 2006 р. – 687, у 2007 р. – 696 осіб. За період з 1998 в Україні було засуджено одну особу за ст. 370 КК України – провокація хабара [5, 733].
Питома вага цього виду злочинів у 2005-2006 р.р. у структурі всієї злочинності збільшилась до 0,8%. Крім того, збільшилася частка злочинів, де розмір хабара перевищував 10 тис. і 30 тис. грн. Таких випадків у 2006 р. було зафіксовано 125 і 54 відповідно [6, 42-43].
Злочинність завдає суспільству великої моральної і матеріальної шкоди. Однак сучасна кримінальна статистика веде вельми обмежений облік потерпілих.
Значну кількість серед потерпілих становлять неповнолітні особи, і останніми роками вона збільшується.
Кримінально-правова статистика обліковує серед потерпілих лише фізичних осіб, хоча шкода завдається і юридичним особам. Важливий показник – це матеріальна шкода від злочинів.
Розмір моральної шкоди визначається потерпілим залежно від завданої шкоди і витрат, пов’язаних з усуненням несприятливих наслідків злочину. Ці дані в офіційній статистиці відсутні.
За даними ООН, яка проводила комплексні дослідження злочинності у 64 країнах світу. Збитки від злочинності становлять у розвинутих країнах 5% ВВП , у країнах, що розвиваються, – 14%.
В Україні реєструється приблизно чверть злочинів від загальної кількості повідомлень про злочини, що свідчить, про серйозні проблеми на стадії реєстрації злочинів, а також латентизацію злочинності.
Потрібні щорічні опитування населення стосовно того, чи були громадяни жертвами злочинів. Без цього неможливо об’єктивно дослідити реальні тенденції динаміки злочинності. Такі опитування вважаються альтернативними джерелами інформації щодо стану злочинності.
Основні тенденції злочинності формуються під впливом різноманітних суспільно-політичних явищ. Саме тому гармонізація соціальних, політичних, економічних, психологічних, правових відносин в Україні є нагальним пріоритетом громадянського суспільства і держави [6, 46].