2. Методологія дослідження латентної злочинності

По-перше, ми зазначимо, що ж саме являється латентною злочинністю у кримінологічному аспекті. Як зазначає професор Даньшин І. М., латентність злочинності — ознака, яка відображає існування в країні тієї реальної ситуації, коли певна частина злочинності зали­шається неврахованою. В усіх державах фактична злочинність пе­ревищує ту кількість злочинів, які зареєстровані їх органами. Так було раніше, так залишається і зараз. У зв'язку з цим практика свідчить про те, що інформація, заснована на статистичному відоб­раженні, має спотворений характер, далеко не відповідає дійсності [4, 43]. Закалюк А. П. характеризує латентну злочинність у такий спосіб, він зазначає, що фактично вчинена злочинність, яка не стала предметом реєстрації злочинів, називається латентною (від лат. Іаіет (Іаіепііз) — прихований, невидимий). Латентна злочинність, її розміри обумовлюють викривлене, неповне уявлення про злочин­ність в цілому і тому мають вивчатися, визначатися для отриман­ня більш адекватного уявлення про фактично вчинену кількість злочинів.

Латентна злочинність визначається як частка злочинності, що становить сукупність злочинів різних видів, які вчинені, але зрізних причин не стали предметом передбаченого законом реагування у вигляді порушення кримінально-процесуального провадження та притягнення винних у їхньому вчиненні до відповідальності.

Латентна та інша (нелатентна) злочинність пов'язані між со­бою і впливають одна на одну. Зростання та посилення небезпеч­ності загальної злочинності через її організованість, професіо­налізм, тиск на потерпілих та співробітників правоохоронних органів, корупцшие розкладання останніх тощо супроводжують­ся намаганням злочинців уникнути викриття, тобто до збільшен­ня частки латентних злочинів. Цьому намаганню у вигляді «су-противу» може сприяти й підвищення активності у боротьбі зі злочинністю за принципом: «дія викликає протидію». З іншого боку, латентна злочинність, як зазначалося вище, суттєво викрив­лює уявлення про реальний стан злочинності, послаблює резуль­тативність боротьби з нею, спричиняє безперешкодне відтворен­ня останньої. Злочинність, що залишається поза реагуванням правоохоронної системи, негативно впливає на соціально-психо­логічний клімат у суспільстві. Вона породжує недовіру громадян до здатності державної влади забезпечити їхню безпеку від зло­чинних проявів [2, 177].

Отже, наше завдання навести приклади й охарактеризувати методи дослідження латентної злочинності.

Для виявлення латентних злочинів застосовується низка таких непрямих методів: статистичні методи, соціологічні методи, логіко-математичні методи, економічні, історичні та політологічні методи.

Для досягнення об'єктивізації показників злочинності існують два шляхи. Перший з них полягає в реальному попередженні вчинюваних у країні злочинів. Другий шлях – це діяльність по виявленню вже вчинених посягань, невідомих правоохоронним органам, у результаті чого фактичні злочини із розряду прихованих потрапляють в офіційний статистичний облік. Для здійснення подібної діяльності застосовуються різні заходи і способи. Названі заходи здійснюються у сфері виховання громадян, зокрема правового виховання, з метою підвищення їх правосвідомості; у соціальній сфері (наприклад, заходи, спрямовані на збільшення довіри населення до правоохоронних органів, статутна діяльність громадських організацій); у правоохоронній сфері (мається на увазі їх активність, спрямована на зниження латентності злочинів); у державно-політичній сфері, тобто у діяльності всіх державних органів, що впливають на злочинність; у нормотворчій діяльності (декриміналізація правопорушень, що не становлять великої суспільної небезпечності, та ін.). Заходи і способи зниження латентної злочинності, що були пiдданi аналiзу, дозволили виділити серед них такі конкретні і найбільш важливі, як-от: а) вдосконалення статистичного обліку злочинів; б) підвищення вимогливості до додержання порядку ведення кримінально-правової статистики; в) підвищення рівня професіоналізації працівників правоохоронних органів, зміцнення їх матеріальної бази; г) широке проведення правової пропаганди серед населення з метою підвищення його правової культури і правосвідомості; ґ) вдосконалення законодавчих та інших норм, що регламентують діяльність правоохоронних органів, систематичний і принциповий контроль за їх додержанням; д) забезпечення гарантій захисту свідків і потерпілих; е) усунення необ'єктивності, неповноти статистичних показників про фактичну злочинність, формального ставлення працівників статистичного обліку до дорученої роботи, виключення випадків зловживань з їх боку; ж) систематичне проведення аналітичної роботи з визначення кількісно-якісних характеристик злочинності, виявлення повної кримінологічної характеристики особи злочинців; з) своєчасна розгорнута публікація даних про злочинність у країні, призначена для практичних працівників і науковців. Позитивні результати діяльності по зниженню латентної злочинності, безумовно, багато в чому залежать від неухильного додержання перелічених заходів, їх економічного, фінансового і кадрового забезпечення.