История(книга)

власність. Економічною й адміністративною одиницею вважалася гро

мада. Перші народовольчі організації в Україні з’явилися восени

1879 р. (в Харкові – І. Глушкова, у Києві – В. Бичкова, в Одесі – М. Три гони). Після вбивства народниками 1 березня 1881 р. Олександра II

царат розгромив виконавчий комітет «Народної волі». Вціліла лише В. Фігнер, яка з квітня 1881 р. розгорнула активну роботу в Одесі (створила друкарню, жіночий гурток, організувала напад на військового

прокурора генерал майора Стрельникова). Виникли групи в Києві, Хар кові. Після арешту Фігнер у 1883 р. підпілля було обезголовлено.

У січні лютому 1884 р. у Парижі проходив з’їзд народовольців, який розглянув питання відродження «Народної волі». В Україні починають діяти народовольчі групи в Харкові, Одесі, Києві, Сімферополі, Лугансь

ку. У вересні 1885 р. у Катеринославі пройшов з’їзд народовольців, почала виходити газета «Библиотека «Народной воли».

Паралельно діяли чорнопередільці. До Центрального Петербурзького

гуртка входили Г. Плеханов, Л. Дейч, В. Засулич. Після від’їзду їх за кордон і арештів у січні 1880 р. у Петербурзі виникає новий гурток, що проголосив себе центром партії «Соціалістів федералістів». Гасло «Зем ля і воля» залишилось бойовим девізом чорнопередільців. Після рево

люції в країні мав утвердитися федеративний принцип, федерація гро мад. Земля, заводи належать народу. Народи одержують автономію, або незалежність. «Чорний переділ» мав вплив в Україні на радикальну

молодь. Його послідовники діяли в Україні й у середині 80 х років.

Отже, народницький рух, здійснивши еволюцію від ідеалізації се

лянської громади й народу до терористичних форм боротьби, що також

виявили свою політичну неспроможність, до 80 х років майже зникає як політичне явище. Колишні народники приєднуються до інших суспіль но політичних течій: лібералізму чи марксизму.

Нові терміни і поняття

Терор (з лат. terror – страх) – система і методи насильницької боротьби революційних елементів з представниками влади чи панівної групи.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Программа «Земли и воли». Май 1878 г. Окончательная редакция // http:/ /www.hist.msu.ru/ER/Etext/zemvol.htm

2.Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ століття: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 487 499.

3.Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII – початок ХХ ст.) – Львів: Світ, 1996. – С. 316 318.

4.Сарбей В.Г. Національне відродження України. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. – С. 215 220.

191

5.11. СОЦІАЛЬНОBЕКОНОМІЧНИЙ

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

УСКЛАДІ АВСТРО – УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

ВДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Після подій 1848 р. уряд звертав увагу насамперед на нейтралізацію українського національно визвольного руху. Друга половина ХІХ ст. у

західноукраїнських землях ознаменована наступом реакції. 31 грудня 1851 р. імператор Франц Йосиф скасував так і не введену в дію консти туцію 1849 р., увів цензуру, заборонив громадські організації. У Галичині до травня 1854 р. затвердився військовий режим. Управління Галичиною здійснювалося через вищий адміністративний орган – намісництво.

Наприкінці 50 х років погіршення міжнародного становища Австрії, невдоволення австрійської буржуазії, національне пробудження народів імперії, ріст селянського руху тощо, спонукали уряд приступити до

розробки нової конституції, що законодавчо закріпила би перехід від централізму до федералізму. Польська шляхта Галичини, користуючись цим, узяла курс на автономізацію Галичини під своїм патронатом. У 1861 р. були створені Галицький і Буковинський крайові сейми, що

вирішували місцеві питання. Фактично влада знаходилася в руках польської шляхти, що зміцнювала власні позиції, насаджувала польську мову, придушувала українську культуру.

У1867 р. після прийняття нової конституції Австрія перетворювалася

вдуалістичну Австро Угорську монархію, що поділялася на 2 частини:

Ціолейтанію (входили і Галичина з Буковиною) і Транслейтанію (до неї

відносилася й Закарпатська Україна).

Економіка західноукраїнських земель мала чітко виражений коло ніальний характер. Реформа 1848 р. скасувала панщину. Держава

викуповувала у поміщиків селянські землі, але селяни повинні були з

1858 р. виплатити борг протягом 40 років. У Східній Галичині з’явилося 375 тис. вільних селянських господарств, землеволодіння селян зменши лося (2/3 господарств мали менше 10 моргів; 1/4 – до 2 моргів. Серед

селян було 80% бідняків, 15 % середняків, 5 % заможних. За поміщиками

залишалися кращі землі (40 %), контроль над лісами, пасовиськами, винокурні, продаж горілки. Подібне спостерігалося й у Закарпатській Україні.

Основною галуззю сільського господарства було землеробство. Се

лянські господарства не виходили за кордони напівнатурального вироб

ництва, мали слабкі зв’язки з ринком. У гірських районах переважало

вівчарство. З технічних культур висівалися тютюн і льон. За темпами розвитку сільського господарства і застосуванням нової техніки помітне

192

відставання від інших районів Австро Угорської імперії, українських

земель Російської імперії.

У промисловому відношенні західноукраїнські землі залишалися найвідсталішими провінціями Австро Угорщини (уряд стимулював роз

виток насамперед австрійських і угорських земель). Інтенсивно розви валися тільки видобувні галузі промисловості. З 1869 р. почалося вико ристання парових машин для буріння нафтових свердловин. З 1874 р.

до 1900 р. видобуток нафти зріс у 12 разів (до 326,3 тис. тонн). Але нафтопереробні заводи не будувалися, нафта вивозилася до Австрії й Угорщини. Активізувався видобуток бурого вугілля (шахти були неве ликі – до 20 осіб); традиційний видобуток солі. Володіючи запасами деревини, Західна Україна не мала власної меблевої й інших галузей

деревообробної промисловості. Зате на повну силу працювала лісопиль на промисловість (щорічно вирубували в Карпатах понад 6 млн. куб. лісу). У Східній Галичині в 1900 р. працювало 123 лісопильні. Лісо

матеріали вивозилися в Європу. 14 заводів виготовляли скляну про дукцію.

У складному становищі перебувала харчова промисловість. Пивова ріння велося старими методами, у результаті чого воно не витримувало

конкуренції з Австро Угорщиною. Швидше розвивалася спиртова про мисловість (до 1900 р. – 537 підприємств) і тютюнова (3,5 тис. праці вників). Найвідсталішою була металургійна і машинобудівна промис

ловість. Понад 90% експорту становила сировина. Західноукраїнські

землі перетворилися на ринок збуту. Поступово розвивалися міста. У

Львові в 1900 р. проживало 160 тис. жителів. Але більшість міст нага

дувало сільські поселення.

Наприкінці ХIХ ст. продовжувалася соціальна поляризація західно українського суспільства. Зі скасуванням кріпосництва зросла кількість

найманих робітників у промисловості й сільському господарстві, 10 %

усіх робітників складали жінки і діти. Матеріальне становище найманих робітників було важким. Робочий день складав 13 16 годин (офіційне обмеження 11 12). Робітники одержували низьку заробітну плату, що

іноді замінялася товарами і т.д. Невдоволення таким становищем ро

бітники виражали скаргами, вимогами й еміграцією. З 70 х років почи нається страйковий рух.

Соціальні конфлікти відбувалися й у селі. Селяни на несправедли

вості відповідали звертаннями до суду на поміщиків, місцеві влади;

захоплювали угіддя, труїли поміщицькі посіви тощо. Особливий опір

селян викликало залучення їх до ремонту шляхів. Регіональною особли

вістю селянського руху на західноукраїнських землях стала його політи зація. Проявилася вона в боротьбі за рівні політичні та національні права

українського населення. З’явилася і нова форма протесту – мітинги

(віче). Уперше – в 1891 р. у Коломиї, коли сотні селян вимагали від влади

скасувати несправедливі закони, ввести в школах викладання українсь кої мови тощо.

Нові терміни і поняття

Намісництво – орган місцевого управління, запроваджений в 1849 році у 9 австрійських коронних краях, у тому числі у Галичині. Очолював намісництво призначений імператором намісник. Майже всі галицькі намісники (11 з 17) були польські магнати, які вороже ставилися до українського населення краю. Галиць ке намісництво поділялось на департаменти, кількість яких протягом другої половини ХІХ століття коливалась від 8 до 17. На початку ХХ століття їх кількість зросла, і в 1908 році галицьке налічувало налічувало 24, а в 1912 році – 37 департаментів. При намісництвах існувало чимало інших різних установ, безпосередньо йому підлеглих, через які воно здійснювало як акти центральних органів влади та управління, так і свої власні директиви. Намісництво припинило свою діяльність у жовтні 1918 року в зв’язку з перемогою національно демок ратичної революції в Галичині і створенням Західно Української Народної Рес публіки.

Морг – стара одиниця виміру землі у Польщі та Литві. 1 морг = 0,575 га. Транслейтанія; Ціолейтанії – латинська назва Транслейтанія позначає землі, розташовані на східному боці (буквально: «по той бік», якщо дивитися з боку Австрії) річки Лейти, на противагу Ціолейтанії, королівствам і землям, представ

леним в Рейхсраті і розташованим на захід від річки.

Мітинг – це організована форма політичних дій, оскільки в нього є орга нізатори, цілі та завдання (наприклад, домогтися якомога більшої підтримки виборців на користь того чи іншого кандидата і виграти виборчу кампанію). Водночас мітинг, як і будь яка багатолюдна сходка, може перетворитися за певних умов у стихійний некерований процес і супроводжуватися раптовою зміною настроїв учасників, вибухом емоцій, бурхливими пристрастями: народ, що зібрався, перетворюється у натовп, а демократія – в охлократію – владу натовпу.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Хрестоматія з історії України. Посібник для 7 11 класів середньої школи

/Упор. В.І.Гусєв, Г.І.Сургай. – К.: Освіта, 1996. – С. 129 130.

2.Безпалов М.Є., Бут О.М., Добров П.В., Шабельніков В.І. Історія України: погляд із сьогодення. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С. 93.

3.Бойко О.Д. Підручник до курсу Історія України. Історія України, 2002 // http://ukrhist.at.ua/publ/8 1 0 781

4.Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ століття: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 514 528.

5.Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII – початок ХХ ст.) – Львів: Світ, 1996. – С. 176 185.

194

5.12.РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

УДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Наприкінці ХІХ ст. загострилася потреба суспільства в професійно

підготовлених кадрах. Зріс інтерес до історії, мови, культури. Уряд Російської імперії вже не міг ефективно контролювати національно культурні процеси народів імперії. Боротьба демократичних і прогресив

них національних сил проти русифікаторської політики царату визнача ла зміст розвитку культури України другої половини ХІХ ст.

Більшість простих людей усвідомлювала необхідність знань у прак тичній сфері, зародився широкий рух народу за організацію шкільної мережі поза контролем царських чиновників. Селяни, робітники само

стійно відкривали народні школи, утримували їх. Продовжувала розви ватися мережа земських початкових навчальних закладів (у 1898 р. було 3179 земських шкіл).

Терор народників змусив уряд звернути увагу на духовенство як на силу, що здатна забезпечити мир і спокій у суспільстві. Кабінет Міністрів у 1881 р. затвердив рішення про поширення впливу духовенства на всі типи училищ. Відкривалися церковнопарафіяльні школи. Складалася

система позашкільної освіти дорослого населення (недільні, тижневі школи, вечірні класи, читальні тощо).

У західноукраїнських землях у 1869 р. Австро Угорщина провела

шкільну реформу, ввела загальне обов’язкове початкове навчання дітей

від 6 до 14 років. Церква була відокремлена від школи. Але шкіл не

вистачало: 64 % (на Буковині – 75 %) усього населення залишалося

безписемним. Австро угорський уряд дозволяв викладання українською мовою, але одночасно зросла кількість польських класів (4250 польських проти 2250 українських).

Швидко формується мережа середньої фахової освіти. Зароджується

жіноча середня освіта (у 1870 р. з’явилися перші жіночі гімназії, у 90 х роках їх було вже 77). Діти дворян мали доступ у навчальні заклади закритого типу – кадетські корпуси, інститути шляхетних дівчат тощо.

Розвивалася вища освіта. У другій пол. ХІХ ст. до Харківського і

Київського університетів додалися Новоросійський університет в Одесі в 1865 р., Харківський ветеринарний, Київський політехнічний та інші інститути. Університети мали приблизно однакову структуру: історико

філологічні, фізико математичні, юридичні і медичні факультети. Змен

шилася кількість студентів із дворян, збільшилася – з духовенства,

купецтва, інтелігенції, буржуазії, селян і робітників. Але навчання було

платним. У Львові діяли університет (філософський, юридичний, бого словський і медичний факультети) і політехнічний інститут. У 1875 р.

195

уЧернівцях відкрився університет (юридичний, філософський, бого словський факультети).

Активно розвивалися суспільні науки. Відомим українським філосо

фом другої пол. ХІХ ст. був П.Юркевич, що працював у Київській

духовній академії, Московському університеті (створив концепцію «філо софії серця», що базувалася на спадщині Г.Сковороди). Помітні успіхи були в історичній науці: розширювалися джерела, розроблялися нові ідеї (М.Костомаров, В.Антонович, М.Грушевський, Д.Яворницький тощо).

Почалася наукова діяльність одного з ідеологів «легального марксизму»

М.Туган Барановського.

Особливий розвиток одержали природничі науки, що представляли:

хімік М.Бекетов, фізіологи І. Мечников, І.Сеченов, антрополог Х.Вовк,

фізик М.Авенаріус тощо.

Науковими центрами стають університети. У 70 80 роках виникає

низка наукових товариств: історичне – Нестора Літописця та фізико

математичне в Києві, історико філологічне в Харкові.

Незважаючи на тиск царату, розвивалася література, знаходила розу

міння і підтримку передової російської, польської й австро угорської

громадськості. Після смерті Т.Шевченка (1861 р.) видатною фігурою

став П.Куліш, творець першого національного історичного роману («Чор на рада»). Реалізм був представлений у творчості М.Вовчка (перша українська соціальна повість «Інститутка»), І.Нечуй Левицького, П.Мир ного, І.Франка. Наприкінці ХІХ ст. почалася літературна діяльність

М.Коцюбинського.

Удругій пол. ХІХ ст. зростає кількість театрів, театральних гуртків (у 1859 р. у Київському університеті – гурток М.Старицького і М.Ли сенка; у 1882 р. в Єлизаветграді відкрився професійний театр, у 1891 р.

уКиєві – перший постійний російський театр). Плідно працював М.Ста

рицький (25 п’єс).

Світилом української музики був М.Лисенко. Навчався у Лейпцигу та Петербурзі, написав лірико фантастичні опери «Різдвяна ніч», «Утоп

лениця», історико героїчну «Тарас Бульба», дитячі «Коза дереза», «Пан Коцький», романси та ін. У Петербурзі творив композитор і оперний

співак С.Гулак Артемовський («Запорожець за Дунаєм»). На західноук

раїнських землях – композитор М.Вербицький.

Продовжувала розвиватися монументальна скульптура – у 1888 р. у Києві був установлений пам’ятник Б.Хмельницькому (скульптор М.Ми кешин). У 1862 1882 рр. за участю Беретті був споруджений Володи

мирський собор. У живописі того часу переважав побутовий жанр, зображення природи (Костанді, Рєпін тощо).

196

На рубежі ХІХ – ХХ ст.ст. в українській культурі з’являються прояви модернізму. В українській літературі першими модерністами були поет М.Вороний, група галицьких письменників «Молода муза». Синтезом народництва і модернізму стала «нова школа» української прози (М.Коцюбинський, В.Стефаник, О.Кобилянська). Модерн поширився і на українську архітектуру (наприклад у Києві – В.Городецький (буди нок з химерами), Г.гай (бессарабський ринок), у Львові – В.Садовський (залізничий вокзал) тощо); живопис – М.Жук, О.Архипенко й ін.

Український модернізм мав свої особливості: слабо виражений харак тер, провінціалізм. Він став спробою перебороти провінціальність,

другосортність, наблизити українську національну культуру до євро пейської.

Нові терміни і поняття

«Легальный марксизм» – ідейно політична течія частини передової російської буржуазії, що намагалася використувати для обгрунтування розвитку капіталізму в Росіїи окремі положення економічного вченняя Маркса; виникло в 90 х гг. 19 в.

Модернізм (фр. modernisme) – стильовий напрям у європейському та амери канському мистецтві (переважно в архітектурі, образотворчому й декоративно ужитковому мистецтві) кінця ХІХ – початку ХХ століть.

Лєшек Дезидерій Владислав Городецький (пол. Leszek Dezydery Wladyslaw Horodecki, травень 1863 Шолудьки, Поділля – 3 січня 1930, Іран) – польсько український архітектор модерніст, підприємець, меценат. Відомий за свої Буди нок з химерами та Римо католицький костел Святого Миколая у Києві. За характер творчості його порівнюють із А.Гауді.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Історія України мовою документів: навчальний посібник /За загальною ред. проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго Восток, Лтд», 2006. – С. 30 31.

2.Безпалов М.Є., Бут О.М., Добров П.В., Шабельніков В.І. Історія України: погляд із сьогодення. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С. 95, 98.

3.Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ століття: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 529 551.

4.Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII – початок ХХ ст.) – Львів: Світ, 1996. – С. 273 307.

5.Сарбей В.Г. Національне відродження України. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. – С. 228 245.

197

5.13. ФОРМУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ

ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В УКРАЇНІ

(кінець ХІХ – початок ХХ ст.)

Суспільно політичний рух другої половини ХIX ст. в Україні відрізняв ся суперечливістю й активністю. На західноукраїнських землях українсь кий народ, користуючись правами, які забезпечувала йому конститу ційна монархія Габсбургів, міг відносно вільно розвивати своє політичне

та культурне життя. Однією з течій суспільно політичного життя було

москвофільство – поміщицько клерикальна течія. Причини його поя

ви – зневіра частини галицької інтелігенції, підприємців у можливість

вирішити проблеми самотужки; етнічна та конфесіональна близькість

українців і росіян; віра в месіанство Росії в слов’янському світі. Соціаль

ною основою були: частина духовенства, поміщиків, чиновників, інте

лігенції.

Москвофіли не визнавали існування українського народу та його

мови, пропагували ідею єдиної російської – панруської народності – від

Карпат до Камчатки. Це цілком влаштовувало Росію, що допомагала

москвофілам фінансами. Лідерами москвофілів були – історик Д. Зуб

рицький, священик І. Наумович та ін. У 1870 р. була заснована Руська Рада (її вважали прямою спадкоємницею Головної Руської Ради 1848 р.). Москвофіли видавали безліч літератури (газети «Слово», «Наука», «Га личанин» та ін.). Друкували етнографічні матеріали, добутки російських

письменників (у т.ч. слов’янофілів). Москвофіли спробували створити окреме «язичіє» – суміш української, російської, польської, церковно слов’янської мов.

Протилежну позицію займали народовці. У вирішенні внутрішніх справ орієнтувалися не на російського царя, а на український народ

(українці – окремий народ від Карпат до Кавказу). Виникло народовство в 1861 1862 рр. Виявлялося воно насамперед у прагненні підвищити культурний рівень і національну свідомість українського народу, захи

стити його мову і літературу. Пропагували роботи Т. Шевченка, І. Котляревського, В. Антоновича, М. Драгоманова та ін. Народовцями

ставали молоді інтелігенти – учителі, адвокати, лікарі, студенти. Ліде

рами – В.Шашкевич (син М. Шашкевича), О. Барвинський, А. Волошин та ін. Діяльність народовців велася в двох формах: пропаганда націо нальних і культурно просвітницьких ідей у періодичних виданнях (жур нали «Вечорниці», «Позначка», «Русалка», газети – «Справа», «Букови

на» тощо) та пропаганда національних ідей через створення різних товариств, гуртків, культурно освітніх установ. У 1864 р. був заснований

198

перший український професійний театр у Львові. У 1868 р. відкрито

товариство «Просвіта» (наприкінці ХIX ст. у ньому було 816 читалень і

19 філій). Тисячі людей через «Просвіту» стикалися з кращою україн ською літературою, знайомилися з передовими методами ведення гос

подарства тощо. Були створені кооперативи «Народна торгівля», «Сільський господар» та ін. Виникають спортивно пожежні товариства «Сокіл» (1898 р.) та «Січ» (1900 р.), які стають зародком майбутнього

війська. У 1873 р. було створене Літературне товариство ім. Т. Шевченка (у 1893 р. товариство перетворене у наукове).

У1885 р. народовцями була обрана Народна Рада, що вважала себе спадкоємицею Головної руської ради. Згодом у народовському русі почалися розмежування. Частина ступила на угодівський шлях, інші

залишилися на радикальних позиціях. У листопаді 1890 р. лідери наро довців О. Барвинський, К. Левицький та ін. уклали договір з австрій ським намісником у Галичині: за кілька депутатських місць у парламенті,

відкриття трьох українських гімназій, збільшення кількості українських кафедр у Львівському університеті тощо зобов’язувалися підтримувати політику австрійського уряду; була проголошена «нова ера» у відносинах народовців з австрійським урядом і польською шляхтою.

Радикально настроєні діячі в 1890 р. створили РуськоBукраїнську радикальну партію (РУРП), яка одним зі своїх завдань висунула боротьбу

з«новоерівцями» і, крім того, утвердження ідеалів наукового соціалізму,

демократизацію громадського життя. Засновниками і керівниками партії

були І. Франко, М. Павлик, С. Данилович. У діяльності радикалів

об’єдналися соціалістичні та національні сюжети. Радикали видавали

для селян газети «Хлібороб», «Громада«; критикували державний лад, москвофілів і «новоерівців», захищали селян і робітників.

1899 р. – після розколу РУРП з неї виокремлюються марксистське

крило, що оформлюється в Українську соціалBдемократичну партію (УСДП)

на чолі з М.Ганкевичем, та Українська національноBдемократична партія (НДП) на чолі Ю.Романчуком. Усі ці партії стояли на платформі по літичної самостійності України.

В Росії українці жили під урядовою забороною українства, де кожен

прояв національної ідентичності вважався за сепаратизм, «мазепинство». Улітку 1891 р. на могилі Т.Шевченка в Каневі чотири студенти – М.Бязькевич, М.Байздренко, В.Боровик та І.Липа – заснували таємне

товариство під назвою «Братство тарасівців». Тарасівці вимагали, щоб

кожен українець у приватному та громадянському житті був послідовним

і робив все, що вимагає ідея відродження України.

У1900 р. в Харкові з ініціативи Д.Антоновича була заснована перша на східноукраїнських землях українська політична організація – РеволюB

199

ційна українська партія (РУП), що об’єднала «вільні громади» Києва, Харкова, Полтави та інших міст. Першим програмним документом стала брошура «Самостійна Україна», автором якої був харківський адвокат

М.Міхновський. Головні ідеї брошури: московські царі не дотримували

Переяславського договору 1654 р., отже, його варто вважати недійсним; мета революціонерів – створити політично незалежну українську дер жаву від Карпат до Кавказу; засіб її створення – «боротьба кривава і нещадна». До РУП примкнула молодь різних напрямків. У 1902 р.

пройшов перший з’їзд, на якому головним завданням партії було підви

щити рівень політичної свідомості українського селянства. У березні

1902 р. у Чернівцях вийшов перший випуск «Гасла», де РУП була названа

соціалістичною партією. Частина членів РУП, яка була цим незадово

лена, вийшла й утворила Народну українську партію, а в 1903 р. з РУП

вийшла група Б.Ярошевського, що створила Українську соціалістичну партію. Селянські виступи на Полтавщині в 1902 р., вплив марксизму

призвели до того, що ідеологи РУП стали прихильниками соціал демок

ратичних ідей. У січні 1904 р. ЦК РУП видав заяву про перехід на соціал

демократичні позиції. У грудні 1905 р. на ІІ з’їзді РУП перейменували

в Українську соціалBдемократичну партію. У 1905 р. виникає Українська

радикальноBдемократична партія (С.Єфремов, С.Чикаленко та ін.), яка проіснувала до 1907 р. Її спадкоємцем у 1908 р. стало Товариство укB

раїнських поступовців (ТУП) за участю М.Грушевського.

Нові терміни і поняття

Месіанство – 1. У деяких релігіях – вчення про пришестя на землю рятівника, що виконає божу волю. 2. Реакційне шовіністичне вчення про особливу, дуже важливу роль якогось одного народу в історії.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Історія України мовою документів: навчальний посібник /За загальною ред. проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго Восток, Лтд», 2006. – С. 32 33.

2.Безпалов М.Є., Бут О.М., Добров П.В., Шабельніков В.І. Історія України: погляд із сьогодення. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С. 93 99.

3.Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII – початок ХХ ст.) – Львів: Світ, 1996. – С. 316 330.

4.Сарбей В.Г. Національне відродження України. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. – С. 255 262.

5.Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної істо рії. – К.: Либідь, 1993. – С. 7 39.

200