История(книга)

Проте гетьманування Дорошенка на Лівобережній Україні тривало недовго. Занепокоєні зміцненням гетьманської влади в Україні сусідні

держави взялися підривати її шляхом підтримки суперників Дорошенка і

прямою військовою агресією. Кримські татари підтримали претендента на гетьманську булаву запорізького писаря П. Суховієнка. Дорошенко, при

значивши наказним гетьманом на Лівобережжі Д. Многогрішного, був змушений повернутися у Правобережну Україну. На початку 1669 р.

Дорошенкові з допомогою запорожців вдалося розгромити Суховієнка і його союзників – кримських татар.

Відсутністю Дорошенка у Лівобережній Україні скористалися против

ники гетьмана, які в середині березня 1669 р. у м. Глухові проголосили гетьманом Д. Многогрішного. В цих складних умовах, намагаючись ней тралізувати ворожі дії Криму і отримати допомогу у боротьбі проти Речі

Посполитої і Московії, Дорошенко восени 1669 р. уклав союзний договір

з Туреччиною. П. Дорошенко отримав від турецького султана титул сан$ джак бея. За цим договором територія Української держави мала охоплю

вати землі від Перемишля до Путивля; підтверджувалося право вільного вибору гетьмана, який обирався навіки; українська православна церква

зберігала автономію у складі Константинопольського Патріархату; украї нське населення звільнялося від сплати податків і данини на користь

турецької казни; на українських землях турки і татари не мали права споруджувати мечеті і брати ясир; Туреччина і Кримське ханство не

повинні були укладати мирних договорів з Польщею і Московією без згоди гетьмана; султанські грамоти, які стосувалися України, мали писатися турецькою та українською мовами.

Восени 1671 р. польська армія на чолі з Яном III Соб’єським повела

наступ на Поділля і захопила Брацлав, Могилів, Вінницю. Навесні 1672 р.

розпочалися широкомасштабні воєнні дії. Дорошенко, отримавши воєнну допомогу від Туреччини, перейшов у наступ. 27 серпня 1672 р. об’єднана українсько турецько татарська армія, яку очолювали турецький султан Мохамед IV, кримський хан Селім Гірей та гетьман Дорошенко, здобула фортецю Кам’янець і рушила в Галичину. На початку вересня 1672 р. українсько турецько татарські війська обложили Львів. Не маючи засобів для продовження війни, польський уряд 5 жовтня 1672 р. уклав Бучацький мирний договір, за яким Польща відмовлялася від претензій на Правобе

режну Україну. Московська держава вирішила, не порушуючи Андрусівсь

кого перемир’я з Річчю Посполитою, захопити Правобережжя. В червні 1672 р. замість скиненого з гетьманства Д. Многогрішного лівобережним гетьманом було обрано І. Самойловича, якого 17 березня 1674 р. було проголошено гетьманом всієї України.

В червні 1674 р. московська армія під командуванням воєводи Г. Ромодановського і козацькі полки на чолі з гетьманом І. Самойловичем

141

вступили у Правобережжя і взяли в облогу гетьманську столицю – Чиги рин. Два тижні гетьманські війська завзято обороняли місто. На допомогу Дорошенкові під Чигирин підійшла турецько татарська армія Кари Мус тафи, яка змусила І. Самойловича і московські війська відступити.

Правобережна Україна знову перейшла під владу Дорошенка. Проте

ситуація на Правобережжі була надзвичайно складною. Роки виснажливої війни перетворили українські міста і села на правому березі Дніпра на

суцільну руїну. Турецькі залоги, закріпившись у стратегічно важливих містах, вимагали сплати данини турецькому султанові, руйнували церкви

або перетворювали їх на мечеті, грабували і захоплювали в полон місцеве населення. Жителі змушені були тікати на лівий берег Дніпра, сподіваю

чись знайти там безпечні умови для життя. Авторитет Дорошенка серед українського населення почав падати. В цій ситуації розчарований політи

кою Туреччини Дорошенко вирішив зректися булави.

Восени 1675 р. на козацькій раді в Чигирині Дорошенко склав геть

манські клейноди. 19 вересня 1676 р. 30 тисячна московська армія і полки

І. Самойловича розпочали штурм гетьманської столиці, яку обороняв всього двохтисячний загін сердюків. Після кількагодинного запеклого бою Дорошенко, розуміючи всю безвихідь становища, переконав козаків при

пинити опір.

Після зречення з гетьманства Дорошенко, на вимогу царського уряду, переїхав до Москви. В 1679 1682 рр. Дорошенко був призначений вятським

воєводою і мешкав безпосередньо у Вятці. Останні роки життя Дорошенко провів у с. Ярополчому під Москвою, яке було віддано йому в володіння, де і помер у 1698 р.

Усе життя і діяльність гетьмана Дорошенка були спрямовані на досяг нення повної незалежності та збереження територіальної єдності України. Йому вдалося поновити гетьманську владу над об’єднаною Україною.

Проте цей успіх був короткочасним. Причиною того були незацікавленість

сусідніх держав у сильній Українській державі, боротьба старшинських угрупувань за владу і проросійські настрої населення Лівобережжя.

Нові терміни і поняття

Санджак бей – правитель області.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ // http://litopys.org.ua/samovyd/sam.htm

2.Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ сто ліття: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 238 245.

3.Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція XVII ст. (1648 1676 рр.) – К.: Альтернатива, 1999. – С. 277 329.

4.Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К.: Генеза, 1997. – С. 220 223.

142

4.9. ДІЯЛЬНІСТЬ ГЕТЬМАНА І.МАЗЕПИ.

СПРОБА ДОСЯГНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ

НЕЗАЛЕЖНОСТІ УРАЇНИ

У 1687 р. гетьманом Лівобережної України стає Іван Мазепа (1640 1709 рр.). Початок його гетьманства ознаменований підписанням ним,

козацькою старшиною та представниками Росії на р. Коломак КоломацьB ких статей, за якими автономні права України знову обмежувалися

(гетьман не мав права без царського указу зміщувати козацьку старшину з посад; в Батурині при гетьмані розташовувався московський стрілець

кий полк; Війську Запорозькому заборонялися зносини з чужоземними державами; заборонялася торгівля з Кримом; козацька верхівка мала

сприяти українсько російським шлюбам; категорично заборонялося

говорити, що «малоросійський край гетьманського регименту», тобто заперечувався державний характер гетьманської влади). У 1689 р. ро сійським царем стає Петро І. Мазепа присягає на вірність новому царю,

ставши його довіреною особою. Гетьманська булава та підтримка царя

відкрили шлях до збагачення. Мазепа стає одним із найбагатших фео далів Європи (володів 20 тис. маєтків, 100 тис. селян в Україні, 20 тис.

кріпаків в Росії).

Внутрішня політика Мазепи:

1.Збільшення земельної власності старшини та монастирів (роздав понад тисячу дарчих на землю, у т.ч. рангових володінь, тобто земель

державного скарбу, заселених посполитими, доходи від яких йшли на утримання певних осіб).

2.Створення української аристократії (дворянства) – до корпусу

нової (старшинської) еліти почали зараховувати вже не тільки саму

посадову старшину Війська Запорозького, а й членів старшинських

родин, яким не вистачило посад у військово адміністративній ієрархії.

Йдеться про розпочате гетьманом наділяння титулами знатних това

ришів – бунчукового, значкового і військового. Ці титули урівнювали їх носіїв з посадовою старшиною, практично вже не пов’язуючи з виконанням службових функцій у війську чи адміністрації.

3.На зламі XVI XVIII ст.ст. фіксується повернення до панщини (у

1701 р., уперше після Визвольної війни, виходить указ про обов’язкову 2 денну панщину для посполитих Ніжинського полку на Чернігівщині).

4.Складні взаємини з Запорожжям. Намагався поставити під свій контроль.

5.Під час козацького повстання під проводом фастівського полков

ника Семена Палія проти Польщі на Правобережжі у 1702 1704 рр.,

гетьман разом з російськими військами зайняв Правобережжя та знову об’єднав Україну.

143

6. Культурно просвітницька та меценатська діяльність (12 новозбудо ваних та близько 20 відреставрованих за його кошти храмів, відкриття Чернігівського колегіуму, піклування про Києво Могилянську колегію, яка у 1701 р. завдяки клопотанням Мазепи отримала від Петра І підтвер

дження титулу академії та щорічну субсидію в розмірі тисячі золотих. На

кошти Мазепи перебудований головний корпус та оновлено академічну бурсу. Мазепа сприяв навчанню старшинських дітей за кордоном, відкри

вав школи та друкарні, на його кошти було надруковано арабський переклад Євангелія, церкві Святого гробу Господнього в Єрусалимі він

переслав золоту чашу й кубок у дар тощо).

Однак, промосковська позиція, кріпацька політика, небажання при

слухуватися до настроїв голоти не сприяли популярності Мазепи в Україні (називали «вітчимом України»).

Зовнішня політика Мазепи:

1.Спочатку не була самостійною. Брав участь у здійсненні воєнно

політичних проектів Петра І. Лише за перші 12 років гетьманування

Мазепа став учасником 11 літніх та 12 зимових походів. Нові нещастя українському народу принесла Північна війна (1700 1721 рр.): Україна мала воювати не просто за чужі, а, навіть, за невигідні для неї інтереси.

Наміри Петра І «прорубати вікно до Європи» в Прибалтиці означали для

України розрив традиційних економічних зв’язків із Заходом через Польщу. У боях і від хвороб полягли тисячі українців, господарства

козаків і селян зубожіли, зростали додаткові побори і податки, царські полки поводилися на українських землях як на окупованій території.

2.Однак, скоро Мазепа дійшов висновку, що перемога у війні будь якої сторони несла загибель Українській державі. Якщо переможе Карл ХІІ і його ставленик С. Лещинський, то Україна, як союзник Росії, дісталась би Польщі, а у разі перемоги Петра І і Августа ІІ українські

землі чекав поділ між Росією і Польщею. І. Мазепа переконався в тому,

що Петро І нищить основи української державності (до нього дійшли

відомості, що Петро планує ліквідувати гетьманщину одразу після смерті

Мазепи), й утвердився на думці, що для врятування України необхідно

заздалегідь розірвати з Москвою та шукати забезпечення самостійності

через союз зі Швецією.

Відомо, що вже з осені 1705 р., за посередництвом тітки польського короля Анни Дольської, Мазепа починає обережне листування з С. Ле

щинським, ймовірно, що на початку 1707 р. до цих контактів долучився

йКарл ХІІ. На початку 1708 р. трьохсторонню угоду було укладено. Її точний зміст залишається недостатньо проясненим й донині. За однією з версій, угода спиралася на ідеї Гадяцького трактату 1658 р.: Україна як Велике князівство Руське мала б увійти до складу Речі Посполитої як рівноправний третій член федерації, а гарантом дотримання пунктів угоди

144

виступав шведський король. До повного завершення воєнних дій укладав ся договір суто військового змісту: Карл брав на себе обов’язок обороняти Україну від Петра І власним військом, яке на території козацької держави мусило б діяти під командою гетьмана, на період війни шведи отримували

право дислокуватися у Стародубі, Мглині, Батурині, Полтаві й Гадячі.

Після невдачі в наступі на Москву в жовтні 1708 р. та під загрозою голоду війська Карла перейшли на територію союзної України. Гетьман

перейшов на бік Карла XII, сподіваючись, що його підтримає українсь кий народ. Але рішучі дії Петра I (спалення гетьманської столиці Ба

турина разом з 6 тисячами жителів, політика терору відносно «геть манців» й тих, кого навіть підозрювали, конфіскація маєтків мазепінців,

обрання новим гетьманом 6 листопада 1708 р. Івана Скоропадського, імітація страти Мазепи та накладення на нього церковної анафеми,

руйнування Запорозької Січі в квітні 1709 р.), сприйняття українським народом шведів як загарбників (оскільки переговори велися таємно й

плани Мазепи були невідомі рядовому козацтву), привели до провалу

планів Мазепи. Розгром шведів під Полтавою 28 червня 1709 р. остаточ но вирішив долю гетьмана та значно прискорив процес насильницької інтеграції України до складу Росії. Мазепа зміг з частиною шведсько

українського війська дістатися території, що входила до Туреччини, де

й помер у Бендерах 2 жовтня 1709 р.

Особистість І.Мазепи оцінюється в історичній літературі неоднознач

но, як і його дії – від зрадника до героя. Проте, так звана «зрада» Мазепи була не зрадою українського народу, а спробою збереження Мазепою української державності.

Нові терміни і поняття

Федерації – (лат. foederatio – об’єднання, союз) – форма державного устрою, коли частини федеративної держави є державними утвореннями, які мають юридично певну політичну самостійність.

Анафема – (грец. αναθημα – проклятий, відлучений, вигнаний) – відлучення від церкви, прокляття. Служителі культу багатьох віросповідань використовують анафему як засіб релігійного й політичного залякування віруючих, для боротьби з наукою і передовими суспільними рухами.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Літопис самовидця // http://litopys.org.ua/samovyd/sam.htm

2.Безпалов М.Є., Бут О.М., Добров П.В., Шабельніков В.І. Історія України: погляд із сьогодення. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Донецьк: Видавництво ДонНУ, 2004. – С. 63 70.

3.Гуржій О.І., Чухліб Т.В. Гетьманська Україна. – К.: Видавничий дім «Аль тернатива», 1999. – С. 10 38.

4.Шевчук В. Козацька держава. – К.: Абрис, 1995. – С. 167 191.

5.Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця

XVIII ст. – К.: Генеза, 1997. – С. 225 236.

4.10.ПОСТАТЬ І.С.МАЗЕПИ ЯК ОДНА

ЗНАЙБІЛЬШ НЕОДНОЗНАЧНИХ ПОСТАТЕЙ

ВІТЧИЗНЯНОЇ ІСТОРІЇ

Мазепа народився в українській шляхетській православній родині 20 березня 1639 р. Його прадід, Микола Мазепа Колединський отримав за вірну службу від польського короля хутір на річці Каменице

(с. Мазепинці). Дід, Михайло Мазепа, був на службі у московського царя: обороняв південні кордони Московської держави від татар. Батько, Адам Степан Мазепа, був одним із соратників Богдана Хмельницького. Не підтримав Переяславський договір і перейшов на службу до польського короля. Мати Івана Мазепи, Марина Мокієвська, походила із старовин

ного шляхетського козачого роду Білоцерківщини.

Іван Мазепа вчився у Києво Могилянському колегіумі, потім – в Єзуїтському колегіумі у Варшаві. За волею батька служив при дворі

польського короля Яна Казимира. Близькість до короля дозволила Мазепі продовжити освіту: він вчився в Голландії, Італії, Німеччині, Франції, вільно володів російською, польською, татарською, латинською мовами. Знав також італійську, німецьку і французьку мови. Виконував дипло

матичні доручення короля в Україні.

Завдяки шлюбу з дочкою білоцерківського полковника Семена По ловця Мазепа близько сходиться з Петром Дорошенком, досяг рангу

генерального осавула. У 1674 р. багато козаків з табору Дорошенка,

зневірившись у його політиці, перейшли на Лівобережжя. Серед них був

і Мазепа. Дуже скоро він привернув до себе симпатії лівобережного

гетьмана Івана Самойловича, став генеральним осавулом Війська Запо розького. Щороку Мазепа їздив до Москви від імені Самойловича й там отримав підтримку з боку фаворита царівни Софії князя Василя Голі

цина. Завдяки цим обставинам обрання Мазепи на гетьманство 1687 р.

відбулося автоматично.

Стрімка кар’єра Мазепи була результатом не тільки його досвіду та знань, а й унікального дару приваблювати до себе людей. Він міг уважно

слухати, мало говорячи, говорити й не сказати.

Придворний вишкіл, подорожі по Європі спричинили незвичний для козацької старшини спосіб життя гетьмана – світська приємність спілку вання, розкішні прийоми у гетьманській резиденції. Мазепа мав пре

красну колекцію зброї та картин, добірну бібліотеку. Так, 1701 р. Мазепа

купив знамените Пересопницьке Євангеліє, яке згодом подарував Пе

реяславському кафедральному соборову. Мазепа був одним з найщед

ріших меценатів, яких знала Україна. Усе життя гетьмана супроводжу вала слава завойовника жіночих сердець, апофеозом став зв’язок

146

60 літнього вояка з 16 літньою власною хрещеницею Мотрею, донькою

генерального судді Василя Кочубея

21 рік Мазепа був гетьманом. 19 з них з Петром. Така довга вірність гетьмана є дивною, якщо згадати попередників Мазепи, які порушили

договори з московитами: Б. Хмельницький за два роки; І. Виговський через рік; Ю. Хмельницький – також через рік присяги. І, навіть, І.Брю ховецький, вірний «холоп» царя і «боярин», протримався всього 5 років.

Чому ж вчинок Мазепи викликав таку реакцію з боку московського царя? Стрижнем політики російського царату в українських землях завжди було намагання підім’яти під себе гетьманську владу, скасувати автономію України. Російська сторона ніколи не дотримувалася Переяславсько Московського договору. Навіть прохання Мазепи про військову допомогу

проти шведів отримало відмову. Це розв’язувало руки Мазепі: його сю зерен відмовився практично надати військову підтримку, яку гарантувала угода 1654 р. Ситуацію в українських землях ускладнювала необхідність

брати участь у здійсненні політичних проектів Петра І. Лише за перші 12 років гетьманування Мазепа взяв участь в 11 літніх та 12 зимових походах. Нові нещастя українському народові принесла Північна війна (1700 1721). Україна мала воювати не просто за чужі, а навіть за невигідні

для неї інтереси. Наміри Петра «прорубати вікно в Європу» в Прибалтиці означали для України розрив традиційних економічних зв’язків з Заходом. У боях і від хвороб полягли тисячі вояків, господарства козаків і селян

зубожіли, зростали додаткові побори і податки.

Перемога у війні будь якої сторони несла загибель Українській дер

жаві. Якщо переможе Карл ХІІ і його ставленик С.Лещинський, то

Україна як союзник Росії дісталась би Польщі, а у разі перемоги Петра І і Августа ІІ українські землі чекав поділ між Росією і Польщею. І.Мазепа переконався в тому, що Петро І нищить основи української

державності, й утвердився на думці, що для врятування України необ

хідно заздалегідь розірвати з Москвою та шукати забезпечення само стійності через союз зі Швецією. Зваживши на козацьке повстання на Правобережжі у 1702 р. під проводом Семена Палія проти Польщі,

гетьман зайняв Правобережжя та знову об’єднав Україну. Кульмінацією

правління І.Мазепи стало вторгнення шведських військ у 1708 р. в Україну. Договір І.Мазепи і Карла ХІІ був черговим етапом українського державотворення. Залежність від чужоземного монарха ще залишалася,

але наймінімальніша.

Чи можна визвольну акцію І.Мазепи вважати актом зради? У мораль

ному статусі, як його витворило людство, прийнято, що змагання проти

поневолювача – справедлива справа поневоленого. Здобути свободу – це значить відступити від свого поневолювача, відійти або вирватися з

147

його рук силою. Отже, вчинок Мазепи, з моральної точки зору, –

самооборона від хижака, і помилка Мазепи не в тому, що він піднявся

на національно визвольну боротьбу, а в тому, що зробив це нерішуче, вагаючись, ототожнював себе з Україною, навіть свого народу не підго

тувавши, марно сподівався, що як тільки він підніметься на боротьбу, народ за ним піде. Навіть його старшина (Д.Апостол, Г.Галаган, Д.Мак симович тощо) його не підтримала. Приєдналися до нього тільки запо

розькі козаки на чолі із Костем Гордієнком. За зиму й весну 1709 р. шведи зазнали низку поразок, і єдине, що зміг зробити Мазепа – врятувати від російського полону Карла ХІІ.

В світі, здається, немає жодного національного героя, проти якого було розгорнуто таку фальшиву кампанію, як проти Мазепи: кляли,

підвергали анафемі, обкидали дошкульними епітетами тощо. Проте, Мазепа не тільки здобув собі всесвітню славу, але й надихав митців високого пера в цілій Європі.

Нові терміни і поняття

Фаворит (от латин. favor – прихильність) – Любимець впливової людини, що придбає завдяки його покровительству ті чи інші пільги.

Пересопницьке Євангеліє – визначна рукописна пам’ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI ст. Один із перших українських перекладів канонічного тексту четвероєвангелія. Сьогодні ця духовна святиня українського народу набула значення політичного символу нації – на Пересопницькому Євангелії під час інавгурації присягали Президенти України Леонід Кравчук, Леонід Кучма і Віктор Ющенко.

Північна війна – війна між Росією і Швецією у 1701 1721 рр. за панування на Балтиці, також відома як Велика Північна війна. Спочатку Росія вступила у війну в коаліції з Данією і Саксонією – у складі так званого Північного союзу, але після початку військових дій союз розпався і був відновлений в 1709 році. На різних етапах у війні також брали участь: на стороні Росії – Англія (з 1707 Великобританія), Ганновер, Голландія, Пруссія, Річ Посполита; на стороні Шве ції – Англія/Великобританія і Ганновер. Війна закінчилася поразкою Швеції в 1721 році з підписанням Ніштадтського мирного договору

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Історія України мовою документів: навчальний посібник /За загальною ред. проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго Восток, лтд», 2006. – С. 19 21.

2.Шевчук В. Козацька держава. – К.: Абрис, 1995. – С. 167 191.

3.Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К.: Генеза, 1997. – С. 225 236.

4.Гуржій О.І., Чухліб Т.В. Гетьманська Україна. – К.: Видавничий дім «Аль тернатива», 1999. – С. 10 38.

5.Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.:Видавничий центр «Академія», 1999. – С. 153 157.

148

4.11. ПОСИЛЕННЯ НАСТУПУ РОСІЙСЬКОГО

ЦАРИЗМУ НА УКРАЇНСЬКУ АВТОНОМІЮ

В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІІ СТ.

Особливістю перебування Лівобережжя та Слобожанщини у складі Росії в XVIII ст. був безперервний наступ самодержавства на права України. Офіційна російська політика цього періоду в українському питанні пройшла кілька етапів:

1.1708 1728 рр. – форсований наступ на українську автономію;

2.1728 1734 рр. – повернення Україні частини її прав та вольностей;

3.1734 1750 рр. – нове посилення імперського тиску.

1. З 1708 р. починається період експансії Росії на Україну, що

характеризується відкритим ігноруванням Переяславсько Московського

договору, перетворенням українських земель у частину Російської імперії.

У1708 1709 рр. в Україні почав запроваджуватися губернський адмі

ністративний устрій: Лівобережна Україна ввійшла до складу Київської,

Слобожанщина – Азовської губерній на чолі з призначеними царем

губернаторами. Суть імперської політики полягала у посіянні незгоди

між старшиною і гетьманом. Найсуттєвіших обмежень зазнавала влада

гетьмана. Гетьман І.Скоропадський жорстоко контролювався спеціаль ним царським представником. Гетьманську резиденцію перенесли з Батурина до Глухова, ближче до російського кордону, й оточили двома російським полками. Указом Петра І 1719 р. Україні заборонялося

торгувати пшеницею з Західною Європою через південні порти. Царсь кий наказ установлював маршрути перевезень – через Ригу й Астрахань.

У1720 р. вийшов указ про заборону друкарства українською мовою. Уперше при Петрові І російські офіцери почали призначатися на пол ковничі посади, а дворяни одержувати земельні наділи в Україні. Тисячі

козаків залучалися до каторжних робіт (будівництво каналів Ладозько го, Царицинського, укріплень вздовж Тереку), до військових дій (понад 10 тис. козаків воювало з Персією). Наступним кроком, спрямованим

на обмеження автономних прав України, було створення у 1722 р. Малоросійської колегії. Колегія приймала від населення скарги на ук

раїнські суди, контролювала фінанси, стежила за стосунками старшини

та козацтва.

Утравні 1710 р. залишки козацького війська у вигнанні обрали гетьманом генерального писаря Пилипа Орлика (1672B1742 рр.). Гетьман уклав з козаками договір, який дістав назву «Конституція прав і вольно$ стей Війська Запорозького». Вона передбачала повну незалежність Украї ни; гетьманство, обмежене козацьким парламентом; затверджувалися

149

права православної церкви під верховенством константинопольського патріарха. У січні 1711 р. Орлик із запорозькими козаками і кримськими татарами брав участь у поході в Україну, але зазнав поразки й емігрував

до Європи.

Після смерті І.Скоропадського, наказним (тимчасовим) гетьманом став Павло Полуботок (1722B1724 рр.). Полуботок намагався на основі старих юридичних документів відновити втрачені автономні права України. Щоб нейтралізувати втручання Малоросійської колегії у внутрішні спра

ви Гетьманщини й зняти напругу в суспільстві, Полуботок почав активно

усувати недоліки державного життя: провів судову реформу, розгорнув

боротьбу з хабарництвом. Проте, він був заарештований разом з 15

старшинами і ув’язнений до Петропавлівської фортеці, де і помер.

2.До 1727 р. вибори гетьмана були заборонені. Верховним органом

влади в Україні стала Малоросійська колегія. Збирання податків колегія

зосередила в своїх руках, чим відсунула козацьку старшину від одного

зосновних джерел збагачення. Зібрані податки відправлялися в царську

казну, внаслідок чого відбувалося неприховане пограбування України.

Тільки підготовка до нової російсько турецької війни змусила царський

уряд піти на поступки українській старшині: Малоросійську колегію

було скасовано, новим гетьманом обрано (насправді призначено імпе ратором Петром ІІ) Данила Апостола (1727B1734 рр.). У 1728 р. було затверджено конституцію Гетьманщини («Решительные пункты»), відпо відно до яких зовнішньополітичні питання переходили під контроль

російського намісника, військові – під контроль російського фельдмар шала, російський уряд залишив за собою контроль за фінансами, зап ровадив нову систему контролю за діяльністю гетьмана та козацької старшини. Таким чином, це було лише формальне поновлення українсь кої автономії. Незважаючи на це, Апостолу вдалося добитися позитив

них зрушень: ревізія землеволодіння (1729 1730 рр.) дала змогу попов нити державний земельний фонд, було засновано скарбницю, під владу гетьмана повернуто Київ, отримано дозвіл на відновлення Запорозької

Січі. Загалом за гетьманування Апостола внутрішнє життя України стабілізувалося.

3.Після смерті Д.Апостола російський уряд не дозволяв обрання

нового гетьмана під приводом пошуку відповідного кандидата. Було призначено «Правління гетьманського уряду» (1734 1750), до якого вхо дило шість осіб: троє росіян та троє українців. На чолі правління став князь О.Шаховський. Сфера впливу цього «Правління» поширювалася

й на Слобожанщину. Російські чиновники втручалися в усі сфери сус пільного життя. Ситуація ускладнилася ще й російсько турецькою війною

150