История(книга)
.pdfКиєва, низка древлянських князів були вбиті, столиця – Іско ростень – спалена. Разом з тим, намагаючись убезпечити державу від аналогічних виступів, Ольга впорядкувала подат кову систему – визначила розміри данини, строки її збирання, місця збору – погости (вони ставали осередками князівської влади на місцях). Ольга проводила активну зовнішньополітич ну діяльність. У 946 та 957 роках вона здійснила дві диплома тичні поїздки до Константинополю з метою зміцнення торго вих і політичних відносин, підписала союзницькі угоди. Під час однієї з поїздок Ольга прийняла християнство. Разом з тим, вона встановлює дипломатичні контакти із германським імпе ратором Оттоном І.
У 964 р., після смерті Ольги, повнота влади зосередилася в руках Святослава (964 972 рр.). Він підкорив в’ятичів, що в той час селилися уздовж Оки й Волги, та низку фінських племен, розгромив Волзьку Булгарію, остаточно розбив Хозарський каганат (965 р.), підкорив ясів (осетин) і касогів (адигейців), розширив кордони Русі до Кавказьких гір. Унаслідок цього на територіях низу Дону, Західного Кавказу, Таманського півос трова та Південного Криму утворилося Тмутараканське кня зівство. Але ці перемоги відчинили шлях кочовикам зі Сходу. Не укріпивши східні кордони, Святослав звернув увагу на війну з Болгарією та з Візантією. У 968 р. він захопив 80 міст на Дунаї, але військове зіткнення з Візантією в 971 р. призвело до поразки давньоруської дружини при м. Доростолі. При повер ненні до Києва в 972 р. Святослав був убитий на Дніпровських порогах печенігами.
Нові терміни і поняття
Печеніги – об’єднання кочових тюркських племен, що жили у заволзьких та південноруських степах й у ІХ Х ст.ст. здійснювали набіги на Русь.
Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми
1.Літопис руський // Ізборник // http:// litopys.org. ua/
2.Бойко О. Історія України. – К.: Академвидав, 2007. – С. 33 39.
3.Котляр Н.,Смолій В. История в жизнеописаниях. – К.: Наукова думка,
1990. – С. 21 68.
51
2.3. ДІЯЛЬНІСТЬ КИЇВСЬКОГО КНЯЗЯ
ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО
Святослав залишив після себе трьох синів: Ярополка (якому дісталася Київська земля), Олега (Древлянська) і Володимира (Новгородська). Розпочата у 977 р. міжусобна боротьба між синами Святослава закінчилася смертю Олега, Ярополка та перемогою Володимира. Князювання Володимира Великого (978 1015) стало початком нового етапу в історії Київської Русі, етапу піднесення та розквіту.
Продовжуючи політику руських князів щодо збирання на вколо Києва слов’янських земель, Володимир походами 981 993 рр. на ятвягів, в’ятичів та хорватів завершив тривалий процес формування території Київської Русі. Визначилися кордони Русі, які були укріплені цілою системою воєнно феодальних замків.
Намагаючись зміцнити великокнязівську владу та державу, Володимир провів низку реформ. По перше, це адміністра тивна реформа, згідно з якою були усунені від влади племенні князі, а на їх місця посаджені сини Володимира та його наближені бояри. Таким чином, на зміну родоплеменному поділу прийшов територіальний. Уся влада в державі зосере дилася в руках київського князя. По друге, це військова реформа. Її суть полягала у ліквідації племенних військових об’єднань і злитті військової системи з системою феодального землеволодіння. Володимир роздавав дружинникам землі у прикордонних районах, зобов’язуючи їх до військової служби. Він повністю відмовився від послуг варягів й вислав їх за межі Русі. Однією із заслуг Володимира був захист Русі від нападів печенізьких орд. «Повість минулих літ» повідомляє про сім переможних великих війн Володимира з печенігами. По третє, Володимир провів реорганізацію судової справи – було запроваджено нове зведення законів усного звичаєвого права
– «Устава земленого». По четверте, князь Володимир здійснив релігійні реформи. Спочатку він спробував модернізувати язичництво. Замість локальних племенних культів у 980 р. він встановив єдиний державний пантеон богів на чолі з «дру
52
жинно княжим» богом Перуном. Як свідчить літописець, поряд із княжим двором були встановлені «кумири»: Перуна з сріблястою головою та золотим вусом, Хорса, Дажбога, Стрибога, Сімаргла та Мокоші. Однак, навіть модернізоване, язичництво, з одного боку, не зуміло виконати завдання єднання усього населення навколо влади князя, з іншого, – заважало Русі увійти на рівних правах до християнського світового співтовариства. Звідси – пошуки нового рішення й, нарешті, у 988 р. прийняття Володимиром християнства з подальшим його поширенням на все населення країни. Прий няття християнства в 988 р. сприяло швидкому культурному злету Київської Русі.
Володимир встановив дипломатичні контакти з багатьма державами (Візантією, Польщею, Швецією, Священною Римсь$ кою імперією тощо), застосовував практику династичних шлюбів.
Останні роки правління Володимира були ознаменовані загостренням стосунків між ним та кількома його синами – Ізяславом, Святополком, Ярославом. Новгородський намісник (Ярослав) відмовився платити щорічну данину Києву. Під час підготовки до карального походу на Новгород князь Володи мир помер.
Нові терміни і поняття
Священна Римська імперія – держава (962 1806), заснована німецьким імператором Оттоном. Включала до себе, крім власне німецьких земель, Італію (до ХІІІ ст.).
Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми
1.Бойко О. Історія України. – К.: Академвидав, 2007. – С. 39 42.
2.Історія України / Під ред. В.А. Смолія. – К.: Альтернативи, 1997. –
С.29 31.
3.Історія України мовою документів / За заг. ред. проф. М.Є.Безпало ва. – Донецьк: ТОВ «Юго Восток, Лтд», 2006. – С. 7 8.
4.Котляр Н.,Смолій В. История в жизнеописаниях. – К.: Наукова думка,
1990. – С. 68 82.
53
2.4. ПРИЙНЯТТЯ ХРИСТИЯНСТВА НА РУСІ
ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ
Запровадження християнства стало епохальним поворотом в історії Київської Русі. Після невдалої спроби модернізувати язичництво (980 р.) та запровадити на Русі культ князівсько дружинного бога – Перуна, Володимир зупинився на христи янстві візантійського зразка. Це було зовсім не випадково. По перше, саме з Константинополем було пов’язане хрещення Аскольда та Ольги. По друге, відповідно до візантійської мо делі християнства світська влада домінувала над релігійною, що цілком влаштовувало князя: ідеологічну підтримку у державот воренні він отримував, а контроль за ним з боку церкви не встановлювався. Єдине, що тривожило Володимира, це реаль на загроза потрапити в ідеологічну або навіть політичну за лежність від Візантії. Проте Володимир зумів вирішити цю проблему. Протягом 987 989 рр. він хреститься сам й хрестить киян. Однак процес християнізації всієї Русі тривав декілька століть.
Як відбувалося хрещення за даними літопису?
Візантія звернулася до Русі з проханням про воєнну допо могу (в цей час відбувається повстання в Малій Азії проти візантійських імператорів). Володимир обумовив допомогу одруженням на сестрі імператорів співправителів Анні. Отри мавши обіцяне (саме завдяки руським військам повсталих розгромлено), Василій II і Константин VIIІ починають затя гувати або навіть відмовляються віддати «порфірородну прин цесу» Володимиру. У відповідь князь бере в осаду Херсонес, захоплює це місто та погрожує захопити Константинополь. Після цього Анна прибуває до Херсонесу, тут відбувається хрещення Володимира (за версією «Повісті минулих літ») та вінчання, а потім й хрещення Києва, куди Володимир приво зить священиків з Херсонесу, «мощі св. Климента, й Фіва ученика його, й…сосуди церковні й ікони на благословення собі».
Значення прийняття християнства:
1. Нова віра сприяла остаточному розпаду родового ладу й
54
формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у східних слов’ян.
2.Християнське єдинобожжя стало ідеологічним підгрунтям утвердження особистої влади верховного правителя.
3.Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародно го авторитету Київської Русі.
4.Християнство сприяло подальшому розвиткові культурної сфери: писемності, літератури, архітектури та мистецтва (цей розвиток відбувався на основі синтезу місцевих традицій й творчого переосмислення та засвоєння досягнень світової куль тури).
Нові терміни і поняття
Іаков Мніх – ченець, автор твору «Пам’ять й похвала князю Володимиру» (приблизно XII ст.)
Порфірородна – тобто народжена у порфірових палатах імператорського палацу, свого роду титул візантійських правителів, визначення їх високого походження.
Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми
1.Історія України мовою документів / За заг. ред. проф. М.Є.Безпало ва. – Донецьк: ТОВ «Юго Восток, Лтд», 2006. – С. 7 8.
2.Історія України / Під ред. В.А. Смолія. – К.: Альтернативи, 1997. –
С.30 31.
3.Моця О., Ричка В. Київська Русь: від язичництва до християнства. Навчальний посібник. – К.: Глобус, 1996. – С. 57 77.
4.Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1998. – С. 261 277 (Україна крізь віки: у 15 томах. – Т.4).
5.Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. – К.: Генеза, 1997. – С. 34 37.
55
2.5. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ
КНЯЗЯ ЯРОСЛАВА МУДРОГО
Після смерті Володимира знову вибухнула міжусобиця між його синами. У ході чотирирічного кривавого братовбивчого протистояння загинули Борис, Гліб, Святополк, Святослав, й у 1019 р. до влади прийшов Ярослав Мудрий (1019 1054 рр.). Проте його влада була не повною. Ярослав та його брат, чернігівський князь Мстислав, утворили дуумвірат, поділили Русь по Дніпру й керували державою з двох центрів – Києва та Чернігова. Тільки після смерті Мстислава у 1036 р. Ярослав став єдиним правителем Русі.
Роки князювання Ярослава – час найбільшого піднесення Київської Русі. Ярослав більше дбав про розбудову та захист своїх земель, ніж про приєднання нових територій. Значну увагу він приділяв безпеці кордонів держави. На багато сотень верст тягнулися зведені при ньому «змійові вали» з укріпле ними фортецями. Тільки збудована вздовж Росі оборонна система охоплювала 13 міст та фортець. Ще у 1030 1031 рр., разом із Мстиславом він відвоював у поляків Червенські землі (до Русі відійшли Перемишль, Червен, Белз). Продовжуючи зміцнювати західні рубежі країни, Ярослав провів у 30 40 х рр. кілька успішних походів проти ятвязьких, литовських та угро фінських (чудь) племен, й заснував на березі Чудського озера місто Юр’їв (зараз – Тарту, Естонія). У 1036 р. Ярослав остаточно розбив печенігів і на честь перемоги 1037 р. на місці вирішальної битви побудував собор Святої Софії. У 1043 р. руські дружини на чолі з сином Ярослава – Володимиром здійснили останній похід на Константинополь. І хоча він завершився невдачею, загалом становище Київської держави на міжнародній арені в цей час характеризується стабільністю. Зовнішньополітична діяльність Ярослава носила, в першу чергу, дипломатичний характер. Важливе місце займала «сімей на дипломатія», тобто укладання вигідних союзів та угод шляхом династичних шлюбів. Сам він був одружений з доч кою шведського короля Інгігердою, його син Всеволод – з дочкою візантійського імператора Константина ІХ Мономаха,
56
Ізяслав – з сестрою польського князя Казимира, Святослав
– з онукою німецького цісаря Генріха ІІ. Три доньки Ярос лава вийшли заміж за європейських королів: Анна – за французького Генріха І, Анастасія – за угорського Андрія, Єлизавета – за норвезького Гаральда Сміливого. Це дало привід історикам називати його «тестем Європи».
Однією з найбільших заслуг Ярослава Мудрого є об ’єднання звичаєвих правових норм у перший писаний збірник законів «Руська Правда». Ярослав активно будував монастирі та храми, укріплював Київ – так, за часи його правління було збудоване «місто Ярослава», київський дитинець, зем ляні вали якого мали довжину 3,5 км, висоту – 14 м. Збудовані були також Золоті ворота з церквою Богородиці Благовіщення, монастирі Святого Георгія та Святої Ірини, Печерський монастир тощо. З ім’ям Ярослава Мудрого пов’язаний і розквіт давньоруської книжності, створення першої бібліотеки при Софії Київській. Ярослав намагався позбутися залежності від Візантії у церковних питаннях, й зробив у 1051 р. Київським митрополитом свого духівника, русича Іларіона, автора першого давньоруського філософо богословського твору «Слово про Закон і Благодать».
Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 р. й був похований в Софійському соборі. За його правління Київська Русь сягнула зеніту свого розквіту й могутності.
Нові терміни і поняття
Ятвяги – споріднені з прусами балтські племена.
Дитинець – внутрішні укріплення в руському середньовічному місті навколо резиденції князя, пізніше стали називатися «кремль».
Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми
1.Правда руська // Ізборник// http:// litopys.org. ua/
2.Безпалов М.Є., Бут О.М., Добров П.В., Шабельніков В.І. Історія України: погляд із сьогодення. – Донецьк: Видавництво ДонНУ, 2004. – С. 24 26.
3.Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1998. – С. 126 172 (Україна крізь віки: у 15 томах. – Т. 4).
57
2.6. КИЇВСЬКА РУСЬ ТА КОЧОВІ НАРОДИ СТЕПУ
(ХОЗАРИ, ПЕЧЕНІГИ, ПОЛОВЦІ)
Першою тюркською державою на території сучасної України був
Хозарський каганат (середина VІІ Х ст.ст.), який займав степи і підгір’я Дагестану та Прикубання, приазовський і почасти причорноморський
степ, більшу частину Криму. Данниками хозарів були північнокавказькі, мордовські, приволзькі та слов’янські племена. У Хозарії досить швидко
довкола укріплених зимовищ кочовиків, особливо коли ті опинялися на торгових шляхах, почали виникати поселення міського типу, заселені
етнічно строкатим ремісничим та купецьким людом. Зокрема, власне так із зимовища фортеці кагана виросло й столичне місто Ітиль у гирлі Волги,
а в нижній течії Дону великим населеним пунктом став Саркел. З другої
половини VІІІ ст. відродилися і зруйновані гунами старі грецькі міста на чорноморському узбережжі. Мешканці каганату були невдовзі втягнуті у міжнародну транзитну торгівлю, оскільки контролювали шляхи, які зі
Сходу і Візантії вели на землі балтів, фінів та слов’ян. Водночас у містах
інтенсивно розвивалося ремісництво, а в провінціях – землеробсько скотарське господарство. За віруваннями населення Хозарії було строка
тим: поряд з язичниками в містах мешкали християни, мусульмани та іудеї. Прийняття каганом та столичною знаттю іудаїзму як державної
релігії на початку ІХ ст. протиставляло їх решті аристократії, що мешкала у далеких кочів’ях. Тож невдовзі розпочалася внутрішня війна, в якій
провінціали об’єдналися з мусульманами та християнами. Скориставшись хаосом, у хозарський степ зі сходу увійшли нові кочові
племена – мадяри, мішаний союз племен, який виник близько 830 р.,
охоплюючи народи фіно угорського і тюркського кореня. Мадяри затри
малися в хозарському степу ненадовго – вже близько 850 р. їх примушують
відкочувати на захід приаральські степові племена печенігів, ймовірно –
тюркізованих іранців. За даними середини Х ст., протяжність кочовищ
восьми печенізьких племен охоплювала простір від Дунаю до Дону, а стосовно Києва знаходилась на відстані денного кінного переходу.
Перша згадка про печенігів у руських літописах датується 915 р. Впродовж 915 1036 рр. Русь воювала зі своїми степовими сусідами 16
разів, не рахуючи дрібних сутичок; у 968, 1017 і 1036 роках печенізькі орди підходили до самого Києва, а в 972 р. хан Куря у засідці біля порогів розбив загін Святослава й зробив з княжого черепа окуту золотом чашу для пиття. Воюючи з печенігами, Русь почала набувати навичок опору набігам людей Степу, передусім – характерній для них тактиці ведення війни. Легка
кіннота кочовиків, які не застосовували ні щитів, ні списів, користуючись
переважно луками, тобто зброєю дальнього бою, головну ставку робила на ефект раптовості. Про стрімкість пересування поділеного на невеликі
58
групи степового війська нераз згадують візантійські автори, називаючи його кінноту летючими людьми. Відтак, традиційними методами відкри того зустрічного бою рейди стрімкої кінноти печенігів зупинити було неможливо. Тож наприкінці Х ст. зароджується нова форма захисту –
спорудження високих і довгих деревоземляних стін укріплень, які тяглися
кількома смугами, відділяючи руське порубіжжя від Степу.
У набагато пізніші часи фрагменти таємничих насипів, що оточували
Київську землю з боку степу, спричинили появу легенди про Змійові вали. Згідно з нею, ковалі святі Кузьма і Дем’ян приборкали величезного
Змія, який пожирав місцевий люд, і, викувавши плуг та запрягши в нього чудовисько, примусили його проорати межу, за яку він не смів пересту
пати; грунт, вивернутий з під лемеша, нібито й витворив вали, що кількома півкружжями обіймають Київ та прилеглі до нього терени.
Насправді ж, досліджуючи численні рештки валів, збережені донині, фахівці датують їх спорудження кінцем Х ХІІ ст.ст., а саму появу по
в’язують з потребами захисту порубіжжя від печенігів, а згодом – і від
половців. Вали насипалися, як правило, або вздовж річок, або на їх перетині, і оточувалися внутрішніми та зовнішніми ровами, чим витво рювалася кількаступенева лінія перешкод, нездоланна для кінноти. Сам
же насип являв собою стіну заввишки і завширшки до 3 3,5 м з пере
кладених навхрест колод або чотиригранних зрубів, засипаних землею. Втім, взаємини Русі з печенігами не зводилися тільки до конфрон
тації. Наприклад, у 943 944 рр. Ігор Старий використовував печенізький загін під час походу на Візантію, а в самому Києві вже наприкінці Х ст. мешкали вихідці з Печенігії. Про це свідчить згаданий у літописі епізод облоги Києва 968 р., коли якийсь київський юнак, аби повідомити дружину, що перебувала за Дніпром, про критичний стан обложених, вийшов з міста і ходив серед печенігів, запитуючи: «Чи ніхто не бачив
коня?» – бо він умів по печенізькому, і вони вважали його за одного зі
своїх. У 1036 р. печеніги зазнали нищівної поразки від Ярослава Мудрого
під стінами Києва, після чого частина з них відкочувала за Дунай і звідти
– на Балкани, де згодом змішалася з місцевим людом, а решта, що
лишилася на своїх попередніх кочів’ях, через два десятиліття змушена
була звернутися за допомогою до Києва, бо в приазовсько причорно морський степ вступили нові господарі – половці.
Словом «половець» у руських джерелах позначали тюркські племена
кипчаків, інакше куманів (куман дослівно перекладається як білий, жовтий, звідси руське – половий, половець). Вийшовши у ІХ ст. з теренів сучасної Киргизії та Казахстану, вони спершу витіснили пе ченігів з Приаралля, а в першій половині ХІ ст. розпочали наступ на Причорномор’я. Відступаючи, печеніги та зближені з ними племена торків і берендеїв попросили захисту київського князя. Тож після
59
1060 р. їх було прийнято на поселення в прикордоннях Київської та Переяславської земель, причому чоловіча частина збройно служила киї вському князю. За цією своєрідною захисною лінією зі «своїх» кочовиків
пролягало безмежне Половецьке поле (Дешт і Кипчак), розтягнуте від
Волги до Дунаю. Ця територія була розподілена між окремими родами,
кожен з яких кочував у визначених межах, облаштовуючи тут постійні
укріплені зимовища.
Перший удар половців на Русь припадає на 60 і роки ХІ ст.: у 1061
р. вони вступили в Переяславську землю, завдавши поразки князю
Всеволоду Ярославичу, а в 1068 р. Всеволод та його брати зазнали
повторного розгрому на р.Альті. Загалом ж до початку ХІІІ ст. степовики
здійснили 46 великих походів на Русь, під час яких руські землі зазнавали нещадних господарських розорень і людських втрат, оскільки щоразу
половці забирали з собою багато полонених. Тож не дивно, що поло
вецька тема дуже швидко перетворилася на одну з центральних у русь
кому письменстві, де раз у раз згадуються лиха і спустошення від них.
Походи проти степовиків, що регулярно повторювалися впродовж май же двохсот років, стали головним тлом героїчних діянь князів, які
здобували собі славу, «переломивши копіє об землю Половецьку». Тоді
ж, у потребах узгодженої колективної оборони, зародилися перші пат
ріотичні гасла з закликом спільної боротьби за землю Руську.
З іншого боку, територіальна близькість половецького світу, торгові контакти, а особливо – регулярні перехресні шлюби, якими скріплюва
лися перемирні угоди між князями і тими чи іншими ханами, призво
дили до поступового пом’якшення гостроти протистояння. За умов
інтенсивного родичання не дивно, що вже з ХІІ ст. половецькі хани на запрошення своїх руських двоюрідних братів, свояків і родичів беруть активну участь у міжкнязівських усобицях, усе ближче переймаючись внутрішяніми проблемами Русі.
Дуже показово, що й спробу відбити перший удар монголо татар у 223 р. (битва на р. Калка) руські та половецькі правителі здійснюють разом.
Нові терміни і поняття
Зимовище – сезонні поселення кочових народів, де вони мешкали у зимовий період, коли не здійснювали кочівель.
Каганат – форма ранньофеодальної держави у тюрків, термін утворено від «каган» – титула глави держави у давніх тюркських народів (авар, печенігів, хозар).
Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми
1.Літопис руський // Ізборник // http:// litopys.org. ua/
2.Історія України / Під ред. В.А. Смолія. – К.: Альтернативи, 1997. – С. 35 36.
3.Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. –
К.: Генеза, 1997. – С. 60 64.
60