Розділ 2 Природні умови та особливості альтернативного землеробства зони вирощування.

Альтернативне землеробство - це наука, що розробляє методи раціонального та ефективного використання ґрунту та підвищення його родючості.

Сучасні інтенсивні системи землеробства характеризуються науково обґрунтованими взаємозв'язками різних заходів і розміщенням всіх галузей сільськогосподарського виробництва відповідно до природно-економічних зон і районів.

Інтенсивні системи землеробства включають ряд основних взаємопов'язаних ланок: а) раціональну систему обробітку та удобрення ґрунту; б) сучасні прийоми сівби, садіння рослин та підготовки посадкового матеріалу; в) найдоцільнішу структуру полів і сівозмін; г) досконалу систему захисту рослин; д) меліоративні заходи тощо.

Сучасні системи землеробства ґрунтуються на сівозмінному (почерговому) вирощуванні культур.

Необхідність чергування культур зумовлюється рядом чинників. Узагальнюючи досвід практичного землеробства і досягнення агрономічної науки, Д.М. Прянишников виділив чотири основи чергування культур у сівозміні - хімічні, фізичні, біологічні та економічні.

Хімічні основи чергування культур у сівозміні - це вплив правильного чергування на умови живлення рослин. Сільськогосподарські рослини з врожаєм виносять з ґрунту різну кількість елементів живлення, тому тривале на одному місці вирощування або вирощування подібних за поглинанням певних елементів культур веде до однобічного збіднення ґрунту на певні елементи і, як результат, до зниження врожайності. Наприклад, після соняшника, який з врожаєм виносить особливо багато калію, не можна садити картоплю, яка теж потребує багато калію. Також до хімічних основ відноситься такі явища, як збагачення ґрунту азотом бобовими рослинами, переведення важкодоступних форм фосфатів у доступні зернобобовими та гречкою. Чергування культур також запобігає зміні pH ґрунту.

Фізичні причини - це вплив сівозміни на структуру, фізичні властивості і вологість ґрунту. Наприклад, багаторічні трави покращують структуру та фізичні властивості ґрунту, просапні - в меншій мірі, а то і навпаки. Сильно висушують ґрунт люцерна, цукрові буряки, кукурудза.

Біологічні основи сівозміни. Чергування культур зменшує можливість забур'янення посівів, ураження хворобами та шкідниками. Наприклад, багаторічне вирощування на одному місці вівса веде до його сильного забур'янення вівсюгом, озимої пшениці - зараження іржею, картоплі - фітофторою, нематодою тощо.

Економічні причини чергування полягають у науковому обґрунтуванні структури посівних площ, яку розробляють відповідно з необхідністю вирощування тих чи інших культур, природних умов (клімат, ґрунт, рельєф) і біологічних особливостей рослин.

Отже, у сучасному сільськогосподарському виробництві застосовують сівозмінне вирощування рослин.

Сівозміною називають обґрунтоване чергування культур і пару в часі та на полях.

2.1. Спеціалізація с/г формувань.

Спеціалізація сільськогосподарських підприємств, спрямована на виділення окремих технологічних ланок у відособлені виробництва, що виникають і функціонують внаслідок суспільного поділу праці під впливом природних й соціально-економічних умов є важливим чинником, який необхідно враховувати при переході до ринкових відносин. Вона постійно розвивається, являючись об’єктивною передумовою будь-якого виробництва, забезпечує підвищення його ефективності та продуктивності праці. Спеціалізація відображає якісний бік суспільного поділу праці і визначає, виробництво яких видів продукції необхідно зосередити на даній території та в підприємстві.

В умовах аграрних трансформацій простежується дія багатьох нових чинників, що суттєво впливають на подальший розвиток сільськогосподарського виробництва, зокрема: перехід від адміністративно-командної системи господарювання до економічних методів, що значною мірою розширює права підприємств; реструктуризація колективних сільськогосподарських підприємств і створення господарських суб’єктів різних форм власності й господарювання; становлення та утвердження приватного сектору; застосування ринкових і договірних цін; широкий розвиток орендних відносин; податкова й банківська політика; протиінфляційні та антимонопольні регулятори; поява нових каналів збуту продукції тощо. Саме з урахуванням цих факторів необхідно вдосконалювати методичні підходи щодо подальшого розвитку спеціалізації і кооперації виробництва відповідно до умов ринкової економіки.