Gospodarske_pravo_Ukr_Nesinova2011

Тема 22. Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання

гом продукції у сфері господарювання, однак за умови, що ці відносини не врегульовано ГК або іншими спеціальними актами господарського законодавства. Майнові відносини, пов’язані з обігом матеріальних цінностей, що вибули із сфери матеріального виробництва, регулюються цивільним законодавством. Особливості економічної форми продукту зумовлюють відповідну специфіку економічної діяльності, пов’язаної з реалізацією продукції ВТП та ВНС. Виходячи з цього, ч. 4 вказаної статті встановлює, що Господарським кодексом та іншими нормативноправовими актами можуть передбачатися особливості правового регулювання вказаної діяльності. При цьому інші нормативно-правові акти не можуть суперечити Господарському кодексу.

Питання для самостійного вивчення

1.Державна система класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації.

2.Особливості застосування КВЕД у господарській діяльності.

3.Запровадження в Україні міжнародних стандартів у галузі обліку і звітності.

4.Державна програма переходу на міжнародну систему обліку і статистики.

Тести для поточного контролю

22.1. Що таке КВЕД?

–це кодування техніко-економічної та соціальної інформації;

–це класифікація видів економічної діяльності;

–правовийактпрозапровадженнявУкраїніміжнароднихстандартів у галузі обліку і звітності;

–міжнародна система обліку і статистики.

22.2.Традиційно галузі народного господарства поділяють на:

– сферу матеріального виробництва і невиробничу сферу;

– сферу виробництва і сферу надання послуг;

– сферу торгівлі і сферу виробництва.

22.3.Галузева класифікація є частиною єдиної системи класифікації і кодування техніко-економічної і статистичної інформації?

–так;

–ні;

–ці поняття тотожні.

341

Розділ 3. Особливості правового регулювання

вокремих галузях господарювання

22.4.Знайдіть хибне твердження. До галузей сфери матеріального виробництва за Загальним класифікатором галузей народного господарства було віднесено:

–промисловість;

–сільське господарство;

–транспорт і зв’язок;

–будівництво;

–страхування.

22.5. Результат економічної діяльності у галузях матеріально- говиробництва–продукт,призначенийдлявикористанняякзасібви- робництва у сфері виробництва, визначається як:

–продукція виробничо-технічного призначення;

–вироби народного споживання;

–знаряддя виробництва.

22.6. Результат економічної діяльності у галузях матеріального виробництва – продукт, призначений для використання у сфері особистого (невиробничого) споживання, визначається як:

–продукція виробничо-технічного призначення;

–вироби народного споживання;

–продукція широкого вжитку.

342

Тема 23. Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності

Тема 23. Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності

23.1.Поняття господарсько-торговельної діяльності.

23.2.Правова забезпеченість господарсько-торговельної діяльності.

23.3.Окремі види господарсько-торговельної діяльності (поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, енергопостачання, біржова торгівля, оренда майна та лізинг, міна (бартер), зберігання).

23.1.Поняття господарсько-торговельної діяльності

Ст. 263 ГК України визначає господарсько-торговельну діяльність як таку діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничотехнічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжну діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Господарсько-торговельна діяльність здійснюється як внутрішня торгівля або зовнішня торгівля залежно від ринку (внутрішнього чи зов­ нішнього), в межах якого здійснюється товарний обіг.

Форми, в яких може здійснюватися господарсько-торговельна діяльність, встановлені ч. 3 ст. 263 ГК України, відповідно до якої виділяють: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівлю; оптову торгівлю; роздрібну торгівлю і громадське харчування; продаж і передачу в оренду засобів виробництва; комерційне посередниц­ тво у здійсненні торговельної діяльності та іншу допоміжну діяльність із забезпечення реалізації товарів (послуг) у сфері обігу. Зміст і порядок здійснення зазначених форм господарсько-торговельної діяльності встановлюють подальші статті гл. 30 ГК України.

Залежновідформиздійсненнягосподарсько-торговельноїдіяльнос- тівонаопосередковуєтьсягосподарськимидоговорами,примірнийперелікякихміститьч.4ст.263ГКУкраїни.Цегосподарськідоговорипоставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівліпродажу,оренди,міни(бартеру),лізингутаіншідоговори.

23.2. Правова забезпеченість господарсько-торговельної діяльності

Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), в межах якого здійснюється товарний обіг, ст. 263 ГК України зазначає, що госпо­

343

Розділ 3. Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання

дарсько-торговельна діяльність виступає як внутрішня торгівля або зов­ нішня торгівля. Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб’єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачанняізбут;енергопостачання;заготівля;оптоваторгівля;роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність із забезпечення реалізації товарів (послуг) у сфері обігу.

Торговельна діяльність в Україні регулюється Законами України «Про захист прав споживачів», «Про споживчу кооперацію», «Про зов­ нішньоекономічнудіяльність»,«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччя населення», «Про лікарські засоби», «Про якість і безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини», іншими актами законодавства.

Детально загальні правила здійснення торговельної діяльності регулює підзаконний нормативно-правовий акт – Порядок заняття торговою діяльністю і правила торговельного обслуговування населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 р. № 833. Ці Порядок і правила визначають загальні умови здійснення торговельної діяльності, основні вимоги до торговельної (торговельно-виробничої) мережі і торговельного обслуговування громадян, що набувають товари для власних побутових потреб у підприємств (їх об’єднань), установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-підприємців та іноземних юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України у сфері торгівлі.

Торговельнадіяльністьможездійснюватисяусферахроздрібноїта оптової торгівлі, а також у торгово-виробничій (громадське харчування) сфері.

23.3. Окремі види господарсько-торговельної діяльності (поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, енергопостачання, біржова торгівля, оренда майна та лізинг, міна (бартер), зберігання)

Ч. 1 ст. 264 ГК України встановлює два види господарських договорів, за допомогою яких опосередковується така форма господарсько- торговельноїдіяльності,якматеріально-технічнепостачанняізбут,–по- ставкаікупівля-продаж.Причомуцідоговористосуютьсяматеріально- технічного постачання та збуту як продукції виробничо-технічного призначення, так і виробів народного споживання, незалежно від того, чи є вони результатом власного виробництва, чи придбані в інших суб’єктів господарювання.

344

Тема 23. Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності

Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання. Ці особливості, крім Положення про постав- кипродукціївиробничо-технічногопризначеннятапоставкивиробівна- родного споживання, встановлюються також Особливими умовами поставки окремих видів товарів та іншими актами законодавства.

Відносини між суб’єктами господарювання (незалежно від форм власності) держав-учасниць СНД за міжнародними економічними зв’язками будуються відповідно до Угоди про загальні умови поставок між організаціями держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, вчиненої в Києві 20 березня 1992 р. Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються положеннями ГК України (ст. 179–187,193–201,265–270), іншими законодавчимиактами

(в тому числі ЦК України).

Договір поставки – це господарський договір, за яким одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом поставки є товари, під якими слід розуміти як продукцію виробничо-технічного призначення, так і вироби народного споживання.Оскількиунаведеномувизначенніпоняттядоговорупоставки(на відміну від ч. 1 ст. 712 ЦК України) відсутня вказівка на те, на якому правовому титулі товар передається (поставляється) покупцеві, можна припустити, що це може бути як право власності, так і похідні від нього права – господарського відання, оперативного управління тощо.

Договір поставки може укладатися як на розсуд сторін (регульований договір), так і відповідно до державного замовлення (планований договір). На відміну від ч. 1 ст. 712 ЦК України, яка визнає стороною договору поставки (продавцем, постачальником) лише особу, яка здійснює підприємницьку діяльність, і тим самим не враховує участь в процесі господарювання казенних підприємств, ГК України таких обмежень не встановлює. Тому сторонами договору поставки можуть бути суб’єктигосподарювання,зазначеніупп.1,2ч.2ст.55ГКУкраїни:а)господарські організації, державні, комунальні та інші підприємства, інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність; б) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарськудіяльність,тазареєстрованівідповіднодозаконуякпідприємці. Укладаючидоговір,сторониповиннівраховуватиположенняч.4ст.265 ГК України та вимоги Указу Президента України від 4 жовтня 1994 р. «ПрозастосуванняМіжнароднихправилінтерпретаціїкомерційнихтермінів», яким встановлено (п. 1), що при укладанні суб’єктами підпри-

345

Розділ 3. Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання

ємницької діяльності України договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовленіМіжнародноюторговоюпалатоюу1953р.(ПравилаІНКОТЕРМС).При цьому на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок забезпечувати опублікування державною мовою України змін до Правил ІНКОТЕРМС із зазначенням, що такі зміни застосовуються через десять днів після їх опублікування у газеті «Урядовий кур’єр» до відносин, що виникають у зв’язку з договорами, укладеними після опублікування відповідних змін (п. 2). Однак, відповідно до коментаря Українського національного комітету Міжнародної торгової палати, з формально-юридичної точкизоруформулюванняУказуненесутьусобізапереченняправомірності використання нової редакції Правил (наразі останньою є редакція ІН- КОТЕРМС-2000, введена в дію Міжнародною торговою палатою 1 січня 2000р.)доїїопублікуваннязгіднозУказом(такеопублікуваннявідбулося в квітні 2002 р.). Так, суб’єкти господарювання повинні «забезпечувати додержання» Правил ІНКОТЕРМС. Але невід’ємною складовою ІНКОТЕРМС як 1990, так і 2000 років є «Вступ», в якому встановлено, що сторони мають право самостійно модифікувати норми, запозичувані з ПравилІНКОТЕРМС.Отже,запозиченняформулюваньзбільшпізньоїредакції Правил ІНКОТЕРМС до її офіційного опублікування є одним з можливих варіантів дозволених відступів сторін від Правил у більш ранній офіційно опублікованій редакції.

За загальним правилом поставка товарів без укладення договору поставки не допускається. Винятки (випадки і порядок) можуть бути передбачені законом. За загальним правилом (ч. 1 ст. 266 ГК України) предметом поставки є продукція виробничо-технічного призначення і вироби народного споживання, визначені родовими ознаками. Для позначення найменування продукції і виробів застосовуються їх найменування,зазначеніустандартах,технічнихумовах,документаціїдозразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках.

Предметом поставкиможуть бутитакож продукція,вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Однією з істотних умов договору поставки є загальна кількість товарів, що підлягають поставці. Порядок визначення кількості товарів залежить від того, укладається договір за розсудом сторін, чи на підставі державного замовлення. У першому випадку сторони самостійно узгоджують кількість товару, що підлягає поставці, у другому вона визначається, виходячи з державного замовлення.

Кількість товару, що підлягає поставці, може бути встановлена у відповідних одиницях виміру (штуки, тонни, квадратні метри, кубічні метри тощо) або грошовому вираженні (в тому числі в іноземній валю-

346

Тема 23. Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності

ті). Загальна кількість та часткове співвідношення товарів (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін,якщоіншенепередбаченозаконом.Специфікаціяєневід’ємною частиною договору поставки.

Договори поставки за строком дії поділяються на: а) разові; б) короткострокові (на один рік); в) довгострокові (на строк більше одного року). У разі якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік. Слід, однак, мати на увазі, що закінчення строку дії договору не тягне за собою припинення зобов’язання, а тому сторона, яка не виконала зобов’язання, не звільняється від відповідальності за його невиконання і, як правило, від виконання зобов’язання в натурі.

Умежахдіїдоговорупоставкисторонивстановлюютьвньомустроки поставки. Критерієм встановлення тих або інших строків є необхідність ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам для їх нормального функціонування, якщо інше не передбачено законодавством.Необхідністьузгодженняідотриманнястроківпоставкивикликана рядом причин: рівномірним випуском продукції покупцем сировини чи комплектуючих виробів, рівномірним забезпеченням підрядника будівельнимиматеріалами,рівномірнимпродажемтоварівторговельним підприємством тощо.

Контрактаціясільськогосподарськоїпродукції–цедержавназа-

купка зазначеної продукції, що здійснюється за договорами контрактації,якіукладаютьсянаосновідержавнихзамовленьнапоставкудержаві сільськогосподарської продукції. Сільськогосподарська продукція – це будь-яка продукція тваринного і рослинного походження, що підпадає під визначення першої – двадцять четвертої груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності.

За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (далі – виробник) зобов’язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі – конт­ рактанту)виробленунимпродукціюустроки,кількості,асортименті,що передбачені договором, а контрактант зобов’язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її (ч. 2 ст. 272 ГК України).

Згідно з ч. 3 ст. 272 ГК України у договорах контрактації повинні передбачатися: види продукції (асортимент), номер державного стандартуаботехнічнихумов,граничнодопустимийвміступродукціїшкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов’язки контрактан-

347

Розділ 3. Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання

тащодоподаннядопомогиворганізаціївиробництвасільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умовдоговору;іншіумови,передбаченіТиповимдоговоромконтрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Виробник повинен не пізніше як за п’ятнадцять днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі. Контрактант зобов’язаний прийняти від виробника всю пред’явлену ним продукцію на умовах, передбаченихудоговорі.Нестандартнупродукцію,якашвидкопсується,придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант приймає за цінами і на умовах, що погоджені сторонами.

У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника. Забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції здійснюється у кількості, порядку та строки, передбачені договором. Інші особливості виконання договорів контрактації встановлюються Положенням про контрактацію сільськогосподарської продукції, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

ГК України (ст. 274) встановлює відповідальність за порушення умов договору контрактації. Так, за нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений законом.

За невиконання зобов’язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також уразі відмови від прийманняпродукції,пред’явленоївиробникомустрокиівпорядку,що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі п’яти відсотків вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо про- дукції,якашвидкопсується,–повнуїївартість.Уразіякщопродукціюне було своєчасно підготовлено до здавання-приймання і про це не було попередженоконтрактанта, виробниквідшкодовуєконтрактанту завдані цим збитки. У договорі контрактації можуть бути передбачені також

348

Тема 23. Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності

інші санкції за невиконання або неналежне виконання зобов’язань відповідно до вимог ГК України.

Енергопостачання – одна з форм, у яких здійснюється госпо­ дарсько-торговельна діяльність суб’єктів господарювання. Разом з тим енергопостачання можна визначити як надання енергії певного виду споживачу за допомогою технічних засобів передачі та розподілу енергії на підставі договору.

Купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких більші за граничні показники, а також на вітроелектростанціях, незалежно від величини встановленої потужності чи обсягів відпуску електричної енергії (крім електричної енергії, виробленої на теплоелектроцентралях, які входять до складу енергопостачальників, для споживання на території здійснення ліцензованої діяльності), та весь її оптовий продаж здійснюється на оптовому ринку електричноїенергіїУкраїни.Функціонуванняіншихоптовихринківелектричної енергії в Україні забороняється.

Оптовий ринок електричної енергії України створюється на підста-

ві договору.

Сторонами договору є суб’єкти господарської діяльності, пов’язаної з: диспетчерським (оперативно-технологічним) управлінням об’єднаною енергетичною системою України; виробництвом електричної енергії на електростанціях; передачею електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами; постачанням електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами; оптовим постачанням електричної енергії.

Удоговорівизначаютьсяметатаумовидіяльності,права,обов’язки та відповідальність сторін. Цей договір погоджується з центральними органами виконавчої влади, що здійснюють управління в електроенергетиці, Національною комісією регулювання електроенергетики України, Антимонопольним комітетом України.

ПравилаоптовогоринкуелектричноїенергіїУкраїниєневід’ємною частиною договору і визначають механізм функціонування оптового ринку електричної енергії України, порядок розподілу навантажень між генеруючими джерелами, правила формування ринкової ціни на електричну енергію.

Оптовий ринок електричної енергії України функціонує з додержанням таких вимог: усі суб’єкти підприємницької діяльності з виробництва­ тапостачанняелектричноїенергіїмаютьрівноправнийдоступдо оптового ринку електричної енергії України та послуг електричних мереж після отримання відповідної ліцензії на право здійснення цих видів діяльності; електрична енергія продається та купується за Правилами оптового ринку електричної енергії України; ціни на електричну енергію

349

Розділ 3. Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання

генеруючихкомпанійтаоптовіцінивизначаютьсязаПравиламиоптового ринку електричної енергії України; всі учасники оптового ринку електричної енергії укладають договори купівлі-продажу електричної енергії із суб’єктом підприємницької діяльності, який здійснює оптове постачання електричної енергії відповідно до договору, на підставі якого створюється оптовий ринок електричної енергії; у кожному розрахунковому періоді (місяці) забезпечується оплата вартості електричної енергії та послуг, закуплених у цьому періоді оптовим постачальником електричноїенергії,урівномувідсоткукожнійенергогенеруючійкомпанії(за винятком вітроелектростанцій) та підприємству, яке здійснює централізоване диспетчерське управління об’єднаною енергетичною системою Україниіпередачуелектричноїенергіїмагістральнимитаміждержавними електричними мережами. Ця оплата забезпечується з урахуванням остаточних платежів відповідно до договору, на підставі якого створено оптовий ринок електричної енергії.

Дляпроведеннярозрахунківзазакупленунаоптовомуринкуелектричну енергію України та спожиту електричну енергію енергопостачальники,щоздійснюютьпідприємницькудіяльністьзпостачанняелектричної енергії на закріпленій території, їх відокремлені підрозділи та оптовий постачальник електричної енергії відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання. Для проведення розрахунків з погашення заборгованості за спожитуелектричнуенергіюзвикористанняммеханізмівпогашеннязаборгованості, визначених Законом України від 23 травня 2005 р. «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичногокомплексу»,енергопостачальники,щоздійсню- ють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, і оптовий постачальник електричної енергії відкривають в установі уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості. Перелік поточних рахунків із спеціальним режимом використання в уповноваженому банку для зарахування коштів за електричну енергію затверджується та доводиться до відома споживачів Національною комісією регулювання електроенергетики України.

Споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричноїенергіїназакріпленійтериторії,вносятьплатузапоставленуїмелектричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режи-

мом.

Договір енергопостачання – це господарський договір, за яким енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає елек- тричнуенергію,пару,гарячуіперегрітуводу(далі–енергію)споживаче-

350