2. Психоаналітичні та феноменологічна концепції свідомості.

Зиґмунд Фрейд (1856-1939).Розвинув біологізаторську теорію психічного. Виділяв три його рівні:Id–Ego–Superego. Принципи психічного життя:задоволенняіреальності. Задоволення (насолода) має дві сили: Ерос і Танатос. Безсвідоме реалізуються приховані імпульси психічного. Фрейд постулює наявність строгої детермінації у протіканні психічних процесів. Наступна поведінка індивіда розглядається як залежна від попередніх онтогенетичних стадій і способів адаптації. Щоб знати, чому зараз так чинить людина, треба вивчати минуле, особливо психосексуальні аспекти раннього дитинства.

Розглядав можливості аналізу безсвідомого, виділивши «вікна» з безсвідомого у підсвідоме: сновидіння, гіпноз, асоціації, дотепність, невротичні симптоми, психопатологія звичайного життя, помилки, забування, описки, перепони для асоціацій. Безсвідоме – початкова субстанція людського буття: водночас це й руйнівне і творче джерело. Енергія безсвідомих психосексуальних збуджень і потягів виступає рушієм психічного життя. Розробив ідею сублімації і витісненняяк зворотних рухів психічної енергії. Свідомість розглядав саме як результат сублімації завдяки цензурі зовнішнього для індивідуальної психіки середовища.

Концепція психічного у З.Фрейда.

Id (воно)

Доісторичне безсвідоме, що живе у кожній людині

Племінний синкретичний. Досвід

Індивідуальний досвід

(асоціативний)

Індивідуальні комплекси

Воля еротичні често-

до (лібідо) люб-

влади “Едипів” ство

E

свідомість

go (Я)---

Безсвідомо реалізовані

імпульси

Передсвідомість

цензураSuper Ego (над Я)

(соціокультурне середовище, суспільна свідомість)

Школа аналітичної психології К. Юнга. Юнг Карл (1875-1961) –засновник аналітичної психології.. Колективне безсвідоме і його архетипи як першооснова психічної діяльності (переживань). Юнг висунув концепцію, відповідно до якої індивідуальне несвідоме Фрейда – усього лише частина набагато більш великого "колективного несвідомого" (загальної пам'яті всього людського роду, що зберігається в схованках людської душі), а також сформулював ідею архетипів – загальнолюдських прототипів – змісту колективного несвідомого. Вони ідентичні у всіх людей і утворюють загальну підставу душевного життя кожного, будучи по природі надособистісними. Цей шар психіки безпосередньо зв'язаний з інстинктами, тобто наслідуваними факторами. Динаміка архетипів (наприклад, образів героя, демона, матері-землі), згідно Юнгу, лежить в основі міфів, символіки художньої творчості, сновидінь.

Як основну задачу психотерапії мислив відновлення порушених зв'язків між різними рівнями і системами психіки. Будь-який бог – тільки лише символ Бога, що живе усередині нас, у колективному несвідомому, отже, якщо ми перестаємо вірити в цей символ, ми зіштовхуємося з Богом віч-на-віч. У людей з'являється шанс осягнути Бога як один з феноменів власного внутрішнього світу. Як основний зміст психічного життя людини приймав прагнення особистості до повного утілення своїх можливостей і потенцій. Наше "Я" не є справжнім центром психіки, його вважає таким лише сучасна людина, свідомість якої відірвана від несвідомого. Необхідна "ампліфікація" – розширення свідомості, що осягає свої глибинні підстави. Ці психічні процеси, які ведуть також і до зникнення невротичних симптомів, Юнг позначив поняттям "індивідуація".

Підкреслюючи міць і небезпеку архаїчної спадщини людства, що таїться в структурах колективного несвідомого, Юнг відзначав, що психологічно люди усе ще перебувають на стадії дитинства. У них поки немає необхідного досвіду розвитку і біопсихічної фіксації феноменів культури.. Індустріальна революція ще більш віддалила людину від її несвідомого і природи. Це спричинило собою посилення колективних ірраціональних сил, психічну інфляцію, знеособлювання й атомізацію людей, появу масової людини з її непереоборними прагненнями до катастрофи. Найвідоміший послідовник Юнга Дж. Хіллман говорив про „Душу світу” як головну категорію юнгіанства. Індивідуальна душа – сяюча точка Світової душі