ТЕМА: ГІГІЄНІЧНІ АСПЕКТИ МЕДИЧНОЇ БІОРИТМОЛОГІЇ ТА ХРОНОГІГІЄНИ. ГІГІЄНА АДАПТАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ. НАУКОВІ ОСНОВИ ДІАГНОСТИКИ ТА ПРОФІЛАКТИКИ ХРОНІЧНОЇ ВТОМИ.
МЕТА ЗАHЯТТЯ:
1. Ознайомитися з основними положеннями сучасної медичної біоритмології та провести оцінку і визначення фізіологічних та психофізіологічних корелят біологічних ритмів, визначення розрахункових біоритмів.
2. Закріпити теоретичні знання про чинники, які сприяють швидкості розвитку хронічної втоми.
3. Навчитися визначати ступінь хронічної втоми.
4. Оволодіти комплексом заходів профілактики хронічної втоми та підвищення працездатності людини.
ПИТАHHЯ ТЕОРЕТИЧHОЇ ПIДГОТОВКИ:
1. Поняття про біологічні ритми. Передумови та причини виникнення медичної біоритмології як науки, біологічні ритми та стан здоров’я людини.
2. Провідні характеристики біологічних ритмів (рівень або мезор, період, амплітуда, акрофаза та ін.).
3. Класифікація найбільш поширених біологічних ритмів.
4. Методика визначення різних типів денних кривих біологічних ритмів. Методика визначення типу денної працездатності людини.
5. Методика визначення розрахункових біологічних ритмів людини.
7. Поняття про десинхроноз як медичну категорію. Види десинхронозів.
8. Біоритмологічні принципи раціональної організації повсякденної діяльності людини.
9. Поняття “втома” та “хронічна втома”: визначення та критерії оцінки. Основні чинники, які сприяють виникненню та розвитку хронічної втоми.
10. Гігієнічні проблеми адаптаційного процесу та основи оптимізації адаптаційного процесу.
11. Суб’єктивні та об’єктивні критерії для визначення ступеня хронічної втоми, методи оцінки хронічної втоми та відновлення працездатності людини під час трудової діяльності.
ЗАВДАHHЯ:
1. Провести визначення та подальшу оцінку фізіологічних та психофізіологічних корелят біологічних ритмів, а також розрахункових біологічних ритмів студентів. 1. Засвоїти основні принципи раціональної організації повсякденної діяльності та оптимізації адаптаційних ресурсів організму людини.
2. Ознайомитися з найбільш поширеними методами визначення хронічної втоми.
3. Провести дослідження визначення ступеня хронічної втоми серед студентів за допомогою спеціальних тестових методик: реєстрація та оцінка ступеня хронічної втоми, реєстрація соматичних та нервово-психічних проявів хронічної втоми, оцінка впливу хронічної втоми на функціональні можливості організму, за методиками Зунге та Малкової.
ЛIТЕРАТУРА:
1. Гігієна та екологія. Підручник / За ред. В.Г. Бардова. — Вінниця: Нова книга. 2006. — С. 569-583.
2. Загальна гігієна: пропедевтика гігієни // Є.Г.Гончарук, Ю.І.Кундієв, В.Г.Бардов та ін.; За ред. Є.Г.Гончарука. — К.: Вища шк., 1995 — С. 178—179, 479—506.
3. Биологические ритмы / Под ред. Ю.Ашоффа. — М.: Мир, 1984. — Т.1. — 414 с. — Т.2. — 262с.
4. Хронобиология и хрономедицина / Под ред. Ф.И.Комарова.— М.: Медицина, 1989. - 400 с.
5. Биоритмы и труд / К.М.Смирнов, А.О.Навакатикян, Г.М.Гамбашидзе и др. — Л.: Наука, 1980. — 143 с.
6. Деряпа Н.Р., Мошкин М.П., Посный В.С. Проблемы медицинской биоритмологии. — М.: Медицина, 1985. — 208 с.
7. Доскин В.А., Лаврентьева Н.А. Ритмы жизни. — М.: Медицина, 1991. — 176 с.
8. Доскин В.А., Куинджи Н.Н. Биологические ритмы растущего организма. — М.: Медицина, 1989. — 224 с.
9. Куинджи Н.Н. Биоритмологические принципы рациональной организации режима дня // Школа и психическое здоровье учащихся. — М.: Медицина, 1988. — С. 78—98.
10. Сергета І.В., Бардов В.Г. Організація вільного часу та здоров’я школярів. — Вінниця: РВВ ВАТ «Віноблдрукарня«, 1997. — 292 с.
12.Степанова С.И. Биоритмологические аспекты проблемы адаптации. — М.: Наука, 1986. — 244 с.
13. Гігієнічна характеристика факторів виробничого середовища та трудового процесу. / Воронцов М.П., Кривоносов М.В., Коробчанський В.О. та ін. - Харьків.: ТО Ексклюзив, 2002. С. 3871.
14. Посібник з нормальної фізіології / За ред. В.Г. Шевчука та Д.Г. Наливайка. К.: Здоров’я, 1995. С. 316325.
15. Дзяк Л.А., Шульга А.Н. Синдром хронической усталости // Международный медицинский журнал. 2002. Т.8. №12. С.5357.
16. Хроническое утомление и двигательная активность. Нил Ф. Гордон. / К., 1999. 128 С. 5. Макеев Г. Синдром хронической усталости // VITA. 2000. №2. С. 1213.
Методика викоhаhhя самостійної роботи
В ході практичного заняття студенти знайомляться з основними положеннями сучасної медичної біоритмології та проводять оцінку і визначення фізіологічних та психофізіологічних корелят біологічних ритмів, визначають розрахункові біоритми тощо.
Біологічні ритми являють собою самопідтримуючі автономні процеси періодичного чергування станів організму і коливань інтенсивності фізіологічних реакцій індивідуума.
Людина має складну ієрархію та сувору часову упорядкованість в установленні біоритмологічної структури особистості внаслідок дії внутрішніх та зовнішніх синхронізаторів. Більше того, цілісний організм може існувати лише при певних фазових співвідношеннях різних коливальних процесів у клітинах, тканинах, органах і функціональних системах, з одного боку, та їх чіткій синхронізації з умовами довкілля — з іншого.
Таким чином, стан здоров'я — це стан оптимальної гармонійності між часовою структурою внутрішнього середовища організму та впливом факторів навколишнього середовища, а біоритми, за своєю суттю, відображають зміни різноманітних показників фізіологічних процесів хвилеподібної форми.
Різноманітні ритмічні коливання певних станів живих системах реєструються з частотою від 1 разу в мілісекунду до 1 разу в декілька років. Найбільше значення для людини мають ультрадіанні (довжина періоду від 0,5 до 20 годин), інфрадіанні (від 28 до 60 годин), циркасептідальні (від 60 до 148 годин) та, передусім, циркадіанні (від 20 до 28 годин) біоритми.
Рис 1. Графічне зображення типового біологічного ритма
Та його провідних характеристик
(Амп — амплітуда ритма, Акр — акрофаза ритма, Т — період ритма)
Найважливішими характеристиками біологічних ритмів прийнято вважати такі показники, як рівень, період, амплітуда, акрофаза та форма денної кривої ритму (рис.1).
Рівень ритму або мезор являє собою середню величину фізіологічної функції, яка розглядається, протягом одного біологічного циклу, графічне зображення якого наближається до синусоїди. Періодом ритму прийнято вважати відрізок часу після закінчення якого стан організму повторюється і, натомість, частота ритму являє собою величину, що обернена тривалості періоду. Амплітуду розраховують як різницю між максимальними та мінімальними значеннями певного фізіологічного процесу, впродовж одного біологічного циклу. Під акрофазою розуміють час, на який припадає максимальний рівень функції. Причому, якщо акрофаза ритму функції змінюється у межах певної зони, це явище має назву "зона блукання акрофази".
Зрештою, кожний біологічний ритм характеризується формою денної кривої, тобто графічним зображенням динамічних змін функції, що досліджується, протягом світлового дня. До нормальних фізіологічних кривих відносять параболоподібні криві з максимальною акрофазою в ранковий та денний час і наступним зниженням рiвня ритму у вечірній та нічний. До змінених фізіологічних кривих — платоподібні (мале вираження ступеня коливаємості функції протягом дня), інертні (максимальне підвищення рівня ритму у вечірній час), двовершинні або бігемінальні (наявність двох підйомів активності функції, як правило, в ранковий і у вечірній час) та інвертовані (зниження вихідного рівня функції протягом денного періоду).