3. Визначення ризику за моделлю оцінки капітальних активів (мока)

З метою спрощення визначення ризику застосовується модель оцінки капітальних активів (МОКА), яка пов'язує прогнозований ризик з очікуваними доходами від проекту, її можна використовувати для оцінки надійності вкладень, а також для оцінки оптимальності співвідношення ризику і доходів від різних інвестицій на рівні корпорації.

МОКА ділить ризик на дві основні складові: диверсифікований та недирвесифікований ризик. Згідно моделі МОКА ризикованість різних цінних паперів можна визначити порівнянням їх доходності із загальним індексом ринку. Якщо доходи від певних цінних паперів піднімаються або падають більше в процентному відношенні, ніж у цілому на ринку, то їх називають ризикованішими за сам ринок, і навпаки.

Приклад. Вкладник підрахував, що протягом останніх десяти років середньорічні доходи на РЦП становили 5%. Доходність акцій А в середньому становить 10%, акцій Б - 5%, акцій В - 3%. Тоді чутливість акцій до ринку можна визначити за допомогою формули:

b = Доходність акцій /Доходність ринку.

За цією формулою акції А чутливіші за ринок і тому більш ризиковані, акції Б мають ринкову чутливість, акції В менш чутливіші, ніж ринок (менш ризикований).

Міра чутливості акцій до ринку позначається бета (b). Набираючи портфель цінних паперів, вкладники у випадку вибору акцій з низькою b матимуть нижчі доходи, ніж у випадку вибору з вищою і більш ризикованішою b.

Знаючи рівень доходності ринку, безпечну ставку і коефіцієнт    b, можна визначити необхідну величину дохідності певних акцій. Для цього використовується така формула:

K_S = і + (Rm - і) b,

де K_S - необхідна ставка доходу акцій;

і — безпечна ставка;

Rm - середня дохідність ринку;

b - коефіцієнт.

Приклад. Нехай і =5%, Rm = 10%, р = 1,2. Тоді необхідна ставка доходності акцій:

K_S = 0,05 + (0,1-0,05) * 1,2 = 0,11, або 11%

Величина 11% означає, що будь-які акції з  b = 1,2 повинні приносити дохід не менше, ніж 11%. Дохід, нижчий за 11%, означає, що ціна на акції занижена, їх потрібно купувати.

 

4. Зміст управління фінансовими ризиками

Управління фінансовими ризиками полягає у розробленні системи заходів для нейтралізації можливих негативних фінансових наслідків ризиків, пов'язаних зі здійсненням різних аспектів фінан­сової діяльності.

Об'єктом управління є ризик, ризикові вкладення капіталу та економічні відносини між суб'єктами господарювання в процесі реалізації ризику (страхівником та страхувальником, позичальником та кредитором, підприємцями).

Суб'єктом управління є спеціальна група людей (фінансовий менеджер, спеціаліст зі страхування тощо), які застосовують різні способи та прийоми управління ризиковими ситуаціями.

Управління фінансовими ризиками передбачає виконання таких етапів:

1. Ідентифікація можливих видів фінансових ризиків.

2. Оцінка ймовірності настання ризикової події для кожного виду фінансового ризику.

3. Визначення розміру можливих фінансових втрат у разі настання ризикової події для окремих видів фінансових ризиків та визначення зони допустимого ризику.

Зважаючи на можливі фінансові втрати у разі настання ризикової події, фінансові операції поділяють на декілька груп (табл. 9.2).

4.      Дослідження факторів, які впливають на рівень фінансових ризиків підприємства. В процесі дослідження визначається чутливість реагування рівня фінансового ризику на зміну окремих факторів.

5.      Розроблення стратегії управління ризиками.

 

Таблиця 9.2

Зони фінансових ризиків

Гарантований фінансовий результат	Можливі фінансові втрати
У розмірі розрахункової суми прибутку	У розмірі роз­рахункової суми прибутку	У розмірі роз­рахункової суми доходу	У розмірі суми власного капіталу
Безризикова зона (державні короткотер­мінові облігації)	Зона допустимого ризику	Зона критич­ного ризику	Зона катастро­фічного ризику

 

Виділяють декілька напрямів стратегії управління ризиками (рис. 9.1).

Під уникненням ризику розуміють ухилення від заходу, пов'язаного з ризиком. Але уникнення ризику часто означає відмову від одержання прибутку.

Прийняття ризику означає залишення ризику за інвестором, тобто на його відповідальності. Так інвестор, вкладаючи венчурний капітал, наперед впевнений, що він може за рахунок власних коштів покрити можливу втрату цього капіталу.

 

Рис. 8.1. Напрями стратегії управління ризиками

 

Передача ризику означає, що інвестор передає відповідальність за фінансовий ризик комусь іншому, наприклад, страховому товариству. В цьому випадку передача ризику відбувається шляхом його страхування.

Зниження ступеня ризику - це скорочення імовірності і об'єму втрат.

Розглянуті принципи не виключають один одного. Одночасно можна використовувати два або й більше правил. Наприклад, час­тину ризику можна прийняти на себе, а іншу частину - застрахувати. В деяких випадках ризик можна спробувати проконтролювати, наскільки це можливо, а решту ризику прийняти на себе. Або ж час­тину ризику контролювати, а решту - страхувати.

Програма управління ризиками передбачає визначення окре­мих видів заходів, обсягів та джерел їх фінансування, конкретних виконавців, термін виконання, оцінювання ефективності розробле­них заходів тощо.

Фахівці стверджують, що потреба в оцінці ризику будь-якої підприємницької компанії або окремого підприємця може бути задоволена такими способами:

•     створення власного підрозділу з аналізу та управління ризиками;

•     використання послуг спеціалізованих підприємств (аутсорингу);

•     комбінування перших двох способів.

Створення власної служби є економічно вигідним, якщо вона здійснює не менше ніж 15-25 процедур оцінювання ризику на рік. Водночас споживання послуг спеціалізованих компаній забезпечує достовірний аналіз ризиків за нижчих фінансових витрат та корот­шого терміну виконання.

Доцільність реалізації будь-якого з заходів визначають, порів­нюючи витрати на його реалізацію з сумою можливих втрат у разі реалізації ризикової події.

Процес обгрунтування доцільності управлінських рішень повинен грунтуватися на загальних правилах прийняття рішень в умовах ризику:

•     ризикувати можна лише в межах власного капіталу;

•     необхідно зважувати можливі негативні наслідки ризику;

•      не можна ризикувати великими сумами капіталу, якщо очікуваний результат занадто малий;

•      необхідно паралельно розглядати інші альтернативні ва­ріанти рішень, які можуть характеризуватися меншим ризиком.