24. 5. Організація годівлі та утримання поголів’я овець

Годівля баранів-плідників і вівцематок повинна бути нормованою та повноцінною. Підгодівля ягнят проводиться з 10-12-денного віку концентрованими кормами, сіном, в подальшому додають коренеплоди подрібнені та силос.

Після 20 днів ягнят із матками переводять на кошарно-базовий спосіб утримання, при якому ягнят утримують у вівчарні (кошарі) окремими групами в оцарках, де їх підгодовують концентрованими кормами, сіном, мінерально-вітамінними добавками. Вівцематки перебувають на пасовищі чи базі, на протязі дня їх 3-4 рази запускають у вівчарню для годівлі ягнят. В нічний час вівцематки перебувають у вівчарні з ягнятами. Коли ягнята підростуть і зміцніють, їх в хорошу теплу погоду випускають на пасовище. При наведеній організації один сакманщик обслуговує у 2-3 рази більше овець, ніж при звичайному методі утримання.

В каракульоводстві в період ягніння (в березні-квітні) вівцематок утримують у базах-навісах або біля них, після чого збирають приплід для забою на шкірки (зазвичай 50-55 %}. Маток, що залишились без ягнят, групують в окремі отари і відправляють на пасовище, а маток з ягнятами утримують сакманами в оцарках. По досягненню молодняком 45-денного віку формують отари з матками і випасають до кінця липня, потім ягнят відбивають від маток і групують в окремі отари.

Селекційно-племінна робота у вівчарстві повинна бути направлена на підвищення вовнової, м’ясної продуктивності поголів’я, скороспілості, плідності, збільшення виходу чистого волокна, покращення якості каракулю та іншої продукції. З цією метою на племінних підприємствах і фермах необхідно зберегти чистопородне розведення овець, а на промислових доцільно застосовувати промислове схрещування тварин.

Система утримання овець та організація виробничих процесів. В сучасний період у вівчарстві застосовують системи утримання тварин в залежності від регіону країни: пасовищно-стійлову і стійлово-пасовищну.

Пасовищно-стійлове утримання застосовується в південних регіонах, Закарпатті та Прикарпатській зоні, при якому вівці на протязі 7-9 місяців перебувають на випасах, а зимою (3-5 міс) знаходяться у вівчарнях, де їх годують силосом, концентратами, грубими кормами.

Одним із елементів здешевлення собівартості продукції вівчарства є створення довголітніх культурних випасів. У каракульоводстві доцільно утримувати овець без кочівок на земельних ділянках, з підсівом трав та вирощуванням кормових культур в сівозміні.

Стійлово-пасовищне утримання. При такому утриманні вівці на протязі певного періоду знаходяться в приміщеннях, а у весняно-літньо-осінній період - на пасовищі. Міцна кормова база забезпечує значне підвищення ефективності галузі.

У вівчарських господарствах різних регіонів тривалість стійлового періоду утримання коливається від 110 до 200 днів, на протязі яких вівці знаходяться у вівчарнях, при яких є бази, на яких у денну частину доби перебуває поголів’я. Лише під час ягніння та при негоді годівля тварин проводиться у вівчарнях. Норми площі приміщень на 1 голову складають: для маток при зимовому окоті - 2 м², весінньому - 1,2 м², для баранів — 2,5 м^2:, ремонтного молодняку - 0.4 м2. У стійловий період овець годують три рази на день, фронт годівлі складає 0,4 м на І голову.

В залежності від системи і способів утримання тварин, спеціалізації та розмірів ферм, типів приміщень і годівлі застосовуються різні машини і обладнання для комплексної механізації виробничих процесів.

Роздача кормів здійснюється мобільними та стаціонарними кормороздавачами, для напування овець застосовують групові напувалки з природних водоймищ.

Для видалення гною з вівчарень, баз і майданчиків використовують відповідні технічні засоби.