Глава 24. Організація вівчарства

24.1. Стан, проблеми та перспективи розвитку вівчарства

Вівчарство є невід’ємною частиною аграрної сфери АПК України, забезпечуючи його потреби в специфічних видах сировини і продуктах харчування. На пасовищах, що не можуть бути використані для великої рогатої худоби, вівці ефективно перетворюють грубий корм на м’ясо, яке за цінністю – вмістом білка, амінокислот, вітамінів і мінеральних речовин – не поступається яловичині, а вміст холестерину в ньому в кілька разів менший, ніж в яловичині й свинині. Вівчарство є джерелом таких видів сировини для легкої промисловості як вовна, овчини, смушки, а також цінних харчових продуктів – баранини, жиру і молока. Вітчизняна вовна має високі технологічні якості, з неї виробляють найкращі вовняні тканини й трикотажні вироби.

Продукція галузі найменш трудомістка серед усіх видів продукції тваринництва. До того ж країна володіє достатнім потенціалом задоволення потреби в кормах для овець, наявністю дослідників-селекціонерів на базі інституту тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова „Асканія-Нова” для збереження й удосконалення генофонду вівчарства.

Однак, ця галузь за останні півтора десятиріччя занепала: поряд із загальними чинниками, негативну роль відіграв диспаритет цін між підприємствами сировинної бази та промисловими підприємствами. За таких умов вівчарство стає економічно не вигідним і згортається в усіх регіонах країни. Створена матеріально-технічна база, науковий потенціал, професійні кадри галузі втрачаються. Відродження вівчарства та збільшення виробництва продукції, зокрема вовни, дозволить забезпечити попит легкої промисловості на неї за рахунок власного виробництва, що в свою чергу дасть змогу заощадити значні суми валюти для інших потреб.

У процесі реформування аграрного сектору вівчарство виявилось найбільш економічно незахищеним серед інших галузей тваринництва через специфічні особливості технологічного процесу (виробництво сировини, яка надходить раз на рік), що зумовило значне його скорочення, а в ряді регіонів України – повну ліквідацію.

Це є наслідком таких факторів, як негативний вплив на вітчизняних товаровиробників не відрегульованих економічних процесів, правова й економічна незахищеність суб’єктів ринку, відсутність організованого ринку збуту продукції та державної підтримки розвитку галузі.

24.1. Динаміка поголів’я овець і кіз в України1)

Показники	1990 р.	1995 р.	2000 р.	2005 р.	2006 р.	2006 р. в % до:
						1990 р.	2005 р.
Поголів’я овець і кіз на кінець року, тис. гол.:	8418,7	4098,6	1875,0	1740,4	1663,0	19,8	95,6
у тому числі: с.-г. підприємства	7165,5	2423,3	413,3	266,8	281	3,9	105,2
господарства населення	1253,2	1675,3	1461,7	1473,6	1382	110,3	93,8
Питома вага поголів’я овець і кіз за категоріями господарств
с.- г. підприємства	85,1	59,1	22,0	15,3	16,9	Х	Х
господарства населення населення населення	14,9	40,9	78,0	84,7	83,1	Х	Х

¹⁾Джерело: Статистичні щорічники України 1990,1995,2000,2005,2006рр.Моніторинги економічного і соціального розвитку підприємств і організацій АПК. – Київ – 2000р.

З даних таблиці 24.1 видно, що поголів’я овець за 1990 - 2006 рр. зменшилася на 6755,7 тис. гол., або на 79,2 %, що свідчить про значне скорочення галузі. Кількість овець у сільськогосподарських підприємствах у 2006 р. становила лише 3,9 % від рівня 1990 року. Дещо збільшилось поголів’я овець у господарствах населення (на 10,3 %), але цього недостатньо для підтримання розвитку галузі.

Слід також зазначити, що в 1990 році 85,1 % всього поголів’я овець знаходилося в сільськогосподарських підприємствах, а в господарствах населення – лише 14,9 %. Проте, в 2006 р. більшу кількість цих тварин утримувало населення в своїх господарствах – 83,1%, або 1382,6 тис. гол., частка сільськогосподарських підприємств становила лише 16,9 %, або 281 тис. гол. (табл. 24.2).

Населення, утримуючи овець у власних господарствах, не в змозі придбати племінну високопродуктивну худобу і займатися збереженням племінного поголів’я. Цю функцію повинні виконувати спеціалізовані підприємства. Проте, в них поголів’я тварин знижується, що викликає загрозу втрат племінного ядра, яке створювалося в Україні протягом багатьох десятиріч