24.3. Система ведення галузі, способи утримання та їх організаційно - економічне обґрунтування

На відміну від скотарства, свинарства і птахівництва, де в результаті застосування комплексної механізації, нових форм організації праці і прогресивної технології виробництва окремі підприємства України досягли порівняно високих рівнів продуктивності праці, у вівчарстві в цьому відношенні поки що зроблено відносно мало. До останнього часу в більшості вівчарських господарств України збереглася здавна існуюча „хутірська” система ведення вівчарства, з одиночними отарами (по 300-600 голів у кожній, що обслуговуються 3-4 чабанами), зосередженими по всій території господарства, що вкрай стримує застосування нових форм організації праці, механізації трудомістких процесів, а отже гальмує подальше підвищення продуктивності праці.

При такій системі ведення галузі члени чабанської бригади зайняті обслуговуванням поголів’я протягом цілого дня. Нерідко тривалість робочого часу чабана перевищує 10-12 годин на добу. Незважаючи на таку перевантаженість, продуктивність праці залишається низькою, тому що всі роботи виконуються вручну. Крім того, іноді віддаленість чабанських бригад від населених пунктів, відсутність нормальних житло-побутових умов створюють труднощі по забезпеченню галузі кадрами чабанів.

Якщо така система ведення вівчарства була прийнятною і виправдовувала себе в умовах екстенсивного землеробства, де основним джерелом кормів були пасовища, то в умовах інтенсивного землеробства вона стала гальмом подальшого розвитку цієї галузі тваринництва.

Останнім часом склалася думка, що найбільш раціональною формою організаційно-технічної перебудови вівчарства є створення великих механізованих чабанських бригад, що обслуговують кілька отар овець.

Укрупнена чабанська бригада, як більш раціональна форма організації праці, широко застосовується в умовах цілорічного пасовищного утримання овець в країнах бувшого СРСР. особливо при виробництві каракуля та у господарствах Ставропольського краю Російської Федерації.

У залежності від конкретних умов господарства укрупнені бригади можуть бути різними. Однак, основний принцип організації праці для всіх бригад залишається єдиним і він полягає в тому, що вони обслуговують дві, три і більше отар із загальною чисельністю поголів’я від 1,5 до 5,0 тис. овець, розміщених на одній виробничій дільниці. При цій формі зберігається поотарний метод ведення вівчарства, але створюються необхідні умови для більш ефективного використання засобів механізації, раціональної організації праці і підвищення її продуктивності.

З метою визначення економічної ефективності організації великих чабанських бригад у м’ясо-вовновому вівчарстві стосовно до умов Лісостепової зони був проведений науково-господарський дослід працівниками НДІ тваринництва Лісостепу і Полісся. Для цього, виходячи з конкретних умов господарства, були організовані дві чабанські бригади: перша - дослідна, що складається з 7 чоловік, друга - контрольна, що складалася з 5 чоловік.

За першою (дослідною) бригадою були закріплені дві спарені отари овець по 750 голів у кожній, з них - одна отара вівцематок і одна отара ярок.

За другою бригадою, була закріплена одна отара вівцематок у кількості 750 голів. Отари вівцематок формувалися по методу аналогів з урахуванням живої ваги, віку, вовнової продуктивності і вгодованості тварин.¹

Значна різниця у виробництві м’яса по бригадах пояснюється не тільки тим, що його велику кількість в дослідній бригаді одержали за рахунок отари молодняку, але і тим, що тут вихід ягнят на 100 вівцематок більш високий, ніж у контрольній

Відомо, ще ріст, розвиток ягнят і збереження приплоду багато в чому залежить від правильного формування сакманів, кількість яких при зимовому ягнінні визначається, головним чином, наявністю приміщень. Оскільки в другий період окоту (у березні) отара молодняку протягом доби утримувалася в приміщенні, бригада мала можливість збільшити кількість сакманів за рахунок використання другого приміщення (тимчасового).

Основними показниками ефективності виробництва продукції вівчарства при різних розмірах чабанських бригад є продуктивність праці обслуговуючого персоналу. При фактичній продуктивності овець витрати праці на виробництво центнера вовни і центнера баранини в укрупненій бригаді майже в 2 рази були менші, ніж у звичайній. Велика різниця у витратах праці між бригадами спостерігалась також при обслуговуванні поголів’я. Так, якщо в звичайній чабанській бригаді на обслуговування однієї вівці витрачалося 19 люд/год. за рік, то в укрупненій - 12,3 люд/год. Так, якщо в звичайній чабанській бригаді на обслуговування однієї вівці витрачалося 19 люд/год. за рік, то в укрупненій - 12,3 люд/год.

Загальний вихід продукції (у грошовому виразі) на середньорічного чабана в укрупненій бригаді був вищий майже в 2 рази в порівнянні зі звичайною. Це пояснюється більш високою продуктивністю праці чабанів укрупненої бригади, що, у свою чергу, обумовлювалося більшим навантаженням поголів’я, що обслуговувалося.

Слід зазначити, що в укрупненій бригаді всі роботи по догляду за вівцями здійснювалися без залучання додаткової робочої сили (за винятком невеликої кількості сакманників). У той .же час у звичайній бригаді на обслуговування кожних 100 голів овець було витрачено додатково по 123 люд.-год. Кількість витрачених людино-год. за рахунок додаткових робітників у контрольній бригаді склало близько 7 % загальної кількості витрат праці бригади.

Значна різниця у виробництві продукції була не тільки в результаті укрупнення чабанської бригади і збільшення навантаження поголів’я, що обслуговується, вона обумовлена також більш високою продуктивністю тварин, закріплених за першою бригадою.

У результаті укрупнення чабанської бригади питома вага оплати праці на центнер вовни і м’яса знизилась відповідно на 24,4 і 26,2 % у порівнянні з другою бригадою. У той же час заробіток чабанів укрупненої (дослідної) бригади підвищився на 21,7 %.

Раціональна організація праці в укрупненій бригаді дозволила не тільки підвищити продуктивність праці, але і створити більш сприятливі умови роботи для чабанів.

Таким чином, в умовах підвищення рівня спеціалізації і концентрації вівчарства доцільно переходити на організацію укрупнених чабанських бригад. Більш сприятливі умови для організації укрупнених чабанських бригад складаються на півдні України, у степовій зоні, де рівень концентрації поголів’я овець вищий.

З метою організаційно-економічного обґрунтування системи ведення вівчарства чабанських бригад проводився науково-господарський дослід в інституті „Асканія-Нова”.¹Для проведення досліду була організована одна спеціалізована чабанська бригада в складі 9 чоловік, за якою закріпили поголів’я овець, необхідну техніку і приміщення. В дослідній бригаді, де застосовувалася механізація окремих виробничих процесів, навантаження на чабана зросло на 34 %. При цьому затрати праці на виробництво 1 ц продукції і на утримання 100 овець у цій бригаді помітно знизилися. Вихід продукції на 100 овець у дослідній отарі був меншим, ніж у звичайній. Пояснюється це тим, що обслуговувалися дослідною бригадою отари, які укомплектувалися за рахунок товарного поголів’я овець, що мають нижчу класність, у той час як всі інші отари овець комплектувалися тваринами високого класу (еліта і 1 класу).

Вихід продукції на 100 людино-годин в укрупненій бригаді був значно вищим. Так, в звичайній бригаді на 100 людино-год. виробництво вовни склало 255,2 кг, в дослідній - 320 кг, або на 25,5% більше. Продуктивність праці чабанів дослідної бригади вища на 16,7%. Отримані дані по бригадах співставили по однаковій продуктивності тварин. У цьому випадку вихід вовни і м’яса на 100 людино-годин у дослідній бригаді значно підвищився. Загальний вихід продукції (у грошовому виразі), що характеризує рівень продуктивності праці, в укрупненій механізованій бригаді був вищим на 35,6 %.

Значна економія була у затратах на оплату праці. Так ,на утримання 100 вівцематок в укрупненій механізованій бригаді витрати на оплату праці становили на 16,5% менше. У той же час середньомісячна зарплата одного чабана дослідної бригади була вищою на 11,8 %.