Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)
.pdfРОЗДІЛ 13
селянами-власниками без ентузіазму, оскільки вони прагну ли до створення рентабельних господарств і збільшення своєї власності. Два-три гектари землі, отримані безземельними згідно з декретами, не давали можливості ввійти в “міцні гос подарства”, що для багатьох було заповітною мрією. Саме це обіцяли прибічники С.Миколайчика, які об’єдналися 22 серпня 1945 р. в Польське стронніцтво людове (ПСЛ). Людовці вимагали перетворення сільського господарства на основу економіки, створення рентабельних сільських госпо дарств за рахунок великих володінь та орієнтації у зовнішній політиці на Захід. Чисельність ПСЛ швидко зростала — в січні 1946 р. вона налічувала вже 550 тис. членів, а наприкінці року — 800 тис. і стала наймасовішою партією у країні.
У кінцевому підсумку перемогли ті, хто мав реальну вла ду. До кінця 1949 р. польські селяни (1 млн 68 тис. сімей) отримали 6 млн 70 тис. га землі. Із загальної кількості селянських господарств 26 % становили тепер новостворені і 8,6 % — зміцнені під час реформи. Це забезпечило підтрим ку народно-демократичного режиму з боку значної частини селян. Водночас аграрна реформа привела до зниження про дуктивності праці і товарності сільського господарства, яке зробило крок назад — до натурального стану.
Націоналізація основних засобів виробництва мала свої характерні особливості і багато в чому відрізнялася від ре формаційних процесів в інших державах регіону. Цьому був ряд причин. Унаслідок окупації країни гітлерівською Німеч чиною вся велика і середня промисловість була екс пропрійована і стала власністю німецької держави. Тому після визволення країни вона виявилася “безгосподарною”. З приходом Червоної Армії почалося захоплення промисло вих підприємств оперативними бригадами і фабрично-за водськими комітетами. На північних і західних землях всі промислові об’єкти вважалися військовими трофеями і уп равлялися спочатку радянською військовою адміністрацією, яка з кінця травня 1945 р. почала передавати їх польським властям. До осені 1945 р. майже всі великі і середні підприємства перейшли під контроль держави. Нові відно сини власності у промисловості закріпляв Декрет про націоналізацію від 3 січня 1946 р., відповідно до якого у власність держави перейшли 3397 великих і середніх підпри
260
Польща
ємств, банки, транспорт, а також усі колишні німецькі заво ди і фабрики. Підприємства харчової промисловості, на ви могу ППС і ПСЛ, передавалися кооперативам. Опір огульній націоналізації очолила ПСЛ, підтримана дрібною буржуазією та католицькою церквою, яка вважала націо налізацію аморальною. Проте вже наприкінці 1946 р. під контролем держави перебувало 11,4 тис. промислових підприємств, унаслідок чого частка державного сектора в промисловості збільшилася до 94 %.
Відбудова сільського господарства і соціально-еко номічні реформи супроводжувалися великими міграціями населення, що охопили загалом 8 млн чоловік. Відповідно до рішень Потсдамської конференції, понад 2,5 млн німців ви селено до радянської та англійської зон окупації Німеччини. З метою вирівнювання державного та етнічного кордону між СРСР і Польщею була проведена добровільна репатріація осіб польської та єврейської національностей, які мали польське громадянство до вересня 1939 р. Вона здійснювала ся на підставі угод між ПКНВ і урядами УРСР, БРСР і Литовської PCP, підписаних у вересні 1944 p., а також між ТУНЄ і урядом СРСР від 6 липня 1945 р. За період з верес ня 1944 по грудень 1946 р. з Польщі до СРСР репатрійовано 518 тис. чоловік, у тому числі 482 тис. українців, а з СРСР до Польщі переїхало 1 млн 421 тис. чоловік. Більшість із них осіли на північних і західних землях.
Вибір шляхів суспільного розвитку
ісля створення ПСЛ і відновлення в листо Ппаді 1945 р. діяльності Стронніцтва праці (СП), яке виступало на захист християнської моралі, приват
ної власності і парламентської демократії, основна політич на боротьба зосередилася навколо підготовки виборів до За конодавчого сейму. Узимку 1945—1946 рр. відбувався процес вироблення передвиборчих платформ основних ворогуючих сил. Перший з’їзд ППР, що відбувся у грудні 1945 р., кінце вою метою визначив побудову соціалістичного ладу, хоча лідер польських комуністів В. Гомулка припускав мож
261
РОЗДІЛ 13
ливість переходу до соціалізму еволюційним шляхом, без встановлення диктатури пролетаріату. Важливим аргумен том у передвиборчій боротьбі стала програма ПСЛ, затвер джена конгресом партії в січні 1946 р. Польське стронніцтво людове підтверджувало свою прихильність нормам парла ментської демократії західного зразка, наголошувало на не обхідності збереження аграрно-промислового характеру Польщі і перетворення сільського господарства на базову га лузь, відводячи націоналізованій промисловості роль поста чальника необхідних промислових товарів, енергії і палива. Як і раніше, ПСЛ не тільки виступало за поєднання держав ної, кооперативної і приватної власності, а й обстоювало вирішальні позиції останньої.
Якщо більшою частиною польського села програма ПСЛ сприймалася позитивно як концепція “третього (селянсько го) шляху” розвитку суспільства, то ППР і ППС зустріли її в штики. Після провалу спроби створити прокомуністичний блок, ППР розгорнула фронтальний наступ на ПСЛ, її про граму, політику та ідеологію. Була проведена чистка органів влади і управління від діячів ПСЛ, що супроводжувалася га ласливою кампанією викриття “класової, антинародної сут ності” партії Миколайчика. Водночас докладалися зусилля до розколу її керівництва, відриву селянської маси від лідерів. Деякі місцеві організації ПСЛ були закриті через звинувачення у зв’язках зі збройним підпіллям.
Не маючи впевненості в результатах виборів до Законо давчого сейму, ППР, за погодженням зі своїми союзниками, виступила з пропозицією провести спочатку референдум з трьох питань: про ліквідацію другої палати (сенату), про соціальні реформи (аграрну та промислову) і про новий західний кордон. Метою польських комуністів було створи ти враження одностайності і збільшити аргументи на ко ристь єдиного списку на майбутніх виборах. У референдумі ЗО червня 1946 р. взяли участь 11 млн 858 тис. чоловік, тоб то 85,3 % тих, хто мав право голосу. Офіційні результати засвідчили, що з першого питання уряд підтримали 68,2 % голосуючих, 77,3 % схвалили соціально-економічні перетво рення, 91,4 % визнали справедливість нових західних кор донів. Протести Миколайчика щодо фальсифікації наслідків референдуму залишились поза увагою.
262
Польща
Наступним етапом боротьби стала підготовка парла ментських виборів, призначених на січень 1947 р. Розуміючи, що референдум не ліквідував повністю дистанцію між селян ством, яке підтримувало ПСЛ, і владою, керованою ППР, уряд вирішив скасувати обов’язкові поставки, унаслідок чого доходи селян, які почали продавати продукти державі, вирос ли у 25 разів. Водночас були списані борги селянства державі: за 1944—1945 рр. повністю, за 1945—1946 рр. — повністю для дрібних господарств (до 2 га) і частково для інших категорій селянських володінь. Усе це створювало передумови для поліпшення матеріального становища селян і сприяло зміні їхніх настроїв на користь властей. Не обмежуючись заходами економічного впливу, пленум ЦК ППР у вересні 1946 р. ви ступив з ініціативою проведення нової політичної кампанії проти ПСЛ. Унаслідок чистки державного апарату, були звільнені всі воєводи і старости — члени ПСЛ, обмежена компетенція міністрів — членів партії Миколайчика, в тому числі й самого віце-прем’єра. Напередодні виборів ПСЛ було звинувачене у зв’язках з підпіллям та антиурядовій про паганді, а його діяльність заборонена у 36 повітах країни. В десяти виборчих округах (із 52), де проживала чверть насе лення країни, списки ПСЛ були оголошені недійсними. На 10 січня 1947 р. під арештом перебували тисячі її членів, у тому числі 147 кандидатів у депутати. Урядова пропаганда постійно вказувала на ПСЛ як легальний фасад реакційного партизанського підпілля.
За таких умов 19 січня 1947 р. відбулися вибори до Зако нодавчого сейму. В них взяли участь майже 90 % виборців. Офіційні результати дали урядовому блокові 80,1 % голосів і 394 депутатських місця з 444. ПСЛ отримала 28 мандатів (10,3% голосів), решта 22 — СП, ПСЛ — “Ново визволене”. Поразка ПСЛ, що стала наслідком переслідувань і цькувань як самої партії, так і її електорату, фальсифікація результатів голосування в усіх виборчих округах унеможливлювали ре алізацію демократичної альтернативи розвитку Польщі.
На перших засіданнях сейму президентом Польщі був обраний Б.Берут (ППР), Генеральний секретар ЦВК ППС Ю. Ціранкевич сформував уряд, в якому соціалісти отрима ли сім портфелів, комуністи — шість, СЛ — п’ять, СД — три, СП — два. 19 лютого 1947 р. сейм ухвалив так звану Малу
263
РОЗДІЛ 13
конституцію — закон про структуру і функції вищих органів влади, який замінив діючу до того часу конституцію 1921 р. Мала конституція зберігала традиційний для парламентської демократії поділ влади на законодавчу (сейм), виконавчу (президент і уряд) і судову. Ключовою фігурою в новій структурі влади став президент, який призначав і відкликав прем’єр-міністра й репрезентував країну на міжнародній арені, мав право оголошувати війну і укладати мир. Прий няттям Малої конституції питання про владу було остаточно розв’язане на користь комуністів та їхніх союзників.
Під адміністративним тиском компартії восени 1947 р. була ліквідована опозиційна ПСЛ. Сам Миколайчик та його соратники були змушені вдатися до нової еміграції. Не об минула самопобиття й сама робітнича партія, в керівництві якої існували різні погляди на шляхи і методи революційно го процесу в Польщі. Декотрі з партійних лідерів (Б. Берут, Я. Берман та ін.) трактували марксизм з крайніх догматич них позицій, інші — прихильники “польського шляху до соціалізму” (коло осіб, пов’язаних з В. Гомулкою) — прагну ли шукати нові шляхи і вважали за необхідне підходити до будівництва соціалізму з урахуванням національної спе цифіки. Вони виступали проти поквапливих експериментів і не погоджувалися з позицією кремлівських лідерів щодо Югославії. Проте переважив курс на придушення інакомис лення і форсування соціальних перетворень у сталінському дусі. Звинувачений у правонаціоналістичному ухилі, В. Гомулка на серпнево-вересневому пленумі ЦК ППР 1948 р. був звільнений з посади Генерального секретаря. Новим лідером партії став Б.Берут, який зберіг за собою і президентське крісло.
Невдовзі відбулося також засідання Головної ради ППС, на якому були піддані нищівній критиці традиції і повоєнна політика партії, а її структура наближена до організаційних за сад ППР. Восени 1948 р. з ППР виключені 29 тис., а з ППС — 82 тис. членів, в основному ті, хто висловлював сумніви що до правильності нового політичного курсу. Так розпочався процес ліквідації старої партії, що завершився створенням Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП) на з’їзді, скликаному у грудні 1948 р. Поглинання ППС Польською робітничою партією відбулося на сектантсько-догматичній
264
Польща
ідеологічній платформі. Затверджені І з’їздом ПОРП про грамні документи штовхнули країну на шлях сталінського догматизму, копіювання радянських зразків комуністичної системи без урахування конкретних польських умов.
Операція "Вісла”
лютому 1947 р. Законодавчий сейм ухвалив Удругий закон про амністію. В органи держ безпеки до кінця квітня з’явилося 59,5 тис. чоловік, а з тю
рем було випущено 26,2 тис. в’язнів. Проте амністія не по ширювалася на українське підпілля, жертвами якого в 1944— 1947 рр. стали 2,2 тис. чоловік, переважно солдатів і офіцерів Війська Польського, СБ та міліції. Серед них був і заступник міністра національної оборони генерал К. Сверчевський, який потрапив у засідку 27 березня 1947 р. Загибель генера ла стала приводом для роздмухування антиукраїнської істерії. Через два дні на засіданні Політбюро ЦК ППР під головуванням В. Гомулки було ухвалено рішення про акцію “Вісла” — масове виселення українців з південно-східної частини Польщі (Посяння, Лемківщина, Холмщина та Підляшшя) та їх розміщення у західних і північних районах з таким розрахунком, щоб вони в кількісному відношенні становили не більше 10 % місцевого населення. Злочинна акція здійснювалася силами спеціально створеної оперативної групи “Вісла” чисельністю 20 тис. чоловік, якою командував генерал С. Моссор. Підрозділи Війська Польського, СБ оточували українські села, а їх мешканців силоміць заганяли до товарних вагонів і відправляли на нові місця проживання. Тих, кого підозрювали у зв’язках з УПА, відправляли спершу до концтабору Явожно — колишнього філіалу Освенціма. До їх числа входили уніатські і право славні священики, мало не всі представники української інтелігенції. У період з травня 1947 по січень 1949 р. через Явожно пройшли 3936 чоловік, більш як 150 загинули від тортур і виснаження. Всього на нові землі було переселено понад 140 тис. чоловік, тобто майже вся українська громада Польщі.
265
РОЗДІЛ 13
Акція “Вісла” мала на меті не тільки розгром УПА, чи сельність якої на території Польщі не перевищувала 2 тис. чоловік, а й передусім ліквідацію української національної меншини, її розчинення в польському середовищі. Виселен ня супроводжувалося цілеспрямованим розривом усіх форм українського національного життя. Декретом від 27 липня 1949 р. українців позбавили права на їхні залишені господар ства, компенсувавши матеріальні витрати лише невеликою ділянкою землі, як правило, не найкращої. Останні 32 роди ни були виселені з етнічно українських земель у 1950 р.
Операція “Вісла” не викликала жодного протесту з боку польської громадськості. Лише у 1990 р. сенат Республіки Польща виступив із спеціальною заявою, в якій засудив акцію “Вісла” в моральному і політичному плані, а в 2002 р. президент Польщі О. Квасьневський висловив жаль з приво ду переслідувань, яких зазнали українці.
Становлення "реального соціалізму"
априкінці 40-х років у Польщі утворився Нполітичний режим тоталітарного типу з монопольною владою ПОРП. Узявши на озброєння сталінську модель соціалізму, керівництво правлячої партії намагалося силовими методами швидко вирішити всі
складні проблеми перетворення суспільства.
Запозичення досвіду ВКП(б) призвело до ліквідації внутрішньопартійної демократії, почалися масові чистки, в ході яких члени партії проходили перевірку на лояльність. До 1954 р. з ПОРП було виключено 155 тис. чоловік. З кож ним роком зростала агресивність пропаганди, почалась ідео логізація науки і культури, разом з критикою “гомулківщини” насаджувався культ Сталіна та його “вірного соратника” Берута.
Єдиною альтернативою офіційній державній ідеології за лишалася католицька церква, що мала власну структуру та ієрархію, засоби масового впливу, інформаційну мережу, а найголовніше — власну ідеологію, що знаходила доволі ши рокий відгук у такій традиційно католицькій країні, як
266
Польща
Польща. Тому, розправившись з політичною і збройною опозицією, власті розпочали відкриту боротьбу з костьолом. Кульмінаційним актом антицерковної кампанії став урядо вий декрет від 9 лютого 1953 р., згідно з яким внутрішнє життя церкви цілком підпорядковувалося світській владі. Водночас множилися фальсифіковані процеси над священи ками. У вересні 1953 р. був заарештований і поміщений під нагляд у монастир у Команчі примас польської католицької церкви кардинал Стефан Вишенський. Урешті-решт під сильним тиском єпископат 7 грудня 1953 р. склав присягу на вірність ПНР.
Зміни в державному ладі і політичній системі країни закріпила Конституція, прийнята Законодавчим сеймом 11 липня 1952 р. Відповідно до нової конституції Польська Народна Республіка проголошувалася державою народної демократії, де влада належала трудящим міста і села, а політичну основу становили місцеві органи — ради народові та однопалатний сейм — вищий орган влади. Посада прези дента була замінена колегіальним органом — Державною ра дою, що обиралася з числа депутатів. Вищим виконавчим органом державної влади стала Рада міністрів, функції якої чітко не регламентувались. На виборах до сейму в жовтні 1952 р. під керівництвом ПОРП знову “переміг” Національ ний фронт, який продовжував символізувати демократію. Крім комуністів, до нього входили прокомуністична Об’єднана селянська та Демократична партії.
“Радянізація” суспільно-політичного життя Польщі су проводжувалася зростаючою політичною та економічною за лежністю від СРСР. Відкинувши в липні 1947 р. під тиском Москви умови “плану Маршалла”, Польща через півтора роки стає членом РЕВ. Її зростаюча внаслідок індустріа лізації промисловість великою мірою залежала від поставок радянської сировини та устаткування, а виготовлена про дукція знаходила збут, головним чином, у СРСР і країнах народної демократії. На початок 1949 р. був завершений процес підписання договорів про дружбу, взаємну допомогу і співробітництво з цими країнами, а в липні 1950 р. Польща підписала договір з НДР про делімітацію польсько-німець кого кордону по Одеру—Нейсе.
267
РОЗДІЛ 13
В економічній сфері Польща також цілком копіювала ра дянський досвід і будувала свою економіку за вказівками Москви, а не виходячи з внутрішніх потреб і можливостей. Перехід до форсування темпів соціалістичного будівництва знайшов відбиток у шестирічному плані соціально-еко номічного розвитку країни на 1950—1955 рр. Передбачалося будівництво 1425 великих підприємств, проведення до корінних змін у структурі власності, галузевій структурі і роз поділі національного доходу, який мав зрости на 212 %. Порівняно високий рівень видобутку кам’яного вугілля — го ловного предмету експорту — в поєднанні з наміченими тем пами розвитку виробництва електроенергії та металургії мав забезпечити створення сучасного машинобудування і низки нових галузей промисловості — хімічної, кольорової мета лургії, автомобілебудування та ін. У галузі сільського госпо дарства передбачалося кооперування щонайменше чверті се лянських господарств і збільшення виробництва на 63 %.
Після смерті И. Сталіна IX пленум ЦК ПОРП, склика- ' ний у жовтні 1953 р., вніс корективи до економічного курсу правлячої партії: були дещо знижені темпи розвитку про мисловості і насамперед галузей, що працювали на оборону, акцент переносився на збільшення виробництва товарів ши рокого вжитку, розвиток сільського господарства і підви щення життєвого рівня населення. II з’їзд ПОРП (березень 1954 р.) висунув завдання упродовж двох останніх років шестирічки розгорнути “велику битву за піднесення сільського господарства”. Утім, кооперування села загальмувалося. По всюдне використання методів адміністрування і примусу компрометували саму ідею колективної праці в очах селян, які вперто не бажали добровільно розлучатися зі своїми наділами. Незважаючи на спроби форсування організації ви робничих кооперативів, наслідки цих зусиль були досить скромними і суттєво не вплинули на характер аграрних відносин на селі. На кінець 1955 р. в країні існувало близько 10 тис. кооперативів, що об’єднували 205 тис. господарств, яким належало 9,2 % загальної площі сільськогосподарських угідь. Повільно зростала і чисельність державних сільських господарств (ДСГ): з 1950 по 1955 р. їхня кількість збільши лася з 5679 до 6165. Обробляючи в 1955 р. 12,6 % сільського сподарських угідь, вони давали 11 % валової продукції сіль
268
Польща
ського господарства. Таким чином, сільське господарство, як і раніше, залишалося дрібновласницьким, базувалося на дрібних і середніх одноосібних господарствах. Рівень їх то варності й агротехнічної оснащеності зростав дуже повільно.
Загалом, шестирічний план не був виконаний за всіма основними показниками. Зростання національного доходу було нижчим на 38 % передбачуваного, реальна заробітна плата — на 36 %, постачання продовольством — на 20 %. Такі результати не могли задовольнити суспільство, в тому числі й робітничий клас, який доклав чимало зусиль для ви конання шестирічки. Водночас незаперечним фактом було перетворення Польщі з аграрно-промислової на промисло во-аграрну країну. Виникли нові індустріальні центри в Люблінському, Жешувському, Келецькому, Краківському та інших воєводствах. У 1950—1955 рр. було збудовано понад 500 великих промислових об’єктів. Одночасно з індустріа лізацією країни тривало освоєння західних і північних зе мель, велася робота щодо закріплення на них осіб польсько го і українського походження, адаптації на цих землях мільйонів переселенців. З іншого боку, в роки шестирічки були зруйновані підвалини ринкового господарства й оста точно сформувалася адміністративно-командна система уп равління економікою.
Суспільно-політична криза 1956 р. Спроби модернізації режиму
У 1956 р. виявилася перша серйозна криза тоталітарної системи в Польщі. Її спричи нили не тільки економічні труднощі. Надзвичайно сильне
враження на поляків справила критика культу особи Сталіна та створеної ним терористичної системи. У березні 1956 р., після смерті в Москві Б. Берута, лідером ПОРП став Е. Охаб. Вороже налаштований до будь-якого новаторства, новий генсек розпочав реанімацію сталінізму. Селян-одно- осібників насильно змушували до колективізації. Унаслідок такої політики і без того низький рівень життя ще більше знизився, хоча офіційна пропаганда запевняла, що він
269