Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 13

Уряд Л. Міллера, портфелі в якому отримали переважно професіонали, насамперед відмовився від політики штучно­ го збільшення грошової маси заради передвиборних обіця­ нок. І хоча йому не вдалося повною мірою подолати наслідки економічної кризи (у 2002 р. ВВП країни зріс лише на 1 %), політика цього кабінету полягала в тому, щоб про­ триматися до моменту інтеграції Польщі до Європейського Союзу. Вступ країни до ЄС має стати не лише однією із най­ важливіших подій у більш як тисячолітній історії держави, а й відкриє нові можливості для відчутного прискорення еко­ номічного розвитку. Співпраця з фондами, що сприятимуть структурним реформам і самому входженню країни до Євросоюзу, дасть можливість Польщі досягти протягом життя од­ ного покоління середнього європейського рівня. Виходячи з цього, завершення переговорів про вступ до ЄС було одним із основних завдань уряду. З огляду на графік, що передба­ чав черговий тур розширення Євросоюзу на 2004 р., перего­ вори відбувалися у прискореному темпі. Необхідно також прийняти низку законів, які б “підтягли” польське законо­ давство до норм ЄС, а згодом запровадити нові законодавчі норми. Численні нові правила, зокрема, стосовно важливої для здоров’я людини охорони довкілля, пов’язані зі значни­ ми витратами. А тому в польському суспільстві точилися стихійні дискусії щодо можливих плюсів і мінусів від вход­ ження до ЄС. Загалом уряд Л. Міллера представляв одно­ значно проінтеграційну позицію.

Нова зовнішня політика

осткомуністична Польща радикально П трансформувала свою зовнішню політику, спрямувавши її головний вектор на Захід, що пояснювалося як політичними, так і економічними мотивами. Важливу роль в успішному здійсненні економічних реформ відіграв стабілізаційний фонд у розмірі 1 млрд доларів, наданий Польщі Міжнародним валютним фондом у 1990 р. Принци­ пово важливе значення для безпеки країни мав договір з ФРН, укладений в листопаді 1990 р., який підтвердив

290

Російська Федерація

особі президента та його апарату, і законодавчою — в особі керівництва Верховної Ради Росії. Президент Б. Єльцин за­ хищав позиції радикальних демократів, прихильників еко­ номічних реформ методом “шокової терапії”, а голова Вер­ ховної Ради Р. Хасбулатов, спираючись на прокомуністично налаштовану більшість парламентського корпусу, обстоював більш плавний перехід до ринку за умов державного регулю­ вання. У січні 1993 р. Б. Єльцин поставив Верховну Раду пе­ ред вибором: досягнення угоди з виконавчою владою або ж проведення референдуму з питання владних повноважень. 25 квітня 1993 р. Б. Єльцин виніс на референдум питання про довіру главі держави, про проект нової конституції і ви­ бори нового парламенту. Всенародне голосування принесло успіх президентській стороні (62 % голосів) і зміцнило її становище.

Проте гостра політична боротьба не припинялася. Вер­ ховна Рада блокувала президентські укази (у тому числі про приватизацію), намагалася взяти під свій контроль засоби масової інформації. До законодавчої влади примкнули, ви­ ходячи з її політичної орієнтації, націонал-патріотичні ор­ ганізації реакційного спрямування, прихильники реставрації “розвинутого соціалізму”, рядові громадяни, що постражда­ ли під час першого етапу реформ. У серпні того ж року Б. Єльцин запропонував створити новий законодавчий ор­ ган — Раду Федерації. Тим самим він давав зрозуміти своїм противникам, що готовий піти на будь-які заходи, включаю­ чи розпуск Верховної Ради та з’їзду народних депутатів. 21 вересня 1993 р. в телезверненні президент оголосив про припинення повноважень Верховної Ради, формування нових двопалатних Федеральних Зборів і запровадження особливого (президентського) правління країною до подо­ лання кризи. Так почалась поетапна конституційна рефор­ ма, у здійсненні якої стали виявлятися силові методи.

Акція президента Б. Єльцина викликала опір парламен­ тарів. Терміново скликаний з’їзд народних депутатів ухвалив рішення про відставку глави держави, дії якого було розціне­ но як державний переворот, і передачу президентських по­ вноважень віце-президенту О. Руцькому. У відповідь “Білий дім”, де розміщувалася Верховна Рада, був фактично блоко­ ваний внутрішніми військами. Апогеєм протистояння стали

293

РОЗДІЛ 14

трагічні події 3—4 жовтня 1993 р. Мітингуючий натовп прибічників Верховної Ради, очолюваний генералом Макашовим, захопив будинок московської мерії і спробував ово­ лодіти Останкінським телецентром. Уранці 4 жовтня “Білий дім” був оточений частинами Московського військового ок­ ругу й підданий обстрілові з танків, а вдень спецпідрозділи захопили будинок штурмом і заарештували головних полі­ тичних опонентів президента Єльцина. Так шляхом відкри­ тої силової боротьби було ліквідовано протистояння глави держави і парламенту. Ці події по-різному оцінювалися російським суспільством і політичними силами країни.

12 грудня 1993 р. відбулися парламентські вибори і рефе­ рендум, учасники якого схвалили проект нової конституції. Росія стала президентською республікою, в якій глава дер­ жави зосереджував у своїх руках усю повноту виконавчої влади й, крім того, наділявся чималими прерогативами, значно більшими, аніж глави інших відомих світові прези­ дентських республік. До складу РФ увійшли республіки, краї, області, автономні утворення, а також міста Москва й Санкт-Петербург — усього 89 суб’єктів.

Опозиційний склад V Державної Думи (IV Державна Ду­ ма була розігнана в 1917 р.), в якій проурядовий блок “Вибір Росії” контролював лише 96 мандатів з 450, став на шлях ко­ ригування курсу реформ в напрямі поміркованості й посту­ повості. Особлива увага приділялася зміцненню національної єдності країни та її державності. З цією метою ініційовано процес на досягнення суспільної злагоди, а Державна Дума прийняла рішення про політичну амністію і припинення карних справ учасників подій у серпні 1991 р. й вересні— жовтні 1993 р. Наприкінці квітня 1994 р. укладено Договір про суспільну злагоду.

Проте існуюча правова база виявилась недостатньою для вирішення всіх проблем зміцнення російської державності. Виникла необхідність у розробці й укладенні двосторонніх до­ говорів між Центром і суб’єктами федерації. Першим таким документом стала угода з Татарстаном (15 лютого 1994 р.). РФ почала набувати рис асиметричної федерації, оскільки її суб’єкти мали різні права.

Основною подією державно-політичного розвитку Росії середини 90-х років стали парламентські та президентські

294

Російська Федерація

вибори. У грудні 1995 р. була обрана VI Державна Дума. Партія влади, як і в 1993 р., зазнала відчутних втрат. Більшість місць здобув Народно-патріотичний блок на чолі з компартією РФ (КПРФ). У червні—липні 1996 р. відбулися президентські вибори. У другому турі (3 липня 1996 р.) Б. Єльцин, за якого віддали свої голоси 54 % виборців, був знову обраний президентом. Новий уряд В. Чорномирдіна виявився практично паралізованим за умов вакууму влади, що виник через важку хворобу Б. Єльцина восени—взимку 1996 р. Лише на початку 1997 р. президент приступив до ак­ тивної діяльності, а в березні в уряді відбулися кардинальні зміни — на ключові посади перших віце-прем’єрів було при­ значено молодих реформаторів А. Чубайса й Б. Нємцова.

Наприкінці 1997 р. загострилося протистояння між різ­ ними фінансово-промисловими союзами, партіями й блока­ ми, які домагалися політичного впливу на президента й ви­ конавчу владу, що спричинило гостру урядову кризу. Різко погіршилася й економічна ситуація в країні, зумовлена світовою кризою. Все це призвело до відставки уряду В. Чор­ номирдіна у квітні 1998 р. Новим прем’єр-міністром Державна Дума затвердила 35-річного технократа, міністра палива та енергетики С. Кирієнка, який намагався виправи­ ти економічну ситуацію. Однак глибока фінансова криза в серпні 1998 р. змусила президентську команду повернути до влади “стару гвардію” під проводом Є. Примакова. Проте і цей лівий кабінет виявився неспроможним стабілізувати си­ туацію в російській економіці. У травні 1999 р. уряд очолив міністр внутрішніх справ, генерал-полковник С. Степашин. Ситуація, що склалася на той час у країні, була надзвичайно складною. Зростало політичне напруження в суспільстві, викликане початком другої чеченської війни, фінансовими скандалами, закулісною боротьбою у верхніх ешелонах вла­ ди й формуванням передвиборчих блоків, зорієнтованих на парламентські й президентські вибори. Ці обставини, так са­ мо як і зростаюча популярність Є. Степашина, який під час візиту до С1ІІА передчасно розпочав власну президентську кампанію, спричинили чергову зміну уряду.

9 серпня 1999 р. російським прем’єр-міністром став ко­ лишній директор Федеральної Служби Безпеки, секретар Ра­ ди Безпеки РФ Володимир Путін. Цей 47-річний енергійний

295

РОЗДІЛ 14

і жорсткий політик, якого Б. Єльцин назвав людиною, “здатною консолідувати суспільство”, здобув підтримку значної частини росіян. У грудневих (1999 р.) виборах до Державної Думи Росії, які відбувалися за умов напруженої боротьби за депутатські місця, перемогу здобули пропрезидентські сили (блоки “Єдність” і младореформаторські “Союз правих сил”, телеканали ОРТ і РТР), яким удалося нейтралізувати пре­ тензії коаліції “Вітчизна — Вся Росія” (лідер Є. Примаков) на формування виконавчої влади. За таких умов 31 грудня, в переддень нового 2000 р., Б. Єльцин заявив про дострокове припинення своїх президентських повноважень. Виконання обов’язків глави держави до нових президентських виборів покладалося на прем’єра В. Путіна. Епоха Б. Єльцина, ознаменована культивованою ним “політикою зигзагів”, за­ вершилася.

Соціально-економічний розвиток

очаток 90-х років Росія зустріла само­ Пдостатньою в економічному плані краї­ ною. І хоча російська економіка мала аграрно-сировинне

спрямування й відставала в сучасних технологіях від індустріальних країн Заходу, стартові позиції для проведен­ ня реформ у РФ були непогані: у 1990 р. її частка у вироб­ ництві ВВП країн СНД становила 67 %, світової промисло­ вої продукції — 4,6 %.

Соціально-економічні перетворення в Росії 90-х років вирізнялися як кардинальністю, так і суперечливістю. Ради­ кальні реформи Є. Гайдара (1992—1993 рр.) були альтерна­ тивою невдалим спробам союзного керівництва поступово модернізувати централізовану соціалістичну економіку. Ос­ новним методом реалізації цього завдання реформатори вважали жорстку монетарну й фінансову політику, яка в ряді постсоціалістичних країн привела до економічної стабілі­ зації. Першим кроком на шляху економічних перетворень стала лібералізація цін на початку 1992 р., які за перші чоти­ ри місяці зросли в 7—10 разів. Ціновий стрибок ліквідував збиткову грошову масу, створив відповідні передумови для

296

Російська Федерація

економічної стабілізації і підвищення керованості народним господарством. На середину 1992 р. вдалося майже повністю ліквідувати бюджетний дефіцит і здійснити девальвацію руб­ ля. Інфляція знизилася до мінімального рівня. Водночас бу­ ла ліквідована система централізованого розподілу ресурсів. Незважаючи на падіння виробництва й зниження життєвого рівня переважної частини населення, у країні нормалізував­ ся споживчий ринок, створилися умови для початку струк­ турної перебудови в економіці.

У жовтні 1992 р. була розпочата чекова (ваучерна) прива­ тизація, яка помітно прискорилася протягом другого року ре­ форм. Наприкінці 1993 р. малою приватизацією було охопле­ но майже 70 % підприємств торгівлі, громадського харчуван­ ня та побутового обслуговування. Трансформувалася й дер­ жавна форма власності на виробництві: восени 1993 р. у при­ ватній і змішаній формах власності перебувало понад 1/3 ве­ ликих і середніх підприємств, переважно легкої і харчової промисловості, а також промисловості будівельних ма­ теріалів, що випускали близько 40 % продукції. Проте засил­ ля старої компартійної номенклатури в органах влади пере­ творювало процес реструктуризації власності на криміналь­ ну “прихватизацію” й тим самим позбавляло його еко­ номічного ефекту. Загалом, на початку 1994 р. в недержавно­ му секторі економіки було зайнято майже 40 % працюючих. У 1993 р. були утворені нові інституційні структури — інвес­ тиційні фонди й корпорації, почав розвиватися фондовий ринок, проведено грошову реформу, що мала конфіскаційний характер і була покликана сформувати суто російсь­ кий фінансовий простір.

Підсумки економічних реформ 1992—1993 рр. виявились суперечливими. З одного боку, почали формуватися ринкові відносини й відбувалася структурна перебудова в економіці, а з іншого — загал важко сприймав нововведення, зростала соціальна напруженість у суспільстві, розвалювались цілі га­ лузі промисловості (передусім у воєнно-промисловому ком­ плексі), нищівного удару зазнала бюджетна сфера (наука, культура, освіта, медицина та ін.), збільшувалося майнове розшарування. Падіння виробництва й економічний спад першого етапу реформ були зумовлені незрілістю російської демократії та номенклатурною приватизацією, неготовністю

297

РОЗДІЛ 14

загалу до нормальних ринкових відносин і низькою культу­ рою підприємництва, розривом економічних зв’язків з ко­ лишніми радянськими республіками, компенсувати які своїм виходом на світовий ринок Росія не змогла, послаб­ ленням позицій реформаторів в уряді тощо. Усе це зрештою викликало шалений опір реформі з боку прокомуністично налаштованого парламенту, регіональних і галузевих струк­ тур. Невдачі ринкових перетворень посилювались конфрон­ тацією між органами виконавчої і законодавчої влади. Після вереснево-жовтневих подій і прийняття конституції 1993 р. було здійснено коректування курсу соціально-економічних перетворень — створення ринкової економіки й будівництво громадянського суспільства почали проводитись поетапно і поступово.

Найважливішими завданнями у розвитку соціально-еко­ номічної сфери Росії середини і другої половини 90-х років залишалися боротьба з падінням промислового виробництва й ростом цін, підтримання прожиткового мінімуму, вирівню­ вання доходів різних соціальних груп, зменшення бюджетно­ го дефіциту, вирішення проблем зі сплатою податків та ви­ платою зарплат бюджетникам. Однак непослідовність і поло­ винчастість реформ уряду В. Чорномирдіна, який намагався поєднувати зміцнення ролі держави з розвитком ринкових відносин, завадили виведенню російської економіки на нові рубежі. Фінансова катастрофа 11 жовтня 1994 р. (“чорний вівторок”), коли сталося різке падіння курсу рубля, призвели до втрати можливостей фінансової стабілізації. Непередбачуваність інфляції змінилася хронічною невиплатою зарплат, пенсій, посиленням соціальної напруженості в країні. Унаслідок низької платоспроможності потенціального спо­ живача й конкуренції з боку якісніших імпортних товарів тривав процес падіння виробництва. Так, у 1994 р. обсяг про­ мислового виробництва порівняно з попереднім роком ско­ ротився на 12 % і становив менше половини рівня 1989 р. Найбільших втрат криза завдала галузям обробної промисло­ вості, дещо менших — паливно-енергетичному комплексу. Промислове виробництво в Росії набувало дедалі більш ок­ реслену сировинну й енергетичну орієнтацію. Лише в серпні 1997 р. було прийнято закон “Про приватизацію державного майна”.

298

Російська Федерація

Більш динамічно розвивалася банківська система. Влітку 1999 р. у країні функціонувало вже більш як 2,5 тис. ко­ мерційних банків. Проте в серпні—вересні відбувся крах мос­ ковського ринку міжбанківських кредитів, що став найбільшим потрясінням фінансового ринку епохи реформ. Криза була швидко подолана, а банкіри почали дедалі більше впливати на внутрішньополітичний курс уряду, надавши дер­ жаві величезні кредити під заставу пакетів акцій великих підприємств, що перебували у федеральній власності.

Важливими інструментами соціальної політики були ліквідація заборгованості по заробітній платі та пенсіях, а в бюджетній сфері — підвищення розміру мінімальної за­ робітної плати. Проте їх ефективному застосуванню пере­ шкоджало вимивання російських капіталів за кордон, тоді як іноземні інвестиції спрямовувалися виключно на видобуток енергоносіїв і модернізацію засобів зв’язку в Росії. На висо­ кому рівні залишалося безробіття — близько 10 млн чоловік з урахуванням прихованого безробіття. З 1997 р. почала здійснюватись житлово-комунальна реформа, розрахована на період до 2003 р., метою якої було переведення населен­ ня на стовідсоткову оплату комунальних платежів.

У структурі російського експорту перше місце посідали газ і нафта (40 %). Для врятування вітчизняного виробника здійснювалось обмеження імпорту шляхом встановлення митних тарифів та акцизів. Відносна фінансова стабілізація протягом 1997 р. (0,4 % приросту ВВП) дала можливість з 1 січня 1998 р. провести деномінацію рубля в масштабі 1000:1. За прогнозами прем’єра В. Чорномирдіна, 1998 р. мав стати для Росії першим роком економічного зростання. Однак світова економічна криза й падіння цін на нафту поставили бюджет—98 повністю за межу реальності. Ситуація в еко­ номіці почала погіршуватися. Всього за кілька місяців ви­ черпалися надходження від нафтових компаній, які не мог­ ли більше виступати “дійною коровою” бюджету, навіть більше, самі виступали в ролі прохачів різного роду пільг і преференцій, насамперед податкових. Якщо в січні приріст промислового виробництва становив 1,5 %, то в травні 1998 р. розпочався спад, який досяг апогею у липні (— 9,4 %). Такого падіння не було з грудня 1994 р. Урешті-решт розход­ ження між продекларованими цілями й наступним хаосом в економіці спричинили відставку уряду. Уряд Є. Примакова

299