Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 12

соціальні потреби. І хоча ціни на внутрішньому ринку вирос­ ли, соціальні завоювання, хай і не повною мірою, були збе­ режені. Ці непопулярні заходи здійснив уряд Турбйорна Фельдина, сформований парламентською більшістю після виборів 19 вересня 1976 р. До його складу увійшли представ­ ники трьох буржуазних партій: Партії центру, Поміркованої коаліційної партії та Народної партії. Соціал-демократична партія Швеції, яка незмінно перебувала при владі з 1932 р., перейшла в опозицію. Відставка соціал-демократів була зу­ мовлена, в першу чергу, економічними труднощами та не­ можливістю здійснити обіцяні народові соціальні реформи. Новому урядові вдалося виправити перекоси в економічній і соціальній сферах, стабілізувати ситуацію в економіці.

У1982 р. до влади знову повернулися соціал-демократи. Крісло прем’єр-міністра зайняв Улоф Пальме.

Узовнішній політиці Швеція підтримувала курс на ос­ лаблення міжнародної напруженості. У 1972 р. вона підписа­ ла угоду з Європейським економічним співтовариством про створення “зони вільної торгівлі промисловими товарами”.

УФінляндії, незважаючи на збільшення притоку енергосировинних ресурсів з СРСР (у 1974 р. Фінляндія почала от­

римувати від цього сусіда природний газ), також відбувалося сповільнення темпів економічного розвитку. Особливо болісним було скорочення виробництва в головній галузі фінської економіки — деревообробній промисловості, де падіння з 1975 р. становило 24 %. У 1976—1977 рр. фінська економіка переживала фазу депресії. Її активність багато в чому залежала від радянських замовлень, особливо в галузі суднобудування. Таким чином, стагнація “народного госпо­ дарства” СРСР, що проявилася ще в 70-ті роки, не могла не позначитися на економіці Фінляндії, орієнтованій на ра­ дянський ринок.

У 70-ті роки Фінляндія, як позаблокова країна, перебува­ ла в центрі міжнародного життя. 1 серпня 1975 р. в Хельсінкі було підписано Заключний акт з безпеки та співробітництва в Європі, а столиця Суомі (так фіни називають свою країну) перетворилася на один із центрів діалогу “Схід—Захід”.

Серед країн Північної Європи в найкращому становищі в 70-х роках була Норвегія. За величиною валового національ­ ного доходу на душу населення вона посідала третє місце в

250

Країни Північної Європи

Європі (після Швейцарії та Швеції). Стабілізуючу роль для Норвегії мав видобуток нафти з дна Північного моря. У 1975 р. Норвегія увійшла до числа країн — нафтових експортерів. Економічний спад 70-х років, що, як відомо, був пов’язаний, насамперед, з енергетичною кризою, Норвегію зачепив ма­ ло. В усіх країнах Північної Європи, як і раніше, спос­ терігався прогрес у сфері поглиблення демократії, розши­ рення свобод і прав особи.

Політичний та економічний розвиток країн Північної Європи у 80-ті роки. “Шведський соціалізм“

а початку 80-х років усі країни Північної

НЄвропи переживали кризу, спад вироб­

ництва, застій. Загальним явищем стали банкрутства. Атому заходи “жорсткої економії” застосовувались повсюдно. Про­ те вже з 1983 р. економічне піднесення охопило всі країни регіону.

Країни Північної Європи характеризувалися високопро­ дуктивною соціальною економікою і адекватно високим життєвим рівнем, а також не менш високим рівнем розвит­ ку демократії. І це попри далеко не ідеальні кліматичні умо­ ви та бідність природних ресурсів. У чому ж причини цього феномена? Найбільш яскраво це видно на прикладі Швеції. Основний чинник успіху — це розумне використання еле­ ментів ринкової економіки. Головне, вважають шведи, доз­ волити ринковим силам вільно виробляти матеріальні блага та цінності, а державі якомога рівномірніше розподіляти ба­ гатство, створене за умов приватної власності. Суть “шведської моделі” — поєднання динамічного ринку з до­ сягненням соціальних цілей. Ця теза, що дістала назву “функціонального соціалізму”, сформувалася ще на початку 30-х років. Смисл її простий: щоб було що розподіляти, тре­ ба раціонально використати найбільш ефективний шлях до створення національного багатства. Головні ознаки цього шляху — приватна власність та вільна ринкова економіка. Звичайно, у Швеції, як і в інших демократичних країнах, є

251

РОЗДІЛ 12

різні форми власності, однак приватна займає панівне ста­ новище і становить 90 % усього національного багатства. І про це не слід забувати, аналізуючи причини успіху так зва­ ного “шведського соціалізму”.

У Швеції не прийнято керувати. У 14 міністерствах Шве­ ції 2000 експертів, завдання яких полягає у тому, щоб вивча­ ти стан справ і давати рекомендації економіці, фінансам, торгівлі тощо. їм допомагають організації типу “Експери­ ментальна група для вивчення економіки” та ін. Свої мірку­ вання вони надсилають усім заінтересованим організаціям для детального розгляду. Одна з важливих особливостей цих досліджень — прагнення зберегти творчу ініціативу за пев­ ного втручання держави в економіку. Як бачимо, організація економічного життя країни поставлена на солідну наукову основу.

Стабільність економіки базується на трьох китах:

•прогнозування економічної рівноваги на найближчу пер­ спективу (тенденції у сфері зайнятості, темпи росту інфляції і стан зовнішнього та внутрішнього платіжних балансів);

•контроль за капіталовкладеннями, їх цілями та обсягами;

•розподіл ресурсів серед населення, вирівнювання можли­ востей кожної людини.

Шведи, дотримуючись універсальних загальнолюдських законів, порушення яких — дорога у глухий кут, зуміли ство­ рити суспільство благополуччя. Рівень життя у Швеції — один з найвищих у світі. За цим показником Швеція посідає шосте місце у світі, а за рівномірністю розподілу доходів усе­ редині країни — перше. Союз фермерів з лихвою забезпечує всіма необхідними продуктами країну. Держава через кому­ ни покриває квартплату, якщо вона надто обтяжує бюджет шведської сім’ї, на кожну дитину до 16 років виплачується близько 5000 крон на рік, а тим, хто має лише одного з батьків, — ще більше. Кожен член суспільства має високий юридичний, соціальний і побутовий захист. З іншого боку, швед не ремствує на високі податки. Допомогти ближньому, тому, кому не повезло, стало загальноприйнятим правилом. Високий гуманізм — прекрасна нагорода за багаторічне фор­ мування національного менталітету. До страйків шведи, як і інші північноєвропейці, вдаються лише у крайніх випадках.

252

Країни Північної Європи

УШвеції досить поширені кооперативи, в яких панує дух свободи і демократії. Щоб стати членом кооперативу, не обов’язково в ньому працювати. У будь-якому з 1800 супер­ маркетів можна зробити внесок у касу, щоб стати співвласни­ ком і членом кооперативу, причому, за схемою: один член — один голос. Самі ж супермаркети мають власне вироб­ ництво, серйозно конкурують з компаніями, збивають ціни і працюють за принципом: заробляти не за рахунок інших, а один для одного.

Неабияку роль у “шведській моделі” відіграють також риси скандинавського менталітету, такі як висока праце­ здатність, акуратність, пунктуальність, доброзичливість, ви­ могливість людини до себе, спокійність та небагатослівність, господарська впевненість у собі тощо.

Слід зазначити також, що на рахунок так званого шведсь­ кого соціалізму існує чимало навмисних інсинуацій та по­ милкових суджень. Проте далеко не всі, хто захоплюється “шведським соціалізмом”, згодні рівнятися на шведський, а точніше скандинавський, менталітет у ставленні до праці, до ближнього, виконання громадських обов’язків.

Узовнішньополітичному плані Північна Європа останнім часом зробила цілий ряд рішучих кроків у бік європейської економічної та політичної інтеграції. Запорука цьому — висо­ кий рівень економічного розвитку та зрілість демократично­ го життя в суспільних стосунках. З 1 січня 1995 р. Швеція та Фінляндія стали повноправними членами Євросоюзу. Що ж до Норвегії, то референдум з питань вступу до Євросоюзу не набрав тут потрібної кількості голосів. У цьому теж своє­ рідна перемога демократичного волевиявлення норвезького народу.

Економічний розвиток у 90-х роках XX — на початку XXI ст.

робництва, зумовлений станом господарської кон’юнктури на європейському та світовому ринках. Однак, починаючи

253

РОЗДІЛ 12

від 1993—1994 рр., уже всюди стала помітною тенденція до економічного піднесення.

У Швеції в 1991— 1992 рр. промислове виробництво ско­ ротилося майже на 10 %. Проте вже з 1993 р. починається подолання кризових явищ. Головним чинником зростання був експорт, а також заходи соціал-демократичного уряду в 1997 р., спрямовані на скорочення безробіття. У 1998 р. ВВП збільшився майже на 3 %.

Зростання внутрішнього споживання та експорту сприя­ ли нарощуванню виробництва уДанії. У 1998 р. випуск про­ мислової продукції збільшився на 2,5 %. Основною соціаль­ ною проблемою залишався високий рівень безробіття.

Економічна депресія початку 90-х років найбільш згубно вплинула на економічне життя Фінляндії. Крім звичайних циклічних факторів, відчутних збитків господарству країни завдали відміна клірингу в торгівлі з СРСР та зниження по­ питу на західних ринках. Як наслідок — ВВП у 1991 р. змен­ шився на 7,1 %, промислове виробництво — на 8,8 %, капіталовкладення — на 23,1 %. Проте уже з 1993 р. почало­ ся піднесення виробництва. Експорт товарів і послуг збільшився на 16,7 %, а в 1994 р. — на 13,3 %. Приріст ВВП у 1998 р. становив 4 %. Починаючи з другої половини 90-х років у країні здійснюється програма бюджетної економії. Внаслідок цього у 1996—1999 рр. державні витрати скороти­ лися на 23 млрд марок. Фінляндія водночас є нетто-експор- тером капіталу. Якщо в 1996 р. прямі іноземні інвестиції в економіці країни становили 41 млрд марок, то зарубіжні інве­ стиції фінських фірм — 82 млрд. Глобалізація для фінських фірм означає спеціалізацію у лісопаперовій та електронній галузях. Фінляндія підтримує тісні господарські зв’язки з Росією. 98 % експорту східного сусіда до Фінляндії — сиро­ вина і напівфабрикати. Фінляндія цілком відповідає кри­ теріям членства в економічному та валютному союзі ЄС.

З найменшими втратами зі складної економічної ситуації початку 90-х років вийшла Норвегія. Значне збільшення ви­ робництва і зайнятості почалося з другої половини 1993 р. Середньорічний приріст ВВП після 1993 р. становив 5 %. Його рушійною силою став споживчий попит, розширення ринків збуту на Східну Європу. Характерною прикметою

254

Країни Північної Європи

господарського життя є також збільшення зайнятості. У 1997 р. кількість новостворених робочих місць порівняно з попе­ реднім роком збільшилася на 25 %. Високі темпи розвитку спостерігаються у риболовецькій галузі, будівництві, хімічній промисловості, металургії. У 1998 р. ВВП збільшив­ ся на 4 %. Важливу роль для Норвегії відіграють прибутки від нафтодобування.

Загальний спад виробництва у світі на початку XXI ст. позначився також на країнах Північної Європи. Падіння по­ питу на світових ринках призвело до зменшення експорту північноєвропейських країн. Як наслідок знизилися темпи економічного розвитку. Для Швеції у 2001 р. вони станови­ ли 1,5 %, Норвегії — 1,7, Данії — 1,2, Фінляндії — 1,8 %. У вигіднішому становищі опинилися Норвегія, як експортер нафти, і Данія, експорт якої складається з продовольчих та фармацевтичних товарів.

Загалом економіка країн Північної Європи характери­ зується високим рівнем розвитку. Своїми потужними, всесвітньовідомими концернами такими, як “Вольво”, СААБ, АГА, СКФ, Буфорс, виділяється Швеція. Вона* — один із найбільших у світі виробників та експортерів продукції ма­ шинобудування і точної апаратури. Данія посідає друге місце у світі з виробництва ліків — інсулінових препаратів, вітамінів, антибіотиків, сульфамідів, психотропних засобів. Продукцію фармацевтики Данія вивозить у 170 країн світу. За рахунок власного видобутку повністю покриває свої по­ треби в нафті й газі. На енергетику працює також 2 тис. вітряних електростанцій. Торговельний флот Норвегії є найбільшим у світі, крім того, вона входить до числа найбільших у світі експортерів нафти й газу. Фінляндія сла­ виться продукцією електронного концерну “Нокіа”, паперо­ вої та деревообробної промисловості. У всіх країнах Північ­ ної Європи високим рівнем розвитку характеризуються інтенсивне сільське господарство, особливо тваринництво, та пов’язані з ними харчова й переробна промисловість.

255

РОЗДІЛ 12

Зміни у зовнішньополітичному курсі країн Північної Європи

в 90-х роках XX ст.

рах комуністичної системи в Європі, при­ Кпинення “ х о л о д н о ї в і й н и ” , розпад Ра­ дянського Союзу внесли серйозні зміни у практику зов­

нішньополітичного життя країн Північної Європи. Вони дотримуються курсу на зміцнення різноманітних зв’язків з союзниками і західними партнерами, розбудову нових відно­ син з сусідами на Сході. Зокрема, вступ Швеції і Фінляндії до ЄС сприяв зміцненню їхніх зв’язків із Заходом. Цей крок фактично нівелював відмінності між курсом членів НАТО (Данія, Норвегія, Ісландія) і країн, що раніше дотримували­ ся нейтралітету (Швеція, Фінляндія). У цьому ж контексті відбувався вихід Фінляндії із системи особливих стосунків з Росією.

Дещо осторонь від західноєвропейської інтеграції стоять Ісландія та Норвегія. Хоча остання компенсує це зміцнен­ ням атлантичних стосунків зі США. Значення Норвегії для бідної на енергоносії Європи важко переоцінити. Норвезь­ кий видобуток нафти на шельфі Північного та Норвезького морів щорічно становить 50—60 млн т, а поклади нафтогазо­ вої сировини у цій водній акваторії сягають 10 % розвіданих світових запасів.

У цьому ж руслі посилилась підтримка країнами субрегіону НАТО як єдиного стабілізуючого чинника на Балка­ нах і в Східній Європі. Водночас відбувалося політичне зближення північних країн у військовій сфері в рамках ПЗМ (“Партнерство заради миру”). Навесні 1997 р. проводилися спільні військові навчання у норвезькій провінції Тромс за участю Фінляндії, Данії, Швеції і Норвегії. У Фінляндії зро­ стає кількість прихильників входження країни до НАТО, які розглядають цей крок як можливість ліквідації політичної ізоляції і небезпеки маргіналізації, отримання права голосу в Північноатлантичному альянсі для захисту своїх інтересів.

Характерною прикметою 90-х років XX ст. стало й те, що Копенгаген, Хельсінкі і Стокгольм взяли на себе функції “великого брата” стосовно Литви, Латвії та Естонії, які після відновлення своєї незалежності органічно стали входити у

256

Країни Північної Європи

сферу інтересів країн Північної Європи. Останні, розгляда­ ючи нові незалежні країни Балтії як свою периферію, що ви­ магає постійної політичної, економічної і фінансової підтримки, з великою настороженістю сприймають будь-які кроки Росії, спрямовані на посилення свого впливу в цьому субрегіоні.

Водночас країни Північної Європи не замикаються на регіональному рівні й разом з країнами Західної Європи ос­ воюють колишні простори Радянського Союзу. Уже в грудні 1991 р. Швеція, Норвегія, Фінляндія і Данія визнали неза­ лежну Україну. Між країнами Північної Європи і Україною почали налагоджуватися взаємовигідні зв’язки. Україні є що запропонувати і є що взяти у них. Взаємна заінтересо­ ваність сторін лежала в основі зустрічей президента України Л. Кучми і президента Фінляндії М. Ахтісаарі. 23—27 берез­ ня 1999 р. відбувся державний візит Л. Кучми до Швеції, під час якого проводилися переговори з главою шведської дер­ жави — королем Карлом XVI Густавом, спікером риксдагу Б. Далем та прем’єр-міністром країни Й. Перссоном. На 1 травня 2000 р. між Швецією і Україною було укладено десять угод різних рівнів. Дружні, взаємовигідні зв’язки роз­ вивають з Україною Данія і Норвегія, які також підписали з нею низку угод.

9

Розділ | О ПОЛЬЩА

Відродження Польщі: економічні і політичні проблеми

овоєнне становище Польщі було важким. ПКраїна зазнала величезних матеріальних і людських утрат: загинуло 6 млн чоловік (22 % усього насе­

лення), національне багатство зменшилося на 38 %, майже 40 % промислового потенціалу було знищено, втрати в сільському господарстві досягли 1/3 його довоєнної вартості. Перед новою владою постали завдання відбудови господар­ ства і проведення соціально-економічних реформ.

Створений 28 червня 1945 р. Тимчасовий уряд національ­ ної єдності (ТУНЄ) мав коаліційний характер, причому представники емігрантського уряду С. Миколайчика отри­ мали лише чотири міністерські портфелі з 23. Комуністи продовжували контролювати армію і силові міністерства, в тому числі Міністерство громадської безпеки, в рамках яко­ го за допомогою радянських радників був створений польсь­ кий аналог НКВС — Служба безпеки (СБ). Місцеві органи влади — ради народові, так само як і уряд, формувалися з партій Національного фронту. На роль лідера серед них пре­ тендувала Робітнича партія Польщі (ППР). У липні 1945 р. її чисельність становила 189 тис. чоловік. Масовими партіями стали на цей час і її союзники — Польська соціалістична партія (ППС, 150 тис.), Стронніцтво людове (СЛ, 200 тис.) і Стронніцтво демократичне (СД). Близько 700 тис. чоловік налічували відроджені профспілки. Католицька церква, відо­ кремлена у вересні 1945 р. від держави, зберігала нейтральну позицію, хоча костьол на чолі з кардиналом А. Хлондом не схвалював багатьох заходів властей.

258

Польща

До створення легальної опозиції головною небезпекою для режиму було збройне підпілля, яке не припинило бо­ ротьби після арешту генерала Л. Окуліцького. Вістря атаки Делегатури збройних сил (спадкоємиці Армії Крайової) спрямовувалось проти органів правопорядку, працівників держадміністрації і прорадянськи налаштованих політичних діячів. Для боротьби з нелегальною опозицією був створений Корпус внутрішньої безпеки, який разом із загонами робітничої міліції влітку 1945 р. провів низку операцій про­ ти “лісових” загонів. Не відмовляючись від репресивних за­ ходів, ТУНЄ вдався до амністії (2 серпня 1945 р.), якою ско­ ристалися 42 тис. чоловік. Усього в 1945 р. у країні діяли більш як 1 тис. конспіративних організацій і збройних груп, які налічували понад 80 тис. членів. Підпілля ставило своєю метою посилювати недовіру поляків до нових порядків, пе­ реконати їх у ненадійності режиму.

Щоб привернути на свій бік селянство, яке становило більшу частину населення країни, нова влада ініціювала про­ ведення аграрної реформи. Вона здійснювалась на основі де­ кретів Польського комітету національного визволення (ПКНВ) від 6 вересня 1944 р., Тимчасового уряду від 18 січня 1945 р. і ТУНЄ від 6 вересня 1946 р. Відповідно до цих дек­ ретів конфісковувалися володіння громадян Третього райху, польських громадян німецької національності та осіб, звину­ вачених у співробітництві з окупантами. Вилучалися також землі поміщиків, якщо їхня загальна площа перевищувала 100 га або 50 га орних земель. За символічну плату наділи до 5 га передавались у трудову власність сільськогосподарським робітникам і малоземельним селянам (на північних і західних землях, що увійшли до Польщі після 1945 р., — до 7—15 га). Реформа відбувалася повільно: чимало людей зай­ мали вичікувальну позицію, нерідко траплялися випадки відмови селян від запропонованих наділів. Тоді за порадою Сталіна з жовтня 1944 р. керівництво ППР розпочало прове­ дення парцеляції революційним шляхом: заохочення антипоміщицького руху селян, радикальне обмеження компетенції земельних комітетів, які раніше опікувалися реформою, організація і направлення в село робітників і військових бригад. Розв’язання земельного питання в тій формі, в якій його пропонувала нова влада, сприймалося

259