Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 13

невпинно зростає. За цих умов, намагаючись будь-що на­ повнити державний бюджет, уряд у травні 1956 р. пішов на “регулювання” заробітків. Унаслідок перегляду трудових норм і розцінок заробітна плата робітників відчутно знизи­ лася. Це стало приводом до виступу на познанському маши­ нобудівному заводі ім. Сталіна, адміністрація якого ігнору­ вала справедливі вимоги робітників. 28 червня 1956 р. тут розпочався страйк, який невдовзі перекинувся на інші підприємства міста. Масова маніфестація мала спочатку мирний характер, проте незабаром переросла у повстання. Групи маніфестантів штурмом узяли тюрму, звільнили в’язнів і захопили зброю охоронців. Водночас були атаковані будинки місцевого комітету ПОРП, суду і прокуратури, воєводського управління громадської безпеки, комендатури міністерства оборони і радіостанції. За рішенням Політбюро ЦК ПОРП до Познані були терміново направлені війська Сілезького військового округу, які до ЗО червня відновили порядок ціною життя 74 чоловік. 575 осіб були поранені й скалічені, понад 300 — заарештували, та лише троє з них зго­ дом були засуджені за вбивство.

Познанські події стали пересторогою для режиму, засвідчивши втрату ним довіри і підтримки з боку робітни­ чого класу. В оцінці цих подій і перспектив виходу з кризи партійне керівництво розкололося на два табори. Сталінське крило закликало до посилення цензури і репресивних за­ ходів, вважаючи повстання “провокацією імперіалістичної агентури”, а “ревізіоністи” намагалися пояснити спонтан­ ний вибух глибокого невдоволення робітників вадами політичного ладу, вимагали його реформування. Учасники VII пленуму ЦК ПОРП, що відбувся у липні 1956 p., змушені були визнати, що “події в Познані не можуть розглядатись ізольовано від ситуації в країні”. Пленум рекомендував здійснити заходи щодо поліпшення рівня життя робітничого класу, розширення робітничої демократії, суворого дотри­ мання “соціалістичної законності” і реабілітації несправед­ ливо засуджених. Зокрема, були зняті майже всі звинувачен­ ня, висунуті раніше проти В. Гомулки, М. Спихальського та 3. Клішко. Невдовзі опальному лідерові комуністів В. Гомулці повернули партійний квиток і він знову увійшов до складу Політбюро ЦК ПОРП.

270

Польща

В обстановці нагнітання напруженості, масових сту­ дентських мітингів, наростання загрози виступів робітничо­ го класу в основних промислових центрах 19 жовтня 1956 р. відкрився VIII пленум ЦК ПОРП. Того ж дня до Варшави несподівано прибули М. Хрущов, В. Молотов, Л. Каганович,

A.Мікоян у супроводі командувача об’єднаними збройними силами Варшавського договору маршала І. Конєва, які зажа­ дали пояснень від польського керівництва. Тоді ж радянські війська, дислоковані в Сілезії, під приводом осінніх маневрів вирушили в напрямі Варшави, а радянські військові кораблі стали на рейді Гданська.

Повідомлення про прибуття вищого партійно-державно­ го керівництва СРСР і рух радянських військ до Варшави викликали обурення у країні, особливо в столиці. Містом прокотилась хвиля масових демонстрацій і мітингів під антирадянськими гаслами. За такої напруженої обстановки в Бельведерському палаці протягом доби відбувалися радянсь­ ко-польські переговори, в яких з польської сторони брали участь усі члени Політбюро і секретарі ЦК ПОРП, а також

B.Гомулка. Радянські керівники погрожували застосуванням військової сили, якщо Польща наважиться розірвати союз­ ницькі відносини з СРСР і Варшавським договором. Проте Гомулці вдалося розвіяти підозри Хрущова й запевнити кремлівських емісарів, що ПОРП знайде в собі сили для подолання натиску з боку “реакції”, а ПНР залишиться лан­ кою Варшавського договору.

Після від’їзду радянського керівництва пленум ЦК ПОРП продовжив свою роботу й переважною більшістю го­ лосів обрав першим секретарем ЦК В. Гомулку, який запро­ понував план реформ, що грунтувався на концепції “польсь­ кого шляху до соціалізму”. Основні положення програми зводилися до відмови від сталінських методів керівництва і врахування національних особливостей у процесі побудови суспільства соціальної справедливості. Йшлося, насамперед, про орієнтацію на співіснування державного, кооперативно­ го і приватного секторів у економіці, співробітництво з като­ лицькою церквою, повагу до польських національних цінно­ стей. Програма реформ повсюдно сприймалася з великим ентузіазмом, про її схвалення свідчили численні мітинги, що прокотилися польськими містами. Найбільший із них

271

РОЗДІЛ 13

(близько 400 тис. учасників) відбувся у Варшаві 24 жовтня. Виступаючи на ньому, Гомулка закликав поляків перейти від мітингування і маніфестацій до творчої праці. З цього мо­ менту почався новий, післякризовий період, що тривав два з лишнім роки.

Протягом короткого періоду в Польщі була здійснена низка реформ: певною мірою децентралізовано управління економікою, обмежені повноваження служб безпеки, покла­ дено край поліцейському теророві, пом’якшена цензура пре­ си, розширились межі творчої свободи в галузі культури. Зі зміною кадрового складу органів юстиції почалася ще одна хвиля реабілітації політичних в’язнів. У практику політично­ го життя увійшло також проведення спільних нарад і засідань керівних органів політичних партій, прийняття спільних постанов з поточних питань. Водночас відбувався стрімкий розпад виробничих кооперативів на селі, внаслідок чого їхня кількість на початку 1957 р. скоротилася до 1812, а кількість селянських сімей, що входили до них, — до 25 тис. у 1958 р. (1,4% сільськогосподарських угідь). Кооперативна система зазнала в Польщі цілковитого краху, чим довела свою нежиттєздатність. Паралельно за участю Демократич­ ної партії була вироблена політика, що забезпечувала розви­ ток дрібного виробництва і приватної роздрібної торгівлі.

Певною мірою пом’якшувалася політика в національно­ му питанні: власті дали дозвіл на створення Українського громадсько-культурного товариства, видання газети “Наше слово” і “Українського календаря”. Українці дістали мож­ ливість навчати своїх дітей у школі рідною мовою і навіть повертатися на рідну землю, не порушуючи, однак, інтересів осадників. До кінця 1991 р. на землі предків повернулося близько 40 тис. українців.

Однак уже III з’їзд ПОРП (березень 1959 р.) повернувся до практики пріоритетного фінансування важкої індустрії. В аграрному секторі був узятий курс на підтримку нижчих форм виробничої кооперації (без усуспільнення землі), насамперед сільськогосподарських гуртків. У 1960 р. налічу­ валося 326 тис. таких гуртків, у яких брало участь 3,6 млн чоловік. Поряд зі зміною орієнтирів в економічній політиці наприкінці 50-х років почалося згортання процесу демо­ кратизації в суспільно-політичному житті, який від самого

272

Польща

початку наштовхнувся на запеклий опір сталіністських сил у самій партії. Під гаслом боротьби з ревізіонізмом почалося переслідування будь-якого інакомислення, а в ході прове­ дення чергової чистки 206 тис. комуністів (майже 16 %) поз­ булися партійних квитків. Все це відштовхнуло від партії значну частину вчених, діячів культури, викладачів вузів, які вирішили за краще піти у “внутрішню” чи “зовнішню” еміграцію.

Відтак небажання керівництва країни надто далеко просу­ ватися шляхом реформ призвело до посилення тоталітарного режиму.

Польща 60-х.

Рух протесту студентів та інтелігенції в 1968 р.

оціально-економічний розвиток Польщі в С60-ті роки мав досить суперечливий харак­ тер. Економіка країни, попри всі заклики до інтенсифікації,

як і раніше, розвивалася екстенсивно. Хоча за роки другої (1961 — 1965) і третьої (1966—1970) п’ятирічок національний дохід виріс на 80 %. У розвитку польської індустрії особлива увага приділялася збільшенню енергетичних потужностей, будівництву нових промислових об’єктів у машинобудуванні

іхімічній промисловості, а також розвиткові металургії і си­ ровинної бази. Усього за ці роки було збудовано близько 600

іповністю реконструйовано 150 великих підприємств. В інвестиційній політиці перевага віддавалася важкій індустрії, наукомісткі галузі розвивалися слабо.

Характерною рисою розвитку сільського господарства була низька ефективність капітальних вкладів, що поясню­ валося насамперед великою розпорошеністю землеволодінь, незаінтересованістю комуністичної держави у підтримці селян-одноосібників. Сільськогосподарське виробництво в 60-ті роки збільшилося всього на 25 %, а середня урожайність зернових — 12,4 ц з гектара — була однією з найнижчих у регіоні. Основну масу селян, як і раніше, ста­ новили одноосібники. Вони володіли на правах власності 85 % сільськогосподарських угідь і виробляли 86,5 % валової

273

РОЗДІЛ 13

продукції сільського господарства. Кооперативи у 1970 р. обробляли всього 1,7 % земельних угідь, решту — держсільгоспи. Щоб хоч як-небудь впливати на одноосібні селянські господарства, держава розвивала мережу сільськогосподарсь­ ких гуртків, які сприяли вирішенню питань сівозміни, засто­ сування добрив, використання сільськогосподарської техніки тощо. На кінець 1970 р. в країні їх налічувалося 35 тис.

У політичній сфері тривав відхід від лінії жовтня 1956 р. Невдовзі після III з’їзду ПОРП з Політбюро і Секретаріату ЦК почали усувати реформаторськи налаштованих членів керівництва (Є. Моравський, Є. Альбрехт), відбувалося по­ дальше обмеження внутріпартійної демократії. Влада дедалі більше зосереджувалася в руках Політбюро ЦК ПОРП і партійної номенклатури. Участь профспілок у визначенні соціальної політики держави була досить обмеженою. Знову посилився адміністративний тиск на духовенство. Конфлікт­ на ситуація склалася у стосунках з творчою інтелігенцією, яка протестувала проти обмежень демократії. Чергове заго­ стрення близькосхідної кризи і реакція на неї частини польського загалу були використані В. Гомулкою для насад­ ження міфу про існування у країні сіоністської “п’ятої коло­ ни”, що посилило антисемітський і антиінтелігентський синдром у суспільстві.

Конфлікт з інтелігенцією і студентською молоддю, які висловлювали невдоволення авторитарними методами правління Гомулки, досяг апогею в 1968 р. Приводом для ма­ сових виступів стала заборона інсценувати поему А. Міцкевича “Дзяди” у столичному театрі “Народови”, оскільки деякі мотиви цього твору сприймалися глядачами як критичний на­ тяк на порядки, що склалися в тодішній Польщі, особливо її підлегле становище щодо СРСР. У відповідь на рішення вла­ стей студентська молодь 30 січня організувала несанкціонова­ ний мітинг біля пам’ятника А. Міцкевичу. Міліція розігнала учасників виступу, 35 чоловік було заарештовано. Столичні маніфестації підтримували студенти Любліна, Познані, Гданська. Втім, властям удалося мобілізувати на свою підтримку робітничі загони, які разом з міліцією до 8 квітня придушили студентські виступи. Було затримано 2730 чо­ ловік, 688 потрапили під слідство, 360 засуджені, багатьох викладачів столичних вузів звільнили з роботи. Широко вико­

274

Польща

ристовуючи той факт, що серед учасників цих подій було чи­ мало осіб єврейської національності, преса розгорнула розг­ нуздану антисемітську кампанію. Водночас терміново були внесені зміни до закону про вищу школу, які передбачали скасування її автономії, відновлення класових критеріїв прий­ ому до вузів.

Антисемітська спрямованість внутріпартійних чисток 1968—1969 рр. спричинила еміграцію близько 20 тис. євреїв, що значною мірою дискредитувало Польщу в очах світової громадськості. Не меншої шкоди міжнародному престижу країни завдала участь Війська Польського у ліквідації “празької весни”. Причому Гомулка, боячись зростання впливу комуністів-реформаторів у власній країні, був одним із найрішучіших прихильників силового придушення “чехо­ словацького експерименту”.

Підписання 7 грудня 1970 р. договору про нормалізацію відносин між ПНР і ФРН та позитивний відгук на нього у польському суспільстві створили у керівництва ПОРП ілюзію підтримки його політичного курсу громадськістю. Саме тоді було вирішено суттєво змінити цінову політику на внутріш­ ньому ринку. У відповідь на підвищення цін 14 грудня 1970 р. застрайкували робітники судноверфей Гданська і Гдині, до яких приєдналися робітники інших міст. Почалися вуличні сутички, під час яких сили правопорядку застосовували вогнепальну зброю проти демонстрантів у Гданську. Наслід­ ки були трагічні: 44 убитих і 1164 поранених.

Наслідком кривавої акції стало падіння Гомулки, який багато чого обіцяв у 1956 р., а зрештою став жертвою такти­ ки, яку так часто застосовував. Трагедія польського сус­ пільства полягала в тому, що зміна вождів різного рангу три­ валий час створювала і підтримувала на офіційному рівні ілюзію, що соціалізм — система досконала, погані лише ви­ конавці. Посаду першого секретаря ЦК ПОРП обійняв Едвард Герек, який раніше очолював воєводський обком ПОРП у Верхній Сілезії. Згори знову посипалися обіцянки, а від поляків — кредит довір’я новому вождю. Цікаво, що найважливішим критерієм оцінки Е. Герека польським електоратом було його франко-бельгійське минуле.

275

РОЗДІЛ 13

Польські зусилля 70-х років. Початок формування опозиції

Використовуючи сприятливу міжнародну об­ становку напередодні підготовки Загаль­ ноєвропейської наради з безпеки та співробітництва, нове

польське керівництво, маючи на меті реалізувати проголо­ шене гасло “Збудуємо до 1980 року дві Польщі”, запропону­ вало політику активного використання західних кредитів і технологій для модернізації народного господарства. Були задіяні також внутрішні резерви, чому сприяло збільшення сільськогосподарського виробництва, а також скасування обов’язкових поставок. Була істотно підвищена заробітна плата трудящим, хоча зростання грошових доходів населен­ ня не забезпечувалося необхідною кількістю товарів на рин­ ку і не залежало від їх виробництва та підвищення продук­ тивності праці. Швидкими темпами відбувалося переозб­ роєння польської промисловості, збільшувалася кількість за­ куплених на Заході ліцензій. Окрилене успіхами, керівниц­ тво ПОРП заявило, що Польща вступила в етап будівництва “розвинутого соціалістичного суспільства”.

Однак уже в середині 70-х років знову виявилися еко­ номічні труднощі. Наприкінці 1974 р. польська заборго­ ваність Заходові перевищила 100 % вартості її експорту до капіталістичних країн. Для покриття боргів уряд удався до короткотермінових кредитів, що лише відсунуло загрозу бан­ крутства, але не ліквідувало його. У 1976 р. заборгованість За­ ходові сягнула 12,1 млрд доларів, а в 1980 р. — 24,1 млрд. За десятиліття самі лише процентні виплати становили 25 млрд доларів. У підсумку простежувалося нарощування негатив­ них явищ в усіх вирішальних сферах народного господарст­ ва. Починаючи з 1975 р. відбувалося безперервне зниження темпів промислового і сільськогосподарського виробництва, а в 1979 р. уперше в історії ПНР національний доход скоро­ тився на 2 %. Оскільки грошова маса перевищувала позицію товарів, одна за одною почали виникати “тютюнові”, “м’ясні” та інші кризи. Все це викликало зростання інфляції, створюючи грунт для корупції і спекуляції.

Намагаючись послабити тиск на споживчий ринок, уряд удався до випробуваної політики “затягування поясів”:

276

Польща

26 червня 1976 р. було підвищено ціни на основні продукти харчування. Суспільство, не підготовлене до такого заходу, було вражене його розмахом і масштабами. У 10 з 49 воє­ водств вибухнули страйки і мітинги, а в трьох містах відбу­ лися вуличні демонстрації. Найбільш масові виступи проти урядового рішення про підвищення цін відбулися 25 червня в Радомі, на тракторному заводі “Урсус” у передмісті Варша­ ви і нафтохімічному комбінаті у Плоцьку. У кінцевому підсумку влада змушена була відступити, однак проти учас­ ників виступів застосувала репресії. Саме ці події стали по­ штовхом для створення 17 липня за ініціативою Я. Куроня, А. Мацарєвича і проф. Я. Липського Комітету захисту робіт­ ників (КОР), діяльність якого незабаром набула наступаль­ ного характеру. Чи не найголовнішим успіхом КОР слід вва­ жати ліквідацію атмосфери страху в робітничому середо­ вищі. У лютому 1977 р. під тиском громадськості уряд прий­ няв рішення про умовне звільнення учасників червневих подій. У липні того ж року засуджені були амністовані.

У вересні 1977 р. КОР був перетворений на Комітет гро­ мадського самозахисту (КОС). Комітет проголосив своєю метою боротьбу з політичними репресіями, будь-якими ви­ дами громадської дискримінації, а також захист громадянсь­ ких прав. Він почав активно проводити пропагандистськоінформаційну діяльність. Один із організаторів протестного руху, Я. Куронь, закликав робітників: “Не спалюйте партійні комітети, засновуйте власні”. У другій половині 70-х років виникло ще кілька організацій політичної опозиції. У бе­ резні 1977 р. була заснована група, яка назвала себе “Рух на захист прав людини і громадянина” (РОПЧІО). Її очолив історик і публіцист Л. Мочульський. За підтримки РОПЧІО у травні 1977 р. в Краківському університеті був створений Студентський комітет солідарності (СКС). Невдовзі такі ж комітети виникли у вищих навчальних закладах Варшави, Познані, Вроцлава, Щеціна і Гданська.

Новим елементом структури опозиційного руху стала за­ снована у вересні 1979 р. Конфедерація Незалежної Польщі (КНП), яка проголосила себе політичною партією. Її лідер Л. Мочульський відкрито заявив, що головною метою партії є побудова незалежної, суверенної Польщі, вільної від ра­ дянського тиску і тоталітарної диктатури. Ідеал державного

277

РОЗДІЛ 13

ладу він убачав у режимі довоєнної Речі Посполитої. З’яви­ лися й перші вогнища організованого опору владі в робітни­ чому середовищі. За допомогою КОС—КОР були створені три комітети вільних профспілок: у Катовіце (Сілезія) на чолі з К.Світонєм, у Гданську (в його роботі активну участь брав Л. Валенса) і в Щецині. Своєю метою вони проголоси­ ли захист економічних, правових і гуманітарних інтересів трудящих без розрізнення переконань і кваліфікації. Мо­ ральну підтримку незалежним профспілкам надавала католицька церква. У боротьбу поступово втягувалося й се­ лянство. Всього ж наприкінці 70-х років по всій країні налічувалося близько 40 опозиційних угруповань. Велику інтелектуальну підтримку і матеріальну допомогу вони отри­ мували від польської діаспори.

Суспільно-політична криза 1980— 1981 рр.

артійно-державне керівництво Польщі ви­ Пявилось безсилим розв’язати соціальнополітичні й економічні проблеми, що постали перед країною

на початку 80-х років. У серпні 1980 р. в країні вибухнула економічна криза, найбільша за своїми масштабами в після­ воєнній Польщі, яка за методами та формами організації антитоталітарної боротьби взагалі була новим явищем. А поча­ лося все з рішення уряду ввести комерційні ціни на м’ясо, щоб у такий спосіб роздобути кошти для виплати боргів західним країнам. На антинародні дії уряду польське суспільство відповіло хвилею страйків. Спочатку вимоги страйкуючих були здебільшого економічними, але коли до страйкових комітетів увійшли діячі КОС—КОР та інших опозиційних рухів, з’явилися й політичні вимоги: свобода друку, звільнення політичних в’язнів, визнання незалежни­ ми вільних профспілок тощо. У страйках, що охопили всю країну, брали участь робітники, селяни, службовці, студен­ ти. На бік народу стала католицька церква.

31 серпня 1980 р., уперше в післявоєнній історії Польщі, уряд удався до компромісу з опозицією, підписавши Гданські протоколи — угоду між урядовою комісією і міжза­

278

Польща

водськими страйковими^ комітетами. У протоколах була зафіксована 21 угода. Йшлося, зокрема, про визнання вільних профспілок, гарантію права на страйки, запровад­ ження принципу підбору керівних кадрів не за партійною належністю, а на основі кваліфікації, свободу слова та друку. Уряд гарантував автоматичне підвищення зарплати відпо­ відно до підвищення цін, обіцяв надавати повну й об’єктив­ ну інформацію про соціально-економічне становище країни, ліквідувати всі привілеї для міліції, держбезпеки, партапарату та ін. Підписуючи цю угоду, уряд і партійна номенклату­ ра розраховували, насамперед, виграти час і зманеврувати. Так, серпневий пленум ЦК ПОРП здійснив низку персо­ нальних перестановок на вищому рівні, висунувши на поса­ ду прем’єра Ю. Піньковського, а VI пленум ЦК ПОРП (ве­ ресень 1980 р.) прийняв відставку Е. Герека. Новим першим секретарем був обраний Станіслав Каня. Пленум проголосив курс на соціалістичне оновлення.

Усупереч очікуванням, напруженість не спала. У першій половині вересня страйки охопили 650 підприємств на тери­ торії всіх воєводств. Кількість страйкуючих сягнула 350 тис. 17 вересня, зібравшись у Гданську, представники міжза­ водських страйкових комітетів ухвалили рішення про ство­ рення незалежної самоврядної професійної спілки (НСПС) “Солідарність”. Головою її керівного органу — Всепольської узгоджувальної комісії (ВУК) — був обраний Л. Валенса. На відміну від офіційних профспілок, НСПС будувалася за регіональною, а не галузевою ознакою. Після бюрократич­ них зволікань 10 листопада варшавський воєводський суд зареєстрував “Солідарність”. Ця профспілка по суті відразу стала потужним опозиційним громадсько-політичним ру­ хом. Уже через рік вона налічувала у своїх рядах до 9,5 млн чоловік. Більшість опозиційних груп другої половини 70-х років улилися до “Солідарності”. 1 лише КНП зберігала самостійну позицію, намагаючись створити суворо цент­ ралізовану партію. Таким чином, події 1980 р. за своїми масштабами, розмахом та програмою “Солідарності” були, фактично, початком антитоталітарної демократичної рево­ люції, її першим етапом.

Наростання економічної і політичної кризи значно при­ скорилось у 1981 р. Разом з катастрофічним падінням авто­

279