Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 15

власності було створено економічну базу тоталітаризму. Бо­ ротьба румунських комуністів за демократію завершилася знищенням останньої й поворотом країни на шлях ко­ муністичної диктатури.

Будівництво соціалізму по-румунськи

Ліквідація приватної власності на основні засоби виробництва зруйнувала ринок, за­

клала основи командно-адміністративної системи, примусу на директивних засадах. Водночас відбулася зміна структури самого суспільства. Такі категорії населення, як підпри­ ємець, власник, господар, були витіснені з суспільного ви­ робництва, тим самим в ослабленому суспільстві створюва­ лися основи для будівництва соціалізму.

Тоталітарний режим у Румунії, попри відсутність історич­ ної практики демократії, наштовхувався на серйозний опір навіть тоді, коли, здавалося б, комуністами все зроблено для забезпечення свого монопольного панування. Він проявився у формі націоналізму та антирадянщини, котрі були закла­ дені ще в довоєнний період. У відсталій селянській країні бу­ ло також чимало противників індустріалізації, які вважали вигідною для Румунії роль постачальника аграрної продукції на європейський ринок. Та й у керівних колах далеко не всі схилялися до виключної орієнтації на Радянський Союз. Бу­ ли також прихильники тісного співробітництва із Заходом, а декотрі вбачали у такому співробітництві можливість уникну­ ти радянізації.

У 1951— 1955 рр. Румунія виконувала перший п’ятирічний план. Підсумки в реалізації програми економічного піднесен­ ня країни свідчили про значний ривок. Було збудовано 100 і реконструйовано 200 великих підприємств. Дві третини по­ треб країни в машинах і обладнанні почало покриватися за рахунок власного виробництва. Споруджено 20 електро­ станцій різної потужності, стали до ладу великі хімічні об’єкти, розроблялися нові родовища нафти. Обсяг промис­ лової продукції у 2,9 раза перевищив рівень 1938 р. Румунія стала членом РЕВ, ОВД, а в грудні 1955 р. вступила до ООН.

320

Румунія

Великих потрясінь зазнало сільське господарство. Вало­ вий збір продукції аграрного сектора у 1950 р. був на 74 % нижчим, аніж у довоєнний період. Уже в 1949 р. селян-одно- осібників почали насильно заганяти до колективних госпо­ дарств. Як і в радянському досвіді колективізації, у Румунії відбувалися “перегини”, особливо у 1950—1952 рр. Заареш­ товано і переведено на примусове поселення близько 80 тис. селян. Поселенці працювали безплатно, отримуючи лише їжу. На таких же умовах місцева влада охоче використовува­ ла й дитячу працю. Кооперування села було завершене у 1962 р., коли вся галузь у цілому, виснажена поборами й на­ даними за “залишковим принципом” капіталовкладеннями, форсованою урбанізацією, що загрожувала цілком позбави­ ти село робочих рук, стояла вже на порозі глибокої кризи. Водночас, учорашній селянин, поставлений до верстата, ви­ робляв неякісну і ненадійну продукцію. Планова економіка виявилася затратною: поглинала ресурси і видавала про­ дукцію, яка на європейському ринку не мала збуту. Люди чесно і сумлінно працювали, але їхня праця часто ставала за­ ручником амбіційних і непродуманих планів.

XX з’їзд КПРС (1956) і виведення радянських військ із Румунії (1958) знаменували початок нового етапу в розвитку країни, пов’язаного з формуванням нової політичної докт­ рини “національного комунізму”. Основою нового курсу бу­ ли прискорена індустріалізація, кооперування села і дикта­ тура однієї партії, а також прагнення РРП зайняти “особли­ ву”, незалежну (значною мірою — від СРСР) позицію у блоці “соціалістичних країн”.

Наприкінці 50-х років завершилась зміна румунської політичної еліти новим поколінням, не пов’язаним з тра­ диціями революційного робітничого руху і Комінтерну. Порівняно високі темпи промислового піднесення об­ надіювали румунське керівництво в його прагненні до роз­ витку “власними силами”. Внутрішня політика партії зали­ шалася при цьому незмінною.

26 квітня 1964 р. оприлюднена декларація РРП з питань комуністичного і робітничого руху. Основні положення, продекларовані у цьому документі, були такі: рівні, без пріоритету СРСР, відносини з усіма соціалістичними країнами; розпуск усіх військових блоків і створення без’я­

РОЗДІЛ 15

дерних зон; рівноправне становище всіх держав у РЕВ; суво­ ре дотримання у відносинах між соціалістичними країнами принципів суверенітету, незалежності, невтручання у внутрішні справи. Декларація РРП відхиляла принципи еко­ номічної інтеграції та координації народногосподарських планів у рамках РЕВ. Справедливі, по суті, положення даної декларації стали, можливо, першим наочним прикладом то­ го, як в’януть, не розвинувшись, будь-які паростки нового покоління, кинуті на грунт адміністративно-партократичної системи. Проголошена РРП політика була насправді лише проявом національного егоїзму як засобу підтримки підва­ лин державно-партійних інститутів.

Для подальшого розвитку “національного комунізму” потрібен був гідний наступник. Представники старої гвардії румунських комуністів запустили механізм, управляти яким не вміли. Зі смертю керівника РРП Г. Георгіу-Дежа (1965) з політичної сцени зникло ціле покоління, яке круто поверну­ ло історію країни, створило централізовану й підконтрольну спільноту на румунській землі. Покоління, що залишило за собою табори й тюрми, досягло економічного піднесення, вишикувало свою країну в єдину шеренгу і раптом згадало про її національні традиції та національну гідність.

“Епоха Чаушеску". Криза 80-х років

Березневий (1965) пленум ЦК РРП і наступ­ ний, IX, з’їзд партії (липень 1965 р.) обра­

ли нового вождя — Ніколає Чаушеску, колишнього вожака румунського комсомолу. Прихід цього лідера засвідчив в очах світової громадськості спадковість партійної лінії і вод­ ночас уселяв надію на можливість реформ, активізацію заяв­ леного Румунією “особливого курсу”.

Першими кроками нового румунського керівника було закріплення позицій “національного комунізму”: перейме­ нування РРП у Румунську комуністичну партію (РКП), що мало підкреслити рівність її позицій з іншими компартіями Європи. З цією ж метою Румунська народна республіка

322

Румунія

(PHP) була перейменована в Соціалістичну республіку Ру­ мунію (СРР). Звільнялися політв’язні, змінювалося ставлен­ ня до інтелігенції, лібералізувалася політика в культурній галузі, на полицях книгарень з’явилися перекладні західні видання. У зовнішній політиці Румунії проголошувалася прихильність до незалежності й суверенітету, а “особлива думка” румунської сторони фігурувала, практично, в кожно­ му міжнародному документі.

Політика маневрування між Сходом і Заходом забезпечу­ вала надійність особистої влади Чаушеску та влади РКП і де­ монструвала Кремлю неможливість силового чи політичного тиску на Румунію, як це сталося з Чехословаччиною в 1968 р. Засудивши введення військ Варшавського договору до сусідньої країни й отримавши за свою “незалежну позицію” чималі дивіденди від Заходу, насамперед у вигляді кредитів, Чаушеску вже у 1969 р. “уточнив” тезу про свободу твор­ чості. Заявлено про неможливість пропаганди звичаїв ек­ сплуататорських класів і буржуазного способу життя, а по­ ширення такого роду творів мистецтва прирівнювалося до пропаганди фашизму. На початку 70-х років розпочалася но­ ва хвиля переслідувань і репресій. Так було покладено край п’ятирічному періодові румунської “відлиги”, на зміну яко­ му прийшов жорсткий процес ідеологізації суспільства: за умов низького матеріального рівня населення підтримку партійної програми могли забезпечити лише національноідеологічні гасла. Невиправдана гігантоманія, опора на ви­ користання “живої праці”, розрахунок на залучення нових трудових ресурсів за їх мінімальної ефективності — принци­ пи, закладені румунською компартією ще у повоєнний період, у другій половині 70-х — на початку 80-х років призвели до загострення економічної ситуації в країні.

На початку 80-х років помітно впав рівень життя: у 1983 р. він становив лише 60 % рівня середини 70-х років. Повзли вгору ціни на предмети споживання, електроенергію і газ. Неймовірно зріс зовнішній борг, який у середині 80-х років сягав 14 млрд доларів. У зв’язку з необхідністю його погашен­ ня збільшувався експорт продуктів харчування. Усередині країни було введено жорсткі норми споживання продуктів та енергоносіїв. Жахливі наслідки мала так звана програма сис­ тематизації сільської місцевості, — модернізації одних і

323

РОЗДІЛ 15

ліквідації до 2000 р. 6 тис. інших, “неперспективних”, сіл, з метою освоєння нових масивів орних земель. Мешканців та­ ких сіл передбачалося переселити до створюваних агромістечок, які мали символізувати стирання різниці між містом і селом. На середину 80-х років глибока криза охопила, прак­ тично, всі сторони життя: економіку, політику, культуру, духовну сферу, що кинуло суспільство у стан апатії та без­ надії. Можливості комуністичної утопії та програми в нікуди були вичерпані, давалася взнаки руйнівна діяльність кліки Чаушеску.

У 1980-ті роки, коли інші комуністичні країни цього регіону вже почали експериментувати з ринковим ме­ ханізмом, Румунія все ще перебувала під тягарем репресив­ ного, замкненого режиму, що тримався на всезагальному те­ рорі, доносах і численному (120 тис.) апараті насильства. Диктатура Чаушеску за допомогою служби державної безпе­ ки “Секурітате” нещадно душила найменші прояви демо­ кратії. Усю опозицію режиму становили близько 20 диси­ дентів, розкиданих по всій країні й позбавлених будь-якого зв’язку один з одним. Усі, хто намагався критикувати режим, загадково зникали. Можливості зміни керівництва на пра­ вовій основі в державі, де не було жодного натяку на право, виключалися. Утім, румунський народ не мав досвіду політичної боротьби. Надіятися на Схід чи Захід теж не до­ водилося. Груди диктатора прикрашали не лише ордени Леніна та Маркса, а й британський рицарський хрест. Примхливого й непередбачуваного Чаушеску Захід намагав­ ся використати як противагу Москві.

Демократична революція 1989 р.

Горбачовська перебудова в СРСР і процеси демократизації, розпочаті в інших країнах

Східної Європи, поставили румунське суспільство перед ди­ лемою: тоталітаризм чи демократія. Приводом для масових виступів проти тоталітарного режиму стали події в місті Тімішоарі, де 16 грудня 1989 р. відбулися сутички між сила­ ми правопорядку і демонстрантами, які організували живий

324

Румунія

ланцюг навколо будинку протестантського священика Ласло Тьокеша, якому загрожувала депортація. Виступ на захист священика-інакодумця переріс у масовий протест проти ре­ жиму Чаушеску. Масові мітинги та демонстрації відбулися і

вінших містах. 22 грудня в Бухаресті після кривавих сутичок

зсекуратистами і військовими повстанці штурмом захопили будинок ЦК РКП. Напруженість у румунській столиці зберігалася ще кілька днів: обстрілювались центральні ву­ лиці, пожежею були охоплені королівський палац, універси­ тетська бібліотека та інші будівлі. У вуличних боях загинуло 1104 і поранено понад 3 тис. повстанців. 22 грудня поблизу міста Тирговіште були заарештовані Ніколає та Єлена Чау­ шеску. 25 грудня за умов секретності відбувся військовий трибунал, який визнав диктатора та його дружину державни­ ми злочинцями й засудив їх до страти. Вирок було виконано того ж дня.

Створений в ході революції Фронт національного поря­ тунку (ФНП), який очолив опальний партійний діяч Ион Ілієску, 23 грудня оприлюднив заяву, в якій повідомляв про падіння клану Чаушеску й перехід влади до його рук. Про­ грама ФНП декларувала відмову від однопартійної системи, встановлення демократичної плюралістичної форми прав­ ління, проведення вільних парламентських і президентських виборів, реорганізацію національної економіки, проведення політики дружби й співробітництва в дусі “єдиної Європи”. На падіння режиму населення зреагувало фразою “бог по­ вернувся до Румунії”. На підставі закону-декрету про політичні партії почалося формування багатопартійної сис­ теми. Зокрема, відновили свою діяльність націонал-лібера­ ли. Розгорнувся складний і тривалий процес становлення демократії та цивільного суспільства.

Складний шлях до ринку й демократії

На початку 1990 р. на вимогу громадськості заборонено діяльність компартії Румунії, а

їїмайно конфісковано. До травня місяця було зареєстровано 76 партій, а у вересні того ж року їх налічувалося вже 105.

325

РОЗДІЛ 15

Серед них п’ять “зелених” і сім республіканських партій, кілька демократичних рухів і національних фронтів, низка християнсько-демократичних союзів, циганських партій і союзів інших національних меншин, ціла серія аграрних і кооперативних партій та ін. Швидко набирали силу віднов­ лені “історичні” партії: Націонал-цараністська, Націоналліберальна, а також Соціал-демократична, котрі на перших вільних виборах виступили єдиним блоком. Ці політичні уг­ руповання відображали тенденцію до відродження й рестав­ рації колишніх політичних структур, що засвідчили резуль­ тати травневих (1990) парламентських виборів. Переконливу перемогу на них здобули депутати від ФНП, який невдовзі трансформувався в Партію соціальної демократії (ПСД). Президентом Румунії, попри своє комуністичне минуле, був обраний Й. Ілієску.

Радикальна антикомуністична опозиція (Націонал-ца­ раністська, Християнська і демократична, Націонал-лібе­ рал ьна, Ліберально-монархічна партії, націоналістична партія “Велика Румунія” та ін.) не визнала результатів ви­ борів і організувала на університетській площі Бухареста мітинг-марафон, вимагаючи відставки новообраного прези­ дента й уряду. Акція протесту переросла у криваву бійку з си­ лами правопорядку й шахтарями, яких викликав на підмогу до столиці президент. У листопаді 1991 р. похід 50-тисячного легіону румунських гірників на Бухарест та спровоковане безладдя (кілька чоловік загинуло, сотні дістали поранення) завершилися відставкою тодішнього уряду Петре Романа.

Економічний та соціальний хаос, суперечки в суспільстві навколо майбутнього державного устрою, зокрема заклики правих до відновлення монархії та повернення на престол короля Михая, як і гостра критика на адресу президента й виконавчої влади призвели до відставки законодавчого орга­ ну та глави держави й позачергових виборів (1992). Прези­ дентом Румунії вдруге став Й. Ілієску, а перемогу на парла­ ментських виборах здобув пропрезидентський блок “черво­ ний квадрат” (Партія соціальної демократії, Соціалістична партія праці та праві партії “Велика Румунія” і Партія національної єдності румун), який сформував новий уряд.

Кабінет Н. Векерою вніс істотні корективи в хід реформ, і вже в 1993 р. відбувся перелом. Економічний спад змінив­ ся зростанням виробництва на 1,3 %, а в 1995 р. цей показ­

326

Румунія

ник сягнув 9,2 %. При цьому було змінено саму концепцію економічних перетворень. Румунські реформатори керува­ лися не стільки рекомендаціями західних експертів, скільки практичним досвідом щодо подолання кризових ситуацій у країнах з розвинутими ринковими системами. Процес при­ ватизації дещо загальмувався. Лібералізація перестала бути самоціллю, а роль держави в економіці незмірно зросла.

Поліпшення макроекономічних показників в економіці супроводжувалося позитивними структурними зрушеннями, а темпи зростання промислового виробництва були вищими за валові показники по економіці в цілому. У самій промис­ ловості випереджаючими темпами характеризувалися її обробні галузі, а серед останніх швидше розвивалися наукомісткі виробництва. Динаміці макроекономічних показ­ ників відповідала й активність надходження іноземних інвес­ тицій в різні сфери румунської економіки. Лише у 1993— 1994 рр. у країну надійшло 1,3 млрд доларів іноземних інве­ стицій. Найкращим свідченням фінансової стабілізації був той факт, що населення повірило в ефективність реформ і масово обмінювало свої доларові заощадження на націо­ нальну валюту, яку, своєю чергою, на вигідних умовах вкла­ дало в банки. Заощадження населення стали важливим до­ датковим джерелом інвестицій.

Характер реформ кабінету Н. Векерою цілком вписував­ ся в рамки неокейнсіанських концепцій, проте з наближен­ ням парламентських і президентських виборів 1996 р. права опозиція звинуватила його в прихильності до комуністичних методів правління, а країни ЄС, посилаючись на нібито не­ демократичну еволюцію румунського суспільства, істотно зменшили обсяги допомоги.

Курс на переміни і збагачення (1996—2000 рр.)

Восени 1996 р. у Румунії відбулася справжня зміна режиму. Після семи років правління

посткомуністів вибори до палати депутатів і сенату виграла коаліція правих партій (християнські демократи, націоналліберали, соціал-демократи, Партія етнічних угорців Ру­ мунії). На виборах президента перемогу здобув Е. Констан-

327

РОЗДІЛ 15

тинеску, професор і колишній ректор Бухарестського університету. Його обрання главою держави означало оста­ точне відновлення парламентської демократії і вселяло надії на проведення радикальних ринкових реформ.

Права коаліція на чолі з Е. Константинеску взяла курс на прискорення реформ, повторно вдавшись до методу “шоко­ вої терапії”. Надмірна лібералізація викликала макроекономічну дестабілізацію і новий спад економіки, що тривав наступні шість років. Так, у 1999 р. обсяг промислового виробництва знизився на 8,4 %, інвестиції — на 12,8 %, а інфляція протягом року сягнула 50,4 %. Для сільського господарства, за свідченням румунських експертів, 1999 р. був найгіршим за всю історію країни. За найсприятливіших умов Румунія змогла б досягти своїх показників рівня економічного розвитку кінця 80-х років не раніше як через 10—12 років.

Прискорення процесу приватизації також не мало реаль­ ного економічного обгрунтування. Хоча в 2001 р. частка не­ державного сектора в національному доході наблизилася до 60 %, це не привело до адекватних якісних зрушень. Перед­ бачалося, що об’єкти, які приватизуються, функціонуючи в ринковому режимі, істотно поліпшать свої показники госпо­ дарювання й підвищать конкурентоспроможність продукції. У дійсності ефективність виробництва в державному секторі продовжувала залишатися значно вищою. Очікувалося та­ кож, що внаслідок приватизації в Румунії утвориться се­ редній клас, який становитиме основу всього процесу еко­ номічного розвитку. Насправді ж відбулася поляризація суспільства, що стала основним потенційним дестабілізую­ чим чинником. Крім того, прискорення приватизації не забезпечило очікувані надходження до бюджету. Зокрема, румунська держава втратила близько мільярда доларів, про­ давши третину акцій румунської компанії Ромтелеком, зі збитками було приватизовано торговельний флот і багато інших об’єктів. А ті кошти, які все ж надходили від роздер­ жавлення, здебільшого спрямовувалися на підтримку прива­ тизованих підприємств.

Румунія виділялася серед країн Центральної та Східної Європи найвищим рівнем оподаткування (85 найменувань податків). Високі податки позбавляли підприємства інвес­ тиційних ресурсів, а низький рівень бюджетних надходжень

328

Румунія

не давав змоги державі фінансувати економіку в належних обсягах. Відтак, підривалися можливості економічного зрос­ тання в майбутньому. Значну роль у румунській економіці відігравав основний неплатник податків — “тіньовий сек­ тор”, питома вага якого у ВВП, за даними МВФ, становила 32 % (2002).

Невтішні економічні показники розвитку економіки країни, зубожіння значної частини її населення, внутрішньо­ політичні потрясіння й скандали вплинули на хід парла­ ментських і президентських виборів 2002 р. На парламентсь­ ких виборах перемогу вибороли лівоцентристська Партія соціальної демократії (ПСДР), а її лідер 1. Ілієску знову став президентом Румунії. Зусилля глави держави і новосформованого уряду, який очолив А. Настасе, були спрямовані на стабілізацію економіки. Основну увагу уряд зосередив на за­ вершенні процесу приватизації. Необхідно було також пере­ глянути протекціоністську політику Центробанку, провести податкову реформу, скоротити різні дефіцити, обмежити зро­ стання заробітної плати. У 2001 р. зовнішній борг країни ста­ новив понад 8,7 млрд доларів.

Забезпечення економічного зростання румунський уряд пов’язував і з відновленням активності іноземних інвесторів, що знизилася у другій половині 1990-х років, після того як розвиток економіки набув нестабільного характеру. За підра­ хунками експертів, румунська економіка потребувала на по­ чатку XXI ст. більше як 5 млрд щорічних інвестиційних над­ ходжень. Крім того, інвестиції надходили переважно у формі позикового капіталу, тоді як румунська сторона заінтересо­ вана у прямих інвестиціях, які безпосередньо зумовлюють оновлення основного капіталу і підвищення конкуренто­ спроможності продукції.

Пріоритетними напрямами економічного розвитку Ру­ мунії стали видобувні галузі. В урядових колах схильні вва­ жати, що в недалекому майбутньому країна зможе задоволь­ няти свої потреби в сировині виключно за рахунок внутрішніх ресурсів. Особливе місце при цьому відводиться видобутку золота, насамперед у найбільшому в Європі золо­ тому родовищі Рошія Монтана. З метою розв’язання назрілих економічних і політичних проблем і підтримки зу­ силь Румунії в її намірі вступити до Євросоюзу в 2007 р.

329