Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 14

безпеку (1992). Зокрема, на мінському саміті глав країн СНД (травень 2000 р.) пострадянська Росія вперше декларувала можливість використання військової сили за її межами для захисту своїх інтересів. Багатовекторність зовнішньої політики Росії підтверджується її прагненням налагодити близькі стосунки з Китаєм та Індією, поліпшити відносини з Японією, з якою Росія й досі не має мирного договору через проблему Південних Курил. У січні 2002 р. РФ закрила свою військову базу Камрань у В’єтнамі та РЛС Лурдес на Кубі.

Російсько-українські відносини

Відносини Росії з Україною у 90-х роках роз­ вивались досить непросто. На них негатив­

но позначився тягар багатьох проблем, що дісталися у спад­ щину від СРСР: питання правонаступництва, проблема ядер­ ного роззброєння, територіальні претензії, економічна співпраця, інформаційний простір, російськомовний чинник та ін. До 1997 р. двосторонні українсько-російські відносини регулювалися Договором про основи відносин між двома країнами від 19 листопада 1990 р., а відсутність повноцінно­ го широкомасштабного політичного договору між двома країнами в цей період давалася взнаки при вирішенні бага­ тьох проблем і питань. І хоча на той час договірна база дво­ сторонніх відносин складалася з більш як 140 міжурядових і галузевих угод, рівень державних взаємовідносин розвивався загалом надто нерівномірно. Подальшій активізації співробітництва, нарощуванню темпів ділового партнерства заважала зайва політизація відносин, зокрема щодо проблем Чорноморського флоту та статусу Севастополя.

Після проведення багатьох раундів переговорів держав­ них делегацій України і РФ, 31 травня 1997 р. під час дер­ жавного візиту президента Б. Єльцина до Києва було підпи­ сано Договір про дружбу, співробітництво й партнерство між Україною і Росією. Принципове значення у відносинах між обома країнами мало набуття чинності трьох базових угод по Чорноморському флоту, які забезпечували правові засади тимчасового перебування ЧФ РФ на території України

310

Російська Федерація

(підписані у травні 1997 р., набули чинності 16 липня 1999 р.). Важливою подією в українсько-російських стосунках став державний візит президента Л. Кучми до Росії (лютий—бе­ резень 1998 р.), під час якого, зокрема, відбулося підписан­ ня Програми довгострокового економічного співробітництва до 2007 р. Цей документ є основою для торговельно-еко­ номічних відносин між двома країнами. На завершальній стадії перебувають процес делімітації сухопутної частини міждержавного кордону та переговори щодо визначення правового статусу Азовського моря й Керченської протоки. Одним із перспективних напрямів українсько-російських стосунків є співробітництво на міжрегіональному рівні.

Високий рівень економічної взаємозалежності Росії і Ук­ раїни, які ще донедавна були складовими єдиного еко­ номічного комплексу, як і значна залежність господарського комплексу України від імпорту окремих видів енергоносіїв та сировини з Росії, зумовлювали особливий характер ук­ раїнсько-російських економічних відносин. Проте, політика РФ щодо України у сфері зовнішньої торгівлі, починаючи з 1991 р., була надзвичайно жорсткою і далеко не завжди виз­ началась її економічними інтересами. Ключовим у цьому ас­ пекті слід вважати питання про створення зони вільної торгівлі. На тлі тенденції до інтеграції в СНД у цілому й у двосторонніх відносинах країн — членів Співдружності про­ тягом 11 років не вирішувалося питання навіть щодо подо­ лання першого щабля цього процесу — зони вільної торгівлі (угоду про створення цієї зони укладено між Україною і РФ ще у 1994 р.). Проте РФ в односторонньому порядку вилучи­ ла з режиму вільної торгівлі всі найбільш важливі для Ук­ раїни товари (енергоносії, сировину, кольорові метали, ліс тощо, всього до 300 видів товарів) і тим самим звела дію цієї угоди нанівець.

Росія також багато в чому залежала від України, яка по­ стачала їй стратегічну сировину — марганець, титан, уран, хром, деякі унікальні для її стратегічних сил комплектуючі військової техніки та озброєнь тощо. Крім того, Україна ви­ робляла запасні частини до діючого устаткування та техніки, напівфабрикати, комплектуючі для значної кількості підприємств Росії. Слід зазначити, що на межі XX—XXI ст. російський капітал значно активізувався на українському

311

Розділ 1 С Румунія

Невдача демократичної альтернативи

У ході державного перевороту 23 серпня 1944 р. до влади в Румунії прийшов Національнодемократичний блок (НДБ), який сформував уряд країни на

чолі з генералом К. Санатеску. Своє завдання новий уряд убачав у тому, щоб ліквідувати найбільш одіозні державні структури часів фашистської диктатури і здійснити поворот до режиму, що існував до 6 вересня 1940 р. У галузі зовнішньої політики він намагався відвернути загрозу оку­ пації Румунії Червоною Армією і не допустити розвитку країни за радянським сценарієм. 26 — 28 серпня 1944 р. це питання обговорювалося на урядовому засіданні. Було вирішено звернутися до англо-американського командування з проханням висадити повітряний десант у районі Бухареста. Однак союзники не мали наміру загострювати стосунки з Москвою і не пішли на такий крок. 25 серпня Румунія ого­ лосила війну Німеччині, а 12 вересня підписала перемир’я з країнами антигітлерівської коаліції.

Невідкладною внутрішньою потребою румунського суспільства була демократизація всіх сфер життя. Проте уряд К. Санатеску був неспроможний покінчити з залишками феодалізму, що уособлювались у великому поміщицькому землеволодінні та монархії, залишалася невирішеною і проблема розширення громадянських прав і свобод населення. Чистка державного апарату від фашистських елементів здійснювалася вкрай нерішуче. Утім, демократична альтер­ натива розвитку Румунії після її розгрому та виходу з війни на боці фашистської Німеччини, попри відсутність демокра-

313

РОЗДІЛ 15

тичних традицій у суспільстві, мала найкращі шанси. Однак політичні партії, що сформували коаліційний уряд, всіляко гальмували цей процес. Ситуацією урешті-решт скористали­ ся комуністи, які спиралися на всебічну підтримку радянсь­ ких окупаційних властей. Вони взяли курс на насадження у країні режиму за радянським зразком. Тим більше, що ок­ ремі райони країни, зокрема Трансильванія, безпосередньо управлялися радянською військовою адміністрацією.

У другій половині вересня 1944 р. компартія Румунії зажадала розпуску НДБ. З метою створення нового партійнополітичного угруповання вона вдалася до тимчасового союзу із соціал-демократами та “Фронтом землеробів”. Намагаю­ чись залучити на свій бік громадськість, комуністи дема­ гогічно заявляли про свою вірність інтересам румунського народу і старанно приховували справжні наміри. В опубліко­ ваній програмі Національно-демократичного фронту (НДФ) лише ставилося питання про нову конституцію, впрова­ дження режиму “реальної демократії” і декларувалися здій­ снення корінних соціально-економічних і демократичних перетворень, курс на розширення прав і свобод людини, знищення расової, національної та соціальної дискри­ мінації. У соціально-економічній галузі передбачалися проведення широкої демократичної аграрної реформи, екс­ пропріація поміщицького землеволодіння, підтримка реме­ сел та свобода торгівлі. Здійснення цих пунктів, безперечно, привело б до перемоги демократичної альтернативи, хоча у програмі йшлося також про одержавлення Національного та 18 інших великих банків, контроль за картелями з боку дер­ жави та їх націоналізацію в основних галузях промисловості.

На цій платформі 12 жовтня 1944 р. організаційно офор­ мився НДФ, куди увійшли комуністи, соціал-демократи, об’єднані профспілки, “Фронт землеробів”, Союз угорських трудящих у Румунії (МАДОС) та ін. Головним своїм завдан­ ням НДФ вважав захоплення влади. Намагаючись викликати урядову кризу та відставку уряду, комуністи й соціал-демо­ крати 16 жовтня заявили про свій вихід з уряду Санатеску, ініціювали проведення демонстрацій на підтримку вимоги відставки уряду. Водночас радянське керівництво звинувачу­ вало румунський уряд у небажанні здійснювати чистку державного апарату від фашистських елементів, засуджувало

314

Румунія

його в Союзній контрольній комісії (СКК) у Румунії як злісного порушника статей угоди про перемир’я. Король Михай змушений був піти на поступки. Сформований Санатеску новий уряд на третину складався з представників НДФ.

Боротьба за владу розгорталася за умов політичної та еко­ номічної нестабільності, нестатків та інфляції. У багатьох районах комуністи, спираючись на створені ними бойові за­ гони (близько 70 тис. чоловік), під виглядом чистки від фа­ шистських елементів формували на місцях свої органи вла­ ди. Союзник компартії “Фронт землеробів” у масовому по­ рядку санкціонував захоплення селянами поміщицьких зе­ мель. Створені комуністами фабрично-заводські комітети брали на себе управління заводами та фабриками, власники яких утекли. Особливо активно ці процеси відбувалися у Молдові та Трансильванії.

На початку грудня 1944 р. НДФ вдалося викликати ще од­ ну урядову кризу. Спроба генерала Н. Радеску, який форму­ вав новий уряд, не допустити до його складу представників НДФ зазнала невдачі. Навіть більше, ситуацію почав диктува­ ти НДФ. Щоб тимчасово залучити на свій бік ліве крило “історичних” партій румунської буржуазії та поміщиків, які бачили безперспективність курсу королівського уряду, НДФ у січні 1945 р. вилучив зі своєї програми пункт про націо­ налізацію великих банків і картелів. Відтак частина націоналлібералів (НЛП) та націонал-цараністів (НЦП) пішла на співробітництво з фронтом. Спроби генерала Радеску силови­ ми методами відновити контроль над ситуацією у країні вик­ ликали опір комуністів, які ініціювали проведення 24 лютого 1945 р. багатотисячної демонстрації протесту в Бухаресті. Війська застосували зброю, внаслідок чого було вбито вісім і поранено кілька десятків демонстрантів. В усіх цих ексцесах радянське керівництво звинуватило румунський уряд.

6 березня король доручив лідерові “Фронту землеробів” Петру Гроза сформувати новий уряд. Міністерства внутріш­ ніх справ, юстиції, транспорту, зв’язку та пропаганди очолили комуністи. “Історичні” партії місць в уряді не отри­ мали. Після цього почався період, коли були створені всі необхідні передумови для переходу до радянської моделі тоталітаризму.

315

РОЗДІЛ 15

Загострення політичної боротьби. Парламентські вибори 1946 р.

Одним із перших соціально-економічних проектів, здійснених урядом П. Гроза, було

прийняття закону про аграрну реформу. Великі земельні ділянки (більш як 50 га) конфісковувались і за символічну плату передавались на правах приватної власності беззе­ мельним і малоземельним селянам. Королівські землі та зразкові ферми конфіскації не підлягали. Землю отримали 913 тис. чоловік. На базі конфіскованої сільгосптехніки створювалися машинопрокатні пункти, що допомагали се­ лянам обробляти землю. Діяльність уряду дедалі виразніше набувала класового, ідеологічного характеру.

Усвідомлюючи згубність шляху, на який повертали країну комуністи, король Михай зажадав відставки уряду. Із заявою про непредставницький характер кабінету П. Гроза й необхідність його реорганізації виступило керівництво “істо­ ричних” партій. Король, своєю чергою, оголосив страйк, відмовляючись підписувати урядові декрети, які без цього не мали чинності. Михай наполягав на введенні до складу уря­ ду представників “історичних” партій. Цього ж вимагали Англія та США, невизнання якими уряду П. Гроза ставило під сумнів можливість укладення майбутнього мирного дого­ вору. Зважаючи на складність внутрішньої та зовнішньої си­ туації, комуністи та їхні союзники вдалися до маневрування. На початку 1946 р. в уряд було введено по одному представ­ никові від “історичних” партій. Це заспокоїло Захід, і в лю­ тому 1946 р. Англія та США визнали уряд Гроза.

В умовах загострення політичної боротьби комуністи по­ силили ідеологічну обробку населення. На загально­ національній конференції (жовтень 1945 р.) КПР на чолі з генсеком Георге Георгіу-Деж висунула привабливі лозунги: індустріалізація, електрифікація, ліквідація неграмотності, зміцнення народно-демократичного ладу тощо.

Лозунгова демагогія широко використовувалась ко­ муністами у їхній пропагандистській кампанії напередодні листопадових парламентських виборів 1946 р. Використову­ ючи нечіткість й аморфність програм “історичних” партій, внутрішню боротьбу в керівництві націонал-лібералів,

316

Румунія

комуністам вдалося створити новий виборчий блок — Блок демократичних партій (БДП) і домогтися висунення канди­ датів на виборах до парламенту єдиним списком. Це давало їм можливість здійснювати контроль над виборчим угрупо­ ванням і гарантувало місця, виборені закулісними методами. У передвиборній програмі БДП переважали загальнодемо­ кратичні лозунги: підвищення добробуту населення, “зміцнення демократичного режиму в рамках конституційної монархії”, забезпечення громадянських свобод — свободи слова, друку, зборів, релігійного віросповідання тощо. Недо­ сконалість виборчого закону й використання різноманітних заходів (виключення із виборчих списків так званих реакціонерів і небажаних елементів, монополізація прихиль­ никами БДП керівництва виборчими дільницями, що забез­ печило можливість маніпуляції виборчими бюлетенями) дали змогу комуністам та їхнім союзникам здобути “переконливу перемогу” (майже 80 % мандатів). За такої ситуації вони по­ чали відкрито здійснювати свої стратегічні плани.

Насадження тоталітаризму

авесні—влітку 1947 р. зусиллями комуніс­ Нтів та їхніх союзників був встановлений державний контроль над промисловістю, банківською сфе­

рою, ціновою політикою, транспортом, зовнішньою та внутрішньою торгівлею. У сільському господарстві запрова­ джено обмеження на вільну купівлю-продаж землі, а також прогресивний податок, що перешкоджало розвиткові товар­ ного виробництва й душило справжнього господаря на землі. Ці заходи мали антикапіталістичний характер і озна­ чали відмову комуністів та їхніх найближчих союзників від загальнодемократичної передвиборної програми.

Курс КПР на соціалізацію румунського суспільства вик­ ликав серйозні суперечності в самому БДП. Першою висту­ пила ліберальна буржуазія. 24 травня 1947 р. лідер лівого крила НЛП Г. Татареску направив королю, членам уряду й керівництву БДП, а також американським та англійським представникам меморандум, у якому засуджував діяльність

317

РОЗДІЛ 15

уряду П. Гроза. Татареску критикував уряд за втручання в господарське життя, що створювало “атмосферу невпевне­ ності”, вимагав відмови від односторонньої орієнтації країни на Радянський Союз. Після цього демаршу Татареску та його прихильники негайно були віднесені до табору ре­ акції. Упевнившись у своїх силах, комуністи взяли курс на ліквідацію політичних опонентів і встановлення диктатури КПР. Було анульовано 36 мандатів представників “історич­ них” партій, багатьох депутатів, а також керівників НЦП і НЛП — заарештовано. Влітку 1947 р. обидві партії звинува­ тили у змові й розпустили, а їхніх керівників та багатьох членів віддали під суд. Водночас відбувалося масове вигнан­ ня представників так званих правих сил із СДП, “Фронту землеробів” та інших угруповань, що входили до Блоку де­ мократичних партій. Наступ на плюралізм в економіці та політиці тривав.

Встановивши контроль над економікою та державним уп­ равлінням, знехтувавши програмою, якою вона на певний час спокусила своїх союзників, компартія тепер ослабляла й розколювала їх з метою остаточної ліквідації противників то­ талітаризму. Цьому сприяло й бідування основної маси люмпенізованого населення. Щоденна норма чорного хліба ста­ новила 300 грамів на одну людину. Близько 6 тис. під­ приємств не працювали. Посилення державного контролю за такої ситуації виглядало в очах обивателя переконливо.

У серпні 1947 р. уряд провів дискримінаційну грошову реформу, згідно з якою 20 тис. старих лей обмінювалися на один новий. Кожен робітник міг обміняти 3 млн лей, селя­ нин — 5 млн лей (на всіх членів сім’ї), а промисловцям і тор­ говцям дозволялося обмінювати суму, рівну двомісячній зар­ платі робітників і службовців. Унаслідок цього величезні суми були заблоковані в банках або анульовані, а точніше конфісковані державою. Із 49 трлн лей, що перебували в обігу, було обмінено 28 трлн. Грошова реформа виявилася згубною для ринкової економіки і, насамперед, — фінансо­ вої системи. Вона була розрахована на підрив підприєм­ ництва у країні.

Обмеживши демократичні принципи в економічній га­ лузі, комуністи знехтували демократичними принципами і в політичній сфері. У листопаді 1947 р. останні представники

318

Румунія

НЛП були виведені зі складу законодавчого корпусу. Ко­ муністи очолили міністерство закордонних справ, фінансів, промисловості й торгівлі. 24 грудня, в переддень Різдвяних свят, до їх рук перейшло військове міністерство. ЗО грудня прем’єр-міністр П. Гроза та лідер КПР Г. Георгіу-Деж під час аудієнції в короля змусили його підписати акт про зре­ чення. Того ж дня парламент проголосив Румунію Народ­ ною республікою.

У лютому 1948 р., після грунтовної чистки, КПР погли­ нула залишки СДП. Утворилася Румунська робітнича партія (РРП). Прийнята у квітні 1948 р. конституція законодавчо закріпила диктатуру пролетаріату. Упродовж наступних років компартія Румунії дедалі більше втрачала ознаки політичного руху й зрощувалася з державою, уособлюючи вже не “частину народу”, а адміністративну силу, одну з найбільш ортодоксальних у Європі.

Найбільш відчутним і болісним заходом у процесі насад­ ження тоталітаризму було прийняття контрольованим ко­ муністами парламентом (11 червня 1948 р.) закону про націо­ налізацію промислових підприємств, шахт, банків тощо. Водночас ініційовано “вигнання” іноземного капіталу з країни. Ті ж процеси адміністрування торкнулися й села. У середині 1949 р. РРП розпочала його кооперування. Пере­ творення на селі зводились до формування трьох форм сільгосппідприємств: державних сільських господарств, дер­ жавних МТС і сільгоспкооперативів. Позиція щодо селянст­ ва, сформульована як “зближення з бідняком, тісний союз із середняком і безкомпромісна боротьба з куркульством”, вступала в суперечність з основними стратегічними завдан­ нями перетворення села, пов’язаними з переходом до інтен­ сивного машинного землеробства і великого сільськогоспо­ дарського виробництва. Оголосивши неактуальним перехід землі в суспільну власність, РРП водночас успадкувала ра­ дянський досвід. Активно популяризуючи його, вона здійснювала, таким чином, політику введення нових форм кріпацтва. Заборонялися продаж, купівля і оренда землі. Репресивна політика щодо заможних селян виявлялась не лише в їх експропріації, а й неможливості в подальшому вли­ тися у “нове колгоспне життя” (відповідно до статуту колек­ тивних господарств куркулі до них не приймалися). Відтак, наприкінці 1940-х років шляхом одержавлення приватної

319