Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 11

тичної та миролюбної, з якою після реалізації наміченої про­ грами передбачалося підписати мирний договір. Слід заува­ жити, що на Потсдамській конференції не ставилося питан­ ня суспільного розвитку: демократія чи народна демократія.

До складу західних зон увійшли найбільш розвинуті райони з населенням 43,4 млн чол. До війни тут зосереджу­ валося 62 % всіх потужностей німецької промисловості, 82 % видобутку кам’яного вугілля, 90 % виробництва мета­ лургійної продукції. На Сході Німеччини — в радянській зоні окупації — переважало електротехнічне машинобуду­ вання, оптична та хімічна промисловість, поліграфія тощо.

Новий етап в історії Німеччини починався в неймовірно важких умовах. Німеччина втратила майже чверть території, якою володіла до 1938 р. Найбільші культурні та промислові центри лежали в руїнах. Транспорт, зв’язок не працювали. Із 57 мостів над Рейном, Везером та Майном уцілів лише один. Все завмерло без електроенергії та сировини. Скрізь панував хаос. Люди залишали свої домівки в пошуках засобів прожи­ вання. Багато хто з них узагалі залишився без даху над голо­ вою. Психологічний шок — апатія, озлобленість, відраза до політики, внутрішня спустошеність — характерні ознаки німецького суспільства того часу. Були й такі, хто продовжу­ вав сповідувати націонал-соціалізм. До кінця 1946 р. у країні вироблялася лише 1/3 довоєнної продукції. Проте сама ситу­ ація та напрями розвитку Німеччини багато в чому залежали від політики союзників.

Усупереч потсдамським домовленостям, на другу поло­ вину 1946 р. чітко визначилися два підходи до німецького питання — західний і східний: демократичний і тоталітар­ ний. Програма Заходу, де лідером виступали США, мала на меті повернути німцям духовні цінності, поховані під ідео­ логічним щебенем поваленого райху, викорінити міліта­ ристські та націоналістичні вияви в громадському житті. Захід готовий був надати допомогу, але залишав можливість німцям самим працювати і перебудовувати своє життя. Командувач американськими військами в Німеччині генерал Д. Ейзенхауер у жовтні 1945 р. звернувся до німців зі слова­ ми: “Моральне, духовне і матеріальне відродження Німеччини

повинно прийти з самого народу. Ми допоможемо німцям у цьо­ му відродженні, але робити за нихроботу ні в якому разі не бу­ демо. Німецький народ повинен зрозуміти, щоб пережити цю

210

Німеччина

важку зиму, він повинен звільнитися від того старого духу, яким був охоплений дванадцять років. Німеччина повинна ста­ ти країною мирних працівників, в якій окрема людина готова реалізувати свої здібності, — або в Німеччини не буде майбут­ нього”. Тоді німців ніхто не розглядав як жертву режиму. Німці, нагадував німецький філософ К. Ясперс у книзі “Пи­ тання про війну”, несуть політичну відповідальність за ре­ жим, за діяння режиму, за фюрера, за беззастережне підко­ рення авантюристу. Ясперс вважав, що суспільство, яке усвідомлює свою відповідальність, пробуджується до політичної свободи. “Благо поразки” полягало в алергії до мілітаризму, до військових, армії, маршируючих колон. У післявоєнній Німеччині до влади прийшли нові політики — К. Аденауер, Т. Хейс, К. Шумахер, Л. Ерхард, В. Брандт — нічим не пов’язані з попереднім режимом. Вони багато зро­ били, щоб спрямувати Західну Німеччину по демократично­ му шляху, ввести її в західноєвропейське суспільне русло. А тому немає нічого дивного в тому, що в економіку поверта­ лися відомі німецькі підприємці та фінансисти: Абс, Стінесмолодший, Дінкельбах, Цанген, Ханіель, Пенсген та ін. Од­ нак декартелізація все ж здійснювалася і досить масштабно, всупереч твердженням радянської історіографії. Так, відома “ІГ Фарбеніндустрі” була поділена на п’ять самостійних компаній.

У фінансовій галузі вижили і набували сили “Дойче банк” (‘Дрезднер банк” “Коммерц-банк” та ін.

Тим часом у радянській (східній) зоні відбувалася повномасштабна підготовка до насадження тоталітаризму лівого толку (націоналізація промисловості, поступове вихолощен­ ня політичного плюралізму, аграрна реформа з прицілом на загальну колективізацію тощо).

Формування партійно-політичної структури

е, що для всієї Німеччини об’єктивною Ттенденцією був демократичний розвиток, як єдино рятівний для німецької нації, свідчила післявоєнна

активізація партійно-політичного життя.

211

РОЗДІЛ 11

Основною центристською партією Західної Німеччини (а на Сході — в перші післявоєнні роки) став Християнсько-де­ мократичний союз (ХДС), що утворився в 1946 р. Він пред­ ставляв інтереси великих підприємців, середнього класу (чи­ новники, заможні селяни, ремісники). Серед членів партії було чимало віруючих робітників — католиків і протестантів. ХДС — партія економічної та політичної демократії. Її голов­ ною програмною установкою був курс на соціальну ринкову економіку. В Аленській програмі ХДС 1947 р. навіть критику­ вався капіталізм, що скоріше було даниною післявоєнному часові. Першим лідером ХДС був Конрад Аденауер. Незмін­ ним союзником ХДС став Християнсько-соціальний союз (ХСС, Баварія).

У1948 р. конституювала себе Вільна демократична партія (ВДП, лідер Теодор Хейс). У її складі — підприємці, інжене­ ри, колишні офіцери вермахту. Кредо партії — приватна власність та вільна конкуренція.

У1946 р. відновила свою діяльність Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН, лідер Курт Шумахер). Соціал-де­ мократи оголосили компартію ворогом №1. Згідно з кон­ цепцією післявоєнних соціал-демократів, капіталізм у Німеч­ чині зазнав краху разом із фашизмом, і на порядку денному стоїть питання про перехід до соціалізму без класової бороть­ би та без комуністів через виборчу систему, через синтез робітничого класу з надкласовою державою. Пропонувалося одержавлення ряду галузей, обмеження землеволодіння.

Фактично партія обстоювала демократичну парламентську республіку. Водночас вона не визнавала потсдамських рішень і колективної вини за війну та злочини фашизму.

Що ж до КПН, то порівняно з періодом до 1933 р. її роль та вплив зменшилися. Німецькі солдати-комуністи, що вою­ вали на Східному фронті, на власні очі побачили плоди діяльності комуністів у СРСР і добре усвідомили, до чого ве­ де комуністичний режим. Попервах політичні партії бурхли­ во виникали і на сході Німеччини: ХДС, Ліберально-демо­ кратична партія (ЛДП), СДПН, Селянська демократична партія та Національно-демократична партія. Проте уже в 1946 р. компартія східної Німеччини, котра після “об’єднан­ ня” з СДПН проголосила себе Соціалістичною єдиною партією Німеччини (СЄПН), підім’яла під себе всі інші

212

Німеччина

партії, що входили до так званого антифашистсько-демокра­ тичного блоку, перетворивши їх на інтер’єр “соціалістичної демократії”. Визнавши керівну роль всемогутньої державнономенклатурної партії, — СЄПН — ХДС, ЛДП, Селянська демократична партія та інші стали зручним камуфляжем тоталітаризму.

Розкол Німеччини

Якщо на Заході Німеччини США, Англія та Франція надали німцям реальну підтримку

врозбудові демократії, то на Сході, де порядкувала Радянсь­ ка військова адміністрація в Німеччині (СВАТ), відбувалися соціалістичні перетворення. Тим самим було започатковано розкол Німеччини. Одні не хотіли бачити її соціалістичною, інші — демократичною. За такої ситуації ідея єдиної Німеч­ чини, проголошена в Ялті та Потсдамі лідерами антигіт­ лерівської коаліції, була надовго похована.

Розкол став наслідком наростання протиборства між світовою демократією і світовим тоталітаризмом. Конкретні дії — створення Бізоні! (1946), Тризонії (1948), “план Мар­ шалла”, грошова та господарська реформа (1948) — не впли­ нули істотно на те, бути чи не бути розколу. Навряд чи було б справедливо провину за розкол Німеччини звалювати на ту чи іншу сторону. У світі, роз’єднаному протиборством, не­ безпекою війни, наступом комунізму і протидією цьому де­ мократії, об’єднаній Німеччині місця не було. Саме через неї майже півстоліття пролягала лінія найбільш жорсткого протиборства між двома суспільними системами. Саме в Німеччині на десятки років встановився фронт нестійкої рівноваги. Необачний тиск з будь-якого боку міг призвести до глобальної катастрофи, зупинити яку ніхто і ніколи не зумів би.

Для післявоєнних німців, денний раціон яких у серед­

ньому не перевищувава 1000 калорій, головним було вижи­ ти. 1 в Німеччині глибоко помилялися ті, хто вважав, що шлях до забезпеченого життя лежить через соціальний екс­ перимент — соціалізм.

213

РОЗДІЛ 11

Західні німці, керуючись здоровим глуздом, обрали засо­ бом створення матеріальних благ систему загальної заінтере­ сованості. Німеччина відроджувалась після Другої світової війни завдяки залученню в її західній частині міжнародного капіталу і значним інвестиціям зарубіжних фірм. У цьому плані спрацювало не тільки поширення “плану Маршалла” на західні окупаційні зони, а й, насамперед, економічна та грошова реформи.

Реформи 1948 р.

Чпри владі націонал-соціалізму призвело до глибокого занепаду німецької економіки. У 1947 рому вони були потрібними? Перебування

робництва продукції становив лише 36 % рівня 1936 р. Мав місце примітивний натуральний обмін. Точилася боротьба між прихильниками планової і ринкової економіки. Госпо­ дарська реформа 1948 р., проведена в західних зонах, фак­ тично мала дві складові: грошову та цінову. Перша почалася в ніч на 21 червня відміною старих райхсмарок і введенням дойчмарок. Кожен житель Німеччини отримував на руки 40 дойчмарок (пізніше було добавлено ще 20). Пенсії, зар­ плата і квартплата й надалі підлягали виплаті 1:1. Готівка і половина приватних збережень обмінювались у співвідно­ шенні 1:10.

Реформа цін, що розпочалася через три дні, відміняла принципи “примусового господарювання”, скасовувала адміністративний розподіл ресурсів та контроль за цінами з боку держави. Ідеологом господарської реформи був відомий німецький економіст Людвіг Ерхард. Його книга “Добробут для всіх” популярна в усьому світі.

Французи Жак Рюеф та Андре П’єр так описали період початку реформи в Західній Німеччині: “ Ще напередодні

німці безцільно бігали по місту, щоб додатково розшукати якінебудь жалюгідні продукти харчування. А наступного дня їхні думки вже концентрувалися тільки на тому, щоб зайнятися виробництвом цих продуктів харчування. Напередодні на об­ личчях німців лежала печать безнадії, а наступного дня вся

214

Німеччина

нація з надією дивилася в майбутнє”. Усі обмеження були ска­ совані, у тому числі на зарплату і встановлення цін.

Ерхард розумів: щоб подолати кризу, треба вдосконалю­ вати не розподіл, а піднімати виробництво, забезпечити вільну конкуренцію. Підприємства звільнялися від безпосе­ реднього впливу бюрократії. За таких умов відбувся перехід до ринкової економіки. Ерхард попереджував тоді: “Якщо ми

знову повернемося до централізованого економічного плануван­ ня, то воно поступово і невпинно приведе нас до примусової гос­

подарської системи, до господарства бюрократичних установ, зрештою, до тоталітаризму ”.

Стверджувати, що уряд дав зелену вулицю ринковій стихії, було б неправильно. Особливу увагу урядові установи приділили підвищенню продуктивності праці шляхом вільної конкуренції та однозначного забезпечення стабіль­ ності валюти. Такого ж значення надавалося боротьбі з інфляцією, яка розглядалася як засіб, з допомогою якого уряд опорожнював кишені вкладників, позбавляв їх чесно зароблених грошей, що розцінювалось як один з мерзенних методів пограбування свого населення. А тому уже в 1950 р. були зменшені податки, ставка облікового кредиту поступо­ во знижена з 5 до 4 %.

Негайним результатом грошової реформи 1948 р. в Німеччині була поява товарів власного виробництва в усіх магазинах, внаслідок чого моментально стабілізувалися ціни, причому на дуже низькому рівні, оскільки грошових знаків в обігу було зовсім мало. Через півроку після рефор­ ми магазини наповнилися товарами, зникли чорний ринок, спекуляція. Водночас здійснювався дуже суворий урядовий контроль через банківську систему щодо імпорту. Кредити надавалися лише власникам підприємств, зруйнованих під час війни, котрі були добре відомі банкові. Ці підприємства стали швидко ввозити машини та техніку зі США. Зважена економічна політика виявлялася і в тому, щоб не імпортува­ ти товари масового попиту або предмети розкоші. Так про­ довжувалося до тих пір, поки власна промисловість не стала спроможною сама заробляти валюту на експорті. Лише тоді, а цей період тривав 10 років, валютний контроль був ослаб­ лений, а потім узагалі скасований.

215

РОЗДІЛ 11

Уже через півроку збільшення виробництва становило 60 %. Індекс всієї промислової продукції у другому півріччі 1950 р. становив 121,7 % рівня 1936 р., а в другому півріччі 1952 р. — більше як 145,2 %. За темпами економічного зростання ФРН обійшла США, Англію, Францію. Водночас знижувалося безробіття, зростала зарплата. Ерхард на засіданні госпо­ дарської ради заявляв із цього приводу: “Якщо ми не будемо прагнути постійно поліпшувати життєві можливості нашого народу, ми підірвемо цим основу для технічного прогресу, тим самим вийдемо з кола цивілізованих народів, законсер­ вуємось у штучній бідності. Тільки розширивши споживан­ ня, ми зможемо й надалі брати участь у здоровому світовому розвитку”. Він наголошував, що збільшення зарплати, про­ дуктивності праці й одночасне зниження цін є нормальним для ринкової економіки.

Одним із основних обов’язків держави при соціальному ринковому господарстві є збереження вільної конкуренції.

“Свобода панує тільки там, де не зловживають владою для

придушення свободи, де вона укорінена в кодексі моралі і стає загальнообов ’язковим законом, вищою цінністю самого суспільства ”, — повторював Ерхард. Таким чином, реформи 1948 р. стали для Західної Німеччини основою для старту у світ ринкової економіки, старту, наслідки якого й досі дале­ ко не вичерпані.

Процес державотворення у Німеччині

ік 1948-й для обох частин Німеччини — РЗахідної і Східної — період державотворен­ ня, що був наслідком об’єктивної необхідності, зумовленої

розколом. З 1 вересня 1948 р. у прирейнському місті Бонні засідала Парламентська Рада, яка творила конституцію майбутньої ФРН. Схід Німеччини був охоплений не менш бурхливою діяльністю. Німецькі ліві, не без тиску з боку ра­ дянського керівництва, рік у рік скликали загальнонімецькі конгреси (1947, 1948, 1949), мета яких — підготувати політичні та правові основи створення НДР — об’єднаної соціалістичної Німеччини.

216

Німеччина

8 травня 1949 р. Парламентська Рада ухвалила консти­ туцію ФРН: ФРН — федерація десяти земель, які мають дуже широкі повноваження; глава держави — президент, в активі прерогатив якого лише представницькі функції; в разі не­ обхідності — розпуск бундестагу та призначення нових ви­ борів. Вища законодавча влада здійснюється бундестагом та бундесратом. Перший обирається на основі багатопартійної системи всіма громадянами, що мають право голосу, терміном на чотири роки. Бундесрат (верхня палата) фор­ мується як представницький орган земель; члени бундесрату обираються ландтагами. Глава уряду — бундесканцлер. Оби­ рається бундестагом на основі результатів виборів. Бундес­ канцлер — глава виконавчої влади. ФРН — парламентська республіка. Конституція 1949 р. забезпечувала широкі права і свободи громадян. Конституція узаконювала мирний харак­ тер ФРН: німецькі війська не можуть використовуватися за межами країни. Однак територія Німеччини визначалася в кордонах 1937 р. Німці, що проживали в межах цієї території, автоматично ставали громадянами ФРН. Ця стаття консти­ туції стала постійним джерелом напруженості у стосунках ФРН з сусідніми державами — Польщею, Чехословаччиною, СРСР. У цілому ж конституція закріпила демократичний характер розвитку ФРН, сприяла становленню німецького високорозвинутого суспільства, визначила соціальний харак­ тер ринкової економіки, тобто економіки, що працює на за­ безпечення потреб та інтересів громадян. Важливу роль у соціально-ринковій економіці відігравала також система “Мітбестіммунг” (співучасть у прийнятті рішень). Згідно з законом службовці мали половину місць у наглядових радах великих компаній, які наймали й звільняли менеджерів.

На виборах 14 серпня 1949 р., в яких брали участь 36 партій, перемогли центристи. 20 вересня Конрад Аденауер сформував новий уряд, до складу якого увійшли представни­ ки ХДС/ХСС, ВДП та Німецької партії. Він залишався на посту бундесканцлера до 1963 р.

ФРН закріпила тенденції, що намітилися ще в західних зонах: а) прозахідна демократична орієнтація; б) невизнання до певної міри реалій, що склалися в Європі після Другої світової війни: розколу, насадження комунізму в Східній Німеччині, нових кордонів, чому сприяла відсутність їх юри­ дично-правового оформлення. Аденауер розумів, що без

217

РОЗДІЛ 11

примирення із Заходом Німеччина не вийде зі стану, що привів її до тотальної поразки у двох світових війнах, що тільки відмова від імперських амбіцій, від дій, зумовлених колишніми геополітичними категоріями, створить переду­ мови для входження Німеччини до системи атлантичної солідарності, до світу демократії. Німці, подолавши ціною неймовірних жертв стереотипи імперського мислення, де­ далі більше усвідомлювали себе частиною європейської спільноти, без претензій на якесь особливе призначення.

Усередині країни керівництво ФРН ставило своїм завдан­ ням зміцнення приватної власності та розвиток ринкової економіки, її соціальної сфери, усталення політичної та соціальної демократії як основи досягнення суспільного консенсусу та високого рівня життя на основі економічної демократії, втіленням якої була система соціального ринко­ вого господарства.

На сході країни німецькі комуністи та Радянський Союз спільно творили НДР — тоталітарну державу з примітними ознаками прусського соціалізму. Німецька народна рада, об­ рана на Третьому німецькому народному конгресі, що відбувся 29—30 травня 1949 р., 7 жовтня 1949 р. проголосила Німецьку Демократичну Республіку, до складу якої увійшли п’ять земель: Саксонія, Саксонія-Ангальт, Тюрінгія, Мекленбург і Бранденбург. Сама Рада була перетворена на Тим­ часову народну палату — парламент НДР. НДР не уникла тих негативних процесів, що мали місце в усіх країнах на­ родної демократії в період насадження соціалізму. На­ прикінці 1949 р. у Східній Німеччині відбувалися численні політичні процеси. Зокрема, в 1950 р. були засуджені 78 тис. чол. Виносилися й смертні вироки. Зазнавали переслідувань католицька та євангелічна церкви.

Німецьке “економічне диво"

еріод 50-х років характеризувався суціль­ Пними успіхами в економіці, що відомі під назвою “німецьке економічне диво”. Причин цьому було чи­

мало. Назвемо основні з них: а) виробництво відроджувало­ ся на новій технічній основі; б) розвивалися новітні галузі,

218

Німеччина

такі як електроніка, нафтохімія й ін.; в) раціонально викори­ стовувалися допомога за “планом Маршалла” (2,7 млрд дол., з них 0,5 млрд як подарунок), кошти з державного бюджету, що виділялися для інвестування економіки, самофінансу­ вання підприємств; г) відсутність військових витрат, 10 млн переселенців із Центральної та Східної Європи як резерв де­ шевої робочої сили, подолання господарських диспропорцій розподілу; д) місткий внутрішній ринок і дешевизна робочої сили, що зумовили приплив іноземних капіталів. Однак попри всі згадані причини, головним було створення опти­ мальних умов для вільного розвитку економічної демократії, тобто необхідних умов для розбудови ринкової економіки. У такій обстановці чудово працювала “теорія соціального рин­ кового господарства” — вільна конкуренція з елементами державного регулювання. Завдяки “диву” країна змогла кожну третю марку бюджету спрямувати в соціальні фонди. Кредитна, валютна, податкова політика використовувалися для попередження криз.

Для німецької економіки 50-х років характерні високі і стійкі темпи зростання. Вартість виробленої у 1956 р. продукції була вдвічі більшою, аніж у 1936 р. Частка Німеччини у світо­ вому виробництві 1955 р. сягала 10 %, в експорті — 7,3 %. Роз­ виток економіки спонукав збільшення зарплати та цілковиту зайнятість. Німецькі політики, оцінюючи ситуацію у ФРН, були недалекі від істини: за умов приватної власності була до­ сягнута гармонія класів. З 1947 р. по 1967 р. — жодного страй­ ку. Більше того, німецькі “брудні” підприємства, будівництво, комунальне господарство всмоктували робочу силу з Юго­ славії, Туреччини, Італії та інших країн — так званих “гастарбайтерів”, що склали 85 % усіх зайнятих на “чорних роботах”.

Становлення комуністичного тоталітаризму вСхідній Німеччині.

Повстання 17 червня 1953 р.

емонтаж фашизму на території Східної ДНімеччини в 1945—1949 рр. здійснювався так, що на місці політичних, економічних та ідеологічних

структур правого тоталітаризму постали структури лівого то­

219