Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 11

скасовував привілеї, якими користувалися релігійні громади, в тому числі й ісламські організації. Водночас новий Закон про імміграцію передбачав більш суворе регулювання й об­ меження в’їзду іноземців.

Зовнішня політика уряду Г. Шрьодера

вою зовнішню політику уряд Шрьодера бу­ Сдує, виходячи з курсу, який забезпечується демократичним розвитком суспільства, членством у НАТО, ефективною і могутньою економікою. У другій половині 90-х років Німеччина почала брати активну участь у миро­ творчих операціях. Юридичним обгрунтуванням цього кроку

творчих акціях (німецькі солдати можуть залучатися до акцій “блакитних шоломів”). Бомбардування Югославії (1999) ста­ ло першою акцією, в якій після Другої світової війни були задіяні німецькі збройні сили. У 2001 р. в антитерористичній міжнародній операції в Афганістані брали участь близько 4 тис. військовослужбовців бундесверу. ФРН активно підтримує ідею поширення НАТО на Схід, ідею європейсь­ кої колективної безпеки і консенсусу.

Однак у зовнішню політику соціал-демократи внесли певні, адекватні часові, нюанси. Новий міністр закордонних справ Йошка Фішер заявив, що його партія проповідує принципи “реальполітік”. А бундесканцлер Шрьодер дав зрозуміти, що буде обережнішим, аніж його попередник, у наданні фінансової допомоги країнам, що звільнилися від комунізму і стали на шлях демократії. “Всі кредити, які ми надали Росії, були розтринькані на Лазурному березі, ми по­ винні надавати кредити Москві тільки за умови, що вони підуть на піднесення промисловості”, — заявив він.

Важливими напрямами зовнішньої політики Шрьодера було зміцнення позицій ФРН у Європі, звідси заінтересо­ ваність у розширенні ЄС і створенні валютного союзу через запровадження європейської валюти — євро. До 2000 р. на підтримку кандидатів у нові члени ЄС Німеччина витратила

240

Німеччина

близько 58 млрд марок. Економічно сильна Німеччина, яка займає провідне місце у Євросоюзі (щорічний внесок до ЄС становить 22 млрд марок) як країна з великою часткою екс­ порту у ВВП, проявляє особливий інтерес до розширення ринків збуту, особливо вільних від митних бар’єрів. Тим більше, що після краху комунізму у Східній Європі і розпаду Радянського Союзу, геополітичні позиції Німеччини зміц­ нилися.

Виважена зовнішня політика німецьких соціал-демо­ кратів стала найважливішим позитивом на виборах до бун­ дестагу 22 вересня 2002 р. Бундесканцлером знову став Г. Шрьодер.

Німецько-українські стосунки

Уже 26 грудня 1991 р. Німеччина визнала не­ залежну Україну, а 17 січня 1992 р. встано­

вила з нею дипломатичні відносини. Важливою формою співпраці обох країн стали консультації на найвищому рівні, в яких широку участь беруть також міністерства. Коло пи­ тань — економіка, політика, європейська безпека тощо.

У 90-х роках поступово, але неухильно розвивалися німецько-українські стосунки, договірно-правову базу яких складають на сьргодні близько п’ятдесяти різних договорів і домовленостей. Існування незалежної і сильної України для демократичної Німеччини, яка повною мірою пізнала на собі тиск тоталітарної комуністичної системи, є головною гарантією від небезпеки відтворення нової наддержави на сході Європи. Для незалежної України Німеччина — серйоз­ на опора в розбудові ринкової економіки і демократії, країна, без підтримки якої неможливе, по суті, входження України до європейських структур. Основою зміцнення взаємних стосунків є співпраця у багатьох сферах суспільно­ го життя. Так, станом на 1998 р. німецькими фірмами інвес­ товано в українську економіку близько 3 млрд марок. В Ук­ раїні функціонують понад 180 офісів німецьких фірм і 560 українсько-німецьких спільних підприємств, що в цілому не відповідає реальним можливостям обох країн. Необхідною умовою зміни ситуації є створення інвестиційного клімату,

241

РОЗДІЛ 11

від чого виграють обидві країни. Про перешкоди на шляху інвестицій і торгівлі йшлося на шостому засіданні німецькоукраїнської ради з питань співробітництва, що відбулося на­ прикінці липня 2001 р. в Одесі. Близько 50 німецьких підприємців обговорювали зі своїми українськими партнера­ ми питання економічної співпраці в галузі енергетики, вуг­ левидобутку, будівництва, туризму тощо.

Об’єктом значних німецьких інвестицій є аграрнопромисловий комплекс України. Про це свідчить, зокрема, виробництво нових тракторів на Харківському тракторному заводі, на які ставляться німецькі двигуни “Дойтц”.

Соціально-економічний розвиток Німеччини наприкінці XX — на початку XXI ст.

ісля об’єднання Німеччини економіка Пкраїни розвивалася нерівномірно. Темпи зростання виробництва у східних землях були удвічі вищими

й виражалися двозначними цифрами. Проте уже в 1997 р. ситуація змінилася. Причини цього слід шукати у підпри­ ємницькій структурі малих і середніх фірм на Сході. Знижен­ ня темпів економічного розвитку на східнонімецьких землях призвело до збільшення там безробіття (27 % у 1997 р.).

У другій половині 90-х років в економіці Німеччини спо­ стерігалася тенденція до збільшення кількості дрібних та се­ редніх підприємств. Так, протягом 1998 р. було створено на 112 тис. нових фірм більше, аніж закрито старих, які існують поряд із великими концернами.

Стратегічною метою економічних зусиль федерального уряду залишалася проблема промислового й соціального підтягування розвитку східнонімецьких земель до рівня західнонімецьких. Протягом десяти років з цією метою вит­ рачено 800 млрд дол. Проте відмінності збереглися й на сьо­ годні: зарплата на Сході на 20 % нижча, а безробіття у два ра­ зи більше. У 2000 р. з федерального бюджету було виділено понад 38 млрд марок на підтримку розвитку економіки східних земель. Проте навіть у наступні десять років східнонімецька економіка, на думку експертів ФРН, не до­ сягне рівня західнонімецької. Однак уже й сьогодні окремі

242

Німеччина

райони і підприємства на Сході працюють досить ефективно (Дрезден, Потсдам, трикутник Галле—Ляйпціг—Ерфурт).

Водночас німецькі фірми виступають у світі як великі інвестори. Лише в 1997 р. вони інвестували в економіку інших країн 51,5 млрд марок.

Унаслідок погіршення кон’юнктури на світових ринках, економіка Німеччини на початку XXI ст. опинилася у склад­ ному становищі. В багатьох галузях темпи економічного зростання наприкінці 2002 р. наблизилися до нуля. Спос­ терігався різкий спад податкових надходжень до бюджету. Його дефіцит склав більш як 3 % ВВП.

Одна з головних проблем соціальної галузі — це пробле­ ма зайнятості. Наприкінці 1998 р. на 34,3 млн працюючих приходилося 4,4 млн непрацюючих. 5,7 млн осіб працювали неповний робочий день. У 2001 р. кількість останніх зросла до 6,3 млн. У 1999 р. була започаткована непопулярна серед населення пенсійна реформа, яку планується здійснити протягом 30 років. Розмір пенсії зменшиться з 70 % серед­ ньорічного доходу до 64, оскільки у пенсійну формулу вво­ диться демографічна компонента. Разом з тим науковотехнічний прогрес вимагав дедалі більших жертв від кожної сім’ї. Статистичні дослідження показують, що в Німеччині батьки щорічно витрачають близько 1,8 млрд марок на репе­ титорів для своїх дітей. Однак головне навантаження у соціальній державі несе федеральний бюджет, 1/3 якого, а це 170 млрд марок, становлять соціальні витрати. Заходи уряду Шрьодера, спрямовані на вихід з ситуації шляхом збільшен­ ня податків, викликали невдоволення електорату. Стара модель соціальної ринкової економіки, вважають німецькі економісти, вичерпала себе. Потрібні глибокі реформи в економічному організмі країни, які були б адекватні вимо­ гам сьогоднішнього дня.

Німеччина і світ

імеччина — важливий чинник міжнарод­ Нних відносин. Доктрина соціального рин­ кового господарства, вперше застосована на практиці у

ФРН, стала основоположною для Західної Європи в цілому.

243

анія, Норвегія, Швеція — королівства, Фінляндія — рес­ Дпубліка. У країн Північної Європи — багато спільного.

Однак Друга світова війна роз’єднала їх, і вони опинилися в різних таборах. Данія та Норвегія в числі перших стали об'єктами німецької агресії та окупації, Фінляндія у війні виступила на боці фашистської Німеччини, Швеції вдалося зберегти свій традиційний нейтралітет. Вибір долі в період війни для трьох перших країн не був самостійним. У світовій війні великих держав Північна Європа стала ареною військових змагань та політичних ігор.

За роки війни Данія втратила 5 тис.чол., а її збитки склали 8 млрд крон. Втрати Норвегії виявилися ще більшими — 10 тис. чол. і 21 млрд крон. У Фінляндії, змушеної воювати на боці фашистської Німеччини (Радянський Со­ юз, який розв’язав у 1939 р. війну з метою поглинути Фінляндію, тим самим штовхнув її на військовий союз ізТретім райхом), промислове виробництво за роки війни скоротилося на 17 %, а сільськогосподарське — на всі 30 %. Водночас Швеція вигідно торгувала з воюючими сторонами. Кожен третій німецький танк був виготовлений із шведської залізної руди.

Політичний та економічний розвиток у перші повоєнні роки

агальне післявоєнне полівіння європейсь­ З кого політичного клімату охопило і країни Північної Європи. Тут лівоцентристські сили на чолі з

соціал-демократами не тільки прийшли до влади, а й на три­ валий час утвердилися в керівництві північноєвропейських держав, що дало їм можливість визначати політичні та соціальні процеси, пов’язані з утвердженням і розвитком

245

РОЗДІЛ 12

демократії, як основного принципу соціального, політично­ го та правового розвитку.

Першочерговим завданням для Данії, Норвегії та Фін­ ляндії після війни була відбудова народного господарства, для Швеції — зберегти економічні темпи періоду кон’юнктури за часів війни. Економічному розвиткові Данії та Норвегії спри­ яв “план Маршалла”, до якого вони приєдналися в 1948 р. Ат­ лантична солідарність привела ці країни в 1949 р. до НАТО. Шведський уряд, вірний принципові нейтралітету, якого Швеція дотримується уже близько 180 років, заявив, що він здійснюватиме політику “вільну від союзів”, проте “план Маршалла” прийняв, справедливо убачаючи в ньому мо­ гутній фінансовий та технологічний важіль прискорення економічного розвитку. Фінляндія, північна сусідка Ра­ дянського Союзу, змушена нести тягар поразок у війнах з СРСР, пішла по лінії “Паасіківі—Кекконена” (президенти Фінляндії: Ю. К. Паасіківі, 1948—1956 рр., У. К. Кекконен, 1956—1982 рр.), лінії відособлення капіталістичної Фінляндії від демократичного Заходу і зближення з СРСР в обмін на залишення за нею права на суспільний вибір та неза­ лежність. Для радянського керівництва “добросусідські відносини” з Фінляндією стали в ідеологічній війні із Захо­ дом еталоном пропаганди мирного співіснування країн з різними системами, прикладом політики “фінляндизації”, тобто визнання Заходом легітимності внутрішньої і зовнішньої політики СРСР, навіть деякого підігравання їй. Лінія “Паасіківі—Кекконена” дістала практичне втілення в радянсько-фінляндському договорі про дружбу, співробіт­ ництво і взаємну допомогу (підписаний у 1948 р.), що містив ряд негативних моментів для Фінляндії (вона не могла прий­ няти “план Маршалла”, стати членом НАТО тощо). Натомість Фінляндія здобула величезний радянський ринок, на якому високоякісні товари фінських фірм не мали конку­ рентів. Водночас Фінляндія дістала можливість купувати дешеву радянську сировину та енергоносії і сповна викорис­ тала переваги ринкової економіки для швидкого господарсь­ кого розвитку. Внаслідок цього капіталістична Фінляндія невдовзі стала процвітаючою країною, набагато випередив­ ши прибалтійські радянські союзні республіки, які до війни були економічно більш розвинуті. До того ж СРСР зменшив, а відтак зовсім анулював репарації з Фінляндії.

246

Країни Північної Європи

Економічний бум та політичний розвиток 50—60-х років

ля економіки північноєвропейських країн Д50—60-ті роки були сприятливими. Данія у цей період стала промислово-аграрною країною. У 60-ті ро­

ки обсяг її промислового виробництва збільшився у два ра­ зи. Особливо швидко розвивалися такі галузі, як елек­ троніка, суднобудування, фармацевтика тощо. Високопро­ дуктивним стало сільське господарство. За експортом сви­ нини, тваринного масла, сиру Данія посідає одне з перших місць у світі.

Так само розвивалася господарська ситуація і в Норвегії. Особливо інтенсивно нарощувала обсяги виробництва тра­ диційна галузь — суднобудування. Норвегія стала однією з найбільших морських держав світу. У 1960 р. тоннаж торго­ вельного флоту країни у два рази перевищив довоєнний рівень, і за цим показником вона посіла третє місце у світі після США та Великої Британії. У Норвегії широко застосо­ вувалася система державного регулювання.

У політичному житті країни домінувала Норвезька робітнича партія, заснована у 1887 р., котра у своїй діяль­ ності керувалася принципами соціал-демократії. Зростання економіки сприяло нагромадженню соціальних фондів, при­ значених здійснювати різноманітні виплати трудящим. У 1962 р. запроваджено пенсії за вислугу років. У 1965 р. нор­ везький стортинг (парламент) спеціальним законом увів місячну оплачувану відпустку для всіх категорій представ­ ників найманої праці. У 1961— 1966 рр. витрати на соціальне страхування взяла на себе держава. У 1967 р. пенсії за вислу­ гу років поширилися на всі категорії трудящих, а з 1970 р. почали здійснюватися виплати на кожну дитину віком до 16 років. Такою була хроніка становлення норвезької соціаль­ ної політики. Усе це відбувалося в обстановці консенсусу між підприємцями та найманою рабочою силою.

Проте найбільших успіхів у соціальному плані було до­ сягнуто в повоєнні роки у Швеції. Знову ж таки, завдяки економічним успіхам. Порівняно з 1950 р. валовий продукт у Швеції станом на 1960 р. зріс на 46 %. Наприкінці 50-х — на початку 60-х років у країні спостерігався економічний бум.

247

РОЗДІЛ 12

Паралельно з цим відбувалося становлення тієї соціальної політики, яку сьогодні вважають зразковою, на яку рівня­ ються. У 50-ті роки реальна заробітна плата виросла на 35 %. Протягом 60-х років почасова оплата підвищилася у два ра­ зи. У 1955 р. було запроваджене загальнообов’язкове медич­ не страхування та регулювання пенсій з урахуванням цін та інфляції. У 1963 р. встановлено 40-годинний робочий тиж­ день. Починаючи з січня 1964 р. більш як удвоє зросли ком­ пенсаційні виплати на квартплату низькооплачуваним сім’ям з дітьми. У 1968 р. на 38 % збільшено пенсії. Водно­ час вводився податок на нерухомість розміром у 100 тис. крон. Усі ці заходи сприяли підвищенню авторитету соціалдемократичного уряду. Хоча у зовнішній політиці Швеція продовжувала дотримуватися нейтралітету, вона брала ак­ тивну участь у діяльності багатьох європейських та регіональних організацій, що сприяло розвиткові торговоекономічних та інших зв’язків країни. Швеція стала повно­ правним членом низки економічних та правових організацій країн Західної Європи — Європейської Ради, Європейсько­ го платіжного союзу, Європейського об’єднання вугілля і сталі. Щоправда, Швеція обмежувала свою участь у цих ор­ ганізаціях, а також у створеній в 1952 р. Північній Раді лише економічними та культурними питаннями. Водночас вона підтримувала на високому рівні свою обороноздатність, завжди була готова дати відсіч агресорові, направляла підрозділи своїх військ у розпорядження ООН для виконан­ ня миротворчих функцій у багатьох районах планети.

Економічне піднесення переживала також Фінляндія. Валовий національний продукт починаючи з 1950 р. збільшувався у середньому на 7 %. Як і інші скандинавські країни, вона досягла неабияких успіхів у соціальній сфері. Розвиваючи свої зв’язки з СРСР, Фінляндія водночас роз­ ширювала стосунки із західноєвропейськими країнами. А в травні 1963 р. відомий державний і політичний діяч, прези­ дент Фінляндії Урхо Кекконен, висунув ідею проголошення Північної Європи зоною вільною від ядерної зброї.

248

Країни Північної Європи

Країни Північної Європи в 70-ті роки. Економічні труднощі та політичні метаморфози

огіршення економічної кон’юнктури у Псвіті не обминуло також країни Північної Європи. У Данії, Швеції, Фінляндії сповільнилися темпи

економічного розвитку, що спонукало керівництво цих країн до активного пошуку виходу із складного становища.

Урядові заходи в Данії звелися до підвищення непрямих податків і запровадження високих тарифів на імпорт. Водно­ час були скасовані дотації на сільськогосподарську про­ дукцію з метою вирівнювання цін, що призвело до їх зрос­ тання. 1 січня 1973 р. Данія стала членом “Спільного ринку”.

УШвеції промислове виробництво скоротилося в 1975— 1977 рр. на 8,5 %. Намагаючись виправити економічне ста­ новище, риксдаг (парламент) у 1971 р. прийняв закон про представництво робітників і службовців у правліннях підприємств, про охорону праці і гарантії зайнятості.

У1975 р. парламент Швеції прийняв нову конституцію, відповідно до якої вищий законодавчий орган — однопалат­ ний риксдаг — у кількості 349 депутатів обирається на основі вільних, таємних і прямих виборів строком на три роки (з 1994 р. депутатський мандат продовжено до чотирьох років).

Уконституції записані основні права та обов’язки громадян, гарантується недоторканність приватної власності. Правом голосу наділені усі громадяни, яким виповнилося 18 років. Політичні партії можуть бути представленими в парламенті, якщо вони набрали не менше 4 % голосів. Риксдаг призна­ чає і звільняє прем’єр-міністра. Главою держави є король. Фактично позбавлений політичної влади, він, однак,

виконує одну важливу функцію: в разі потреби розпускає риксдаг і призначає нові вибори. У 1973 р. королем Швеції став Карл XVI Густав. Згідно з новим законом (1976) король сплачує податки і звітується за використання бюджетних за­ собів (близько 100 млн крон на рік).

У другій половині 70-х років, унаслідок економічних труднощів, Швеція здійснювала політику “затягування пасків”, що супроводжувалася девальвацією крони, підви­ щенням податків, ліквідацією відрахувань підприємців на

249