Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 11

озброєння в НАТО танки “Леопард”. У 1989 р. валовий національний продукт ФРН становив 1 трильйон 320 млрд дол. З них 700 млрд (53% ВНП) йшло на оплату праці.

Наростання кризи тоталітаризму у Східній Німеччині.

Антитоталітарна демократична революція

еребудова в СРСР, горбачовська зовнішня Пполітика сприяли переможній антитоталітарній революції у НДР та об’єднанню Німеччини. На

відміну від інших соціалістичних країн, НДР не страждала від постійних дефіцитів. Однак Свобода і Правда тут також виявилися найбільшим дефіцитом. З роками розроблена СЄПН концепція “соціалізм у кольорах НДР”, що не вихо­ дила та й не могла вийти за рамки командно-адміністратив­ ної системи, остаточно втратила свою привабливість. НДР дедалі більше відставала в економічному розвитку від ФРН. На кінець 1989 р. зовнішня заборгованість Східної Німеччи­ ни, головним чином Західній Німеччині, становила 50 млрд, а внутрішня — сягнула 220 млрд марок. Незмінними атрибу­ тами режиму були жорстка цензура й репресивна діяльність повсюдної “штазі”. Відбувалося цілковите відчуження влади від народу.

Першим імпульсом до активізації боротьби проти то­ талітаризму стали результати виборів 7 травня 1989 р. до місцевих органів влади, явно сфальсифіковані владними структурами. Ніхто не вірив, що 98,85 % всіх голосів були подані за єдині списки Національного фронту НДР. Групи інакодумців стали об’єднуватися в широкий рух — “Новий форум”, якому влада відмовила в реєстрації під приводом антиконституційності. У відповідь німці масово почали “голосувати ногами”, тобто втікати до ФРН. Цьому сприяло відкриття угорсько-австрійського кордону. У керівництві СЄПН виникли гострі незгоди з приводу ситуації, що скла­ лася. Унаслідок цього Е. Хонеккер, який наполягав на рішу­ чих діях проти антитоталітарного демократичного руху, 18 жовтня 1989 р. був усунений з посад Генерального секре­ таря та голови Державної Ради. Новим лідером країни став

230

Німеччина

Егон Кренц. Партійне та державне керівництво НДР розра­ ховувало, що давно апробована перестановка кадрів усере­ дині партійно-державної номенклатури дасть можливість усе залишити на своїх місцях. Однак перша рокіровка не спра­ цювала. 4 листопада відбулася грандіозна півмільйонна маніфестація в Берліні. Її учасники вимагали політичних прав і свобод, різко засуджували керівництво. 7—8 листопа­ да в повному складі пішли у відставку уряд і Політбюро ЦК СЄПН. Ніщо вже не могло зупинити наростання антитоталітарної демократичної революції. У багатьох містах НДР проводилися масові маніфестації та мітинги антитоталітарного характеру. І влада почала відступати. У ніч з 9 на 10 листопада було відкрито кордон з ФРН, упала Берлінська стіна. Стали відомими злочини та корупція верхівки, діяльність репресивного органу “штазі”, який здійснював нагляд та контроль буквально за кожною дорослою люди­ ною. 6 мільйонів чоловік були занесені в досьє “штазі”. Однією з форм протесту проти антинародної політики партії був масовий вихід із СЄПН. Якщо в січні 1989 р. вона налічувала 2,3 млн членів, то на кінець року — вдвічі менше. 13 листопада уряд очолив Г. Модров. З грудня новий склад Політбюро на чолі з Е. Кренцом пішов у відставку. Сама СЄПН під тиском реформаторів спішно перефарбовувалася, перейменувалася спочатку в СЄПН-ПДС, а потім у ПДС (Партія демократичного соціалізму) і заявила про карди­ нальні зміни у своїй платформі. Тепер вона будуватиме де­ мократичний соціалізм, який тоді широко популяризувався горбачовським керівництвом в СРСР і був нічим іншим, як спробою врятувати режим, закамуфлювати його демократич­ ними гаслами.

Однак ситуація об’єктивно спростувала ці спроби. Виник цілий ряд нових опозиційних партій та рухів. Крім “Нового форуму” уже на початку 1990 р. широкого впливу набули “Демократичний прорив”, “Ініціатива за мирні права люди­ ни”, “Об’єднані ліві” та ін. Усі вони ставили своєю метою усунення від влади СЄПН-ПДС, заперечували соціалістич­ ний шлях розвитку, активно виступали за відновлення дер­ жавної єдності Німеччини. Специфіка антитоталітарної де­ мократичної революції в НДР полягала в тому, що вирішен­ ня проблеми ліквідації тоталітарного комуністичного режиму здійснювалося через реалізацію ідеї об’єднання Німеччини.

231

РОЗДІЛ 11

Об’єднання Німеччини

ля ендеерівського керівництва проблема Доб’єднання була найболючішою. Воно на­ магалося будь-що її відтягнути, відстрочити, якимось чином

загальмувати. Адже йшлося про кінець соціалістичного екс­ перименту, про визнання безперспективності шляху, яким ішла Східна Німеччина, про історичну відповідальність її керівництва. З великими труднощами еволюціонувало в бік беззастережного об’єднання Німеччини також радянське керівництво. Певні побоювання німецьке об’єднання викли­ кало в Польщі. Навіть в урядових кабінетах західних держав замислювалися над можливими наслідками зламу усталено­ го порядку в європейському балансі сил. Скориставшись си­ туацією, Модров 1 лютого 1990 р. висунув триетапний план об’єднання Німеччини: від співробітництва обох країн у різних галузях, особливо економіці, через конфедерацію до утворення насамкінець Німецької Федерації чи Німецького Союзу. Але для східних німців та їхніх нових політичних партій такий тривалий шлях був неприйнятним. Вони поспішали скористатися плодами революції. ФРН виступи­ ла ініціатором негайного об’єднання уже влітку 1990 р. шля­ хом укладення економічного, валютного та соціального со­ юзів між ФРН і НДР через обмін східних марок на західні тощо. Вирішальне слово у цьому плані мали сказати вибори

уСхідній Німеччині, призначені на 18 березня 1990 р.

Упередвиборній кампанії склалися три основні блоки. Насамперед, це блок правоцентристських партій — ХДС,

НСС (Німецький соціальний союз) та “Демократичне про­ будження” — під назвою “Альянс за Німеччину”. Другий блок — “Союз вільних демократів” — представляв союз трьох ліберальних партій — Ліберально-демократичної, Вільної демократичної і Партії демократичного форуму. На чільне місце своєї виборчої програми обидва блоки ставили об’єднання Німеччини на основі статті 23 Конституції ФРН від 1949 р. Тільки ПДС (колишня СЄПН) — третя сила на виборах — наполягала на збереженні НДР. А взагалі місця в Народній палаті виборювали 24 партії та об’єднання.

На виборах до Народної палати — законодавчого органу НДР — переконливу перемогу здобув “Альянс за Німеччи-

232

Німеччина

ну” — 40,7 % голосів виборців. ПДС зібрала лише 22 %. Пе­ рехідний коаліційний уряд з представників “Альянсу” та “Союзу вільних демократів” очолив християнський демо­ крат Лотар де Мезьєр. Тепер шлях до єдиної Німеччини був відкритий. 31 серпня було підписано договір про об’єднання Німеччини. 12 вересня у Москві договором 2 + 4 СРСР, США, Англія та Франція як держави, що несли відпові­ дальність за долю Німеччини після 1945 р., підтвердили її об’єднання. Німецькі кордони на Сході по Одеру і Нейсе визнавалися остаточними. А 3 жовтня 1990 р. відбулося саме об’єднання.

Таким чином, християнсько-демократичний уряд Г. Ко­ ля здійснив найкращу з можливих моделей об’єднання Німеччини без війни та зовнішньополітичних колізій. З її те­ риторії почалося виведення 380-тисячного угруповання ра­ дянських військ, і Німеччина залишилася членом НАТО. Столицею об’єднаної Німеччини став Берлін. Німеччина знову стала найбільшою державою Європи (82 млн населен­ ня). У протиборстві НДР—ФРН перемогли демократія і рин­ кова система.

Внутрішньонімецькі проблеми першої половини 90-х років

Об’єднання Німеччини не було одноразовим актом. Найголовнішою внутрішньою про­ блемою країни була інкорпорація п’яти новоприєднаних зе­

мель колишньої НДР. Починаючи від 1990 р. відбувалася приватизація власності, яку проводила створена ще 1 берез­ ня 1990 р. Опікунська рада, закривалися нерентабельні підприємства, йшло оздоровлення економіки, здійснювала­ ся реструктуризація. Набагато швидше, аніж в інших пост­ комуністичних країнах, відбувалося входження Східної Німеччини в ринок. Це було цілком закономірно, адже НДР в економічному відношенні вважалася найбільш розвинутою країною соціалістичної співдружності. Проте за нових умов виявилося, шо 90 % підприємств нежиттєздатні, тому підняти швидко промисловість і життєвий рівень населення східних

233

РОЗДІЛИ

земель до показників Західної Німеччини — річ непроста. Різниця в життєвому рівні населення ФРН і НДР у 1990 р. була значною і виражалася у співвідношенні 100:40. На дум­ ку деяких аналітиків, НДР відставала від ФРН у своєму розвитку на 25 років. Протягом чотирьох років після об’єднання уряд ФРН витратив на модернізацію та оздоров­ лення східних земель 400 млрд дол. Це викликало певний психологічний настрій у німецькому суспільстві. Західних німців дратувало те, що вони змушені платити за об’єднання і безглуздість тоталітаризму. З іншого боку, виявилося, що жителі східних земель після 40 років командно-адміністра­ тивної системи далеко не всі готові зануритися у ринкове життя з його свободами, особистою відповідальністю та ризиком, плюсами й мінусами. Не всі виявилися здатними скористатися економічною свободою, за яку боролися. Масову приватизацію, повернення власності тим, кому вона належала до комуністичної влади (реституція), не всі сприй­ няли однозначно.

Переведення планового господарства на ринкову основу — процес болісний для суспільства. За період 1991— 1994 рр. скорочення виробництва у хімічній галузі становило 74 %, у машинобудуванні — 78, текстильній — 86, електронній — 100 %. Сама приватизація у східних землях відбувалася з вели­ кими труднощами. Хоча держава надавала з цією метою необхідні кредити, проте зобов’язання, які змушений був бра­ ти на себе новий власник, були досить суворими (виплатити всі борги підприємства, зберегти робочі місця, налагодити ви­ робництво у визначені строки тощо). Гальмувало процес еко­ номічного оновлення й те, що продуктивність підприємств на Сході складала лише 30 % порівняно із західними. Потрібні були кошти на цілковиту заміну технологічного устаткування. Опікунській раді не легко було знайти покупців на східно­ німецькі монстри (на 75 % підприємств працювало в середньо­ му більш як 1000 чол.). А тому держава надавала новим власникам різні пільги (цільові кредити, безвідсоткові позики, податкові пільги, всілякі гранти, перепідготовка кадрів). За перші три роки на реалізацію різних програм у Східній Німеч­ чині було витрачено 475 млрд марок. Та попри всі зусилля, у 1994 р. частка східнонімецьких земель в експорті ФРН стано­ вила лише 1,8 %.

234

Німеччина

Та з часом м’яка шокова терапія дала свої плоди. Плано­ во-командне господарство переведено на ринкове. Відійшли в небуття підприємства-монстри. Уже в 1994 р. на Сході функціонувало 50 тис. підприємств, на яких кількість працівників не перевищувала 500. Прикметою часу стали інвестиції американського концерну “Доу кемікл” у потуж­ ний нафто-хімічний комплекс у Саксонії — Ангальт. Сам Дрезден почав перетворюватися на центр німецької мікроелектроніки.

Перехід Східної Німеччини до ринку відгукнувся без­ робіттям. Кількість тих, хто втратив роботу в Німеччині, сяг­ нула 2,5 млн чол., а кількість бідняків (звичайно, за місцеви­ ми стандартами) зросла до 10 %. Усе це призвело до різкого погіршення соціальної ситуації. Почастішали спалахи нена­ висті до іноземців, які бачаться такими, що зазіхають на німецький добробут та робочі місця. Активізувався екстремізм як правих, так і лівих, простежується їх прагнення до спільних дій. Неонацистські настрої були особливо поширені у східних землях. Основи червоно-коричневого союзу, як відомо, були закладені ще у ваймарський період. Спорідненість цих ідео­ логій відома. Для них обох характерне неприйняття демокра­ тичних принципів у політиці та ринкових відносин в еко­ номіці. Не випадково ліві і праві екстремісти діяли спільно, виступали як антиамериканісти проти Маастріхтського дого­ вору. Проте не екстремізм визначав обличчя суспільного жит­ тя Німеччини першої половини 90-х років.

Усе ж демократія поступово зміцнювалася і на Сході Німеччини. Її гарантом виступала конституція ФРН. “Міттельштанд” — середній клас — наприкінці 1994 р. у східних землях представляли 470 тис. фірм, на яких працю­ вало більше половини зайнятих по найму. За темпами зрос­ тання виробництва колишня НДР вийшла на перше місце у світі. Нові технології, висока продуктивність праці рішуче визначали обличчя економіки східних земель. Так, в Айзена­ ху раніше 10 тис. чоловік виробляли 80 тис. автомобілів, те­ пер 1800 продукують 150 000. Міцніє життєстійкість і життє­ здатність промисловості.

Вибори до бундестагу восени 1994 р. дали перевагу в 10 голосів коаліції ХДС/ХСС/ВДП і ще раз підтвердили, що громадянам об’єднаної Німеччини імпонувала розумна і

235

РОЗДІЛ 11

виважена внутрішня та зовнішня політика такого видатного державного діяча, як Г. Коль. Саме при ньому відбулося об’єднання Німеччини мирним шляхом, почалося будів­ ництво парламентсько-урядового комплексу в центрі Берлі­ на, а 31 серпня 1994 р. останній російський солдат покинув німецьку землю.

Завершення “ери Коля"

Удругій половині 90-х років темпи еко­ номічного розвитку дещо сповільнилися.

Якщо в 1991 — 1995 рр. ВВП зростав у середньому на 1,5 %, то 1996 р. — лише на 0,75 %. Запропонована урядом Коля програма скорочення державних видатків на 70 млрд марок (46 млрд дол.) не викликала ентузіазму у німецьких грома­ дян, оскільки йшлося про скорочення виплат безробітним, хворим, допомоги на дітей. Передбачалося також збільшен­ ня пенсійного віку: для жінок — з 60 до 63 років (з 1997 р.), а для чоловіків — із 63 до 65 (з 2000 р.) і т. ін.

Виявилося також, що високооплачувані і соціально захи­ щені німецькі робітники не могли конкурувати з робітника­ ми інших країн Євросоюзу, не кажучи вже про країни, що звільнилися від комунізму (Польща). Таким чином, для Німеччини обернувся складною проблемою високий стан­ дарт в оплаті праці, що спричинило підвищення цін на німецьку продукцію і зниження її конкурентоспроможності на ринках.

У зв’язку з цим посилився процес переведення німецько­ го виробництва в сусідні країни, особливо в Центральну Європу, де зарплата складала лише одну десяту німецької. Обживатися іноземним фірмам у Німеччині перешкоджала та ж сама висока зарплата. Як наслідок, у 1995 р. Німеччина вклала прямих інвестицій за кордоном на 37 млрд марок більше, аніж іноземці інвестували в ній. Як правило, внутрішньонімецькі інвестиції вкладалися у технології, які за­ ощаджували працю. Чимало коштів поглинали дотації збит­ ковим галузям у плані соціальної політики. Так, собівартість однієї тонни рурського вугілля становила 80 марок, що вдвічі

236

Німеччина

перевищувало вартість такої ж тонни, доправленої з Півден­ ної Африки. Значних дотацій потребувало також сільське господарство. Добробут, таким чином, ставив проблеми, вихід з яких уряд Коля шукав у глобалізації через розширен­ ня інтеграційного процесу в Європі, центром якого була Німеччина.

За таких умов дедалі болючішою проблемою ставало без­ робіття. За період правління християнських демократів (з 1982 р.) воно виросло вдвічі. В 1998 р. у країні налічувалося 4,8 млн безробітних. Далекою від завершення була ліквідація розриву в економічній сфері між Західною і Східною Німеч­ чиною, попри те, що з початку 90-х років у нові землі було вкладено 1 трлн марок. Високі соціальні виплати ускладнюва­ ли розв’язання обох проблем, оскільки підривали конкурен­ тоспроможність німецького експорту. Внаслідок усіх цих негараздів позиції “вічного канцлера” та його партії перед парламентськими виборами 1998 р. були досить хисткими.

У 1996 р. уряд Коля прийняв пакет законів, у тому числі й у соціальній сфері. їх метою було покращення умов підприємництва, приведення системи соціального забезпе­ чення у відповідність з реальними можливостями. У листо­ паді 1996 р. було реформовано закон про працю, внаслідок чого зменшилися асигнування на підвищення кваліфікації і перенавчання. У 1997 р. було прийнято закон про обов’язко­ ве медичне страхування. Однак реформи супроводжувалися збільшенням податків.

Повернення соціал-демократів до влади

а таких умов головний конкурент ХДС/

ЗХСС/ВДП на виборах — 775-тисячна

СДПН, дбаючи про розширення свого електорату за рахунок ремісників, науково-технічної інтелігенції, дрібних і середніх підприємців, провідних менеджерів великого капіталу, наго­ лошувала, що у своїй майбутній урядовій діяльності вона ке­ руватиметься такими категоріями, як динамізм, мобільність і неприйняття догматизму. Лідер соціал-демократів Герхард Шрьодер, прагматик і реаліст, визнаючи заслуги Г. Коля

237

РОЗДІЛ 11

перед країною, водночас акцентував, що канцлер за 16 років “втомився від посади”, що він — “людина минулого”, яка яв­ ляє собою “модель, зняту в передових країнах з виробництва”. Гаслові Коля: “Я вже давно при владі” Шрьодер протиставив своє: “Я готовий”.

На виборах до бундестагу 27 вересня 1998 р. перемогу здо­ були соціал-демократи на чолі з Герхардом Шрьодером. їх підтримали 40,9 % виборців, 6,7 % проголосували за зелених. Вільні демократи також подолали п’ятипроцентний бар’єр. Пройшла в бундестаг також наступниця СЄПН на східних землях ПДС. Східна Німеччина проголосувала так, як голо­ сують у посткомуністичних країнах — протестно, за лівих і республіканців, як називають у Німеччині зазвичай нацистів. У Берліні, де мешкає ендеерівська еліта, ПДС здобула близь­ ко 20 % голосів. ХДС на східних землях підтримали лише 35 % виборців, що на 6 % менше порівняно з 1994 р.

28 жовтня 1998 р. новий канцлер Г. Шрьодер (за його кандидатуру проголосував 351 депутат бундестагу із 666) приступив до формування уряду із соціал-демократів та зе­ лених. Зелені отримали три міністерські портфелі — закор­ донних справ, охорони здоров’я і довкілля. Перші ж кроки нового канцлера у внутрішній політиці засвідчили, що він має намір реалізувати принципи “нової соціал-демократії”, філософію “третього шляху”.

Якщо для традиційних соціал-демократів первинними є інтереси трудящих, то для Шрьодера — підприємців, оскільки саме вони забезпечують робочі місця для перших. На практиці це виглядало так. Концерн “Даймлер-Бенц” хотів закрити нерентабельний авіаремонтний завод. Шрьо­ дер розпорядився перевести його під земельне управління, домігся для підприємства вигідних замовлень і за символічну марку продав приватній фірмі під зобов’язання зберегти ви­ робництво і трудовий колектив (тут використано не тільки систему державного регулювання, а й значні державні кош­ ти, основне призначення яких — зберегти виробництво і да­ ти роботу людям). Такі операції здійснювалися також і з іншими підприємствами, внаслідок чого вдавалося зберегти десятки тисяч робочих місць. Г. Шрьодер вважав, що домог­ тися успіху в економіці виключно через стратегію лібе­ ралізації чи, навпаки, надмірне регулювання — неможливо.

238

Німеччина

Уже в перші місяці діяльності рожево-зеленого уряду йо­ му вдалося досягти помітних успіхів у реалізації дев’яти із 11 найважливіших пунктів передвиборної програми соціал-де­ мократів. Це, насамперед, формування суспільної згоди у сфері боротьби з безробіттям; вирішення проблеми про­ фесійного навчання і працевлаштування випускників шкіл (для реалізації даного проекту уряд виділив 18 млрд марок); скасування проектів колишнього уряду щодо зниження пенсій “сеньйорам” (людям похилого віку). Розпочалися де­ бати про зниження пенсійного віку з 65 до 60 років. Уряд відмовився від реформ у галузі охорони здоров’я, де передба­ чалося збільшення виплат населення за надання медичних послуг. Підвищувалися соціальні виплати на дітей.

Водночас виникли суперечності із союзниками — зелени­ ми — навколо питання закриття АЕС, на чому наполягали останні, які будували свою виборчу кампанію на залякуванні населення загрозою нових чорнобилів.

Неоднозначним також було ставлення загалу до надання іноземцям (7,37 млн осіб на 1 січня 2000 р.), що проживають на території країни, німецького громадянства, в тому числі й подвійного. Закон удалося прийняти, хоча не всіх німців він улаштовує. Відповідно до цього закону діти батьків-іно- земців можуть дістати німецьке громадянство, якщо один із батьків народився в ФРН або приїхав до Німеччини у віці до 14 років. А в третьому поколінні громадянство набувається від дня народження. Щодо дорослих іноземців, то вони мо­ жуть дістати громадянство після восьми років проживання в Німеччині, а не після 15, як це було раніше. Іноземці можуть мати й подвійне громадянство. Закон набув чинності 1 січня 1999 р.

23 травня 1999 р. Федеральні збо^и обрали нового прези­ дента ФРН. Ним став 68-річний Иоганнес Рау — один із лідерів СДПН.

Теракти 11 вересня 2001 р. у США були сприйняті в Німеччині як небезпека, що загрожує усьому цивілізованому світові і проти якої необхідно боротися спільними зусиллями. Уже в листопаді було вжито ряд заходів по бо­ ротьбі з міжнародним тероризмом. Закон від 7 листопада 2001 р. обмежував в’їзд до країни людей, запідозрених у зв’язках з будь-якими екстремістськими угрупованнями,

239