Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 11

талітаризму. На це були націлені соціально-економічні та політичні перетворення в радянській зоні окупації: аграрна реформа, спрямована на ліквідацію товарності сільського господарства з наступною соціалізацією, зміцнення моно­ польної ролі СЄПН, позбавлення власності воєнних зло­ чинців. А відтак широка націоналізація основних знарядь та засобів виробництва завершила становлення засад ко­ муністичного тоталітаризму. Однак несумісність насадженої системи з інтересами населення дуже скоро дала про себе знати. Спроби партійно-державного керівництва посадити німців на жорсткий мінімум матеріального життя через підвищення норм виробітку та зниження розцінок призвели до першого масового антитоталітарного виступу у Східній Європі.

17 червня 1953 р. на центральні вулиці Берліна вийшло 100 тис. чоловік. В інших 350 містах НДР в антиурядових ви­ ступах брали участь близько 400 тис. чоловік. Демонстранти рвали та спалювали партбілети, штурмували парткоми та бу­ динки держбезпеки, звільняли з тюрем політв’язнів. Тисячі селян вийшли із нав’язаних їм кооперативів. Учасники вис­ тупу висунули політичні вимоги: відставка генсека СЄПН В. Ульбріхта, його уряду, проведення вільних загальнонімецьких виборів, виведення радянських військ. Кому­ ністична влада розгубилася. Здавалося, прийшов кінець тоталітарному режимові у Східній Німеччині. Однак того ж дня проти повсталих було кинуто радянські танки. Радянські війська відкрили вогонь по маніфестантах. За даними німецьких істориків, загинули сотні людей, хоча в офіційних повідомленнях називалася цифра 25. За судовими вироками розстріляно 20 осіб, 10 тис. кинуто за грати. У багатьох містах на підприємства введено радянські війська. Жорстоку розправу радянський режим учинив над своїми солдатами, які відмовилися стріляти в людей. Після придушення по­ встання був розстріляний 41 військовослужбовець (23 — у Берліні, 18 — поблизу Магдебурга). Відпрацьований у Берліні метод придушення антисоціалістичних акцій насе­ лення пізніше не раз застосовувався у країнах ЦПСЄ.

220

Німеччина

Політичний розвиток ФРН у 1949-1955 рр.

Увнутрішній та ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ уряд

К. Аденауера спрямував свої зусилля на зміцнення економічної могутності та вирішення проблеми консенсусу німецького суспільства, об’єднання Німеччини, інтеграцію ФРН у західну демократію, примирення з Фран­ цією. Для цього склалися досить сприятливі умови. Західні країни убачали в ФРН надійного союзника в боротьбі з міжнародною експансією комунізму. У спільних діях Заходу та ФРН не слід шукати виключно антикомуністичні праг­ нення. Вирішувалися проблеми всередині демократичного світу, відбувалося становлення європейської інтеграції та рівноправних союзницьких стосунків, унаслідок чого Західна Німеччина стала невід’ємним компонентом Західної Європи. У цьому плані слід розглядати створення Євро­ пейського об’єднання вугілля і сталі (1951) та ідею євро­ пейської армії, висунуту французьким прем’єр-міністром Плевеном (1950). Щоб реалізувати такі програми, необхідно було зняти з Німеччини всі обмеження, пов’язані з її пораз­ кою у війні, Ялтинською та Потсдамською угодами, урівняти її в правах з усіма суверенними країнами. З цією метою західні держави 26 травня 1952 р. підписали з ФРН Загальний договір, що відміняв окупаційний статут. Однак ідея євро­ пейської армії була заблокована французьким парламен­ том (30 серпня 1954 р.). Проте Паризькі угоди від 23 жовтня 1954 р. розчистили шлях для переозброєння Західної Німеч­ чини. 8 травня 1955 р. ФРН увійшла до складу НАТО. 490-тисячна західнонімецька армія — бундесвер — стала яд­ ром конвенційних збройних сил Північноатлантичного бло­ ку. До 1999 р. західнонімецькі солдати ніде і ніколи не брали участі у воєнних діях. На відміну від ФРН, збройні сили НДР (Національна народна армія) брали участь у військових акціях (Чехословаччина, 1968 р.). У переозброєнні ФРН бу­ ли зацікавлені Західна Європа та США. Як зазначав у своїх мемуарах тодішній міністр закордонних справ Великої Бри­ танії А. Іден, Радянський Союз “стояв у Європі майже в повній силі” і “за цих умов відсутність німецької армії... явля­

ла собою критичну слабкість

221

РОЗДІЛИ

Усі проекти об’єднання Німеччини, усі дипломатичні по­ туги навколо підписання основ мирного договору були на той час позбавлені реального змісту. Хоча один момент вар­ тий того, щоб звернути на нього увагу. Радянський план 1952 р. передбачав об’єднання через загальнонімецькі вибо­ ри з наступною нейтралізацією Німеччини і “створення неза­ лежної миролюбної держави”. Що під цим розумілося, здога­ датися не важко. Висунутий Заходом зустрічний план (план їдена) містив положення, відповідно до якого умови виборів у Німеччині мала визначити комісія ООН. Радянський Союз побачив у цьому загрозу відновлення капіталізму в НДР. Спір між Сходом і Заходом щодо німецької проблеми знову зайшов у глухий кут. Бо яку ж Німеччину пропонував Ра­ дянський Союз, і чи міг на цю пропозицію пристати Захід? У цьому зв’язку слід пам’ятати одне: зовнішня політика СРСР диктувалася змістом внутрішнього характеру то­ талітарної комуністичної держави.

Усі надії Заходу, особливо ФРН, на те що після смерті Сталіна ситуація зміниться, виявилися марними. Однак лідери ФРН розуміли, що позитивне вирішення німецької проблеми лежить у площині згоди між Заходом і Сходом, а тому великого значення надавали поліпшенню стосунків з СРСР: у вересні 1955 р., під час перебування К. Аденауера в Москві, були встановлені радянсько-західнонімецькі дипло­ матичні відносини.

Соціально-політична та економічна ситуація у другій половині 50-х —першій половині 60-х років

Уперіод економічного піднесення гострих соціальних виступів у ФРН не відбувалося.

СДПН обстоювала вигідні колективні договори, вела антико­ муністичну пропаганду, наполягала на відновленні кордонів 1937 р. КПН після судового процесу над нею в Карлсруе (1954—1956) була заборонена. Приводом стали заклики ко­ муністів до насильного повалення існуючої влади, а точніше, ліквідації парламентської республіки та демократії. Щоб

222

Німеччина

зменшити активність крайніх лівих, неадекватну підтримці їх нечисленним електоратом, у виборчий закон була внесена поправка (1953), згідно з якою партія, що не набрала 5 % голосів на виборах, не може бути представлена в бундестазі.

Наприкінці 50-х років ситуація в ФРН характеризувалася загальним економічним піднесенням, динамізмом і стабіль­ ністю. Якщо в 1951— 1955 рр. середньорічний приріст про­ мислової продукції становив 12,3 %, то в 1961— 1965 рр. — 5,4 %, хоча загальний щорічний приріст у натуральному об­ сязі був вищим. Маючи потужну економіку, ФРН увійшла до “Спільного ринку” (1958), де її частка складала 44 % усього виробництва ЄЕС. Вона займала друге місце у світі за обся­ гом експорту та валютно-золотих запасів, а вивіз капіталу з 1955 по 1967 р. збільшився у 30 разів. Серед основних при­ чин процвітання слід назвати інтенсифікацію праці (з 1956 по 1962 р. виробіток на працюючого зріс на 70 %), високу за­ робітну плату, активну соціальну політику (збільшення пенсій, виплати на дітей), трансформацію капіталізму (на­ родні акції, розпорошення власності). Усе це зміцнювало в людей віру в реформи і сприяло соціальному консенсусу, мирові між працею і капіталом. Високий рівень життя та соціальна захищеність людей, створювані в умовах ринково­ го суспільства, виявилися найкращими засобами проти зу­ силь крайніх лівих. “Комунізм, — говорив Л. Ерхард, — це до­

ля бідних та голодних. Ситий німець комунізму не захоче”.

Проте це зовсім не означало, що в ФРН не було проблем. їх відсутність не стимулює суспільство до пошуків та актив­ ності в соціальному полі. Проблеми — невід'ємні супутники суспільного буття. Пошук рецептів їх розв’язання — чи не найважливіше завдання суспільства в цілому.

Перехід ФРН до системи державного регулювання

У1966 р., вперше за післявоєнний час, у країні виявилася криза надвиробництва.

Її першим симптомом стала поява безробітних (500 тис.). Уряд вдався до підвищення непрямих податків, квартплати,

223

РОЗДІЛ 11

інтенсифікував політику кредитування і збільшив обсяг замовлень.

Держава почала формулювати цілі економічної політи­ ки — короткотермінові кон’юнктурні та довгострокові структурні. Для досягнення перших держава підвищувала прибутковий податок, маніпулювала амортизаційними спи­ саннями. У 1967 р. відповідно до закону про стабілізацію бу­ ло створено кон’юнктурний фонд. Уряд дістав право підви­ щувати прибуткові податки на 10 %. Ці засоби призначали­ ся для стабілізації економіки.

Довготермінові структурні цілі передбачали сприяння створенню новітніх перспективних галузей, які зрештою змінили саме обличчя економіки, зайняли в ній провідне місце.

Політичний розвиток 1955—1968 рр.

еріод 50—60-х років позначений станов­ П ленням і зміцненням парламентської де­ мократії на заході Німеччини, активним входженням ФРН у

систему демократичного Заходу і прохолодними відносинами зі Сходом. Особливо напруженими були стосунки між обома німецькими державами. Узята на озброєння навесні 1955 р. доктрина Хальштейна почала застосовуватися проти держав, що налагоджували зв’язки з НДР. Так, у 1957 р. ФРН розірвала дипломатичні стосунки з Югославією, у 1963 р. — з Кубою.

Проте політичне життя ФРН, як епіцентру напруженості європейської та світової політики, формувалося не тільки внутрішніми чинниками. За умов сповільнення економічних темпів розвитку в Німеччині та поступового повороту світу до визнання ідеї мирного співіснування в міжнародному житті відбувалося фізичне та моральне зношування комбінації ХДС/ХСС/ВДП. Це проявилося, зокрема, в фінансових корупціях, вимогах генералів бундесверу оснастити армію ядер­ ною зброєю. У 1963 р. пішов у відставку К. Аденауер. Його політику продовжував Л. Ерхард. Однак блискучий економіст Ерхард виявився досить посереднім політиком. Новий канц­ лер не збагнув необхідності трансформувати німецьку політи­

224

Німеччина

ку відповідно до вимог часу. У німецькому суспільстві дедалі активніше відбувалася поляризація політичних сил. Саме в цей період виникла неонацистська партія А. Таддена — Національно-демократична партія (НДП), яка відбивала по­ гляди крайніх правих. Наприкінці 60-х років на фронті бо­ ротьби з парламентською демократією з’являються і “нові ліві”. Група Баадера-Майнхоф, так звана “Фракція Червоної Армії” (РАФ), проголосивши (1970) нещадний терор правовій державі, убачала у ньому засіб формування нової людини і по­ будови за допомогою вибухівки й автомата “справедливого суспільства”. Протягом трьох років (1968—1971) РАФ здійснила 555 акцій (серед них убивства чиновників, під­ приємців, військових, поліцейських).

У 1966 р. від коаліції відійшла ВДП. Тоді ж до влади прийшов уряд “великої коаліції” (ХДС/ХСС/СДПН) на чолі з К. Кізінгером. На відміну від попереднього, в його політиці поєднувалися старе і нове. У 1968 р. було прийняте “надзви­ чайне законодавство”, відповідно до якого за певної ситуації можна було відмінити конституційні гарантії, розпустити парламент, застосувати бундесвер. Чи означало це відхід від демократії? Навпаки, зростання загрози з боку крайніх лівих і крайніх правих змушувало правову державу шукати шляхи самозахисту. Становище “фронтової держави” цілком ви­ правдовувало таку поведінку, хоча як у самій ФРН так і у світі в цілому “надзвичайне законодавство” було сприйняте неоднозначно. З іншого боку, правлячі кола ФРН визнали доцільним відмовитися від доктрини Хальштейна, було відновлено дипломатичні стосунки з Югославією та Ру­ мунією. Всі ці моменти свідчили про активні пошуки ново­ го як у внутрішній, так і в зовнішній політиці країни.

Прихід до влади "малої коаліції".

Зміни у внутрішній та зовнішній політиці

П“мала коаліція” (СДПН/ВДП) на чолі з

В.Брандтом, соціал-демократом, антифашистом, який у роки Другої світової війни брав участь у норвезькому русіерелом настав 1969 р. До влади прийшла

РОЗДІЛ 11

Опору. Внутрішні реформи “малої коаліції” звелися до роз­ ширення співучасті трудових колективів у керівництві під­ приємствами, модернізації системи освіти, поліпшення пенсійного забезпечення. Проте головні зрушення торкнули­ ся зовнішньої політики. Уряд Брандта в контексті загального зменшення напруженості у світі зробив вагомий внесок у нормалізацію європейської обстановки в цілому, особливо у східному регіоні. Ядром такої політики, на думку Брандта, мали стати довір’я та співробітництво. Уже в 1970 р. відбули­ ся перші офіційні зустрічі в Касселі та Ерфурті керівників обох німецьких держав — В. Брандта та В. Ульбріхта, що започаткувало процес взаємовизнання німецьких держав. 12 серпня 1970 р. було підписано західнонімецько-радянсь­ кий договір, а 7 грудня ФРН уклала такий самий договір із Польщею. Важливість цих договорів полягала в тому, що сторони відмовлялися від застосування сили з метою зміни існуючих після Другої світової війни кордонів. У руслі за­ гального оздоровлення ситуації в Європі 3 вересня 1971 р. між СРСР, СІ1ІА, Францією та Англією підписано чотирьохсторонню угоду по Західному Берлінові. Угода підтверджува­ ла статус Західного Берліна як території, яка не є складовою частиною ані ФРН, ані НДР. Тим самим відміталися будьякі спроби посягань на Західний Берлін. Важливою віхою становлення нової східної політики ФРН була також відмо­ ва у 1973 р. від Мюнхенської угоди 1938 р. Таким був процес становлення нової східної політики. Особливе місце в ній зайняли німецько-німецькі стосунки. Тут також було досяг­ нуто значних успіхів. Зокрема, у 1972 р. було підписано уго­ ду про Основи взаємовідносин між НДР і ФРН. Це створи­ ло засади підвищення міжнародного статусу обох країн. У 1973 р. НДР і ФРН стали членами ООН. Лінію примирення щодо Заходу, вироблену К. Аденауером після війни, Віллі Брандт поширив на Схід. Договірний процес між ФРН і східноєвропейськими країнами сприяв виробленню домовле­ ностей у Хельсінкі.

Нормалізація німецько-німецьких стосунків, фактичне визнання НДР по-різному сприймалися впливовими колами ФРН. У 1972 р. мала місце спроба конституційно повалити “малу коаліцію”. Для цього противникам політики Брандта не вистачило лише одного голосу.

226

Німеччина

Нормалізація німецько-німецьких відносин висвітлила одну важливу сторону суперечливого процесу, що відбувався на території колишньої єдиної Німеччини, а саме: західно­ німецьке суспільство, яке базувалося на приватнокапіта­ лістичній ринковій економіці, на економічній та політичній свободі, просунулося далеко вперед в усіх сферах: у галузі економіки, науки, освіти, а більше всього — в рівні життя. Причини стійкого та неухильного відставання НДР — вітри­ ни соціалістичного світу — лежать на поверхні. Це — зни­ щення ринкової економіки, ліквідація економічної свободи, централізована планова економіка та відсутність у людей стимулів до праці. Не могло бути жодного сумніву: майбутнє об’єднання Німеччини відбудеться на умовах, які об’єктив­ но продиктує західнонімецьке суспільство. Що це буде саме так, свідчили масові втечі німців із соціалістичного раю на Захід і спорудження за наказом східнонімецьких властей Берлінської стіни. Проте бетонно-колючий монстр, збудова­ ний за ініціативою радянського лідера М. Хрущова в 1961 р., не зупинив цього процесу.

Канцлерство Г. Шмідта

ісля того як виявилося, що високопостав­ Плений чиновник з адміністрації В. Бранд­ та є агентом східнонімецької секретної служби — “штазі”,

4 травня 1974 р. західнонімецький лідер змушений був піти у відставку. Канцлером став Гельмут ІІІмідт, який у цілому продовжував внутрішню та зовнішню політику свого попе­ редника.

Початок нового витка гонки озброєнь і конфронтації у другій половині 70-х років та економічна криза 1974—1975 рр. похитнули становище “малої коаліції”. Криза вимагала ра­ дикальних заходів, спрямованих на оздоровлення еко­ номіки. Однак соціал-демократи, заявляючи про назрілі соціальні реформи, не поспішали скорочувати асигнування на соціальні потреби. У сфері зовнішньої політики непро­ стим для уряду ІІІмідта було рішення 1979 р. про розміщен­ ня американських ракет середнього радіуса дії в Західній

227

РОЗДІЛ 11

Німеччині. В очах широкого загалу це не сприяло миру, до то­ го ж назрівав розкол усередині “малої коаліції”. ВДП вимага­ ла більш рішучих, навіть непопулярних дій з метою виправ­ лення економічної ситуації, на що соціал-демократи йшли обережно, з оглядкою, оскільки розуміли, що це може призве­ сти до звуження їхньої соціальної бази. Союзники ФРН по НАТО побоювалися, що Шмідт не буде послідовним у вико­ нанні “подвійного” рішення Північноатлантичного альянсу. Великі підприємці, своєю чергою, були стурбовані нерішу­ чістю Шмідта щодо скорочення витрат на соціальні потреби та надання пільг приватним капіталовкладенням. Після вихо­ ду з уряду чотирьох міністрів, які представляли ВДП, “мала коаліція” розпалася. У жовтні 1982 р. до влади прийшла коаліція ХДС/ХСС/ВДП на чолі з Гельмутом Колем. А 6 берез­ ня 1983 р. вона виграла вибори в бундестаг.

Соціальний рух

Упрограмі СДПН 1959 р., прийнятій в БадГодесберзі, основоположними категоріями

цивілізованого суспільства проголошувалися свобода, спра­ ведливість, братство, моральне удосконалення суспільства і беззастережна підтримка уряду. Соціал-демократи вилучили з програми вимоги усуспільнення засобів виробництва. У програмі проголошується “захист і заохочення приватної власності”. У вересні—жовтні 1968 р. конституювала себе Німецька комуністична партія (НКП), яка традиційно вис­ тупала за соціалістичне перетворення суспільства. Продов­ жували існувати нечисленні неонацистські організації. У 1980 р. їх налічувалося близько 75. Час від часу давали про себе знати терористичними актами “революційні осередки” РАФ.

Страйки найманої робочої сили мали суто економічний характер. Однією із найболючіших соціальних проблем Німеччини стали мільйони “гастарбайтерів”, місце яких у правовому громадянському полі не мало чіткого визначення. А їх кількість разом з сім’ями сягнула 5 млн чоловік.

228

Німеччина

Економічний розвиток ФРН 70 — 80-х років

вітові економічні труднощі першої полови­ Сни 70-х років не обминули ФРН. Еко­ номічна криза 1974 р. викинула на вулицю 1 млн 115 тис.

робітників. Валовий національний продукт скоротився на 4 %, а промислове виробництво — на 7,5 %. У 1976 р. депресія змінилася поступовим виходом із кризи й піднесенням, яке тривало до 1979 р. Цьому сприяло, зокрема, збільшення німецького експорту. Проте уже в 1980 р. нова економічна криза, що тривала до 1982 р., завдала чималих втрат авто­ мобільній, сталеплавильній та хімічній промисловості.

З 1983 р. почалося нове економічне піднесення, що три­ вало майже до кінця XX ст. Основними важелями виходу із кризи стали значні капіталовкладення, застосування робото­ техніки в пріоритетних галузях, збільшення особистого спо­ живання, експорт товарів високої якості. За темпами зростання виробництва продукції ФРН вийшла на друге місце у світі. У самій економіці відбулися серйозні структурні зрушення. Пріоритетними стали такі наукомісткі галузі, як мікроелектроніка та робототехніка. Середньорічні темпи промислового зростання були на рівні 4—5 %. Зовнішньотор­ говельний оборот збільшився на 14 %, а позитивне сальдо торгового балансу становило 135 млрд марок (1989). Держав­ ний бюджет 1989 р. становив 763,1 млрд марок, а військові витрати — лише 55 млрд марок.

Економіка ФРН була багатогалузевим індустріальним комплексом з підприємствами, оснащеними найновішою технікою — майже безлюдні заводи нафтопереробки, наф­ тохімії, АЕС. За обсягом валового національного продукту ФРН посіла третє місце у світі, високим був рівень життя. Хоча в ФРН ніколи не було націоналізації, державна влас­ ність досить значна (чверть усіх засобів виробництва). Це залізниці, вищі навчальні заклади, електростанції, що вироб­ ляли 40 % усієї електроенергії, тощо. Державний сектор давав значну частину сировини, зокрема 76 % алюмінію. У цьому секторі було зайнято понад 5 млн працівників. Більш як 700 тис. працівників задіяно у військовій галузі, де виготов­ ляли продукцію такі відомі компанії, як “Мессершміт-Бйоль- ков-Блом” та “Краус-Маффей”, котра продукувала взяті на

229