57. Матеріали діловодства установ і організацій XIX - початку XX ст., що діяли на території Наддніпрянської України.

58. Законодавчі акти та документація органів державної влади XIX - початку XX ст., що діяли на території Наддніпрянської України.

59. Статистичні матеріали щодо Наддніпрянської України хіх – початку хх ст.

60 Матеріали діловодства приватних промислових підприємств і банків ХІХ – ХХ ст Важливе місце у системі джерел з історії розвитку кредитно-банківських установ Наддніпрянської України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. займають законодавчі акти. Цей комплекс документів уміщує потужний інформаційний потенціал для вивчення будь-якої сфери життєдіяльності суспільства та держави Для цього етапу розвитку кредитно-банківської системи характерною є відсутність єдності відомчого підпорядкування державних кредитних установ та нагляду за їх діяльністю, адже до кінця 50-х рр. ХІХ ст. Прикази громадського піклування знаходилися у відомстві Міністерства внутрішніх справ, а банки – у підпорядкуванні Міністерству фінансів.

61. Документи політичних партій і організацій Наддніпрянської України XIX – початку XX ст. У Галичині 1868 р. з ініціативи А. Вахнянина було організоване культурно-освітнє товариство "Просвіта", що діяло в Західній Україні аж до 1939 р. і виконало дуже важливу роль у піднесенні освітнього рівня та національної свідомості народу. "Просвіти" діяли в руслі національного (народовського) руху українців Га­личини. Ніби на противагу "Просвітам" галицькі культурно-освітні діячі москвофільської орієнтації на чолі з о. Іваном Наумовичем 1874 р. заснували культурно-освітнє "Общество им. Мих. Качковского", що виступало за захист прав галицьких русинів перед небезпекою польського асиміляційного наступу з позицій опори на державну Росію, "общерусский язык" і російську культуру. В Галичині також уже від 70-х років діяли робітничі й студентські гуртки, зокрема "Академический кружок", "Дружній лихвар", "Друг", вихованці яких пізніше вливалися в політичне життя.

З початку 60-х років XIX ст. у Наддніпрянській Україні почали розгортати діяльність народники, що за цілями і методами боротьби були, безумовно, політичною течією, але за принципами внутрішньої організації до рівня партії не піднялися, не мали виборних керівних органів, необхідних організаційних структур і деяких інших ознак політичних партій. Серед історичних джерел про народницький рух, у зв'язку з особливо конспіративними методами роботи, дуже мало таких матеріалів, як протоколи з'їздів, звіти, листування, списки членів організацій тощо. Вони спорадичні й так зашифровані (імена, адреси явок, розпорядження та ін.), що сучасному дослідникові дуже складно їх використовувати.

Назвемо ті блоки важливих джерел з історії народництва, які відносно добре збереглися і є достовірними.

По-перше, це праці ідеологів народництва Петра Лаврова ("Історичні листи", "Наша програма"), Михайла Бакуніна ("Спо­відь", "Державність і анархія", "Доповнення "А"), Миколи Михайловського ("Лист про правду і неправду", "Герої і юрба", "Наукові листи (До питання про героїв і натовп)", "Патологічна магія"Ще про натовп" тощо), Петра Ткачова, Миколи Кибаль­чича ("Політична революція і економічне питання") та багатьох інших, мемуари учасників народницького руху. Характерною особливістю документів Комуністичної партії є те, що вони збереглися системно за хронологією і комплексно у своїх видах. З самого початку більшовики (з 1903 р., від II з'їзду РСДРП) надавали надзвичайно важливого значення своїм документам, мабуть, під впливом Леніна. Через це на кожному з'їзді, конференції, пленумі прискіпливо редагувалися всі про­грами, статути, резолюції та рішення. На всіх статутних заходах ставилися офіційні звіти, а також звіти з місць, звіти окремих ланок партійних структур, наприклад, центрального органу (газети), ревкомісій, мандатних комісій тощо. Всі партійні заходи протоколювалися або стенографувалися. да блять це одне питання сам в ахуй

62. Періодична преса Наддніпрянської України ХІХ-ХХ ст. На східних українських землях перше пресове видання з'явилося 1812 в Харкові. Це був «Харьковский еженедельник». 1816 почали друкуватися — журнали «Украинский вестник» (1816–19; редактор — Г.Квітка-Основ'яненко) та «Харьковский Демокрит» (видавець — В.Маслович). В Одесі 1822 було налагоджено видання «Journal d'Odessa» (французькою та російською мовами), а починаючи з 1827 — щоденної газети «Одесский вестник» (проіснувала вона до 1893). Це була перша на українських землях щоденна газета. В Києві 1835–38 та 1850–58 виходив листок «Киевские объявления». Друкувався він, однак, лише під час проведення щорічного Київського контрактового ярмарку на Подолі — щодня впродовж одного місяця — січня. Від 1838 за розпорядженням уряду в губернських містах Російської імперії (у тому числі — у Житомирі, Полтаві, Катеринославі (нині м. Дніпро), Сімферополі, Харкові, Херсоні, Чернігові та Кам'янці-Подільську (нині м. Кам'янець-Подільський) почали виходити щотижневі (у Харкові — щоденні) «Губернские ведомости» (1838—1917), що складалися з офіційного відділу — розпоряджень і наказів центральної та місцевої влади — і неофіційного — тут друкувалися праці з місцевої історії, географії, етнографії та статистики.

У Харкові друкувалися альманахи «Украинский альманах» (1831) та «Утренняя звезда». М.Машкович видавав збірки під назвою «Киевлянин» (перші дві книги вийшли в Києві 1840 і 1841, а третя — у Москві 1850); Є.Гребінка 1841 у Санкт-Петербурзі почав друкувати альманах «Ластівка» (він містив твори українських письменників). У Харкові 1843–44 випускався у світ альманах «Молодик» (українською та російською мовами; дещо пізніше він був перевиданий у С.-Петербурзі). Через утиски української преси, що чинилися в Рос. імперії, центром української національної журналістики та літератури стає Галичина.

Обкладинка журналу «Русалка Дністровая»

У Західній Україні в 1-й половині 19 ст., за імператорів Франца I та Фердинанда I Габсбургів, власті всіляко стримували розвиток національної української преси. Так, 1834 «Руській трійці» не вдалося розпочати випуск альманаху «Зоря», через заборону цензури альманах «Русалка Дністровая» був видрукуваний лише 1837 в м. Будапешт (нині столиця Угорщини). 1846–47 у Відні брати І.Головацький та Я.Головацький видали 2 випуски альманаху «Вінок русинам на обжинки». Однак домогтися більшого за тогочасних умов не вдалося; тільки після того, як була проголошена перша австрійська конституція (15 берез. 1848; див. Конституції Австрійської імперії та Австро-Угорської монархії), українці змогли заснувати Головну руську раду та її друкований орган — «Зорю Галицьку». Це був перший україномовний тижневик. Його наклад складав близько 4 тис. примірників. Тижневик уже в своєму першому номері (15 травня 1848) проголосив, що українці Австрійської імперії є складовою українського народу. така сама хуйня

63. Матеріали діловодства поміщицьких господарств Наддніпрянської України ХІХ – ХХ ст. ?

64. Діяльність Тимчасової комісії щодо дослідження давніх актів. „Архів ЮЗР”. Новим поштовхом стала публікація великого серіалу праць М. І. Костомарова. Врешті, В. Б. Антонович, за прикладом старших колег, у середині 1880-х років вирішив зібрати свої основні дослідження й видати їх трьома-чотирма томами як збірку монографій. Однак на відміну від М. І. Костомарова, який здійснив подібне багатотомне видання своїх «Монографій», Володимир Боніфатійович підготував й видав 1885 р. лише перший том «Монографий по истории Западной и Юго-Западной России». До другого тому він мав намір включити свої дослідження про різні суспільні верстви України, й, зокрема, козацтво. Задля цього історик збирався повністю переробити свою ранню працю «Исследование о козачестве». Вважається, що праця була продовжена лише в 1928 р.². Про це писала й К. М. Мельник-Антонович ³. Однак збереглися протоколи комісії за 1920 р. (лютий, липень, жовтень), а також звіт самої Катерини Миколаївни — на той час другого головного редактора з проблем мови та перекладів (першим був акад. Д. І. Багалій, його заступником — проф. В. Ю. Данилевич). Завдяки цим документам тепер можна встановити поіменно перекладачів статей з видання 1885 р. Ці статті, перекладені на українську мову, мали увійти до першого тому творів. Майже усі тексти тому «Монографий...» перекладав О. Шрамченко («Очерк отношений польского государства к православию и православной церкви», «Киев, его судьбы и значение с XIV по XVI ст.», «Киевские войты Ходыки», «Очерк состояния православной церкви в Юго-Западной России с половины XVII до конца XVIII ст.», «Летопись Сатановского монастыря», «Исследование о городах Юго-Западного края»), за винятком «Очерка истории Великого княжества Литовского». Водночас, як виявляється, були перекладені й інші тексти: «О местонахождении древнего Киевского Звенигорода», «Грановщина» (О. Шрамченко), «Раскопки в стране древлян» (О. Ходзицький). Вони мали увійти до першого тому археологічних, історико-географічних та етнографічних праць. Ще в 1919 р. була розпочата Підготовка за редакцією Л. П. Добровольського «Исторических песен и дум малороссийского народа» (в двох частинах). Переклади авторських текстів цього видання виконав Д. Дем’янчук. Мовну редакцію й переписування текстів набіло для передачі їх у друкарню здійснювали К. Лазаревська, М. Мельник, О. Шрамченко, К. Мельник-Антонович ⁴.

65. Універсали Української Центральної Ради. 10(23) червня 1917 Українська Центральна Рада на II Всеукраїнському Військовому З'їзді проголосила I Універсал "До українського народу, на Україні й поза її сущому". Це була відповідь УЦР Тимчасовому Уряду на його негативне ставлення до автономної України. Згідно з I Універсалом, "не відділяючись від усієї Росії... народ український повинен сам господарювати своїм життям", закони повинні бути прийняті Всенародними Українськими Зборами. Автором I Універсалу був В. Винниченко. По проголошенню автономії 15 (28) червня 1917, був створений Генеральний Секретаріат. 20(3) липня1917 УЦР прийняла свій II Універсал. Зміст: • Центральна Рада повинна поповнитися представниками інших народів, що проживають в Україні; • Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд; • Центральна Рада починає розробку закону про автономне обладнання України, який повинен бути затверджений Всеросійськими Установчими Зборами. До твердження даного закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономію України; • Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду. Після захоплення більшовиками влади в Росії УЦР проголосила Українську Народну Республіку з визначеною територією у федеративних зв'язках з Росією (III Універсал — 7(20) листопада 1917 р.). Одночасно УЦР затвердила закон про вибори до Установчих Зборів України та ряд інших законів. УЦР мала за собою більшість населення України, як це показали вибори до Всеросійських Установчих Зборів 25 листопада 1917 (українські партії здобули 75% голосів, більшовики — тільки 10%). Вже з кінця листопада 1917 більшовики готували захоплення влади в Україні. Після невдалого повстання в Києві більшовицький уряд Росії 17 грудня 1917 вислав Україні ультиматум, який УЦР відкинула, і тоді більшовицька армія почала наступ на Україну. Скликаний до Києва 17 грудня 1917 З'їзд Рад Селянських, Солдатських і Робітничих Депутатів висловив "цілковиту довіру і свою рішучу підтримку УЦР". Більшовицькі депутати переїхали до Харкова, де 25 грудня 1917 створили конкуренційний до УЦР і Генерального Секретаріату Народний Секретаріат УНР. Одночасно УЦР вислала делегацію на мирову конференцію з Центральними Державами у Бересті. У розпалі боротьби проти більшовиків та змагань на мирових переговорах УЦР проголосила IV Універсалом (22 січня 1918 р., затверджений 24 січня 1918 Малою Радою) УНР самостійною і суверенною державою, а Генеральний Секретаріат перейменувала на Раду Народних Міністрів. Після цього УЦР ухвалила ряд законів: • 25 січня — про 8-годинний робочий день; • 31 січня — про земельну реформу; • 1 березня — про державний герб Української Народної Республіки; • 2 березня — про грошову систему (під час перебування у Житомирі й Сарнах на Волині); • 2 березня — про громадянство в УНР та територіально-адміністративний поділ України. Найважливішим законодавчим актом УЦР було схвалення конституції УНР 29 квітня 1918, яка стверджувала республіканську форму держави з парламентарно-демократичним режимом. Законодавча влада в УНР мала перевагу над виконавчою. Головним законодавчим органом стверджувались Всенародні Збори України, які обирали Голову Всенародних Зборів. Після підписання Берестейського миру 9 лютого 1918 німецькі війська звільнили окуповані більшовиками українські землі, але одночасно почався конфлікт між ними і УНР через втручання німців у внутрішні справи української держави. Німецький озброєний відділ навіть вдерся 28 квітня 1918 на засідання УЦР і заарештував двох міністрів УНР.

66. Конституція УНР 1918 р. як історичне джерело.

Конститу́ція Украї́нської Наро́дної Респу́бліки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) — основний закон УНР, прийнятий Центральною Радою 29 квітня 1918 року, в останній день існування Центральної Ради.

Проголошувала державну незалежність і територіальну цілісність Української Народної Республіки, рівність прав громадян, демократичні свободи. Республіка мала бути парламентською зі Всенародними Зборами як вищою законодавчою владою (без посади президента). Передбачався земельний адміністративно-територіальний устрій з широким місцевим самоврядуванням у всіх 30 землях. Підтверджувалося право національних меншин в Україні на національно-персональну автономію, закріплювалося право національних союзів на законодавчу ініціативу.

Конституція УНР складається з 83 статей, які об'єднані у 8 розділів ^[1]:

• Розділ I. Загальні постанови.

• Розділ II. Права громадян України.

• Розділ III. Органи влади Української Народної Республіки.

• Розділ IV. Всенародні Збори Української Народної Республіки.

• Розділ V. Про Раду Народних Міністрів Української Народної Республіки.

• Розділ VI. Суд Української Народної Республіки.

• Розділ VII. Національні союзи.

• Розділ VIII. Про часове припинення громадянських свобід.

Конституційний процес ЦР розпочала відразу ж після проголошення Першого універсалу створенням конституційної комісії у складі 100 осіб на чолі з М. Грушевським. Конституцію передбачалося ухвалити Всеукраїнськими Установчими Зборами. Але революційні події, російська та німецька окупації завадили цьому і в останній день свого існування, 29 квітня 1918 р., ЦР затвердила її положення, але в життя не впровадила, бо сама припинила діяльність.

Конституція УНР мала підзаголовок — «Статут про державний устрій, права і вольності УНР» і складалася з 83 статей, об'єднаних у 8 розділів: I. Загальні постанови (статті 1-6); II. Права громадян України (статті 7-21); III. Органи влади УНР (статті 22-26); IV. Всенародні Збори УНР (статті 27-49); V. Про Раду Народних Міністрів УНР (статті 50-59); VI. Суд УНР (статті 60-68); VII. Національні союзи (статті 69-78); VIII. Про часове припинення громадянських свобод (статті 79-83).

УНР проголошувалася «державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною», суверенне право в якій належить народові (всім разом громадянам республіки). Територія її неподільна і без згоди 2/3 парламенту не може змінюватися кордон.

Громадянином вважалася особа, яка набула це право законним шляхом, подвійне громадянство не передбачалося. Актова, громадянська і політична дієздатність наставала з 20 років. Всі громадяни, незалежно від віку, віри, раси, статі проголошувалися рівними у своїх правах. Їм гарантувалися всі права і свободи, як то: свобода слова, друку, совісті, обирати і бути обраним (активне і пасивне виборче право), вільне місце проживання, пересування, недоторканність особистого життя, таємниця листування тощо. Встановлювалися порядок виборів та законотворча процедура. Влада розподілялася на гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Законодавча належала Всенародним Зборам УНР, виконавча — Раді Народних Міністрів, судова — Генеральному Суду УНР.

Національним меншинам надавалося право об'єднуватися у національні союзи, які формували органи самоуправління, видавали корпоративні закони, що не суперечили б Конституції держави, встановлювали бюджет тощо.

На випадок війни чи повстання громадянські свободи обмежувалися спеціальним законам не більше як на 3 місяці, який ухвалювали Всенародні Збори або Рада Народних Міністрів.

Отже, ЦР бачила УНР класичною парламентською республікою, без президента. На підставі Конституції передбачалася розробка цілої низки законодавчих актів.

1. Відновивши своє державне право, яко Українська Народна

Республіка, Україна, для кращої оборони свого краю, для певнішого

забезпечення права і охорони вільностей, культури і добробуту

своїх громадян, проголосила себе і нині єсть державою суверенною,

самостійною і ні від кого незалежною.

2. Суверенне право в Українській Народній Республіці належить

народові України, цеб-то громадянам УНР всім разом.

3. Це своє суверенне право народ здійснює через Всенародні

Збори України.

4. Територія УНР неподільна, і без згоди Всенародніх Зборів в

2/3 голосів присутніх членів не може відбутись ніяка зміна в

границях Республіки або в правнодержавних відносинах якоїсь

території до Республіки.

5. Не порушуючи єдиної своєї власти, УНР надає своїм землям,

волостям і громадам права широкого самоврядування, додержуючи

принципу децентралізації.

6. Націям України УНР дає право на впорядкування своїх

культурних прав в національних межах.

II. Права громадян України

7. Громадянином УНР вважається кожна особа, яка це право

набула порядком, приписаним законами УНР.

8. Громадянин УНР не може бути разом з тим громадянином

иншої держави.

9. Громадянин УНР може зложити з себе громадянські права

заявою до Уряду УНР з захованням приписаного законом порядку.

10. Позбавити громадських прав громадянина УНР може тільки

постанова Суду Республіки.

11. Актова, громадянська і політична правомочність

громадянина УНР починається з 20 літ. Ніякої ріжниці в правах і

обов'язках між чоловіком і жінкою право УНР не знає.

12. Громадяне в УНР рівні в своїх громадянських і політичних

правах. Уродження, віра, національність, освіта, майно,

оподаткування не дають ніяких привілеїв в них. Ніякі титули в

актах і діловодстві УНР вживатися не можуть.

13. Громадянин УНР і ніхто инший не може бути затриманий на

території її без судового наказу инакше, як на гарячім вчинку. Але

і в такім разі він має бути випущений не пізніше, як за 24 години,

коли суд не встановить якогось способу його затримання.

14. Громадянин УНР і ніхто инший на території її не може бути

покараний смертю, ані відданий яким-небудь карам по тілу, або

иншим актам, які понижують людську гідність, ані підпасти

конфіскації майна, як карі.

15. Домашнє огнище признається недоторканим. Ніяка ревізія не

може відбутися без судового наказу. В наглих випадках можуть

органи правової охорони нарушити недоторканість і без судового

наказу; одначе і в тім випадку має бути на жадання громадянина

доставлений судовий наказ не далі, як на протязі 48 годин по

довершенню ревізії.

16. Установлюється листова тайна. Органам державної влади не

вільно відкривати листів без судового наказу инакше, як у

випадках, законом означених.

17. Громадянин УНР і ніхто инший на території не може бути

обмежений в правах слова, друку, сумління, організації, страйку,

скільки він не переступає при тім постанов карного права.

18. Кожний громадянин УНР і всі инші на її території мають

повну свободу перемін місця пробування.

19. Постанови параграфів 14, 16, 17, 18 і 19 не торкаються

нормовання спеціяльними законами виїмкового стану, який можна

встановляти лише кожен раз окремим законом, згідно параграфів 79 -

80.

20. Лише громадяне УНР користуються з усієї повноти

громадянських і політичних прав, беруть участь в орудуванню

державним і місцевим життям через активну і пасивну участь у

виборах до законодатних установ і органів місцевого

самоврядування.

67. Законодавство Української держави гетьмана П.Скоропадського. У своїй законодавчій діяльності гетьманська влада виходила з того, що залишала чинними ті нормативно-правові акти Російської імперії та Центральної Ради, які не суперечили її iнтересам.

Серед основних законодавчих нововведень, які пропонував П. Скоропадський, були такі:

1. Поновлення у повній мірі права приватної власності;

2. Скасування всіх розпоряджень Генерального Секретаріату ЦР і Тимчасового Уряду Росії;

3. Вилучення у великих землевласників земель за їх дійсною вартістю для наділення земельними ділянками малоземельних селян;

4. Тверде забезпечення прав робітничого класу;

5. Поновлення повної свободи торгівлі;

6. Відкриття широкого простору приватному підприємництву.

Законодавча діяльність Гетьманату розпочалася з визначення основ самого процесу законотворчості. Так, у «Законах про тимчасовий державний устрій» від 29 квітня 1918 р. зазначалося, що «закони мають обов'язкову силу», а скасувати закон можна «тільки силою закону». Крім того, у «Законах» закріплювалася процедура розробки законів, за якою ті повинні були готуватися відповідними міністерствами і передаватися потім на обміркування до Ради міністрів. Після отримання ухвали Ради міністрів законопроекти остаточно затверджувалися гетьманом.

• 2 червня 1918 р. було прийнято закон «Про порядок складання законопроектів», у якому були визначені функції уряду в законотворчому процесі, керівництво яким покладалося на Державну канцелярію та Державного секретаря.

• Окремо слід відзначити закон «Про верховне управління державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами держави Гетьмана» від 1 серпня 1918 р., в якому вказувалося, що у вказаних випадках влада повинна передаватися Колегії верховних правителів.

• 1 липня 1918 р. гетьман П. Скоропадський підписав закон «Про громадянство Української держави», в якому, зокрема, зазначалося, що всі колишні російські піддані, які постійно перебувають на території України, визнаються громадянами України. Крім того, за законом заборонялося подвійне громадянство, а на вибір громадянства відводився один рік.

• У сфері цивільного права було видано декілька законів, які регулювали питання власності, зокрема, встановлювали недоторканість приватної власності і законного володіння. Наприклад, можна назвати закон «Про право продажу і купівлі земель поза міськими поселеннями».

Законодавство Гетьманату в галузі кримінального права мало відкрито каральну спрямованість. Так, за вчинення злочинів встановлювалися досить серйозні покарання у вигляді смертної кари, ув'язнення, конфіскації майна тощо.

Деякі попередні законодавчі акти були скасовані гетьманом, як такі, що суперечили соціально-політичним та економічним засадам Української держави. Така доля спіткала, наприклад, досить суперечливий за своєю сутністю Закон Центральної Ради «Про національно-персональну автономію».

Законодавство Української держави в цілому спрямовувалося на захист права приватної власності.

68. Законодавство Директорії УНР Одним з вагомих досягнень стало введення системи централізованої реєстрації законів та постанов, затверджених Директорією. Із створенням Ради народних міністрів (РНМ) та частковим урегулюванням процедури прийняття законів коло суб’єктів законодавчої ініціативи розширилося. До голови Кабінету народних міністрів (КНМ) законопроекти подавали члени Директорії, РНМ, міністри (при Міністерствах УНР було створено Законодавчі комісії), голови відомств, Державна канцелярія. А у законопроекті “Про тимчасові статути Кабінету і Ради Народних Міністрів, про порядок затвердження й оголошення законів і постанов та про скасування попередніх законів в цій справі”6 передбачалося наділення правом законодавчої ініціативи з обмеженого кола питань також державного контролера та державного секретаря. Рішення щодо подання законопроекту 6 Відомості про затвердження цього документа Директорією відсутні. 56 на розгляд Кабінету народних міністрів або Ради народних міністрів приймав голова Ради народних міністрів, керуючись законодавчо визначеними критеріями. Законопроект, ухвалений Радою народних міністрів чи Кабінетом народних міністрів, надходив на затвердження Директорії, після якого посвідчувався державним секретарем та оприлюднювався шляхом опублікування Радою народних міністрів

69. Статистичні матеріали УСРР – УРСР 20-30-х рр. XX ст. У 20–ті роки було налагоджено масове видання статистичних джерел. Засноване у 1921 р. Центральне статистичне управління України видавало в 1922–1932 pp. у 17 серіях статистичний збірник "Статистика України". Окремі серії присвячувалися промисловості, сільському господарству, транспорту, торгівлі, праці, народній освіті, охороні здоров´я тощо. Всього вийшло понад 200 випусків збірника, які містять досить цінну статистичну інформацію про розвиток України до початку 30-х років. З 1923 р. видавалися статистичні збірники "Народне господарство УСРР" (містили матеріали з 1921 р.). На жаль, вони охоплюють не всі роки, оскільки деякий час не публікувалися (1936 – 1939, 1941 – 1956). У 1926 р. був заснований статистичний щорічник "Україна", хоча виходив він нерегулярно (виданий у 1926, 1928, 1929, 1935, 1940 pp.). Іншою вадою цього видання було те, що в кожному наступному випуску вміщувалися статистичні матеріали, які не завжди можна було порівняти зданими, вміщеними у попередніх випусках. До того ж обсяг інформації з кожним випуском зменшувався. У . Окремий том був присвячений УСРР. Видавалися й тематичні статистичні збірники. Досить різнобічна статистична інформація друкувалася на місцях – в округах, у містах. Значний обсяг статистичної інформації по республіці вміщувався у загальносоюзних виданнях, як правило, у порівнянні з аналогічними даними по інших союзних республіках. Щоб приховати наслідки масових репресій у країні, фальсифікувалися дані й демографічної статистики: з трибуни XVII з´їзду ВКП(б) (1934) Сталін навів завищені дані про чисельність населення СРСР. Всесоюзний перепис, проведений у 1937 p., показав брехливість наведених Сталіним цифр. Більш того, дані перепису засвідчили, що населення країни внаслідок голодоморів та репресій значно скоротилося. В Україні, наприклад, з 1926 по 1937 р. воно зменшилося з 28,9 до 28 млн. осіб, тобто на 3,2 %, а в Київській, Чернігівській, Харківській, Донецькій, Одеській областях – навіть на 10– 13 %. Не випадково на матеріали перепису було накладено арешт, а самі вони офіційно проголошувалися "дефектними", багатьох працівників статистичних органів, які намагалися подавати об´єктивну інформацію, було репресовано

70. Статистичні матеріали УРСР 1950-х – 1980-х рр. "Воєнна економіка СРСР у період Вітчизняної війни". Протягом перших десяти післявоєнних років статистичні джерела засекречувалися. Лише після розвінчання культу особи Сталіна з кінця 50-х років відновилося друкування статистичного щорічника "Народне господарство Української РСР" (з 1984 р. – "Народне господарство України"). На початку 60–х років були видані у повному обсязі (16 томів) матеріали перепису населення СРСР 1959 p., де Україні присвячувався окремий том. Проте у 70-х роках процес обмеження гласності у статистиці знову посилився, що негативно відбилося на якості збірника "Народне господарство Української РСР", який значно збіднів за змістом. Матеріали перепису населення СРСР 1970 р. (шість томів) видані вже не по окремих республіках, а в тематичній розробці. З огляду на сказане до опублікованих за роки радянської влади статистичних джерел слід підходити надзвичайно критично.

71. Документація КП(б)У–КПУ як історичне джерело. ?

72. Законодавчі акти УСРР – УРСР та документація органів радянської влади. Майже всі зауваження та пропозиції були відхилені більшовиками. Саме з ініціативи бюро комуністичної фракції III Всеукраїнський з’їзд Рад 10 березня 1919 прийняв першу Конституцію Української Соціалістичної Радянської Республіки. Остаточна її редакція прийнята Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом на засіданні 14 березня 1919 року. Цей основний закон, як і Конституція РРФСР, грунтувався на марксистсько-ленінському вченні про соціалістичну революцію та диктатуру пролетаріату. Тому він був більшою мірою політичним, ніж правовим документом. Конституція Української СРР 1925 р. склалася на основі тих змін у державному будівництві, в політичному та економічному житті УСРР, які відбулися в період з 1919 по 1925 рік, на базі першої конституції — Конституції СРСР 1919 року, на відбитих в ній принципах пролетарського інтернаціоналізму і соціалістичного демократизму. Конституція 1925 року, як і всі прийняті раніше радянські конституції, породжена в одних і тих же історичних умовах перехідного від капіталізму до соціалізму періоду. Як перша, так і друга конституція СРСР являли собою конституції диктатури пролетаріату, конституції соціалістичного типу Конституція 1937 року. Після опублікування 12 червня 1936 року проекту нової Конституції СРСР Президія Центрального Виконавчого Комітету Української РСР 13 липня 1936 року утворила Конституційну комісію для розробки проекту Конституції УРСР. До кінця 1936 року робота над підготовкою проекту Конституції УРСР була комісією остаточно завершена.

73 Документація промислових і сільськогосподарських підприємств та господарських організацій

УСРР – УРСР у мене горить жопа нахуй попадеця це питання ну піздец

. Мемуари як історичне джерело. Мемуарам притаманна документальність, історична достовірність, хоча не виключається право автора на художній вимисел. Для мемуарів характерний подвійний погляд письменника на події, які він описує: так він сприймав їх насправді, а ось такими (з урахуванням життєвого досвіду, 78 громадської думки) ці події постали в його свідомості через роки, в момент творчої праці над мемуарами. Говорячи про минуле, автор мемуарів практично ніколи не може перебувати в межах одного часового виміру. Цінність цих джерел зумовлюється особливостями їхнього походження, оскільки вони належать конкретному автору, а відтак відображають безпосереднє сприйняття ним навколишнього світу, історичних подій і явищ. По-перше, в них закладена своєрідна інформація соціально-психологічного рівня, відсутня в інших видах джерел. По-друге, матеріали особового походження нерідко містять такі відомості, яких немає в інших джерелах. їх використання дає змогу історикові більш докладно й колоритно відтворити як окремі події, так і характерні риси й особливості певних епох, осіб

75. Мережа архівних та бібліотечних установ України. в пезду