36. Козацькі літописи та хроніки хvіі – хvііі ст.

Коза́цькі літо́писи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII – середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам. Цінні джерела для дослідження вітчизняної історії і важливі пам'ятки літератури. Мова більшості літописів — літературна, близька до народнорозмовної. Жанр іст праці + літописи

Особливе значення серед літописів 2-ї половини XVII – початку XVIII століття мають історичні твори, присвячені козацьким війнам. Звідси виникла їх умовна назва — "козацькі", "козацько-старшинські" літописи, хоч від літописів у традиційному розумінні вони значно відрізняються.

До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи:

• Самовидця (про події 1648–1702 років, вірогідний автор — Роман Ракушка-Романовський);

• Грабянки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709);

• Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648–1700 років).

В усіх цих літописах не лише докладно розповідається про Визвольну війну українського народу 1648–1654 років, а й подається економічна, політична і культурна характеристика країни, факти з історії Московського царства, Речі Посполитої, Угорського королівства, Швеції, Молдовського князівства, Османської імперії та інших держав

37. Літопис Самовидця.

Літопис Самовидця — козацький літопис староукраїнською мовою, один із фундаментальних джерел з історії Східної Європи XVII століття, зокрема періоду Хмельниччини та Руїни в Україні, самобутній і оригінальний пам'ятник українського мови та літератури. Написана очевидцем подій, вихідцем із старшини Війська Запорізького.

Літопис Самовидця складається зі вступу, який розповідає про стан України перед Хмельниччиною, та двох головних частин:

• перша присвячена годинникам Хмельниччини й Руїни (до 1676 р. включно) і написана, правдоподібно, значно пізніше описуваних подій;

• друга — доведена до 1702 р. включно, становить Літопис у стислому розумінні цього слова, написаний на Лівобережжі, найповніше (з уваги на локальні новини) у Стародубі.

Літопис Самовидця писань доброю українською мовою того часу, близького до народного. Автор літопису документально не відомий, належавши до козацької старшини і посідав якусь годину видатне становище в українському уряді. Дослідники давно намагалися встановити його ім'я. Це стало можливим після праць Вадима Модзалевського про Романа Ракушку-Романовського. У 1920-х pp. низка авторів (Віктор Романовський; Олександр Оглоблін і особливо Микола Петровський) незалежно один від одного, на підставі аналізу автобіографічного матеріалу в Літописі, дійшов висновку (втім, вперше висловленого ще в 1846 р. историком-аматором Д. Сєрдюковим), що автором Літопису Самовидця найвірогід Роман Ракушка-Романовський, генеральний підскарбій за Івана Брюховецького, а останні десятиліття свого життя — священик у Стародубі. Ця думка була прийнята більшістю істориків (Дмитро Багалій, Михайло Грушевський, Дмитро Дорошенко, Іван Крип'якевич та інші й зокрема новітня історіографія), але деякі автори називали інших кандидатів на авторство: Іван Біховець, військовий канцелярист (Л. Окіншевич), Федір Кандиба , полковник корсунський (М. Андрусяк, Михайло Возняк) та ін. Оригінал Літопису не дійшов до нас. Збереглося кілька копій, зроблених у XVIII столітті або пізніше. Найдавніші й найповніші — це списки Г. Іскрицького (перша половина XVIII ст.) та Якова Козельського (друга пол. XVIII ст.), які й покладено в основу наукових публікацій цього пам'ятку. Вперше, діставши його від Пантелеймона Куліша (від нього й назва Літопису Самовидця), опублікував Літопис Осип Бодянський (1846); більш науково підготовлене видання Київської Археографічної Комісії за редакцією та вступною статтею Ореста Левицького (1878), перевидане Інститутом історії АН УРСР (1971, Дзіра Я.)

Питання 38

«Літопис Самійла Велічка» — український козацький літопис першої половини XVIII ст. Написань після 1720 року козацьким канцеляристом Самійлом Величком. Охоплює події 1620—1700 років. Містить документи з військової канцелярії, а також цитати з нині втрачених документів та хронік. Разом із Літописом Самовидця, Літописом Григорія Граб'янки та «Історією Русів» творити комплекс козацької історіографії.

Сам літопис Самійла Величка не дійшов до нас у належному вигляді — дуже пошкоджений перший том, значно менше другий. Цілком ймовірно, що книга не закінчувалася 1700 роком, бо і в заголовку, і в багатьох місцях третього тому згадуються події принаймні до 1720 року. Тому, є думка, що втрачені й прикінцеві сторінки літопису.

Самійло Величко для створення свого Літопису не обмежився вузькими локальними матеріалами та власними спогадами. Навпаки, він використав різноманітні іноземні джерела. Але за найправдивіше джерело для Величка правили діаріуш (Щоденник) козацького літописця Самійла Зорки, особистого писаря гетьмана Богдана Хмельницького та дрібні козацькі «кронички».

Літопис Величка написаний досить складною українською книжною мовою 18 століття з елементами народної мови, старослов'янізмами, словами польськими і латинськими. Літопис є одним з найголовніших і найвірогідніших творів української історіографії 2-ї половини 17 — початку 18 століття.

Літопис складається з 4 частин:

перша — «Сказання про війну козацької з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…» — змальовує події 1648–1659 років, окремими епізодами сягаючи у 1620 рік, Величко додає до автентичного джерела, Шимона Окольського - власний коментар;

друга і третя частини, що охоплюють 1660—1686 та 1687—1700 роки, названі «Оповіді літописні з малоросійських та інших почасти зібрані та тут описані», містять значну кількість собственных спостережень Велічка і ґрунтуються на документах гетьманської канцелярії;

у 4-й частині зібрано додатки із різних документів 17 століття.

Літопис Самійла Величка відомий у двох редакціях, у тому числі в авторському оригіналі. Оригінал було куплено 1840р. у Москві комісіонером Большаковим на аукціоні у відомого колекціонера Лаптєва для академіка М. Погодіна. Погодін повідомив про свою купівлю О. Бодянського та М. Максимовича, які відразу зрозуміли велике значення рукопису. Але М. Погодин заправив величезний гонорар, і О. Бодянський не зміг видати його. 1842-1845 н. О. Бодянський та М. Гулак зробили копії з цього списку. М. Погодін віддав купівлі ним рукопис у Київську археографічну комісію, де він вийшов протягом ряду років під назвою «Літопис подій у південно-західній Росії в 17 ст.» . Нині це раритетне видання, але воно є в Україні, доступне читачам. Працю вперше опубліковано у чотирьох томах у 1848–64 Київською археографічною комісією. Ще один список рукопису свого часу віднайшов історик М. Судієнко; цей список колись належав депутатові комісії зі складання «Нового укладення» 1767—1769 років від Лубенського полку, українського політичного діяча, збирача документів з історії України Григорія Полетиці[4]. Рукопис зберігається у Ріс. нац. б-ці у Санкт-Петербурзі, один із списків твору - в Iн-ті рукопису НБУВ.

Українська академія наук у 1926 взялась за перевидання праці Самійла Величка. Вийшла друком перша частина літопису, якій повернули оригінальну назву — «Сказаніє о войнѣ козацкой з поляками»

14 жовтня 2020 р. в Батурині відбулась презентація повного видання «Літопису». Його вперше за 300 років було видано саме в такому вигляді, в якому автор створював його спочатку[6]. Видання містить повний текст праці Величка, реконструйований згідно з його задумом, біографію автора пам'ятки, кодикологічний аналіз оригіналу рукопису, історію його створення, зберігання і побулікацій, історіографію, археографічні коментарі, а також таблицю використаних Величком документів, літературних та історичних праць