35. „Опис України” г.Л. Де Боплана.

«Опис України» французького військового інженера і відомого картографа Г. Левассера де Боплана — одне з найважливіших історичних джерел, що розповідають про Україну XVII ст. Книга містить унікальні свідчення очевидця про природу України, становище й побут селян та козаків, морські походи запорожців, класову боротьбу. Протягом тривалого часу праця Боплана залишалася для західноєвропейських читачів цінним джерелом інформації про Україну та її народ. Вона була перекладена на ряд мов, серед яких, однак, не було українського перекладу всього тексту. Пропоноване читачам видання покликане заповнити цю прогалину.

Гійом Левассер сір де Боплан народився близько 1600 p. y Нормандії, ймовірно у Дьєппі, в шляхетсько-гугенотській родині, що мала прізвище Левассер (ле Вассер) *. Від свого батька — математика і картографа Г. Левассера (помер 1643 р.) — він успадкував не лише родове прізвище, але й ім'я Гійом (Вільгельм). Гійом Левассер-молодший, вступивши на військову службу (у 16-річному віці став лейтенантом), спеціалізувався на військовому будівництві, набув досвіду також в галузі артилерії та картографії.

Наступ контрреформації, зокрема позбавлення урядом кардинала Рішельє гугенотів політичної автономії (1629), спонукав молодого військового інженера до еміграції. Наприкінці 1630 р. він прибув у Річ Посполиту. Тут як найманий інженер-фахівець став служити у артилерії польського коронного війська, що дислокувалося в Україні. Найчастіше він перебував у м. Барі (Поділля), але багато подорожував по всій Україні, займаючись військовим будівництвом і збираючи матеріали для великої карти України і спеціальних карт окремих регіонів українських земель.

Миколай Потоцький, який 1646 р. став великим коронним гетьманом, 29 березня 1647 р. з невідомих причин звільнив Боплана зі служби. Повертаючись до Франції, він зупинився у Гданську. Вдруге інженер відвідав Гданськ 1650 р.

Обидва рази головною метою його перебування у цьому місті було вирішення ряду конкретних питань з відомим гравером Віллемом Гондіусом (Гондтом), який гравіював його карти та ілюстрації до «Опису України». Серед вигравійованих Гондіусом карт Боплана — «Українська географічна карта», 12 карт окремих частин України і, нарешті, перша в історії світової картографії військова топографічна карта цілої країни — «Спеціальний і докладний план України з належними їй воєводствами, округами та провінціями» (в масштабі 1 : 463 000) *.

Головними працями Боплана були карти України, які справедливо вважаються одним із найвищих досягнень картографії XVII ст., та його «Опис України». Останній був задуманий як пояснення до карт, але фактично став самостійним твором. Спеціально для «Опису України» Боплан замовив Гондіусові ілюстрації-мідерити, однак доля їх невідома.

Як довели дослідження останніх десятиріч, твердження деяких бібліографів, начебто перше видання «Опису України» було опубліковане в Руані 1650 р., не обгрунтовані. Не відповідає дійсності також повідомлення Б. Барвінського 2 про наявність у Бібліотеці Чорторийських у Кракові примірника, у якому це видання датується 1640 р.

Насправді, перше видання книги було опубліковане в Руані, в друкарні Жака Кайуе 1651 р. Як зазначалося в наступному виданні у передмові «Книгарня до читачів», перше видання друкувалося на прохання автора і було малотиражним: «Сотня примірників, які були подаровані його друзям». У заголовку першого видання слова «України» не було.

Той же руанський друкар видав 1660 р. значно більшим тиражем доповнене видання під назвою «Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн» 

Варіантом цього видання слід вважати і книги, у яких тексти ідентичні (крім одного виправлення), але титульний аркуш інший. На ньому вказано, що книга надрукована в Руані, а продається в Парижі у Сімона Ле Сур на вулиці Сен-Жак, причому вказана дата — 1661 р

Проблему джерелознавчого характеру становить видавнича історія «Опису України», карт Боплана та його послідовників. Менше притягала біографія Боплана, для вивчення якої на Україні джерел не збереглося. Боплана згадують, цитують, використовують сотні дослідників. Та поряд із звичайними споживачами Бопланової спадщини були вчені, для яких Боплан і його твори стали предметом вдумливого, різнобічного і тривалого використання.

в Україну спершу потрапили Бопланові карти. Потрапили з практичних військових міркувань. У другій половині XVII ст., в період Руїни, з постійними воєнними кампаніями, без докладних («спеціальних») карт Боплана та його наслідувачів обійтися було важко. На початку XIX ст. в архіві Сєнявських у Меджибізькому замку збереглися пошматовані від постійного вживання клаптики Бопланових карт

Літописець Григорій Грабянка (помер 1738) натякав на своє знайомство з картами воєводств, які були підготовлені послідовниками Боплана. Відомості про примірник опису на Україні сягають початку XIX ст. Ця книжка була в Яготині, у бібліотеці князя Миколи Рєпніна (1778 — 1845), малоросійського генерал-губернатора та історика-любителя

Якщо початком нового етапу української національної історіографії вважати 20 — 30-ті роки XIX ст., то треба визнати, що ще раніше від істориків України, які працювали поза її межами, надходили різноманітні згадки, бібліо- та мапографічні дані, вказівки про велику цінність Бопланової спадщини як історичного джерела. Вони надходили як з Росії, так і з Заходу. В Росії, зокрема, працювали німецькі історики-академіки Академії наук в Петербурзі Герард-Фрідріх Міллер (Мюллер; 1705 — 1783) та Арон-Хрістіан Лерберг (1770 — 1813). Перший чітко відрізняв карти Боплана від карт його наслідувачів, про що згодом часто забували 4; другий — широко використав Бопланів опис порогів 5. 1825 р. з'явився скорочений виклад змісту частини «Опису України»

а незабаром після цього й повний його переклад, що вийшов з-під пера Федора Устрялова (1808 — 1872), брата відомого історика Миколи Устрялова (1805 — 1870), який, мабуть, брав участь у складанні реальних приміток до перекладу . Переклад Устрялова, далекий від вимог, які в наш час ставлять перед перекладачами історичних джерел, тобто позбавлений документальної докладності, на тривалий час наклав відбиток на українську історіографію майже до кінця XIX — початку XX ст., коли з'явилися кращі переклади, виготовлені в Києві. Французьких оригіналів в Україні було мало (у другій половині XIX ст. по одному примірнику в Києві, Одесі та Львові; доля яготинського примірника невідома). Передруків французького тексту, здійснених князем Августином Голіциним малотиражним бібліофільським виданням 8, не набагато більше. Дослідники їх майже не використовували, вважаючи переклад Устрялова бездоганним і черпаючи з нього також окремі помилки, які, по традиції, зберігаються в літературі й досі.

Згадки надходили також з Заходу. Австрійський історик Йоганн-Хрістіан фон Енгель (1770 — 1814) в «Історії України та українських козаків» визначив значення «Опису України» як одного з найважливіших джерел для висвітлення історії козацтва, простежив історію різних видань Боплана та часто використовував його текст 9. Польська історіографія початку XIX ст. також зробила свій внесок у дослідження Боплана. Письменник, історик, громадський діяч Юліан Нємцевич (1758 — 1841) опублікував перший польський, зрештою неуважний, переклад «Опису України» та зменшену репродукцію двох аркушів «Спеціальної» карти України, що також сприяло ознайомленню зі спадщиною французького автора 10.

На такому фоні почалося використання і вивчення спадщини Боплана в українській історіографії.

Отож, його «Опис України» — це важливе і в наші дні історичне джерело відомостей про життя українців (не лише козацького стану, хоча автор не один раз іменує Україну «країною козаків») середини XVII століття. Тим і визначається його пізнавальна та естетична вартість ( до речі, що Боплана з захопленням читав Гоголь, і цей твір став одним з творчих поштовхів до написання «Тараса Бульби»!). Крім того, книга де Боплана ознайомила багатьох європейців — не тільки французів — з Україною.