«Літопис Григорія Грабянки»[ред. | ред. Код]

Другим за часом написання вважається "Літопис Григорія Грабянки", козацького старшини, який у 1730 р. став гадяцьким полковником. За ним закріпилася назва "козацького літопису". Але така назва досить умовна, бо цей твір є складною, багатоплановою композицією, в якій поєднуються характеристики історичних діячів, описи подій — битв, повстань, змов тощо; окремі документи, тлумачення тих чи інших періодів життя України, яка надто далека від традиційної літописної форми. Літопис був написаний церковнослов'янською мовою, завершений 1710 р. Допускають, що автор мав на меті зробити твір доступним для всього слов'янського світу, щоб звоювати його прихильність до української автономістичної ідеї в межах Московського царства.

Зміст літопису передає його поширений заголовок "Події превеликої, з вини поляків кривавої й небувалої брані Богдана Хмельницького, гетьмана запорозького з поляками, за найясніших королів польських Владислава, потім І Казиміра, яка в 1648 році почала виправлятися за літ десять по смерті Хмельницького незакінченої. Із різних літописців з діаріуша на тій війні списаного В місті Гадячу, працею Григорія Граб'янки зібрано і стверджено самобутніх старожилів свідченнями Року 1710".

Загалом літопис обіймає час від стародавності до 1709 р., падіння І. Мазепи і вибору на гетьманство І. Скоропадського. Але головна й найбільша частина твору присвячена війні під проводом Б. Хмельницького, текст про цю війну займає 123 сторінки (з усіх 157). Наприкінці подається лише реєстр подій без подробиць. На початку йде роз'яснення, що козацький народ походить від скіфів-хозарів. Далі коротко передано Історію Русі й завоювання поляками, перетворення з царства в князівство, а останнього — у воєводство. Розповідається про Петра Конашевича-Сагайдачного, а з періоду після Б. Хмельницького — про Івана Брюховецького, І. Самойловича. Гетьман Б. Хмельницький зображений національним героєм.

«Літопис Самійла Величка»[ред. | ред. Код]

Літопис козацького канцеляриста Самійла Васильовича Величка — найбільший за обсягом історичний твір свого часу, надрукований у Києві 1848–1864 рр. Унікальність цього наймонументальнішого твору історико-мемуарної прози ХVІІ–ХVІII ст. полягає в тому, що це не тільки літопис, а й історичний, публіцистичний і художній твір.

Літопис Самійла Величка дійшов до нас не повністю: у ньому наявні дефекти на початку, в середині (1649–1652 рр.) і в кінці. Прогалину (відсутність кінця першої, другої, третьої, четвертої та п'ятої частин першого тому) видавці заповнили матеріалом із другого твору Величка — "Космографії", яку він продиктував, уже осліпнувши на схилі літ. Свій Літопис Величко довів до 1700 р., але в переліку подій автор згадує й пізніші роки (наприклад, 1723 р.), у третьому томі згадуються події 1700–1720 рр. Літописець також обіцяє розповісти й про події, що супроводжували відлучення його від служби в Генеральній канцелярії. Більшість вчених вважає, що сталося це наприкінці 1708 р., коли був страчений Кочубей. Але історик М. Марченко вважав цю причину непереконливою: на його думку, Самійло Величко потрапив у немилість через Мазепу, за гетьманування якого був писарем. Однак до діяльності Мазепи Величко не мав безпосереднього відношення, бо тоді з літописцем розправились б значно жорстокіше. Був надрукований Величків твір за списком Погодіна, придбаним у відомого збирача рукописів Лаптєва. Під час друку був відшуканий ще один, пізніший список — у бібліотеці М. О. Судієнка, придбаний останнім від нащадків Г. Полетики, Саме в цьому списку дослідниками й були відшукані певні місця, яких не вистачало в основному списку. Перша спроба відновлення загубленої частини твору Величка здійснена П. Г. Клепацьким у праці "Літопис Самійла Величка".