Организация производства / ОП_конспект_18

ремонтних баз (ЦРБ) під керівництвом механіків цехів. У ремонтно-механічному цеху при цій системі виготовляються запасні частини широкого застосування, відновлюються деталі, для яких потрібне застосування спеціального технологічного устаткування і оснащення, а також проводиться капітальний ремонт і модернізацію складного устаткування за спеціальною вказівкою головного механіка заводу. Децентралізовану систему доцільно застосовувати на підприємствах крупносерійного і масового виробництва з великим числом устаткування в кожному цеху ( перевищує 800 РЕ).

Змішана система характеризується тим, що капітальний ремонт і виготовлення запасних частин проводяться централізовано в РМЦ, а решта всіх робіт – децентралізовано - силами ЦРБ. Дана система застосовується, як правило, на невеликих і середніх заводах з числом устаткування 500-800РЕ.

Цехова ремонтна бригада складається з комплексних бригад слюсарів-ремонтників, комори запасних деталей і штату чергового ремонтного персоналу.

Комплексні бригади слюсарів-ремонтників прикріпляються до певної ділянки, прольоту або цеху для виконання всіх видів ремонтних робіт. Капітальний ремонт може виконуватися окремими бригадами. Чисельний склад бригади визначається трудомісткістю ремонтних робіт по устаткуванню, закріпленому за бригадою.

Кожна бригада повинна бути оснащена пересувними верстаками, підйомнотранспортними пристроями (якщо це потрібно), стелажами по зберіганню деталей, інструментальними шафками, апаратами для промивки деталей і ін.

До кожного слюсаря прикріплюють групу агрегатів для постійного спостереження за ними. Частина слюсарів виділяється для чергового обслуговування по змінах. Чергові слюсарі періодично міняються, що дає можливість кожному членові бригади ознайомитися із закріпленим за ним устаткуванням і сприяє підвищенню кваліфікації слюсарів. Для скорочення простоїв устаткування в ремонті обідні перерви і вихідні дні слюсарів-ремонтників не повинні співпадати з обідніми перервами і вихідними днями основних робочих. Кожній бригаді слід завчасно видавати місячний план, відповідно до якого повинна будуватися її робота.

Для прискорення ремонту і зменшення простоїв устаткування застосовуються найбільш прогресивні види ремонту: агрегатний або послідовно-агрегатний методи ремонту.

При агрегатному методі складальні одиниці, що підлягають ремонту, знімають і замінюють запасними (новими або відремонтованими). Деталі, що не входять до складальних одиниць, повинні бути також у запасі та змінювати їх слід одночасно зі складальними одиницями.

Такий метод ремонту доцільно застосовувати при капітальному і середньому ремонті устаткування однакових моделей, що є на заводі у великій кількості, або устаткування, лімітуючого виробництво.

Ремонт устаткування на потокових і автоматичних лініях повинен відбуватися з мінімальним простоєм устаткування, що ремонтується. Абсолютно недопустимі простої на лінії унаслідок аварії або пошкодження яких-небудь механізмів. Для цього повинне бути добре організоване щоденне профілактичне обслуговування всього устаткування на лініях у неробочий час. Необхідно також завжди мати в наявності змінні швидкозношувані деталі.

Для ремонту устаткування в робочий час необхідно завчасно до початку ремонту створити запаси деталей після тієї одиниці устаткування, яка ставиться на ремонт. Заділи створюються шляхом збільшення часу роботи (використання неробочих змін, святкових і вихідних днів) робочих місць по операціях, включаючи ту, за якою устаткування виводиться на ремонт. Величина необхідного заділу дорівнює добутку часу простою устаткування в ремонті на середній випуск деталей або виробів у одиницю часу (година

71

або день). Для скорочення заділів необхідно максимально скорочувати час простою устаткування в ремонті, що досягається вказаними вище методами.

Контроль за станом устаткування в процесі його експлуатації здійснюється слюсарями-ремонтниками, механіком цеху та інспекторською групою ВГМ.

Для зниження витрат на ремонт, підвищення його якості та зниження простоїв устаткування в ремонті необхідно організувати централізоване виконання капітального ремонту на спеціалізованих заводах, а також централізоване виробництво запасних частин як заводами, що випускають устаткування, так і спеціалізованими заводами з виробництва запасних частин.

Необхідно також організувати ремонт і відновлення деталей, що зносилися. При відновленні та ремонті деталей витрати, як правило, менше, ніж при виготовленні нових деталей, крім того, досягається значна економія матеріалів.

При капітальному, а іноді і середньому ремонті, як правило, здійснюється модернізація устаткування. Вона полягає у приведенні конструкції машини відповідно з сучасними вимогами за допомогою внесення до неї часткових змін і удосконалень. При модернізації проводиться заміна деяких деталей і складальних одиниць досконалішими або оснащення агрегату новими механізмами (приладами, пристроями, пристосуваннями і тому подібне).

Модернізація може проводитися в цілях: 1) підвищення рівня механізації і автоматизації виконуваних на агрегаті робіт; 2) розширення технологічних можливостей агрегату, підвищення потужності, точності, швидкості та режимів обробки; 3) поліпшення умов праці та дотримання вимог техніки безпеки; 4) поглиблення спеціалізації агрегату; 5)зниження витрат на експлуатацію; 6)підвищення терміну служби агрегату.

Модернізація устаткування є одним з найважливіших елементів технічного прогресу. Вона дозволяє ефективно використовувати малопродуктивне, фізично або морально застаріле устаткування. Витрати на модернізацію устаткування, як правило, окупаються в порівняно короткі терміни (2-3 роки).

5. Система показників діяльності ремонтного господарства

Система основних техніко-економічних показників діяльності ремонтного господарства промислового підприємства включає в себе такі показники:

1.Час простою устаткування в ремонті, що доводиться на одну ремонтну одиницю. Визначається діленням сумарного простою в ремонті всього устаткування на число ремонтних одиниць устаткування, яке піддається ремонту протягом року.

2.Число ремонтних одиниць встановленого устаткування, що доводиться в середньому на одного ремонтного робочого.

3.Об'єм ремонтних робіт в умовних ремонтних одиницях, що доводиться в середньому на одного ремонтного робочого. Даний показник характеризує продуктивність праці ремонтних робочих.

4.Об'єм ремонтних робіт у нормо-годинах, що доводиться в середньому на одного ремонтного робочого. Як і попередній, цей показник характеризує продуктивність праці ремонтних робочих.

5.Собівартість ремонту однієї ремонтної одиниці. Цей показник визначається діленням всіх витрат по ремонту устаткування за певний період часу на число ремонтних одиниць устаткування, що ремонтується за той же період.

6.Оборотність парку запасних частин. Визначається відношенням вартості витрачених запасних частин протягом року до середньорічного їх залишку в коморах.

О= Собівартість витр. запчастин (7.14)

Одеталей в коморі

7.Число аварій, поломок і позапланових ремонтів на одиницю устаткування.

Між цими показниками існує певна залежність. Так, скорочення часу простою устаткування в ремонті, що доводиться на одну ремонтну одиницю, призводить до збільшення ремонтних одиниць встановленого устаткування і об'єму ремонтних робіт, з розрахунку на одного ремонтного робочого. Якщо ж час простою устаткування в ремонті скорочується за рахунок погіршення якості ремонту, то це призводить до збільшення числа аварій і позапланових ремонтів, тобто до погіршення сьомого показника.

6.Шляхи вдосконалення ремонтного господарства

Основними напрямами вдосконалення ремонтного господарства і підвищення ефективності його функціонування можуть бути:

-в області організації виробництва - розвиток організації централізованого ремонту,

-в області планування відтворення ОВФ - застосування наукових підходів і методів менеджменту;

-в області проектування і виготовлення запасних частин – уніфікація і

стандартизація елементів запасних частин, застосування систем автоматизованого проектування на основі класифікації і кодування, скорочення тривалості проектних робіт і підвищення їх якості;

-в області організації робіт – дотримання принципів раціональної організації виробництва (пропорційності, паралельності та ін.), застосування мережевих

методів і ЕОМ; - в області технічного нагляду, обслуговування і ремонту ОВФ - розвиток

предметної і функціональної спеціалізації робіт, підвищення технічного рівня, посилення мотивації підвищення якості праці.

Тема 8. Організація діяльності енергетичного господарства промислового підприємства

1 Завдання, склад і структура енергогосподарства підприємства

2.Нормування енергоспоживання

3. Планування енергопостачання

4.Техніко-економічні показники діяльності енергогосподарства.

5. Шляхи, направлені на економію енергоресурсів.

73

Режим виробництва енергії в кожен відрізок часу залежить від режиму споживання енергії, тому останній стає чинником, що визначає умови експлуатації енергогосподарства.

Вирішальними чинниками, що визначають правильно організовану систему енергопостачання і рівень технічної експлуатації, є надійність і безперебійність постачання енергії. Пояснюється це тим, що перерва в енергопостачанні може призвести до браку продукції, розладу технологічного процесу, тобто до великого економічного збитку.

Структура і об'єм енергопостачання промислового підприємства залежать від виду продукції, технологічного процесу виробництва, виробничої потужності підприємства і енергетичних зв'язків підприємства з районною енергетикою. Окремі заводи споживають понад десяти різних видів енергії (електроенергію, пару різних параметрів, гарячу воду, стисле повітря, газ, рідке і тверде паливо, кисень, ацетилен та ін.).

Постачання енергії може проводитися по одному з трьох основних варіантів енергопостачання : внутрішньому, комбінованому і зовнішньому.

Варіант внутрішнього енергопостачання, тобто повного забезпечення енергією всіх видів від власних установок підприємства, застосовується, як правило, в початковий період розвитку промислових районів, коли відсутня або недостатньо розвинена районна енергетична база.

Комбіноване енергопостачання є основним і найбільш раціональним варіантом для більшості машинобудівних підприємств. У цьому випадку електроенергію підприємство отримує від районної енергосистеми, а тепло - від власної котельної або найближчої ТЕЦ. Потребу в газі можуть покривати газогенераторні станції заводу або районна газопостачальна система. Решту всіх видів енергії завод отримує від власних установок.

Варіант зовнішнього енергопостачання використовують тільки дрібні машинобудівні заводи.

Основними завданнями експлуатації енергогосподарства є організація надійного і безперебійного постачання енергії необхідних параметрів, а також забезпечення мінімуму витрат, що досягається економією енергії всіх видів на установках, що споживають і генерують енергію.

В організаційному відношенні енергогосподарство ділиться на дві частини: загальнозаводську і цехову.

Генеруючі, преобразуючі установки і мережі загальнозаводського значення відносяться до загальнозаводської частини і експлуатуються спеціальними енергетичними цехами, підлеглими головному енергетикові (механіку) заводу.

До цехової частини відносяться всі первинні енергоприймачі та частково цехові преобразуючі установки, а також установки для використання вторинних енергоресурсів і внутрішньоцехові розподільні мережі.

Очолює енергетичне господарство підприємства головний енергетик, що підкоряється головному механікові або безпосередньо головному інженерові. У веденні головного енергетика знаходиться відділ головного енергетика (ВГЕ) і енергетичні цехи.

На підприємствах з малими і середніми масштабами енергогосподарства (один-два енергоцехи) створюється енергобюро, що підкоряється головному механікові заводу, в складі обліково-планового бюро, технічного бюро і енерголабораторії.

Обліково-планове бюро займається питаннями енергетичного обліку і контролю використання енергії, складає технічну звітність з її експлуатації і планує енергопостачання підприємства.

Технічне бюро організовує роботи з планово-запобіжного ремонту устаткування, здійснює контроль технічного стану енергогосподарства, перевіряє дотримання

75

встановлених правил технічної експлуатації, розробляє заходи щодо економії палива і енергії.

Енергетична лабораторія забезпечує обслуговування, перевірку і ремонт контрольно-вимірювальних приладів, виробництво різних вимірювань і нескладних випробувань.

2.Нормування енергоспоживання

Узабезпеченні роботи енергетичного господарства підприємства важливе значення має нормування енергоспоживання. Основна мета енергетичного нормування полягає в економії енергії, зниженні частки енергетичних витрат у собівартості продукції, що випускається, і в поліпшенні використання основних фондів енергогосподарства.

Для крупних енергетичних агрегатів складаються енергетичні баланси і встановлюються залежності, що показують вплив окремих чинників на величину питомої витрати енергії. Ці залежності отримали назву енергетичних характеристик. Зокрема вони служать для встановлення величини витрати енергії при зміні продуктивності агрегату. В основі цієї залежності лежить ділення сумарної витрати енергії на дві складові: постійну частину, не залежну від розмірів випуску продукції агрегату, і змінну - пропорційну цій величині.

Ці характеристики використовуються при аналітичному нормуванні питомих витрат енергоресурсів, тобто при встановленні технічно обґрунтованих норм для енергоємних агрегатів (печей, компресорів, насосів і так далі) та великих верстатів.

Використання цього методу для нормування витрати енергії верстатного парку ускладнюється великим числом одиниць встановленого устаткування з невеликою одиничною ємкістю, різноманіттям оброблюваних деталей і технологічних операцій, а також різкою нерівномірністю режимів роботи. Внаслідок цього в механічних цехах до цих пір переважає досвідно-статистичний метод нормування, заснований на фактичних питомих нормах, досягнутих за минулий період.

Питомі норми витрати енергоресурсів можуть бути розраховані досвідностатистичним методом шляхом побудови багатофакторних статистичних моделей.

Найбільше впливають на питомі норми витрати енергоресурсів такі чинники: кількість продукції, що випускається, зміна встановленої потужності устаткування і зміни

ускладі (кваліфікації і плинності) основних робочих.

Найбільш простий метод розрахунку питомих норм витрати енергоресурсів за середньоарифметичною фактичною їх витратою за ряд років проводиться за формулою:

де Еу.р. - питома витрата енергоресурсу i на виробництво продукції (або енергоресурсу) виду j; Wijt - фактична витрата i-го енергоресурсу на виробництво продукції j-го виду в t- му періоді часу; Nit - випуск продукції (енергоресурсу) виду j за t -ий період; n- число періодів.

Розраховані за наведеною вище формулою питомі норми витрат енергоресурсів підлягають коректуванню з урахуванням їх економії за рахунок проведення організаційнотехнічних заходів, і зміни споживання енергоресурсів у зв'язку зі зміною встановлених потужностей устаткування.

Питомі норми витрати енергії повинні періодично переглядатися, оскільки збільшення випуску продукції і поліпшення організації виробництва призводить до їх зменшення, а механізація і автоматизація виробництва - до збільшення.

Розрізняють операційні та сумарні питомі норми. Операційні норми встановлюються на операцію - деталь - виріб і з їх допомогою враховується витрата енергії тільки на

76

технологічні процеси виготовлення продукції, що випускається. Сумарні норми визначаються для ділянки -- цехи -- підприємства і включають також витрату енергії на допоміжні потреби технологічних процесів і виробництва.

Сумарні питомі норми крім витрат на основні технологічні процеси включають витрати енергії на:

а) допоміжні потреби основного технологічного процесу (наприклад, на воду для охолоджування);

б) привід допоміжних механізмів (транспортних засобів - рольгангів, поворотних кранів та ін.);

в) допоміжні потреби цехів і підприємства (на освітлення, опалювання, вентиляцію, гаряче водопостачання, господарське і питне водопостачання).

Норми витрати енергії на ці потреби встановлюються у вигляді місячних лімітів, залежних від пори року, і включаються в питомі норми витрат.

Велике значення для нормування витрат енергії має вибір одиниці продукції, до якої відносяться витрати енергії. Найточніше відображають витрату енергії натуральні одиниці продукції: операція, деталь, виріб, а також 1м, 1м2, 1м3, 1т, 1кг. При виготовленні різнорідної продукції доводиться використовувати інші одиниці вимірювання кількості продукції, які не залежать від її виду (типорозміру): нормо-години, верстато-години, 1000 грн. випуску продукції.

Для диференціації питомих норм по виробничих ділянках можливе нормування енергії на верстато- і нормо-години. Укрупнені норми по цеху бажано встановлювати не за ціннісними, а за натуральними показниками (зокрема, на умовний комплект). У цьому випадку продукція цеху вимірюється числом цілих комплектів з перерахунком по коефіцієнтах енергоємності незавершеного виробництва і неповних комплектів.

Обов'язковою умовою є встановлення взаємозв'язку системи нормування із системою виробничого обліку (облік готової продукції) і з системою енергетичного обліку. Це слід особливо відзначити, оскільки часто на підприємствах система нормування, досить детально розроблена для всіх агрегатів цеху, практично не контролюється, оскільки облік енергії або палива ведеться тільки загальний, тобто для всього цеху.

3. Планування енергопостачання

Основним методом планування енергопостачання є розробка енергетичних балансів. За їх допомогою встановлюється відповідність між розмірами споживання енергії різних видів, з одного боку, і об'ємами її отримання і виробництва, з другого.

Енергетичні баланси класифікують: 1) за періодом складання: а) планові (перспективні та поточні), б) звітні; 2) за видами енергоносіїв: а) приватні; б) звідні; 3) за цільовим призначенням енергії: а) на рухові цілі; б) на технологічні цілі; у) на освітлення і т.д.; 4) за об'єктами споживання: а) підприємство; б) цех; у) ділянка; г) види технологічного устаткування.

Плановий енергобаланс полягає в обґрунтуванні потреби підприємства в енергії і паливі (витратна частина) і визначенні раціональних джерел покриття цих потреб (прибуткова частина). Баланс розробляється в такій послідовності.

А. Витратна частина (план споживання енергії).

1. Розраховується потреба основного, допоміжного і обслуговуючого виробництва в енергії і паливі, витрата на невиробничі потреби (опалювання, освітлення, вентиляцію і тому подібне).

Основою здійснення цих розрахунків є: виробнича програма цехів основного, допоміжного і обслуговуючого виробництва; планові норми і ліміти витрати енергії і палива.

77

(опалювання, освітлення і тому подібне); Еотпенергія, що відпускається на сторону; Епотвтрати енергії в мережах і перетворюючих установках.

Необхідна кількість електроенергії для технологічних цілей розраховується двома способами: а) на задану програму; б) по потужності встановленого устаткування. Перший спосіб (точніший) застосовується у крупносерійному і масовому виробництві. В цьому випадку кількість необхідної електроенергії (Wтех) визначається за формулою:

де: m - потужність електродвигунів, кВт; tmj - норма машинного часу на обробку одного виробу, н-год; njкількість виробів j-го типорозміру, шт./год; Кпкоефіцієнт, що враховує

де: М - сумарна потужність встановленого устаткування, кВт; Т - фонд часу роботи цеху, годин/рік; К1 - коефіцієнт використання устаткування за часом; К2 - коефіцієнт використання машинного часу, визначений відношенням машинного часу до штучного.

Кількість електричної енергії, що йде на освітлення (Wосв), визначається за формулою:

де: Муст - потужність всіх встановлених освітлювальних точок, кВт; Тгор - середній час горіння в плановому періоді, годин; кo, - коефіцієнт одночасного горіння світлових точок; So – площа цеху, м2.

Потребу в інших видах енергії і палива розраховують за питомими нормами витрати.

Разом з електроенергією на промисловому підприємстві широко застосовується пара. Вона використовується для технологічних цілей, як рухова енергія (для молотів,

де: q1 - теплова характеристика будівлі (встановлюється у вигляді коефіцієнта, що характеризує втрати тепла, залежно від стінного матеріалу будівлі та її призначення, – цех, склад, контора); Тот – тривалість опалювального сезону, дн; tов - температура повітря всередині будівлі; tоз - середня температура зовнішнього повітря; i - тепловміст пари у великих калоріях; tок – тепловміст конденсату; Vн - зовнішній об'єм будівлі.

Дробова частина формули є нормою витрати пари на 1м3 будівлі за опалювальний сезон. Велика кілокалорія (гігакалорія) - 106 ккал.

78

Витрати стислого повітря (м3) за плановий період визначаються:

де: 1,5 – коефіцієнт, що враховує втрати стислого повітря; di - середньогодинні витрати стислого повітря для i-того споживача, м3/год; Tdi - дійсний (ефективний) фонд робочого часу використання стислого повітря i-тим споживачем за плановий період, рік; Kвпi, Kвчi – коефіцієнти використання стислого повітря i-тим споживачем відповідно по потужності і часу; m – кількість споживачів.

Витрати води на господарські потреби (Вг.п.) в кубічних метрах за рік визначається за формулою:

1000

де: Рв – кількість води, що витрачається на 1 м2 площі підлоги (1,0-1,5л); Тр – планова кількість днів роботи цеху в році; Sц – площа цеху, м2.

Витрати води на санітарно-технічні потреби (Вс.т) в кубічних метрах за рік

1000

де: Рч – кількість води, що витрачається на 1 людину в добу (80-100л); Чр – кількість працюючих у цеху, чол.

Загальна кількість води (Взаг = Вг.п. + Вс.т.) множиться на вартість 1м3 води і отримана сума проставляється в кошторисі цехових витрат.

Б. Прибуткова частина (план покриття потреби в енергії).

1.Визначаються енергоресурси підприємства. Розраховуються робочі потужності генеруючих установок.

2.Проектуються режими роботи агрегатів і розробляються енергобаланси генеруючих пристроїв.

3.Визначаються можливості використання вторинних джерел енергії.

4.Розраховується кількість енергії, що отримується з боку.

Аналіз енергобалансів у динаміці за ряд років дозволяє намітити найбільш раціональні шляхи виробництва, отримання і споживання палива і енергії на підприємстві. Приклад річного балансу електроенергії наведений в табл. 8.1(цифри умовні).

Таблиця 8.1

Баланс електроенергії

1)по періоду складання (перспективні, поточні, звітні);

2)по видах енергоносіїв (приватні – по видах енергії, палива; кошторисні – по сумі всіх видів енергії в однорідних одиницях, кіловатах, тоннах умовного палива);

3)по енергетичних процесах (силові, високотемпературні (понад 500оС), середньотемпературні (200-500оС), низькотемпературні (нижче 200оС) і освітлювальні;

4)за цільовим призначенням енергії (на рухові цілі, для технічних потреб, для освітлення та ін.);

5) по об'єктах споживання (підприємство, цех, ділянка, види технологічного устаткування).

4. Техніко-економічні показники ефективності діяльності енергогосподарства

До основних показників ефективності діяльності енергогосподарства промислового підприємства відносяться:

1.Коефіцієнт енергоозброєності (електроозброєності) праці:

Nе.уст

де: Есп - об'єм споживаної енергії (електроенергії) на виробництво продукції; ВП - об'єм продукції.

3.Коефіцієнт енергоозброєності (електроозброєності) виробництва:

Nе.у

ОФ

де: Nе.у - сумарна потужність енергетичних (електричних) установок; ОФ - середньорічна вартість основних виробничих фондів.

5. Шляхи, направлені на економію енергоресурсів

Заходи, направлені:

1)на підвищення економічності вироблення енергії, на заміну застарілих енергоносіїв, на правильний підбір електромоторів по потужності;

2)технологічні заходи, що передбачають упровадження прогресивних режимів роботи устаткування, боротьбу з браком;

3)ступені завантаження устаткування, що забезпечують підвищення;

4)вивчення, узагальнення і впровадження передового досвіду;

5)залучення до обороту вторинних паливно-енергетичних ресурсів;

6)заміна ламп накалювання люмінесцентними джерелами світла;

80