Организация производства / ОП_конспект_18

Виробничий процес на підприємстві розбивається на часткові процеси (стадії, фази), основною структурною одиницею яких є операція. Операція – це частина виробничого процесу, що виконується на одному робочому місці безперервно без переналадок устаткування над одним і тим же предметом праці. Операція – це первинний об'єкт нормування витрат часу, організації і планування витрат виробництва.

Визначальна роль належить основним або технологічним операціям, у результаті яких змінюються форма, розміри, властивості оброблюваних предметів праці, а також змінюється їх взаємне розташування. Допоміжні операції пов'язані з переміщенням предметів праці з одного робочого місця на інше, складуванням і контролем якості.

За ступенем технічної оснащеності всі операції діляться на ручні, машинно-ручні, машинні, автоматичні та апаратурні.

До ручних відносяться операції, які виконуються вручну із застосуванням простого інструменту без механічного приводу. При цьому основним енергетичним джерелом є зусилля робочого.

Машинно-ручні операції виконуються за допомогою машин або механізованого інструменту, робочий орган яких приводиться в рух двигуном. При цьому необхідна постійна присутність робочого, який переміщає механізм або предмет обробки.

При машинних операціях основна робота виконується машиною. Участь же робочого обмежується виконанням допоміжних операцій і управлінням машиною.

Автоматичні операції здійснюються машинами-автоматами без безпосередньої участі робочого. Останній виконує тільки функції контролю за роботою машини і ходом виробничого процесу.

Апаратурні операції виконуються в спеціальних апаратах, де предмет праці піддається дії теплової та електричної енергії. До апаратурних відносяться операції в термічних і плавильних печах, гальванічних ваннах, велика частина технологічних процесів у хімічній промисловості.

За технологічними ознаками операції підрозділяються на синтетичні, аналітичні та прямі. Синтетичні – це такі операції, при яких з багатьох видів сировини виготовляють один продукт (автомобіль: метал, гума, пластмаса, тканина і так далі). Аналітичні – це такі операції, при яких з одного виду сировини виробляють безліч продуктів (пшениця: мука, манна крупа, висівки і так далі). Прямі операції: з однієї сировини – один продукт.

За особливостями використовуваного устаткування розрізняють апаратурні (агрегатні) і дискретні (робота на окремих верстатах) операції.

Виробничий процес цілком визначає склад технічного устаткування і робочих кадрів промислового підприємства, а також робить визначальний вплив на особливості побудови його виробничої структури.

2. Принципи раціональної організації виробничого процесу

Усі виробничі процеси повинні раціонально поєднуватися в часі та в просторі. Для кожного підприємства характерні свої особливості такого поєднання. Разом з тим можна виділити загальні принципи раціональної організації виробничого процесу, до яких відносяться: спеціалізація, диференціація, паралельність, пропорційність, безперервність, ритмічність, прямоточність, автоматичність, гнучкість.

Диференціація припускає розділення виробничого процесу на окремі технологічні процеси, операції, переходи прийоми. Необхідно мати на увазі, що ручні операції не

31

можна піддавати надмірній диференціації, оскільки це підвищує стомлюваність робочих за рахунок монотонності та високої інтенсивності їх праці. Крім того, велика кількість операцій призводить до зайвих витрат на установку, закріплення деталей, зняття їх з робочого місця, переміщення знарядь праці та тому подібне

При використанні сучасного високопродуктивного устаткування (верстатів з ЧПУ, оброблювальних центрів та ін.) операції стають складними. У єдиному комплексі вирішуються завдання обробки, збірки, транспортування деталей, видалення відходів. Таким чином, тут принцип диференціації переходить у принцип концентрації операцій та інтеграції виробничих процесів. Існують гнучкі виробничі системи з повного технологічного циклу, на яких деталі або вироби обробляються без участі людини з 100%- вою готовністю для складання. Диференціація виробничого процесу є обов'язковою і найважливішою умовою спеціалізації.

Спеціалізація припускає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу, здійснюваних у кожному виробничому підрозділі, а також скорочення номенклатури вироблюваної в них продукції. В результаті спеціалізації за кожним виробничим підрозділом (цех, ділянка, робоче місце) закріплюється обмежена номенклатура продукції або виконання технологічно однорідних операцій.

Внутрішньозаводська спеціалізація підвищує ступінь однорідності виробництва на робочих місцях, спрощує його організацію і створює умови для механізації і автоматизації праці.

Підвищенню рівня внутрішньовиробничої спеціалізації сприяє стандартизація і уніфікація деталей і вузлів, а також типізація технологічних процесів. Це дозволяє зменшити номенклатуру деталей і вузлів, скоротити різноманітність технологічних методів їх виготовлення, збільшити масштаби випуску однойменної продукції, підвищити ефективність виробництва.

Для оцінки рівня розвитку внутрішньозаводської спеціалізації використовується коефіцієнт закріплення операцій, що відображає середню кількість детале-операцій, що виконуються на одному місці.

Паралельність передбачає поєднання в часі виконання різних стадій (операцій) виробничого процесу з виготовлення одного і того ж виробу. Збільшення паралельності призводить до скорочення тривалості виробничого циклу виробництва продукції. Даний принцип має особливо важливе значення при виготовленні складних виробів, що збираються з багатьох деталей і вузлів, послідовне виготовлення яких зайняло б забагато часу. Рівень паралельності виробничого процесу визначається коефіцієнтом

паралельності, який розраховується за формулою:

де : Тп – витрати часу на виготовлення продукції при паралельному поєднанні операцій; Тц – фактичні витрати часу на той же процес.

Пропорційність полягає в досягненні рівної пропускної спроможності всіх виробничих підрозділів, технологічно зв'язаних між собою. Наприклад, заготовче, оброблювальне виробництва повинні мати рівну виробничу потужність; потужності допоміжних і обслуговуючих цехів і господарств повинні відповідати потужності основного виробництва. Дотримання даного принципу забезпечує безперебійний хід виробництва, якнайповніше використання виробничої потужності, виключення виникнення «вузьких» місць у виробництві. Для оцінювання рівня пропорційності між двома технологічно зв'язаними виробничими підрозділами використовується коефіцієнт зв'язаності:

32

де: М1 і М2 – потужності підрозділів, між якими визначається зв'язаність у прийнятих одиницях вимірювання; Ру – питомі витрати продукції першого підрозділу на одиницю продукції другого підрозділу.

Принцип безперервності припускає скорочення до можливого мінімуму перерв у процесі виробництва продукції. Повністю цей принцип реалізується на підприємствах хімічної, харчової, металургійної промисловості, на безперервних потокових лініях, роторно-конвеєрних лініях.

Безперервність є одним з найважливіших умов скорочення термінів виготовлення продукції і підвищення рівня використання виробничої потужності. Ступінь безперервності вимірюється коефіцієнтом безперервності, який розраховується за формулою:

де: П – час перерв; Тц – тривалість виробничого циклу виготовлення продукції. Ритмічність полягає в забезпеченні випуску в рівні проміжки часу рівного або

рівномірно наростаючого обсягу продукції на всіх стадіях і операціях. Ритмічність забезпечується високою технологічною дисципліною, раціональною організацією і обслуговуванням робочих місць, надійною роботою устаткування, і регулювання виробництва.

Ритмічність виробництва дозволяє найповніше використовувати виробничу потужність підприємства, забезпечити заданий рівень якості продукції і знижувати її собівартість.

Прямоточність полягає в забезпеченні найкоротшого шляху руху деталей і складальних одиниць У процесі виробництва продукції. При цьому повинні бути виключені поворотні рухи предметів праці. Прямоточність досягається раціональним розташуванням будівель і споруд на території підприємства, а також розташуванням устаткування і робочих місць за ходом технологічного процесу. Найповніше прямоточність досягається при організації потокового виробництва.

Прямоточний рух предметів праці забезпечує скорочення тривалості виробничого циклу, скорочення потреби в оборотних коштах і, як наслідок, поліпшення більшості техніко-економічних показників діяльності підприємства.

Ступінь прямоточності вимірюється однойменним коефіцієнтом, який розраховується за такою формулою:

де: Ттр – тривалість операцій з внутрішньозаводського транспортування виробу. Автоматичність припускає максимальну автоматизацію всіх операцій, часткових

процесів і виробничого процесу в цілому. Ступінь автоматизації визначається співвідношенням трудомісткості робіт, що виконуються автоматизованим способом, до загальної трудомісткості робіт. Даний коефіцієнт може розраховуватися як у цілому по підприємству, так і по кожному підрозділу окремо.

33

Гнучкість полягає в мобільності виробництва, тобто в можливості його швидкої перебудови на випуск нової продукції, тобто легка, без особливих зусиль зміна того або іншого стану виробничої системи. Якнайповніший розвиток цей принцип отримав в умовах автоматизованого виробництва, де використовуються верстати з ЧПУ, оброблювальні центри, автоматичні лінії, робото технічні комплекси і, нарешті, гнучкі виробничі системи.

3. Типи виробництва та їх техніко-економічна характеристика

Промислові підприємства розрізняться за структурою й обсягом виробництва продукції, широтою та стійкістю її номенклатури. Залежно від цих чинників робочі місця, ділянки, цехи і підприємства підрозділяються на декілька організаційних типів виробництва.

Тип виробництва - це комплексна характеристика технічних, організаційних і економічних особливостей виробництва, обумовлена його спеціалізацією, широтою і стабільністю номенклатури виробів, обсягом випуску продукції, а також формою руху виробів по робочих місцях і рядом інших ознак.

Існує три типи виробництва: одиничне, серійне і масове.

Відмітною особливістю одиничного виробництва є його орієнтація на разові проекти, кожна одиниця кінцевої продукції унікальна, процес виробництва має неповторний характер. На випуск кожної одиниці продукції витрачається велика кількість часу (будівництво храму, написання книги, виготовлення космічного апарата). Одиничний тип виробництва характеризується широкою номенклатурою продукції, що виготовляється, і невеликим об'ємом випуску однакових виробів. Технологічні процеси і нормативи розробляються з вказівкою міжцехових технологічних маршрутів і необхідного устаткування. Вони уточнюються і допрацьовуються в цехах і на робочих місцях. Устаткування, інструмент і прилади переважно універсальні. Устаткування розташовується за групами однорідних верстатів. Доопрацювання технологічного процесу на робочих місцях вимагає застосування праці робочих високої кваліфікації. Робочі місця, як правило, не мають закріплених за ними операцій і завантажуються різними операціями без певного чергування. Коефіцієнт закріплення операцій більше 40. Собівартість виготовлення одиниці продукції висока.

Підприємства з одиничним типом виробництва розраховані на виготовлення продукції обмеженого споживання в народному господарстві, наприклад, прокатні стани, екскаватори великої потужності, турбіни для електростанцій.

Серійний тип виробництва характеризується виготовленням обмеженої номенклатури виробів, яка періодично повторюється. Вироби запускаються у виробництво партіями, деталі обробляються партіями у визначеній, заздалегідь встановленій періодичності.

Під серією розуміється однакова кількість конструктивно і технологічно однакових виробів, що запускаються у виробництво одночасно або послідовно.

Однорідність конструктивних рішень у виробі дозволяє виготовляти значну кількість уніфікованих деталей, що дає можливість закріпити за робочими місцями ряд деталей (операцій) для постійного або періодично повторюваного виконання.

Повторюваність виготовлення одних і тих же виробів економічно виправдовує використання на ряду з універсальним спеціалізованого устаткування, пристосувань та інструментів. Широко застосовуються верстати-автомати, які можуть бути швидко переналагоджені, маніпулятори, верстати з ЧПУ, що дає можливість в умовах серійного виробництва підвищити продуктивність праці, скоротити тривалість виробничого циклу.

Залежно від масштабів, номенклатури продукції і спеціалізації робочих місць розрізняють дрібно-, крупно- і середньосерійне виробництво.

34

Дрібносерійне виробництво характеризується випуском продукції в невеликих кількостях і різноманітної номенклатури виробів. Коефіцієнт закріплення операцій складає 21-40.

Крупносерійне виробництво спеціалізується на випуску продукції порівняно вузької номенклатури виробів у великих кількостях. Воно характерно для багатьох процесів у машинобудуванні, для взуттєвих і швейних підприємств. Коефіцієнт закріплення дорівнює 2-10.

Середньосерійне виробництво є проміжним між дрібно- і великосерійним виробництвом. Коефіцієнт закріплення становить 11-20.

Для масового виробництва характерна обмежена номенклатура виробів, що випускаються, при великих масштабах її виробництва (телевізори, холодильники, пральні машини, трактори, автомобілі, годинники). Використовується спеціальне устаткування, інструмент і технологічне оснащення. Широко застосовуються верстати-автомати, маніпулятори, автоматичні лінії. Робочі виконують обмежений круг операцій. Основні робочі мають невисокий рівень кваліфікації, допоміжні робочі – наладчики, оператори верстатів з ЧПУ – навпаки, мають високий рівень кваліфікації. Коефіцієнт закріплення операції рівний 1, що забезпечує їх вузьку спеціалізацію.

Масове виробництво забезпечує якнайкраще використання оснащення і матеріалів, високий рівень продуктивності праці, низьку собівартість продукції. Впровадження масового виробництва за наявності економічних умов знижує всі види витрат на одиницю продукції. Завдяки тому, що в масовому виробництві зменшення витрат поєднується зі скороченням тривалості виробничого циклу, зменшується величина оборотних коштів.

Для віднесення виробництва до того чи іншого типу використовують коефіцієнт закріплення операцій (коефіцієнт серійності), який визначається відношенням числа всіх технологічних операцій, які необхідно виконати у виробничому підрозділі впродовж місяця, до кількості робочих місць цього підрозділу.

Для одиничного типу виробництва Кз.о більше 40.

Для дрібносерійного типу виробництва Кз.о дорівнює 40 – 21. Для середньосерійного – 20 – 11.

Для крупносерійного - 10 – 2. Для масового – 1.

Тип виробництва цеху встановлюється за коефіцієнтом закріплення провідної ланки, а тип виробництва підприємства за типом його провідного цеху (див табл. 3.2)

Частина 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ

Тема 4. Методи організації виробничих процесів

1.Непотокове виробництво і його характеристика.

2.Потокове виробництво, характеристика і класифікація потокових ліній.

3.Розрахунок параметрів потокової лінії.

4.Автоматизація виробництва

1.Непотокове виробництво і його характеристика

Тип виробництва визначає метод його організації. Залежно від особливостей процесів основного виробництва застосовується певний метод організації виробництва. Під методом організації виробництва розуміють способи поєднання організації виробничого процесу в часі та просторі, сукупність засобів і прийомів його реалізації.

Існує два методи організації виробництва: непотоковий і потоковий. Непотоковий метод організації виробництва характеризується ознаками:

1)На робочих місцях обробляються, як правило, різні за конструкцією і технологією виготовлення деталі, оскільки випуск їх невеликий;

2)Технологічне устаткування розміщується за однотипними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій. Наприклад, групи токарних, фрезерних, свердлувальних, шліфувальних верстатів та ін.

3)Деталі переміщаються в процесі виготовлення складним маршрутом, що обумовлює великі перерви в обробці. Після кожної операції деталі, як правило, поступають у цехові проміжні комори до тих пір, поки звільниться робоче місце для виконання наступної операції.

Застосовується непотоковий метод переважно в одиничному і серійному виробництві, де обробляються окремі деталі або їх партії, що мають різні технологічні маршрути і характер обробки.

До непотокових методів відносяться: партіонний і одиничний.

Партіонний метод організації виробництва характеризується запуском у виробництво виробів і вузлів партіями певного розміру при стійкому їх чергуванні в часі.

Під одиничним методом організації виробництва розуміється виготовлення виробів і деталей невеликими партіями, що повторюються, або окремими зразками. Він характерний для дрібносерійного і дослідного виробництва, займає високу питому вагу в галузях важкого, транспортного, енергетичного машинобудування.

36

Особливостями одиничного методу організації виробництва є:

1)широка номенклатура виробів, що виготовляються, з великою питомою вагою нестандартних, оригінальних вузлів і різноманітних робіт, що виконуються на кожному робочому місці;

2)рідкісна повторюваність виготовлення однотипної продукції, неможливість закріплення операції за конкретним робочим місцем;

3)відсутність типізації процесів виготовлення виробів, різна послідовність виконуваних операцій, відсутність синхронності окремих операцій;

4)висока трудомісткість і тривалість циклу виготовлення виробів, комплексу окремих операцій;

5)висока питома вага ручних робіт;

6)переналадка устаткування і виникнення перерв у виробництві.

Кількість однотипних взаємозамінних верстатів визначається за формулою:

де: Ni – кількість деталей, штук; ti – норма часу, хвилин; Феф – ефективний фонд часу, годин; Кв.н – коефіцієнт виконання норм вироблення; Пн - % обліку підготовчозавершальних робіт, виконаних у робочий час.

Оскільки в непотоковому виробництві на одних і тих же робочих місцях обробляються різні деталі, дуже важливо визначити кількість однакових деталей, що обробляються безперервно на кожній операції, тобто партію деталей.

1.У одиничному і дрібносерійному виробництві при виготовленні деталей для разових замовлень і малих серій в якості партії деталей приймається кількість їх загальної потреби.

2.У серійному виробництві, коли деталі потрібні періодично або постійно, але їх обробкою устаткування повністю не завантажене, партія деталей визначається з урахуванням конкретних виробничих умов:

а) збільшення партії деталей сприяє зменшенню кількості переналадок устаткування, внаслідок чого поліпшується його використання і знижуються витрати на підготовчо-завершальні роботи (переналадку устаткування, отримання і здачу роботи), спрощується планування і облік виробництва; б) зменшення партії деталей обумовлює зниження запасів деталей у НЗВ, зменшення виробничої і складської площі для їх зберігання.

Суперечливий вплив партії деталей на техніко-економічні показники роботи вимагає встановлення оптимальної її величини. Оптимальним є такий розмір партії, при якому загальні витрати з їх виготовлення будуть мінімальними, включаючи витрати, що стосуються НЗВ.

Процес виготовлення однієї деталі в серійному виробництві здійснюється не постійно, а у порядку черги з виготовленням інших деталей на цьому ж робочому місці. Тому обладнання необхідно переналагоджувати. Чим більше розмір партії, тим триваліше періоди між переналадками і менші перерви у роботі обладнання. Розмір партії розраховується за формулою:

де tп.з. – підготовчо-заключний час на партію деталей, хвилин; tшт – штучний час, хвилин; Кп – коефіцієнт витрат часу на переналагодження устаткування (в залежності від складності устаткування складає від 0,03 до 0,1)

37

Для одного й того ж виробу розміри партії на різних стадіях виробництва повинні

n = 42 деталі.

Розрахований розмір партії деталей надалі коректується з урахуванням зручності планування і організація виробництва. Партія повинна бути рівна або кратна місячній програмі випуску деталей, не менше змінного або хоч би напівзмінного вироблення робочого, повинне бути забезпечене місце для зберігання деталей.

Непотокове виробництво в організаційному відношенні є досить складним і не відповідає повною мірою принципам раціональної організації виробничого процесу. У міру концентрації однорідного виробництва і підвищення його масовості створюються передумови для переходу до ефективніших потокових методів виробництва.

2. Потокове виробництво, характеристика і класифікація потокових ліній

Потокове виробництво - високоефективний метод організації виробничого процесу. В умовах потоку виробничий процес здійснюється в максимальній відповідності з принципами прогресивної його організації

Виробництво, в якому рух виробу по робочих місцях здійснюється з високим ступенем безперервності та прямоточності, називається потоковим. Передумовами організації потокового виробництва є:

-наявність у програмному завданні цеху достатньої кількості однакових або схожих за технологією виготовлення об'єктів, що дозволяє повністю завантажити машини і устаткування без зниження змінності їх роботи;

-можливість розчленувати процес виробництва на прості операції;

-наявність швидко переналагоджуваного (перебудовуваного) устаткування.

Вперше потокове виробництво було організоване Г. Фордом на початку минулого століття при виготовленні автомобілів.

Для потокового виробництва характерні такі основні ознаки:

1.За групою робочих місць закріплюється обробка або зборка предмета одного найменування або обмеженої кількості споріднених у конструктивно-технологічному відношенні предметів. Відповідно, на кожному робочому місці виконується одна або невелика кількість споріднених операцій.

2.Робочі місця розташовуються ланцюжком за ходом технологічного процесу.

3.Предмети передаються з операції на операцію поштучно або невеликими передавальними (транспортними) партіями відповідно до заданого ритму, що забезпечує високий ступінь паралельності та безперервності роботи.

4.Основні та допоміжні операції внаслідок їх спеціалізації мають високий рівень

механізації і автоматизації, широко застосовується спеціальний міжопераційний

38

транспорт, що виконує не тільки функції переміщення оброблюваних предметів, але і підтримку ритму виробництва.

Основною ланкою потокового виробництва є потокова лінія, що є сукупністю робочих місць, розташованих за ходом технологічного процесу.

Залежно від рівня спеціалізації виробництва, об'єму і характеру випуску продукції, вживаної техніки і технології, потокові лінії класифікуються за рядом ознак.

1.За номенклатурою оброблюваних предметів потокові лінії діляться на одно предметні та багатопредметні. Такі лінії мають розповсюдження в умовах масового і крупносерійного типів виробництва при стійкому випуску виробів у великих кількостях.

2.За методом обробки закріплених предметів розрізняють:

- змінно-потокові лінії, що створюються для почергової обробки декілька найменувань деталей (виробів), що мають схожі технологічні маршрути; при переході від виготовлення однієї деталі до виготовлення іншої проводиться переналагодження устаткування потокової лінії;

- групові потокові лінії, на яких обробляється або збирається за типовими технологічними процесами на одному і тому ж технологічному устаткуванні значна номенклатура продукції, близькі за формою предмети праці, з використанням групового оснащення, але без переналагодження устаткування. На основі спеціальної класифікації підбирається група деталей, що мають конструктивну і технологічну спільність. Створюється умовна деталь, яка включає особливості деталей, включених у дану групу, і для неї розробляється єдиний груповий технологічний процес, визначається набір інструменту і спеціальних пристосувань, що забезпечують обробку всіх деталей групи.

3.За ступенем безперервності - безперервні, переривчасті або прямоточні.

-безперервні потокові лінії (синхронізовані в часі), є найбільш сучасною формою потокового виробництва; на ній тривалість кожної операції дорівнює або кратна такту; предмети праці з однієї операції на іншу переміщаються поштучно і без пролежування, застосовується паралельний метод руху предметів праці; вони забезпечують строгу ритмічність і найбільш коротку тривалість виробничого циклу. Широко застосовуються при збірці годинників, тракторів, приладів, автомобілів. При виробництві великогабаритних конструкцій великої маси, виготовлення яких пов'язане зі складними складально-монтажними операціями застосовуються стаціонарні безперервно-потокові лінії. В цьому випадку під час всього процесу виготовлення предмети праці залишаються на одних і тих же стендах, а групи робочих переходять від одного стенда до іншого через час, рівний такту лінії.

-Переривчасті (прямоточні) такі, операції яких не мають чіткої синхронізації. Між операціями утворюються оборотні заділи, для обробки яких притягуються додаткові робочі місця, робота ведеться партіями за стандартним графіком. Застосовуються при обробці трудомістких деталей на різнотипному устаткуванні в механічних цехах і при серійному типі виробництва.

4. За способом підтримки ритму розрізняють лінії з регламентованим і вільним ритмом:

-лінії з регламентованим ритмом: вироби (деталі) передаються з однієї операції на іншу через точно фіксований час, що характерно для безперервно-потокових ліній;

-при вільному ритмі деталі на подальшу операцію передаються у міру готовності,

можливі відхилення від розрахункового такту. Підтримка ритму покладається на робочого першої операції або на мастера цеху.

5.За способом транспортування предметів між операціями розрізняють конвеєрні і неконвеєрні лінії.

6.Залежно від місця виконання операції розрізняють потокові лінії з робочими конвеєрами і конвеєри із зняттям предметів для обробки. Якщо на конвеєрі із зняттям

39

виробів по одній або декількох операціях є декілька робочих місць, конвеєр називається розподільним. Конвеєри без зняття називаються робочими.

7.За обхватом виробництва: дільничні, цехові, крізні заводські.

8.За рівнем механізації: ручні, частково-механізовані, автоматизовані.

Для організації виробництва в потоковій формі необхідна наявність певних технікоекономічних умов: конструктивних, технологічних, організаційних і матеріальних.

Конструктивні умови – спеціальні вимоги до підтримки однотипності конструкції, стандартизації і нормалізації вузлів і деталей виробів, розчленовування виробу на блоки і вузли, які можна збирати паралельно до загальної збірки.

Технологічні - ретельний відробіток технологічного процесу з максимальним розчленовуванням його на окремі операції, використання високоефективного устаткування, механізація, автоматизація, контроль над операціями, регулюючими і випробувальними процесами. Кожна операція повинна сприяти не тільки вирішенню технологічних завдань, але і забезпечувати синхронізацію операцій, тобто забезпечувати рівність або кратність часу операції такту потокової лінії. Розрізняють попередню синхронізацію операцій, що проводиться в період проектування потокової лінії, і остаточну, яка здійснюється в період наладки і освоєння потокової лінії. Синхронізація операцій досягається шляхом упровадження прогресивнішої технології, підбору спеціального устаткування або оснастки, що скорочують тривалість операцій, укрупнення дрібних і розділення тривалих операцій, введення паралельних робочих місць, зміни режимів роботи устаткування.

Організаційні умови – достатній об'єм виробництва, що гарантує повне завантаження устаткування, чітка спеціалізація робочих місць, правильне їх обслуговування, визначення режиму роботи потокової лінії, регламентовані перерви.

Матеріальні умови – чітка організація безперервного матеріально-технічного забезпечення кожного робочого необхідним запасом комплектів оснащения.

Досвід показує, що, дотримуючись цих умов, можна впровадити потокові методи виробництва не тільки в масовому і крупносерійному, але і в дрібносерійному виробництві.

3. Розрахунок параметрів потокової лінії

Потокову лінію проектують у такій послідовності:

1.Обирають тип потокової лінії;

2.Розробляють схему зборки виробів (предметів);

3.Розраховують такт потокової лінії;

4.Координують технологічний процес і синхронізують операції;

5.Визначають кількість робочих місць;

6.Проектують робочі місця і планують потокову лінію;

7.Роблять розмітку розподільного конвеєра;

8.Розраховують швидкість і довжину конвеєра.

Початковим показником є такт потокової лінії (τ) – інтервал часу, через який періодично проводиться випуск певної продукції. У загальному вигляді його величина визначається за формулою:

ФА , (4.3)

де: Ф – плановий фонд часу роботи лінії за розрахунковий період (зміна, доба, місяць, рік), з урахуванням регламентованих перерв, хв. або год.; А – об'єм випуску продукції за той же період, шт.

Потім визначають крок конвеєра l – відстань між центрами двох суміжних робочих місць. Його величина залежить від габарита оброблюваної (збираної) продукції і

40