Организация производства / ОП_конспект_18

амортизаційні відрахування від вартості універсального устаткування і універсального оснащення та ін. Вони змінюються приблизно пропорційно зміні об'єму продукції, що випускається. Умовно-постійні витрати – це витрати на зміст заводського і цехового управлінського і обслуговуючого персоналу, опалювання, освітлення, амортизаційні відрахування від вартості спеціального устаткування і оснащення та інші – не залежать від об'єму виробництва.

Технологічна собівартість за певний період часу визначається за формулою:

де: ai – вартість витрат на обробку однієї деталі, залежна від об'єму виробництва (змінні витрати);

bi – умовно-постійні витрати на обробку всього об'єму виробництва;

Ст1 = 8000х49 + 160000 = 552000 грн. Ст2 = 8000х14 + 440000 = 552 000грн.

102

Рис. 10.3 Графічне знаходження критичної програми випуску продукції.

Висновок: до досягнення 8000 шт. виробів вигідно випускати продукцію по 1 варіанту технології, оскільки він вимагає менше первинних витрат, потрібних на наладку і оснащення. Після досягнення об'єму виробництва 8000 шт. вигідніше обрати 2 варіант.

5. Організаційна і економічна підготовка

виготовлення нового виробу в просторі та в часі, системи організації та оплати праці

формування нових традицій і режимів; часто перепідготовку кадрів; переміщення в посадах; психологічній переорієнтації колективу робочих і фахівців на випуск нової продукції.

Необхідність реорганізації виробничого процесу при випуску нової продукції обумовлена складністю сучасного виробництва; високим рівнем оснащеності, механізації і автоматизації праці безпосередньо у виробничих підрозділах промисловості; корінними змінами вимог до якості та технічного рівня виробів; зв'язками, що все ускладнюються, між учасниками робіт щодо створення нової техніки.

Організація економічної підготовки виробництва нової продукції передбачає комплекс заходів з планування і забезпечення процесу її виготовлення всіма необхідними

При побудові плану-графіка повинні бути дотримані такі обов'язкові умови:

-максимально можливе поєднання в часі виконання окремих етапів плану (паралельність);

-самостійність кожного етапу (автономність);

-закріплення за кожним етапом конкретних виконавців;

-завершення кожного етапу виконанням певного виду робіт.

Плануванням технічної підготовки виробництва займається спеціальний відділ (конструкторський і технологічний) або бюро, група, відділ виконавців, підлеглих головному інженерові. Завданням даного відділу є обґрунтоване встановлення початкових і кінцевих термінів виконання робіт, що забезпечують своєчасний запуск виробу у виробництво і випуск його в намічені терміни.

Для визначення часу проектування та розробки технології за окремими етапами може бути використана така формула:

де: Тпр – тривалість періоду проектування або розробки технології, дн. ; Т – трудомісткість проектних робіт; Ч одн – чисельність одночасно працюючих робітників, чол.; Д – тривалість робочого дня, год: Кв.н. – коефіцієнт виконання норм виробітку розробників.

6. Організація освоєння нової продукції

Після виконання всіх підготовчих робіт і початку виробництва нової продукції проектний об'єм робіт досягається не відразу.

Для цього необхідний деякий проміжок часу, який називається періодом освоєння, - сукупність різноманітних робіт, у процесі яких перевіряється і відпрацьовується конструкція і технологія, до встановлених технічних вимог, освоюються нові форми організації виробництва. У цей період досягаються планові об'єми виробництва, намічені економічні показники і параметри продукції, що випускається (собівартість, якість). На тривалість періоду освоєння впливає форма переходу на виробництво нової продукції.

Існує 2 форми переходу на випуск нової продукції:

1)із зупинкою виробництва;

2)без зупинки виробництва.

1)переривчасто-послідовний;

2)безперервно-послідовний.

При переривчасто-послідовному методі після припинення випуску виробу «А» на

тих же виробничих площах спочатку виконуються роботи з перепланування і технологічного монтажу устаткування, і після їх завершення починається освоєння виробництва нового виробу «Б». Тривалість цих робіт визначає час зупинки виробництва, протягом якого не виробляється ні старий, ні новий виріб. Охарактеризований метод переходу на випуск нової продукції достатньо простий. Проте йому властиві певні недоліки: виникають значні втрати об'ємів продукції, що випускається, великі непродуктивні витрати, порушується чітка і взаємопов'язана робота цехів і виробництв.

105

Вперше метод був застосований на заводі «Форд». За економічними показниками це найменш ефективний варіант переходу, оскільки за час зупинки спостерігаються найбільші втрати в сумарному випуску продукції.

При безупинному методі переходу випуск освоюваного виробу починається відразу ж після припинення випуску виробу, що знімається з виробництва, тобто час простою рівний нулю. В цьому випадку завод, продовжуючи випускати старі машини, виготовляє і завчасно випробує все технологічне устаткування і оснащення для нового виробу, веде організаційну підготовку виробництва. При цьому старі вироби випускаються, як правило, в колишній кількості. Після того, як вся робота з підготовки виробництва нового виробу завершується, виготовлення старої моделі повністю припиняється і повсюдно починається виготовлення нових деталей і складання нових машин. Уперше метод застосований в 1948р. на Московському автомобільному заводі ім. Ліхачева. Має ряд переваг: різко скорочуються втрати у випуску нової продукції, суспільство безперебійно забезпечується необхідними виробами; зберігається стабільність кадрів. У цьому випадку також спостерігаються втрати в сумарному випуску виробів, проте вони можуть бути зменшені за рахунок різкого скорочення періоду освоєння.

Паралельний метод переходу характеризується тим, що одночасно з скороченням об'ємів виробництва старого виробу «А», збільшують об'єми виробництва нового виробу «Б». Цей метод найчастіше застосовується в машинобудуванні. Створюються тимчасові виробничі підрозділи – механічні та складальні цехи, які розміщуються на відособлених, резервних площах підприємства. У них паралельно з випуском старого виробу ведеться наладка і пуск устаткування для випуску нової продукції, відпрацьовуються нові технологічні процеси. Після того, як освоєння нового виробу в тимчасових цехах завершене і виготовлена певна кількість нових виробів, виробництво припиняється як в основних, так і в паралельних цехах і новий виріб разом з устаткуванням, оснащенням, кадрами передається для освоєння в основне виробництво. До недоліків належить: організація паралельного виробництва, що вимагає високих капітальних витрат, є деякі втрати у випуску, розсіювання зусиль фахівців. Проте за наявності резервних потужностей або необхідності повного переобладнання і перебудови даного підприємства на випуск нової продукції метод паралельної організації робіт може бути використаний у практичній діяльності.

Метод поступово збільшення випуску нових виробів з паралельним зниженням випуску старих полягає в тому, що виготовлення деталей і збірка нових виробів, що раніше випускалися, проводиться на одному і тому ж устаткуванні, на одних і тих же площах і одними і тими ж робочими і ІТР. Випуск старого виробу поступово скорочується, і після досягнення заданого рівня технологічної та організаційної готовності до випуску нової продукції у виробництві залишається тільки новий виріб. Цей метод знайшов широке застосування на підприємствах з серійним типом виробництва: у авіабудуванні, електропромисловості, приладобудуванні. Недоліками методу є великі втрати у випуску нових виробів із-за високої трудомісткості деталей і складальних одиниць, порушення організації виробництва і праці із-за частих переналагоджень устаткування, зниження продуктивності праці робочих і так далі.

7.Показники рівня організації виробництва

Організаційний рівень характеризується результативністю інноваційної політики підприємства та ступенем відповідності його рівня техніки вимогам конкурентоспроможності. Для аналізу його прогресивності, виявлення «вузьких» місць та розробки стратегії розвитку використовується система показників, яка представлена на схемі (рис. 10.4).

106

Показники оцінки рівня організації підготовки виробництва нової продукції, як підготовчій стадії виробничого процесу, може бути виражений за допомогою загальних показників, що відображають ступінь реалізації наукових принципів організації виробництва з урахуванням їх пристосування до особливостей підготовки виробництва.

Показники ступеня реалізації наукових принципів організації виробництва – це кількісний вираз принципів організації виробництва, що характеризують прогресивність форм і методів організації виробництва (паралельність, прямоточність, ритмічність, пропорційність та ін.).

Рис. 10.4 Система показників рівня організації виробництва

Специфічними показниками оцінки рівня організації підготовки виробництва є: 1) коефіцієнт комплексності:

де: Краб – число самостійних робіт з підготовки виробництва; Кобщ - загальне число робіт з підготовки виробництва, визначене стандартами, що діють на підприємстві.

2) коефіцієнт комплектності:

де: Кдок – кількість документів (оснащення), представлених на початок етапу виробництва нової продукції.

3) якість технічної документації:

107

де: Кизм – кількість змін, внесених до технічної документації; Кобщ – загальна кількість конструкторської і технологічної документації, що діє на підприємстві.

108

Частина 5. ОРГАНІЗАЦІЯ БЕЗДЕФЕКТНОЇ ТА РИТМІЧНОЇ РОБОТИ НА ПРОМИСЛОВОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

Тема 11. Організація управління якістю продукції

1. Поняття якості, його показники. Роль якості в підвищенні конкурентоспроможності продукції.

2.Оцінка якості продукції.

3.Методи оцінки якості продукції.

4.Стандартизація і сертифікація продукції.

5.Технічний контроль, його завдання і види.

1. Поняття якості, його показники. Роль якості в підвищенні конкурентоспроможності продукції

Якість – сукупність властивостей і характеристик продукції, які додають їй здатність задовольняти обумовлені і передбачувані потреби.

У тісному взаємозв'язку з якістю знаходиться конкурентоспроможність продукції,

Таким чином, якість є одним з шляхів підвищення конкурентоспроможності продукції. Під конкурентоспроможністю продукції прийнято розуміти сукупність її

властивостей, які відображають ступінь задоволення конкретної потреби в порівнянні з аналогічною продукцією. Вона визначає здатність конкурувати на ринку, тобто мати переваги над виробами інших товаровиробників.

Система якості створюється на підприємстві як засіб, що забезпечує проведення певної політики і досягнення поставлених цілей в області якості. Політика в області якості є елементом загальної політики підприємства. Відсутність чіткої політики робить аморфною і випадковою всю діяльність підприємства за якістю. Вона розробляється з урахуванням орієнтації на споживача. Це означає, що розуміння якості продукції співпадає з вимогами споживача. Споживачеві потрібні не взагалі продукція, і не продукція, що перевершує світовий рівень, а продукція, що задовольняє певні конкретні вимоги. Пріоритет споживача визначається так званим «законом бізнесу», який свідчить: «Якщо споживач вважає, що даний продукт поганої якості, означає він дійсно поганої якості, навіть якщо він відповідає кресленням і сертифікатам».

Одним з одиничних показників якості продукції є показник патентно-правового захисту, який характеризує ступінь захищеності патентами основних технічних вирішень виробу, а також його патентну чистоту в країнах вірогідного експорту. Рівень патентноправового захисту характеризують показники:

1) показник патентоспроможності виробу – це ступінь захисту виробу авторськими свідоцтвами, патентами, з урахуванням значущості окремих технічних рішень;

2. Оцінка якості продукції

Оцінка якості передбачає визначення його абсолютного, відносного, перспективного і оптимального рівня. Абсолютний рівень якості визначається шляхом числення конкретних показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних

109

виробів. Відносний рівень якості полягає в зіставленні абсолютних показників якості

з відповідними базовими показниками, встановленими стандартами. Світова практика залежно від рівня задоволення вимог споживачів виділяє 4 рівні якості:

1 рівень – відповідність стандартам; 2 рівень – відповідність використанню (продукція не тільки відповідає стандарту,

але і задовольняє експлуатаційні вимоги і має попит на ринку); 3 рівень – відповідність фактичним вимогам ринку, що означає високу якість при

низькій ціні; 4 рівень - відповідність прихованим латентним (неочевидним) потребам. Перевагу

отримує продукція, яка враховує такі потреби, про які споживач не підозрює, але коли йому запропонують купити новий оригінальний товар, усвідомлює, що йому подобається і підходить.

За оцінкою японських фахівців 1-й рівень досягнутий у 50-і рр., 2-й – у 60-і рр., 3-й

–у 70-і рр., а 4-й - у 1980-му році.

Уданий час 50 % провідних фірм миру випускають продукцію, відповідну 4-у рівню якості. Якість продукції, що випускається вітчизняними підприємствами, відповідає в основному 2-у рівню.

Різноманітні фізичні властивості, важливі для оцінки якості, сконцентровані в споживній вартості. Важливими властивостями для оцінки якості є:

*технічний рівень, який відображає матеріалізацію в продукції науковотехнічних досягнень;

*естетичний рівень, який характеризується комплексом властивостей, пов'язаних з естетичними відчуттями і поглядами;

*експлуатаційний рівень, пов'язаний з технічною стороною використання продукції (догляд за виробом, ремонт та ін.);

*технічна якість, що припускає гармонійну ув'язку передбачуваних і фактичних споживних властивостей в експлуатації виробу (функціональна точність, надійність, тривалість терміну служби).

3. Методи оцінки якості продукції

Кількісне значення показників якості продукції визначається методами:

-експериментальним, який базується на застосуванні технічних засобів і дає можливість оцінити найбільш об'єктивно якість продукції;

-органолептичним, таким, що дозволяє визначити якість продукції за допомогою органів чуття за 5-бальною системою;

-соціологічним, який ґрунтується на використанні даних обліку і аналізу споживачів продукції;

-експертних оцінок, що базується на кількісних оцінках фахівцями даних видів продукції.

Уряді галузей якість продукції оцінюється по сортах за допомогою коефіцієнта сортності:

110