Организация производства / ОП_конспект_18

Таблиця 11.1

Приклад розрахунку коефіцієнта сортності

називається продукція, що випущена з дефектами і не відповідає вимогам Гостів, технічним умовам і договорам. Брак підрозділяється на поправний (той, який можна виправити і це економічно вигідно) і непоправний (той, який виправити або технічно неможливо, або економічно недоцільно).

Б0, Б1 – втрати від браку відповідно до та після впровадження заходів щодо зниження браку, в %.

Планування якості продукції здійснюється в розділі «Технічний розвиток і організація виробництва» річного плану підприємства, а саме в підрозділі «Створення, освоєння, новою і підвищення якості продукції, що випускається», за такими напрямами:

-створення нових видів продукції;

-освоєння нових видів продукції;

-модернізація продукції, що випускається;

-підготовка продукції до стандартизації, сертифікації, ліцензування;

- розробка і впровадження нових прогресивних стандартів і технічних умов; - зняття з виробництва застарілих видів продукції.

4. Стандартизація і сертифікація продукції

Важливим елементом у системі управління якістю продукції є стандартизація – нормотворча діяльність, спрямована на пошук найбільш раціональних норм, які закріплюються в нормативних документах (стандарти, інструкції, методики, вимоги до розробки продукції). Стандарти - основний критерій якості продукції. При відсутності стандартів норми, правила та вимоги до продукції та її якості встановлюються в технічних умовах (ТУ).

Значення стандартів заключається в тому, що вони, по-перше, є вихідним документом, в якому заздалегідь визначені властивості продукції, необхідні споживачам; по-друге, вони перешкоджають випуску неякісної продукції; по-третє, з їх допомогою держава здійснює науково-обґрунтоване управління якістю продукції. Таким чином, стандарти є провідниками державної політики в напрямку підвищення якості продукції і технічного прогресу.

111

Відповідність продукції вимогам стандартів не є межею підвищення рівня якості продукції, так як діючі стандарти визначають тільки обов’язковий мінімум вимог до якості, який витікає з загальноприйнятої техніки виробництва, а тому в певній мірі відстають від новітніх досягнень в області якості продукції. Застарілі стандарти і технічні умови стають гальмом поліпшення якості продукції. Для того, щоб стандарти могли більш точно орієнтувати підприємства на підвищення рівня якості продукції, вони повинні бути:

-динамічними;

-прогресивними;

-перспективними.

Сертифікація системи управління (менеджменту) якості – це високоефективний ринковий інструмент, який признається як відчутне свідоцтво якості. Сертифікація – це діяльність щодо підтвердження відповідності продукції вимогам, встановленим нормативними актами, стандартами або іншими нормативними документами.

На ринку товарів та послуг сертифікація розглядається як засіб надання споживачеві гарантій, що придбана ним продукція або послуга відповідає національним нормативнотехнічним документам або міжнародним вимогам.

В Україні відповідно до Закону про сертифікацію продукції і послуг, створена державна система сертифікації продукції, яка діє під керівництвом Держстандарту України, як національного органу по сертифікації. Продукція сертифікується на підставі ГОСТ, ТУ або зарубіжних так званих престандартів.

Декрет КМУ «Про стандартизацію і сертифікацію» чітко визначив цілі сертифікації:

1)запобігання реалізації продукції небезпечної для життя та здоров'я;

2)сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції;

3)створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародній співпраці, міжнародній торгівлі.

Існує 2 види сертифікації: обов'язкова і добровільна.

Обов'язкова – це сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів. Держстандарт України затвердив Перелік продукції, належній обов'язковій сертифікації. Згідно зі ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію ”, обов'язкова сертифікація проводиться тільки в державній системі сертифікації (тобто спеціально акредитованими установами і організаціями системи УКРСЕПРО).

Добровільна – може проводитися на відповідність продукції вимогам, які не віднесені актами законодавства і нормативними документами до обов'язкових вимог. Така сертифікація проводиться за ініціативою виробника, продавця.

Порушення законодавства про сертифікацію призводить не тільки до покарання керівника (20-100 min з/п), але і до негативних фінансових наслідків для підприємства:

-за реалізацію товарів, що не пройшли сертифікацію, 50% вартості отриманої для реалізації партії товару;

-за ухилення від перевірки якості товарів – у розмірі 100% їх вартості.

Урозвиток цієї роботи на підставі Постанови КМУ від 29.105.96 № 574 прийнято Положення про введення штрихового кодування товарів, яке стосується всіх суб'єктів підприємницької діяльності, що діють на Україні. Воно вводиться з метою:

1) підвищення конкурентоспроможності українських товарів на вітчизняних і зарубіжних ринках;

2) створення умов введення в Україні інформаційних технологій автоматичної ідентифікації і електронного обміну даними, і створення інформаційної бази для контролю і управління товарно-грошовим обігом;

112

3) скорочення часу товарообігу за рахунок застосування електронних засобів обліку при виробництві товару, його складуванні, транспортуванні, реалізації і звітності державним органам.

Маркування товарів штриховими кодами здійснюється відповідно до державних стандартів та інших нормативних документів України, міжнародних стандартів.

ISO була створена в 1947р. з штаб-квартирою в Женеві. Це неурядовий орган, створений з метою розробки світових стандартів для сприяння поліпшення міжнародних зв'язків і кооперації, а також для прискорення розвитку збалансованої та рівноправної міжнародної торгівлі.

До складу ISO входить 91 країна світу. За станом на січень 1999р. розроблено близько 12 тис. стандартів. Питаннями якості відає технічний комітет ISO 176, який координує розробку і впровадження стандартів за системами контролю за якістю продукції, його підвищення і забезпечення технологією, пов'язаною зі сферою якості. У веденні технічного комітету ISO 176 знаходяться стандарти серії ISO 9000 «Систем якості».

5. Технічний контроль, його завдання і види

Вироблення і реалізація багатьох управлінських рішень в області якості відбуваються в процесі технічного контролю (ТК), який є системою методів, засобів і заходів, у результаті яких ідентифікується якість готової продукції, напівфабрикатів і сировини відповідно вимогам стандартів і міжцеховим нормам, а також забезпечується вироблення високоякісної продукції відповідно до цих нормативних документів і стандартів.

Завдання ТК:

-встановити якість готової продукції;

-попередити вплив випадкових і суб'єктивних чинників на якість продукції, що випускається;

-забезпечити дотримання заданого технологічного режиму.

Функції ТК виконує служба технічного контролю, яка може в себе включати відділ технічного контролю (ОТК), центральну лабораторію, лабораторії цехів, групи контролю та ін. Служба технічного контролю підкоряється безпосередньо директорові підприємства.

На підприємствах ТК здійснюється за двома напрямками:

1)контроль якості сировини, напівфабрикатів і товарної продукції;

2)контроль параметрів технологічного режиму.

Уфункції ОТК входить:

-контроль предметів праці (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів), що поступають на підприємство від постачальників;

-контроль стану засобів праці - устаткування, оснащення, інструментів;

-контроль виконання технологічного процесу на всіх стадіях виготовлення виробу;

-контроль якості продукції;

-попередження, виявлення і облік браку;

-встановлення причин появи браку;

-контроль виконання заходів щодо усунення браку, рекламацій і підвищення якості продукції.

Залежно від завдань, що стоять перед ОТК, визначається вид ТК, який, перш за все, розрізняється за об'єктами контролю:

- предметами праці - сировина, матеріали, напівфабрикати і т.д.;

-засобами виробництва – устаткування і технічне оснащення;

-технологічними процесами виробництва;

-умовами праці.

ТК розрізняється також за призначенням:

113

-вхідний – перевірка відповідності сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів, що поступають на підприємство, вимогам, вказаним у замовленнях на постачання;

-попередній – перевірка якості сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів до початку їх запуску у виробничий процес, тобто до початку їх обробки або надходження на збірку;

-проміжний – здійснюється в процесі виготовлення деталі, вузла по окремих операціях. Такий вид контролю може бути післяопераційним, коли перевірка здійснюється після кожної операції, і груповим, якщо перевірка здійснюється після групи (декілька) операцій;

-остаточний – здійснюється при прийманні готових виробів і супроводжується спеціальними випробуваннями.

Контроль розрізняється і за ступенем обхвату:

-суцільний, коли перевіряються всі без винятку об'єкти контролю одного найменування;

-вибірковий, коли перевіряється тільки частина партії однорідних виробів. При цьому використовуються статистичні методи контролю.

Розрізняється також ТК по можливості подальшого використання об’єкта:

-руйнівний, коли після контрольних випробувань об'єкт виходить з ладу;

-неруйнівний, здійснюваний за допомогою магнітних, акустичних, оптичних і інших методів.

За місцем виконання контрольних операцій розрізняється такий контроль:

-стаціонарний – здійснюється на спеціально обладнаному постійному робочому місці контролера, куди поставляються об'єкти контролю; як правило, застосовується при перевірці великої кількості однорідних об'єктів;

-рухомий – здійснюється на робочому місці, де виконуються контрольні операції;

застосовується для перевірки громіздких, ваговитих і нетраспортабельних об'єктів контролю.

Тема 12. Оперативне планування виробництва та його регулювання

1.Рівномірна робота підприємства

2.Метод оперативно-виробничого планування.

3.Диспетчирування.

1. Рівномірна робота підприємства

Однією з умов поліпшення функціонування підприємства і найважливішим принципом його організації є забезпечення рівномірної роботи підприємства, цехів, виробничих ділянок.

Рівномірна робота підприємства – систематичне виконання всіма частинами підприємства плану з випуску продукції відповідно до встановленого асортименту і якості за раніше складеним графіком, дотримання термінів випуску готової продукції, безперебійного протікання виробничих процесів і повне використання виробничих ресурсів.

Рівномірна робота підприємства свідчить про високу культуру виробництва, злагоджену організацію всіх його ланок. Вона повинна поєднуватися з рівномірним випуском і реалізацією готової продукції, під яким розуміють чітке дотримання графіка виготовлення і відвантаження споживачам продукції з метою своєчасного задоволення їх потреб.

114

випуску продукції за декаду по відношенню до місячного об'єму виробництва.

Точнішим є показник – коефіцієнт ритмічності, який визначається відношенням фактичного випуску продукції за добу (за минулі з початку місяця дні) до добового завдання (до завдання за відповідні з початку місяця дні), при цьому перевиконання завдання в розрахунок не приймається:

Ритмічність полягає в забезпеченні випуску в рівні проміжки часу рівного або рівномірно наростаючого об'єму продукції на всіх стадіях і операціях. Ритмічність забезпечується високою технологічною дисципліною, раціональною організацією і обслуговуванням робочих місць, надійною роботою устаткування, і регулювання виробництва.

Значення коефіцієнта ритмічності:

- абсолютне значення коефіцієнта ритмічності не може бути більше 1, тому він стає показником абсолютної ритмічності, тобто показником щоденного протягом місяця випуску продукції в межах не менше заданого за планом; - планове завдання може бути виражене будь-якою одиницею вимірювання, внаслідок

чого представляється можливим не тільки облік, але і аналіз динаміки ритмічності виробництва при складанні звітних даних по різних ділянках, цехах, виробництвах;

-забезпечується дохідливість і співставність показника, що дозволяє з його допомогою встановлювати конкретні завдання щодо ритмічності підрозділів усередині підприємства;

-розрахунок показника є простим і виконується на основі даних оперативної звітності будь-якого виробничого підрозділу;

Основними причинами неритмічної роботи є:

-невідповідність пропускної спроможності устаткування по цехах, ділянках, поява «вузьких місць»;

- позапланові простої устаткування;

-недоліки в організації виробництва, праці, планування;

-перебої в МТЗ;

-низький рівень трудової і виробничої дисципліни.

Рівномірна робота підприємства є одним з найважливіших умов раціонального використання живої праці та виробничих ресурсів. Значення цього чинника особливо зростає на сучасному етапі розвитку економіки. Чим складніше техніка на підприємстві, тим актуальніше завдання щодо забезпечення ритмічності виробництва. Щонайменші перебої високовиробничого устаткування приводять до істотних втрат і зривів постачань по договорах, до наднормової роботи, до перевитрати заробітної плати, погіршення якості продукції та ін.

115

2. Методи оперативно-виробничого планування

Умови досягнення рівномірної роботи підприємства закладаються на стадії розробки виробничої програми, яка повинна формуватися виходячи з потреб споживачів, відповідати профілю підприємства, складу його оновлення і кадрів.

Система оперативного планування (СОП) – комплекс норм, нормативів і методів, що забезпечують науково-обґрунтовану організацію оперативного планування і регулювання виробництва. СОП повинна відповідати принциповим вимогам, що пред'являються до її створення:

1)відповідати організаційному типу виробництва;

2) забезпечувати ритмічну роботу і найбільш ефективне використання всіх виробничих ресурсів.

Система оперативного управління виробництвом є головним джерелом інформації для всіх основних служб підприємства. В системі оперативного управління традиційно

ПроизводственноВиробничо-диспетчерський-диспетчерскийвідділотдел предпрвиробницятиява

Рис.12.1 Структура органів оперативного планування і регулювання виробництва.

116

На невеликих машинобудівних заводах з метою більшої оперативності міжцехове і внутрішньоцехове оперативне планування часто об'єднують у один центральний орган заводу. Це відноситься, в першу чергу, до заводів з безцеховою системою управління.

Залежно від організаційного типу виробництва на підприємствах діють різні

оперативного планування, яка охоплює весь процес виконання роботи над замовленням, включаючи етап технічної підготовки виробництва. Об'єктом оперативного планування є замовлення. На першій стадії планування здійснюється його оформлення, яке внаслідок разового характеру замовлення, може будуватися на укрупнених нормативах, заснованих на систематизованому і критично узагальненому досвіді підприємства та ін. споріднених підприємств. На 2-му етапі - підготовка замовлення; на 3-му - планування і виготовлення замовлення.

Календарно-планові розрахунки ведуться в порядку зворотному ходу технологічного процесу, оскільки терміни закінчення замовлення визначають необхідні терміни запуску його у виробництво. В процесі розрахунку визначають:

-тривалість виробничого циклу;

-позамовно-цикловий графік;

-календарне випередження в роботі цехів;

-об'ємно-календарні розрахунки завантаження виробничих площ і устаткування;

-зведений календарний графік щодо виконання замовлень.

Планово-обліковою одиницею по підприємству служить замовлення, а по цехах та їх підрозділах - комплект деталей на замовлення.

Умовам одиничного виробництва відповідає також комплектно-вузлова система оперативного планування. Вибір позамовної або комплектно-вузлової системи визначається тривалістю виробничого циклу збірки виробу. Якщо він невеликий, в межах місяця, то застосовується позамовна система, за якою все необхідне для збірки комплектується до початку складальних робіт. Якщо тривалість виробничого циклу перевищує місяць, то використовується комплектно-вузлова система, при якій все необхідне для збірки комплектується відповідно до послідовності виконання складальних робіт. Планово-обліковою одиницею при комплектно-вузловій системі оперативного планування є по підприємству вузол, а по цехах і його підрозділах - комплект деталей на нього.

Застосування комплектно-вузлової системи дозволяє значно скоротити тривалість виробничого циклу і тим самим економити оборотні кошти, що вкладаються в запас деталей і вузлів перед збіркою.

На підприємствах з дрібносерійним типом виробництва, окрім вказаних вище систем, використовується також комплектно-групова система оперативного планування. Умовою її застосування є відносно тривалий цикл складання виробу, що обумовлює необхідність подачі деталей і вузлів на складання у встановлені терміни. Це дозволяє скорочувати пролежування деталей і, отже, величину НЗВ.

Для забезпечення подачі деталей і вузлів на збірку в необхідній послідовності вони об'єднуються в комплекти за ознакою однакового терміну подачі. Кожен такий комплект називається груповим або цикловим. У нього входять деталі, що мають однакову періодичність випуску, однакову тривалість виробничого циклу і єдиний міжцеховий маршрут обробки.

Вумовах середньосерійного виробництва із стійким випуском постійно

закріпленою за підприємством номенклатурою виробів застосовується машинокомплектна система оперативного планування виробництва, яка ґрунтується на тому, що у всіх цехах підприємства завдання встановлюється в комплектах деталей на

117

виріб. Таким чином, у виробничій програмі складального цеху вказується порядковий номер виробу, який повинен бути випущений у даному плановому періоді; у заготовчому і оброблювальному цехах завдання встановлюється з урахуванням календарного випередження в днях помноженого на середньодобовий випуск готових виробів за планом.

Недоліком даної системи є те, що виробництво всіх деталей даного виробу в кожному цеху планується з однаковим випередженням, що зумовлює велику величину НЗВ.

Вумовах крупносерійного виробництва, коли випуск здійснюється у великих обсягах при відносно невеликій номенклатурі виробів застосовується подетальна система оперативного планування за нормами заділів. За нею подача деталей споживачам (на обробку, складання, склад ГП) здійснюється за встановленими термінами подачі.

Вумовах масового виробництва застосовується подетальна система оперативного планування за тактом потоку, який частково використовує положення подетальної системи за нормами заділів. Суть даної системи полягає в тому, що загальна потреба в деталях кожного найменування по кожному цеху розраховується як сумарна потреба в даній деталі цеху - споживача з урахуванням постачань на сторону і кількості деталей, необхідної для доведення заділів у подальших цехах до нормативного рівня. В основному потреба переважної частини цехів визначається програмою випуску готової продукції, тобто потребою збірки, яка в умовах масового виробництва підпорядкована такту. Кожен цех отримує 3 програми:

1) отримання деталей від цехів – постачальників;

2) виготовлення деталей;

3) здача деталей споживачам.

3. Диспетчирування

Основною і особливою частиною оперативного планування є диспетчирування виробництва – це централізований безперервний контроль і оперативне регулювання ходу виробництва в цілях забезпечення ритмічності роботи підприємства, рівномірної і комплектної здачі продукції в заданому плановому асортименті та у встановлені терміни.

істотних особливостей у складі об'єктів спостереження і диспетчерського контролю.

Умасовому виробництві диспетчерський контроль направлений на перевірку встановлених такту і норм заділів на всіх стадіях виробничого процесу. Такий контроль ведеться з використанням добових, змінних і годинних графіків роботи.

Усерійному виробництві диспетчерський контроль полягає в дотриманні встановлених графіками і планами термінів запуску і випуску партії заготовок і деталей на всіх ділянках виробництва, запуску і випуску серії готових виробів, перевірки стану завдань складських заділів.

Робота диспетчера включає такі стадії: прийом чергування; отримання і попередня обробка загальної інформації від цехів; отримання і обробка поточної інформації;

118

поточне регулювання виробництва; контроль виконання завдань і розпоряджень; підготовка звіту; здача зміни.

Безперервний контроль, централізоване оперативне керівництво виробництвом вимагають застосування сучасних технічних засобів для збору і отримання необхідної інформації, її обробки і зберігання, передачі ухвалених рішень і завдань, контролю за їх виконанням.

Усе різноманіття цих засобів може бути зведене в декілька крупних груп: засоби передачі мови і сигналізації; засоби дистанційної передачі тексту і графіки;

засоби диспетчерського обліку і контролю; засоби візуального спостереження.

До найбільш поширених технічних засобів відносяться різні типи диспетчерських комутаторів, фототелеграфних апаратів, електроімпульсних і фотоелементних лічильників і датчиків, промислових телевізійних установок. Застосування їх можливо практично в будь-яких виробничих умовах з дотриманням обов'язкової вимоги: поступове або одночасне введення в дію технічних засобів диспетчерської служби допустиме лише на основі заздалегідь розробленого плану комплексного їх упровадження, що передбачає не тільки використання цих засобів, але і відповідну організацію роботи. Поза таким планом введена техніка не дасть очікуваного ефекту і може призвести до зайвих витрат.

119

3.Кольцов Н.А. Научная организация труда. - М.: 1983.

4.Курочкин О.Г. Организация производства. - К.: 2001.

5.Летенко В.Н. Организация машиностроительного производства. - М.: Машиностроение, 1982.

6.Макаренко М.В., Махалина О.М. Производственный менеджмент. - М.: ПРИОР, 1998.

7.Новицкий Н.И. Организация производства на предприятии: Уч. - метод. пособие. – М.: Финансы и статистика, 2001.

8.Організація виробництва: Навч. посіб. / В.О. Онищенко, О.В. Редкін, А.С. Старовірець, В.Я. Чевганова. – К.: Лібра, 2003. – 336с.

9.Организация, планирование и управление деятельностью промышленных предприятий, ред. Каменицира С.Е.. - М.: Высшая шк.,1976.

10.Организация производства на промышленном предприятии / Под ред. Егупова Ю.А. – Одесса: Автограф, 2004. – 436с.

11.Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Організація виробництва: Навч. – методичн. Посіб – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 248с.

12.Плоткін Я.Д. Організація та планування виробництва на машинобудівельному підприємстві. - Львів.: Світ,1996.

13.Плоткін Я.Д., Пащенко І.В. Виробничий менеджмент. - Львів: Виробництво,1999.

14.Соколицин С.А., Кузин Б.И. Организация и оперативное управление машиностроительным производством. - Ленингр.: Машиностроение, 1988.

15.Томпсон, Формбли Экономика фирмы.- М.: Бином, 1998.

16.Тян Р.Б., Багрова І.Б. Організація виробництва: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 248с.

17.Фатхутдинов Р.А. Производственный менеджмент. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ,

1997.

18.Фатхутдинов Р.А. Организация производства. - М.: Инфа М, 2001.

Додаткова література 19. Скворцов Н.Н. Справочник экономиста-плановика. – М.: Высшая шк., 1973.

20. Огвоздин В.Ю. Управление качеством. Основы теории и практики: уч. пособие. - М.: “Дело и сервис”, 1999.

120