Организация производства / ОП_конспект_18

Виникнення тієї або іншої виробничої системи (ВС) обумовлене виникненням або формуванням на ринку попиту на продукцію, здатну задовольняти вимоги покупців.

Отже, ВС повинна бути пристосована до тривалого задоволення купівельного попиту.

Найбільш складною проблемою, що виникає при визначенні ВС як об'єкта стратегічного управління постає проблема обчислення елементів, сукупність і взаємодію яких створюють об'єктивні передумови для цілепокладання, з одного боку, і для вибору переважної стратегії досягнення довготривалих глобальних цілей – з іншого.

Наприклад, елементами ВС є виробничі фонди і персонал з подальшою їх конкретизацією за видами (типами, моделями) устаткування або професійними ознаками персоналу (спеціальностями, кваліфікаціями). Подібне вичленення, проте, ще не дозволяє правильно оцінити стан зовнішнього господарського середовища для формулювання стратегічних цілей і визначення готовності фірми до їх досягнення.

До складу ВС будь-якого рівня ієрархії (підприємство, цех, ділянка, робоче місце) традиційно включають такі ресурси:

1.Технічні ресурси (особливості виробничого устаткування, інвентаря, основних і допоміжних матеріалів і тому подібне).

2.Технологічні ресурси (гнучкість технологічних процесів, наявність конкурентоздатних ідей, наукові заділи і др).

3.Кадрові ресурси (кваліфікований, демографічний склад працівників, їх здатність адаптуватися до зміни цілей ВС).

4.Просторові ресурси (характер виробничих приміщень, територія підприємства, комунікацій, можливість розширення і ін.).

5.Ресурси організаційної структури системи управління (характер і гнучкість управлінської системи, швидкість проходження управлінських дій і тому подібне).

6.Інформаційні ресурси (характер інформації про саму ВС і зовнішнє середовище, можливість її розширення і підвищення достовірності і тому подібне).

7.Фінансові ресурси (стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній та ін.).

Кожен з вказаних видів ресурсів є сукупністю можливостей ВС для досягнення своїх цілей. Це означає, що маючи в своєму розпорядженні ті або інші засоби виробництва (верстати, допоміжне устаткування, сировина і матеріали, інструменти й інвентар і тому подібне), кадрів (робочих відповідних розрядів. ІТР відповідної кваліфікації, наукових співробітників і так далі), виробничі приміщення з певними характеристиками, дорогі, споруди та інші ресурси, ВС здатна в тому або іншому ступені задовольняти потреби, що змінюються, потреби і запити потенційних покупців.

У результаті взаємодії всіх складових системи ресурсів виходять нові властивості, якими кожен окремий вид ресурсів не володіє. Ці властивості позначаються таким поняттям, як ефект цілісності системи. Наприклад, не можна своєчасно вивести на потрібний сегмент ринку товар, що відповідає його вимогам, не маючи в своєму розпорядженні відповідних ресурсів усіх видів: можливостями вживаного устаткування і використовуваної технології, кваліфікаційними можливостями кадрів і тому подібне. І, навпаки, кожен окремий ресурс не може розкритися повністю поза зв'язком з іншими ресурсами: можливості, які мають у своєму розпорядженні верстати, не можуть бути реалізовані без відповідної кваліфікації працівників, без застосування відповідних основних і допоміжних матеріалів, без необхідних характеристик виробничих приміщень.

У ринковій економіці істотну роль відіграє такий людський ресурс, як підприємницька здатність. Це особливий вид ресурсу, який приводить у рух, організовує взаємодію решти всіх видів ресурсів ВС.

ВС складається з безлічі об'єктів, які мають певні властивості і зв'язки, що об'єднують ці об'єкти в єдине ціле. Кожен з об'єктів є складною ієрархічною системою,

11

яка ділиться на підсистеми різних рівнів. Підприємство є складною ієрархічною системою, в якій кожен верхній ступінь є елементом зовнішнього середовища для нижчих ступенів, а кожна нижча є елементом внутрішнього середовища для верхньої (див.

рис.1.2).

Кожен з елементів системи підприємства існує і діє на основі цілей і завдань системи

вцілому.

Зметою прийняття якісних управлінських рішень, у процесі проектування й удосконалення ВС, їм надаються певні властивості:

1) результативність - здатність створювати необхідну продукцію або надавати послуги, необхідні народному господарству та населенню;

2) надійність – здатність до локалізації у порівняно невеликих частках системи; 3) гнучкість – можливість адаптуватися до мінливих умов зовнішнього середовища,

передусім за допомогою покращання продукції; 4) керованість – припустимість короткочасної зміни функціонування у бажаному

напрямку під впливом управлінських дій;

Підприємство

Ділянка

Робоче місце

Рис.1.2. Ступені ієрархії ВС.

Розрізняють такі види систем (див. табл.. 1.1):

5. Закони організації в статиці та динаміці

ВС формуються і функціонують на основі загальних та приватних законів.

14

Законом є віддзеркалення об'єктивних і стійких зв'язків, що виявляються в природі, суспільстві і людському мисленні. Вони можуть носити загальний, тобто всеприродній і специфічний, приватний характер; відображати чітко кількісні та якісні зв'язки; відноситися до законів функціонування і розвитку ; законів динамічних і статичних. Закономірність – об'єктивно існуючий стійкий зв'язок між явищами та їх причинами. Закономірності виявляються в результаті узагальнення фактів у певній області.

Умовно ці закони можна розподілити на три групи:

-закони матеріального світу (фізичні, хімічні, біологічні);

-закони суспільного життя (історичні, економічні, соціальні та інш.);

-філософські закони (заперечення заперечення; єдності і боротьби протилежностей; переходу кількості в якість).

Закони і закономірності організації відображають об'єктивні і достатньо стійкі зв'язки і взаємодії елементів системи у просторі та часі (процесах і явищах). Умовно вони підрозділяються на дві групи: динамічні та статичні закони.

Динамічні закони проявляють себе через однозначність причинно-наслідкових зв'язків, тоді як статичні закони представляють єдність необхідних і випадкових подій.

Вперше, загальні закони організації були сформульовані основоположником організаційної науки А.А. Богдановим у 1925р. у фундаментальній праці «Тектология: загальна організаційна наука».

Стислий зміст основних законів організації наведено в табл. 1.3

Таблиця 1.3

Перелік і короткий зміст основних законів організації

нову траєкторію (виток) розвитку. Одним з критеріїв самозбереження системи є її уміння (здатність) адаптуватися до змін чинників зовнішнього і внутрішнього середовища

Раціональна організація виробництва базується на трьох основних законах: економії часу, синергії і синхронізації.

Закон збереження часу передбачає раціональне розміщення елементів виробництва в просторі, що забезпечує мінімізацію витрат часу на їх взаємодію.

Закон синергії стверджує, що існує таке з'єднання елементів виробництва, яке забезпечує отримання результату, більшого, ніж сумарний результат окремого функціонування цих елементів.

Закон синхронізації свідчить про важливість узгодженої взаємодії елементів виробництва в часі для забезпечення його ефективності.

Тема 2. Формування і вдосконалення виробничої структури промислового підприємства

1.Загальна і виробнича структура промислового підприємства. Характеристика елементів виробничої структури.

1.1 Організація та обслуговування робочих місць.

2.Чинники, що впливають на виробничу структуру.

3.Види виробничої структури промислового підприємства.

4.Розміщення цехів і служб підприємства.

5.Показники, що характеризують виробничу структуру.

6.Шляхи вдосконалення виробничої структури підприємства.

1.Загальна і виробнича структура промислового підприємства. Характеристика елементів виробничої структури

Виробничий процес на кожному підприємстві визначає склад основних цехів, виробничих ділянок і робочих місць, а також характер виробничих зв'язків між окремими робочими місцями, виробничими ділянками і цехами. Ефективна робота підприємства в значній мірі визначається раціональним поєднанням вхідних в його склад виробничих підрозділів. Це досягається в процесі формування і вдосконалення виробничої структури підприємства.

Під виробничою структурою підприємства розуміється склад керованих ланок виробничої системи, форми побудови, кількісні співвідношення, технологічні та кооперовані взаємозв'язки виробничих підрозділів підприємства (цехів, служб, ділянок).

Разом з виробничою структурою розрізняють і загальну структуру промислового підприємства. Крім виробничих підрозділів загальна структура включає відділи апарату управління підприємством (конструкторський, технологічний, планово-економічний, фінансовий і так далі) і підрозділи з обслуговування працівників підприємства та їх сімей (ЖКГ, підрозділи громадського харчування, дитячі дошкільні заклади, клуби, стадіони і тому подібне).

Первинним елементом просторової організації виробництва, а рівно і виробничої структури підприємства, є робоче місце. Робоче місце – це неподільна в організаційному відношенні (у даних конкретних умовах) ланка для виконання однієї або декількох виробничих або обслуговуючих операцій, оснащене відповідним устаткуванням і технологічним оснащенням.

17

Робоче місце може бути простим (один робочий обслуговує один агрегат), багатоверстатним (один робочий обслуговує групу машин), комплексним (колективним) (група робочих обслуговує один агрегат).

Прості та багатоверстатні робочі місця характерні для дискретного виробництва. Комплексні робочі місця створюються, в основному, в галузях з використанням апаратурних технологічних процесів (хімічна, металургійна, харчова промисловість). Такі робочі місця обслуговуються групою робочих з певним розмежуванням виконуваних ними функцій.

Робоче місце може бути стаціонарним або рухомим. Стаціонарне робоче місце розташоване на закріпленій за ним виробничій площині, обладнаній відповідним устаткуванням, а предмети праці подаються до робочого місця. Рухоме робоче місце пересувається разом з устаткуванням у міру обробки предметів праці.

Залежно від особливостей виконуваних робіт робочі місця підрозділяються на спеціалізовані та універсальні.

На робочих місцях здійснюється безпосередня взаємодія матеріальних і трудових чинників виробництва, на рівні робочого місця заключені основні резерви зростання продуктивності праці.

Від рівня організації робочих місць, обґрунтованого визначення їх кількості, узгодження їх роботи в часі, раціонального розташування на виробничій площі істотно залежать кінцеві результати діяльності підприємства.

Ділянка - це виробничий підрозділ, об'єднуючий ряд робочих місць, згрупованих за певною ознакою, здійснює частину загального виробничого процесу з виготовлення продукції або обслуговування процесу виробництва. Розрізняють виробничі (або технологічні), допоміжні та обслуговуючі ділянки.

Цех – це організаційно відокремлений підрозділ підприємства, що складається з виробничих, допоміжних і обслуговуючих ділянок, виконує певні виробничі функції, обумовлені характером внутрішньозаводської кооперації. Цех – найбільш складна система, що входить у виробничу структуру, включає в якості підсистеми ділянки і служби. Всі цехи промислового підприємства підрозділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі. На окремих підприємствах створюються також підсобні та побічні цехи.

До цехів основного виробництва відносяться цехи, що виготовляють основну продукцію підприємства. На машинобудівних підприємствах до них відносяться цехи:

-заготовчі (ливарні, ковальсько-пресові, штампувальні, пластмасові);

-оброблювальні (механічні, термічні, деревообробні, зварювальні);

-складальні (вузлової збірки, складання готової продукції, малярні);

учорній металургії - доменні, сталеплавильні, прокатні, трубопрокатні цехи;

на підприємствах легкої промисловості - прядильні, ткацькі, фарбувальні, оторочні, пошивочні цехи і так далі

Основне завдання допоміжних цехів – виробництво запасних частин і виконання всіх видів ремонту устаткування, виготовлення інструменту і виробництво енергетичних ресурсів. До допоміжних цехів відносять: ремонтні, інструментальні та енергетичні.

Призначення обслуговуючих цехів – забезпечення всіх підрозділів підприємства складськими і транспортними послугами.

До підсобних цехів відносяться: тарний цех, цехи, які здійснюють здобич і обробку допоміжних матеріалів (наприклад, кар'єр з добування формувальних земель; вогнетривкий цех - на металургійному заводі); цехи, що здійснюють підготовку основних матеріалів (наприклад, копровий цех, забезпечуючий доменний, сталеплавильний і ливарний цехи металобрухтом).

Побічні цехи – це цехи, в яких виготовляється продукція з відходів виробництва, або здійснюється відновлення використаних допоміжних матеріалів. Наприклад, цехи з

18

виробництва товарів народного споживання на машинобудівних підприємствах, цех регенерації формувальної землі, масел, обтиральних матеріалів).

Перелік цехів залежить від виду продукції, що виготовляється, і рівня спеціалізації підприємства. На крупних підприємствах однорідні цехи, як правило, об'єднуються в корпуси.

У рамках виробничої системи організація виробництва здійснюється на декількох рівнях:

-на робочих місцях;

-усередині цехів;

-між цехами.

1.1 Організація і обслуговування робочих місць

Робоче місце – це первинна ланка виробництва, що знаходиться в безпосередньому веденні одного робочого або бригади і включає комплект матеріальних елементів, що забезпечують процес праці.

Робоче місце складається з таких елементів:

-виробничої площі;

-основного устаткування;

-пристроїв для зберігання матеріалів, заготовок, готової продукції, відходів, браку;

-пристрою для зберігання інструментів, оснащення і пристроїв;

-підйомно-транспортних пристроїв;

-пристроїв для безпеки і зручності роботи.

Організація робочого місця – це комплекс заходів, направлених на створення на робочому місці необхідних умов для високопродуктивної праці, на підвищення її змістовності та охорони здоров'я робочого. Це низка таких заходів:

-вибір раціональної сигналізації робочого місця і його оснащення устаткуванням та інвентарем;

-створення комфортних умов праці;

-раціональне планування;

-безперебійне обслуговування робочого місця за всіма його функціями. Конкретний зміст робіт з раціональної організації робочих місць залежить, у свою

чергу, від багатьох чинників:

-виду праці – розумова, фізична; легка або важка; різноманітна або монотонна;

-умов праці – комфортні або несприятливі;

-типу виробництва та ін.

Обслуговування робочого місця – це система заходів, направлених на забезпечення роботи всім необхідним для безперебійного ходу виробничого процесу. Кожен робочий на своєму робочому місці зобов'язаний здійснювати такі функції:

-до початку роботи підготувати устаткування до роботи, ознайомитися із змінним завданням, підготувати інструмент і т.п.;

-під час роботи підтримувати порядок і чистоту на робочому місці, виправляти дрібні дефекти, змащувати устаткування, сигналізувати обслуговуючому персоналу про необхідні послуги;

-після роботи здати або заховати інструмент і пристрої, прибрати робоче

місце і передати його змінникові; На основі функціонального розподілу праці існують такі функції обслуговування

робочих місць:

19

-ремонтна;

-забезпечення інструментом;

-налагоджувальна;

-матеріального постачання;

-транспортна;

-технічного контролю;

-організаційна.

Оснащення робочих місць визначається їх виробничим профілем, спеціалізацією, ступенем механізації і автоматизації технологічних процесів. Так, наприклад, у машинобудуванні в комплект типового оснащення робочого місця входять:

-основне технологічне устаткування – верстат, пульт;

-допоміжне устаткування - підйомно-транспортне устаткування, підставки, сидіння;

-інвентар, інструментальні шафи, тумбочки, полиці, стелажі та ін.;

-тара заготовок і готових деталей – ящики, піддони, касети, штативи,

конвеєри; - технологічне оснащення та інструмент – затиски, ключі, ріжучий і

вимірювальний інструмент;

-організаційне оснащення – пристрій зв'язку і сигналізації, планшети для документації;

-пристрої охорони праці, санітарно-гігієнічні та культурно-побутові пристрої – огорожі, захисні екрани, промислова вентиляція, освітлення,

пристрій збору виробничих відходів, предмети інтер'єру.

Устаткування повинне відповідати вимогам ергономіки і естетики, а робочому повинні бути створені комфортні та безпечні умови праці.

Одним з найважливіших питань організації робочих місць є раціональне їх планування. Під плануванням робочого місця розуміється раціональне просторове розміщення всіх матеріальних елементів виробництва на робочому місці: устаткування, технологічного і організаційного оснащення, інвентаря, які забезпечують економне використання виробничої площі, високопродуктивну і безпечну працю робочого.

Розрізняють зовнішнє і внутрішнє планування робочих місць.

Зовнішнє планування є доцільним розміщенням на робочому місці основного і допоміжного устаткування, інвентаря, організаційного оснащення. Проектується спеціально з урахуванням робочого і допоміжного простору (зони). Робоча зона – це ділянка тривимірного простору, обмежена межами досяжності рук робочого в горизонтальній і вертикальній площинах з урахуванням повороту його корпусу на 180о і переміщенні на один – два кроки, на якому розміщуються знаряддя і предмети праці, які постійно використовуються в роботі. Решта площі робочого місця – допоміжний простір, в якому розташовуються рідко використовувані інструменти, елементи інтер'єру, та ін.

До раціонального зовнішнього планування пред'являються такі вимоги:

-забезпечення мінімальних траєкторій переміщення предметів праці у вертикальній і горизонтальній площинах;

-скорочення зайвих трудових рухів;

-зменшення до мінімуму кількості нахилів і поворотів корпуса робочого;

-економне використання виробничої площі.

Внутрішнє планування робочого місця є доцільним розміщенням технологічного оснащення інструменту в інструментальній шафі, правильне розташування заготовок і деталей на робочому місці і повинне забезпечувати зручну робочу позу, рівномірне і, по можливості, одночасне виконання трудових рухів двома руками. Воно проектується з урахуванням досяжності рук робочого в горизонтальній і вертикальній площинах.

20