74. Біосинтез та біологічна роль креатину і креатинфосфату

Креатин синтезируется из глицина, аргинина и метионина в ходе последовательных реакций в почках и печени.:

1) – у нирках, утв. глікоціаміну з аргініну та гліцину (ферм.гліцинамідинотрансфераза)

2) – у печінці, метилювання глікоціаміну до креатину за уч. S-аденозилметіоніну (ферм.гуанідинацетатметилтрансфераза)

Отсюда креатин с током крови доставляется в мышцы, фосфорилируется с образованием креатинфосфата(ферм. креатинфосфокіназа).

Ізоформи КФК: КФК-ММ(мозкова) – збільш. при черпно-мозк.травмі, патології ЦНС,

КФК-МВ(серцева) – при інф.міокарда, кардіоміопатії, міокардиті, аритмії.

КФК-ММ(м’язова) – при травмах, міопатіях, шоці, фіз. навант).

Далее в ходе спонтанного гидролиза (1-2%) либо после перенесения фосфорной группы от креатинфосфата на адениловую кислоту из креатина образуется креатинин, который выводится с мочой. В норме количество креатинина в моче соответствует мышечной массе тела и не зависит от суточного количества мочи. В клинической практике определяют содержание креатина и креатинина в сыворотке крови и моче. Роль креатинфосфата: Креатинфосфат – “депо” макроэргических связей, обеспечивает ресинтез АТФ в первые секунды работы (5-10 сек), находится в скелетных мышцах, миокарде, нервной ткани

Креатинин - азотистый метаболит, конечный продукт превращения креатинфосфата, участвующего в энергетическом обмене мышечной и других тканей. Синтез креатинина осуществляется, в основном, в мышечной ткани. В процессе мышечного сокращения происходит распад креатинфосфата с выделением энергии и образованием креатинина. Концентрация его в сыворотке крови относительно постоянна и зависит от равновесия процессов синтеза и выведения. Креатинин относится к беспороговым веществам: в норме фильтруется в гломерулах почек и не подвергается реабсорбции или секреции в канальцах. Поэтому повышение уровня креатинина обычно свидетельствует о снижении фильтрации в почечных клубочках и понижении выделительной функции почек

75. Глутатіон: будова, біосинтез та біологічні функції глутатіону

Глутатіон – трипептид-гамма-глутамініл-цистеїніл-гліцин, що має у своєму складі вільну сульфгідрильну групу:

Глутатіон міститься в клітинах тваринного організму у високій концентрації. Глутатіон оборотно перетворюється з відновленої (захищає від окиснення, Г-SH) до окисленої (Г-S-S-Г) форми, відіграючи роль буфера SН-груп.

Біохімічна функція глутатіону в організмі пов'язана з відновленням і детоксикацією органічних пероксидів - похідних пероксиду водню НО-ОН, у молекулі якого один (гідропероксиди) або обидва (алкілпероксиди) атоми водню заміщепі на алкільні радикали

При взаємодії глутатіону з гідропероксидом утворюються нешкідливі органічні спирти, що піддлягають подальшому окисленню:

Реакція каталізується ферментом глутатіонпероксидазою, що містить в активному центрі атом селену (Se).

Зворотне відновлення Г-SS-Г до Г-SН каталізується НАДФН-залежною глутатіонредуктазою

Глут. – коф. деяких оксидоредуктаз (гліоксилази, формальдегіддегідрогенази)

Глут. зв’язує вільні радикали, відновлені пероксиди водню та інші пероксиди – запобігає вільнорадикальним процесам

Глут. бере участь у трансп. а/к через плазмат.мембрани (гамма-глутамілтрансферазний цикл)

Шляхом кон’югації з глут. за дії ферм. глутатіон-трансферази знешкоджуються деякі ксенобіотики