Запитання і завдання для самоконтролю

1. Чим відрізняється простий і складний ЕОР? Наведіть приклади простих і складних ЕОР.

2. Наведіть приклади ЕОР для початкової школи та вкажіть їх призначення?

3. Наведіть приклади ЕОР для дошкільної освіти та вкажіть їх призначення?

4. Назвіть основні правила розробки якісних тестів.

5. Які типи завдань передбачено у програмі My Test?

6. Які передбачено режими тестування у програмі My Test?

7. Які відомості можна подати в описі тесту в програмі My Test?

Розділ 5. Інтернет-середовище – основа інформаційного суспільства § 5.1. Віртуальне спілкування як форма Інтернет-залежності

Важливою проблемою сучасного інформаційного суспільства є проблема Інтернет-залежності. На думку фахівців Інтернет-залежність є психологічним синдромом (і навіть хворобою), який проявляється у маніакально-депресивній залежності від віртуального світу глобальних мереж. Запалені, почервонілі очі, високий ступінь нервового і фізичного виснаження, сльозоточивість, позіхання - ось лише деякі симптоми даного синдрому. Фахівці сперечаються щодо назви хвороби, але всі вони одностайні в одному: це синдром і люди, у яких спостерігаються такі симптоми, потребують лікування. На їхню думку, «сетеманія» настільки ж руйнівна, як алкоголізм чи наркоманія і призводить до глибоких змін особистості - самоізоляції, втрати внутрішніх орієнтирів, неврівноваженості психіки, зовнішніми проявами неуважності і неохайності, байдуже ставлення до близьких. «Сетеголіки», так їх називають, відчувають пристрасне бажання знову і знову занурюватися у світ віртуальної реальності і не виходити з нього.

Виділяють залежність від віртуальної реальності «ізольованого» комп'ютера, яка пов'язана найчастіше з комп'ютерними іграми – «віртуальна аддикція», і залежність від мережі Інтернет - «Інтернет-залежність».

Аддиктивна поведінка у віртуальних аддиктів стає їх стилем життя, в процесі якого людина опиняється у стані постійного відходу від реальної дійсності, у стані видозміненої свідомості. Ставлення до комп’ютера у аддиктів стає більш близькими, емоційним, створюючи ілюзію стабільності і комфорту, хоча в реальності таке відношення слід назвати патологічним стереотипом. Упродовж короткого інтервалу часу зростає дисоціація, звужується коло інтересів, знижується навчальна і виробнича працездатність, при цьому ще більшим темпом зростають труднощі під час комунікації. Таким чином в адиктів наступає етична і естетична деградація. Потреба взаємодії з комп’ютером (планшетом, айфоном тощо) зростає настільки потужно, що вступає у конкуренцію з голодом, спрагою, потребою у живому спілкуванні тощо.

Явище Інтернет-залежності почало вивчатися у зарубіжній психології з 1994 року. К. Янг розробила і помістила на web-сайт спеціальний опитувальник, після чого незабаром отримала майже 500 відповідей, з яких близько 400 були відправлені, відповідно до обраного критерію, аддиктами. Становлення інтернет-аддикції не підлягає закономірностям формування залежності, які властиві курцями, алкоголікам, наркоманам. Важливо й те, що за результатами досліджень психологів, фізіологів медиків, що формування традиційних видів залежності триває впродовж років, а для Інтернет - залежності ці терміни суттєво коротші. Як зазначає К. Янг 25% аддиктів набули залежності впродовж півроку від початку роботи в Інтернет, 58% - впродовж другого півріччя і лише 17% - через рік.

На основі даного аналізу, можна стверджувати, що в даний час Інтернет-залежність є не лише особистісною проблемою, а потребує особливої ​​уваги з боку дослідників.

Інтернет-аддикція близька з описом суб'єкта, який захоплений процесом пізнання, випробуванням себе або творчою діяльністю. Найбільш повним психологічним аналогом феномена залежності від Інтернету є досвід «потоку» або аутотелічний досвід. Досвід «потоку» можна розуміти як одну з можливих конкретизацій процесів внутрішньої мотивації. Виникає відчуття перенесення у нову реальність; досвід «потоку» призводить до порушення відчуття часу, відволікання від навколишнього фізичного та соціального середовища. До того ж, досвід «потоку» межує з викликом до наявних у суб'єкта знань, умінь, навичок і здібностей, в цілому його компетентності у розв’язанні проблем. При цьому аутотелічний досвід не прив'язаний до конкретних видів і сфер діяльності людини.

Інтернет-залежність можна визначити як компульсивне бажання увійти в Інтернет, перебуваючи поза мережею, і утруднена здатність вийти із Інтернету, спілкуючись у ньому.

У літературі наводяться різні критерії Інтернет-залежності. Оскільки у особистості, яка спілкується в мережі, спочатку виникає підвищений інтерес, потім, в процесі більш детального і тривалого спілкування, інтерес замінюється сильною захопленістю і, навіть в деяких випадках, залежністю, яка психологічно переживається як стан повного занурення користувача у віртуальний простір. Такого роду залежність може призводити до соціальних і психофізіологічних неприємностей: поганому сну, запізненням на роботу або навчання, зниження продуктивності праці. Але слід відзначити парадоксальне явище: з одного боку, активне соціальне життя для особистості має позитивну спрямованість, а з іншого боку - глибоке занурення у віртуальне спілкування має передумови для розвитку Інтернет-залежності. Людина, як правило, вибирає Інтернет тоді, коли подібний досвід спілкування та діяльності для неї є більш комфортним. Досить часто після серйозних життєвих потрясінь, травм пов'язаних з різного роду переоціненням життєвих цінностей, людина зазвичай починає досить дискомфортно почувати себе серед звичних життєвих обставин. Проблема в тому, що поруч з людиною, що не має досвіду спілкування з Інтернет повинна бути людина, яка здатна ій цей досвід пояснити, соціалізувати його, пом’якшити наслідки, зняти хворобливі імпульси психологічного дискомфорту, що спрямовані у свідомість і душу.

Найбільше осмислення синдрому віртуальної залежності отримано в роботах фахівців країн Європи та США, оскільки саме вони мали необхідні і людські, і технічні ресурси. Наприклад, К. Янг наводить 4 симптоми Інтернет- залежності:

1) нав'язливе бажання перевірити e-mail;

2) постійне очікування наступного виходу в Інтернет;

3) скарги оточуючих на те, що людина проводить занадто багато часу в Інтернеті;

4) скарги оточуючих на те, що людина витрачає занадто багато грошей на Інтернет.

Більш розгорнуту систему критеріїв Інтернет-залежності наводить І. Голдберг. На його думку, можна констатувати Інтернет-залежність за наявності трьох або більше пунктів:

1. Толерантність.

1.1. Кількість часу, який потрібно провести в Інтернет, щоб досягти задоволення, помітно зростає з кожним разом.

1.2. Якщо людина не збільшує кількість часу, яку вона проводить в Інтернет, то ефект помітно знижується.

2. Синдром відмови.

2.1. Характерний «синдром відмови»:

2.1.1. Припинення або скорочення часу, проведеного в Інтернеті.

2.1.2. Два або більше з наступних симптомів (розвиваються протягом інтервалу часу від декількох днів до місяця): психомоторне збудження; тривога; нав'язливі роздуми про те, що зараз відбувається в Інтернеті; фантазії або мрії про Інтернет; довільні або мимовільні рухи пальцями, що нагадують друкування на клавіатурі.

Дані симптоми викликають зниження або порушення соціальної, професійної або іншої сфери діяльності людини.

2.2. Використання Інтернет-ресурсів дає можливість уникнути симптомів «синдрому відмови».

3. Інтернет часто використовується протягом більшого інтервалу кількості часу, ніж заплановано.

4. Існує постійне бажання або безуспішні спроби зупинити або почати контролювати відвідування мережі Інтернет.

5. Величезна кількість часу витрачається на діяльність, яка пов’язана з використанням Інтернет (купівля книг по Інтернет, пошук нових браузерів, пошук провайдерів, організація знайдених в Інтернет файлів).

6. Важлива для людини соціальна, професійна, навчальна діяльність, відпочинок припиняється або редукується у зв’язку з використанням Інтернет.

7. Використання Інтернету триває, незважаючи на знання про наявні періодичні або постійні фізичні, соціальні, професійні або психологічні проблеми, які викликаються використанням Інтернету (недосипання, сімейні (подружні) проблеми, запізнення на призначені на ранок зустрічі, зневага професійними обов'язками, або почуття самотності).

У своїх дослідженнях М. Гріффітс поділяє Інтернет-залежних на дві групи, виділяючи аддиктів першого і другого порядків. Аддикти першого порядку почувають себе в піднесеному настрої під час гри. Вони люблять грати групами в мережі, отримують позитивне підкріплення з боку групи, коли стають переможцями і саме це є для них головним стимулом. Комп’ютер для них - це засіб отримати соціальну винагороду.

Аддикти другого порядку використовують комп’ютер для втечі від проблем у своєму житті, і їх прихильність до мережі Інтернет - це симптом глибших проблем (наприклад, фізичні недоліки, низька самоповага тощо).

Узагальнивши результати різних досліджень, Н. В. Чудова наводить список основних рис Інтернет-аддикта: складнощі в прийнятті свого фізичного «Я» (свого тіла); складнощі у безпосередньому спілкуванні (замкнутість); схильність до інтелектуалізації; низька агресивність; почуття самотності і недостатнє взаєморозуміння (можливо пов’язане зі складнощами у спілкуванні з протилежною статтю); емоційна напруженість і деяка схильність до негативізму; незалежність виступає як особлива цінність; уявлення про ідеальне «Я» недиференційовані, завищені або навіть нереалістичні; самооцінка занижена; схильність до уникнення проблем і відповідальності.

К. Янг також простежила динаміку зміни Інтернет-залежності і з’ясувала, що найчастіше Інтернет-залежні використовують чати (37%), MUDs (28%), телеконференції (15%), E-mail (13%), WWW (7%), інформаційні протоколи (ftp, gopher) (2%). Вона ж зазначає, що в цьому дослідженні було також встановлено, що «Інтернет-незалежні користуються переважно тими можливостями Інтернет, що дозволяють їм збирати інформацію і підтримувати раніше встановлені знайомства. Інтернет-залежні переважно користуються тими можливостями Інтернет, які дозволяють їм зустрічатися і обмінюватися ідеями з новими людьми в інтерактивному середовищі». Тобто, велика частина Інтернет-залежних користується сервісами Інтернет, пов’язаними зі спілкуванням.

Отже, можна відзначити, що Інтернет-залежні особистості використовують Інтернет для отримання соціальної підтримки (за рахунок приналежності до певної соціальної групи або соціальної спільноти); відчуття психологічного комфорту; можливості створення віртуальних особистостей (підтримка позитивного образу «Я» за рахунок позитивної соціальної ідентичності), викликаючи тим самим певну реакцію оточуючих, отримання ними визнання оточуючих.

До того ж, на наш погляд, Інтернет-залежність розвивається особливо швидкими темпами у тих людей, реальне життя яких з тих чи інших (внутрішнім або зовнішнім) причин міжособистісно збідніле. У цих випадках, дана категорія людей, швидше за все, використовує Інтернет як альтернативу своєму безпосередньому оточенню, щоб подолати труднощі міжособистісної взаємодії в реальності. Як відмічає Sh. Turkle, «комп’ютери (мається на увазі опосередкована комп’ютером комунікація) створюють ілюзію товариських відносин без вимог дружби». Далі, потреба в соціальній підтримці може бути найбільш високою саме в нашому суспільстві у зв'язку з дезінтеграцією традиційних заснованих на спільності форм сусідства і зростанню кількості розлучень і змін місця проживання.

Очевидно, що більша частина Інтернет-залежних стимулює розвиток віртуального спілкування заради самого спілкування. Це може свідчити про можливий компенсаторний характер спілкування в Інтернет у цієї групи людей за рахунок різних форм соціального визнання. Їх залежність може свідчити про те, що в реальному житті соціальне визнання вони отримують не достатньо, а також про те, що в реальному житті у цієї групи людей можуть існувати певні труднощі у спілкуванні, що знижують їх задоволеність реальним спілкуванням. Тобто, спілкування в Інтернеті, імовірно, має деякі характеристики, які усувають причини труднощів у реальному спілкуванні.