75.Основні етапи оптимізації структури капіталу.
Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позичених коштів, при якому забезпечується ефективна пропорційність між коеф. фінансової рентабельності і коеф. фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.
Процес оптимізації структури капіталу підприємства здійснюється за такими етапами:
1. Аналіз капіталу підприємства
2. Оцінка основних факторів, які визначають формування структури капіталу. (галузеві особливості; кон'юнктура товарного ринку і фінансового ринку; рівень рентабельності операційної діяльності; коефіцієнт операційного левериджу; рівень оподаткування прибутку; рівень концентрації власного капіталу.
3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для проведення таких оптимізаційних розрахунків використовується механізм фінансового левериджу.
4. Оптимізація капіталу за критерієм мінімізації його вартості.
5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків.
6. Формування показника цільової структури капіталу
76.Фактори, що впливають на фінансову структуру підприємства.
Основні фактори, які визначають формування структури капіталу.
— галузеві особливості операційної діяльності підприємства.
— стадія життєвого циклу підприємства
— кон'юнктура товарного ринку
— кон'юнктура фінансового ринку
— рівень рентабельності операційної діяльності
— коефіцієнт операційного леверіджу
— ставлення кредиторів до підприємства
— рівень оподаткування прибутку
— фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства
— рівень концентрації власного капіталу
77.Види ліверіджу та їх характеристика.
Фінансовий ліверідж харак-є викор-ня пп запозич коштів, що вплив на зміну коеф рентаб-ті власн к-лу. Це об”єктивний фактор, що виникає з появою запоз коштів у об”ємі використовуємого пп к-лу, що дозволяє цому отримати додатк прибуток на власн к-л. Показник , що показує рівень додатково генеруємого прибутку на власний капітал при різній частці використання запоз коштів, наз ефектом фін леверіджу: ЕФЛ=(1-Спп)*(КВРа-ВК)*ЗК/ВК, деЕФЛ-еф-т фін оеверіджу, приріст коеф рент-ті власн к-лу, %, Спп-ставка под-ку на приб-к, що вираж десяткрвим дробом, КВРа-коеф вал рент-ті активів(відношення валового прибкудо сер вар-ті активів-ВК), ПК-середній розмір в% за кредит, що сплачуються пп за використання запозич капіталу, %, ЗК-сер сума викор пп запоз к-лу,СК-сер сума власного к-лу пп.Розглядаючи формулу можна виділити у ній три основні складові: 1)Податковий коректор фін леверіджу(1-Спп), що вказує у якому ступені проявляється ефект фін лев-жу у зв”язку з різним рівнем оподатк-ня прибутку. Він практично не залежить від діяльності пп тя ставка податку на прибу-к встановл законодавством., 2) Диференціація фін лев-жу(КВРа-ВК), що характеризує різницю між коеф валової рентабельності активів і сер розміром % за кредит.Чим вище додатнє значення фін леверіджу, тим вище при ін рівних умовах буде його ефект(вал прибуток- % за викор кредит).формування від”ємного значення диференціала фін леверіджу завжди приводить до зниження коеф рентабельності власного капіталу, 3) Коеф фін леверіджу(ЗК/ВК), що характеризує суму запозиченого капіталу, що викор пп у розрах-ку на од власн к-лу.Це ричаг, що мультиплікує додатній або негативний ефект. Придодатніх значеннях диференціала будь-який приріст коеф фін лев-жу буде викликати ще більший приріст коеф рентабельності власн к-лу, а при від”ємному значенні- приріст коеф буде приводити до більшого темпу зниження коеф рентаб-ті власн к-ла. Виокремлення цих складових дозволяє цілеспрямовано керувати ефектом фін лев-жу у процесі фін д-ті пп.
Операційний ліверідж Операці леверидж – фін механізм упр-ня прибутком п-ва, який ґрунтується на оптимізації співвідношення постійн і змін витрат.
Особливості дії механізму операц левер
- позитивний вплив операц Л починає виявлятися лише після того як п-во подолало Т беззбитковості операц-ної д-ті Q = (умовно пост затрати)/ (ціна од-ці – змінні витрати на од-цю)
- після подолання Т беззбит чим вище коефт операц Л, тимс більшу силу впливу на приріст прибутку буде мати п-во нарощуючи обсяг реалізації прод-ції;
- найб позитивний вплив операц Л досягається в області яка максимально наближена до точки беззбитковості після її подолання;
- механізм опер Л має зворотню спрямованість при б-я зниженні обсяга реаліз прод-ції в ще більшій мірі буде зменш розмір валового операційного прибутку;
-- ефект операц Л виявляється тільки в короткостр періоді
В міжнар практиці при упр-ні П застосовуються показники:
1)коефіцієнт опер-ац леверіджу = сума постійних операц витрат/ заг сума операц вит-рат. Чим вища доля пості-йних витрат тим більше зміниться сума операц прибутку по відношенню до темпів зміни обсягу реал-ції прод-ї.
2)ефект операц леверіджу = темп приросту валового операц прибут-ку/ темп приросту обсягу реал-ї продукції.
80. Основні суб’єкти інвестиційної діяльності.
До суб’єктів інвестиційної діяльності віднесено інвесторів та учасників інвестиційної діяльності, які забезпечують здійснення інвестицій.
Суб’єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який приймає рішення про вкладення власних, позикових або залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Іншими словами, інвестор відмовляється від задоволення нагальних потреб у розрахунку на очікуване задоволення їх у майбутньому, але вже в більших розмірах.
Суб’єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та учасниками) можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних країн, а також держави в особі урядів.
Учасники інвестиційної діяльності – громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. Інвестор визначає мету, спрямованість та обсяги інвестицій і залучає для їх реалізації на договірних засадах будь-яких учасників інвестиційної діяльності, в тому числі й шляхом організації конкурсів і торгів. Держава і посадові особи не вправі втручатися в договірні відносини учасників інвестиційної діяльності понад своєї компетенції.
Як передбачено законодавством, інвестори можуть виступати в якості:
– покупців (якщо вони купують страхові поліси, ощадні сертифікати комерційних банків і т.д.);
– продавців;
– замовників (під час укладення договору-підряду на будівництво);
– кредиторів.
Інвесторам в умовах ринку надається широке коло повноважень відповідно до їх економічної самостійності. Це, перш за все, визначення цілей, спрямованості, видів та обсягів інвестицій, визначення складу інших учасників інвестиційної діяльності (рис. 2.1). Законодавст-вом передбачена заборона втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб’єктами інвестиційної діяльності.. Класифікація суб’єктів інвестування
Суб’єкти інвестиційної діяльності реалізують власні економічні інтереси, вступаючи у певні взаємовідносини на інвестиційних ринках. Ці ринки регулюють процес обміну інвестиціями та інвестиційними об’єктами.
78. Визначення вартості капіталу.
В загальному вартість капіталу – це ціна, яку платить п-во за користування капіталу, що формується з різних джерел і сприяє здійсненню його господарської діяльності. Вартість капіталу– загальна сума коштів, яку треба сплатити за використання певної суми фін. ресурсів. Вартість капіталу = вартість боргу * % ставка за борг + вартість акціонерного капіталу* % частка акціонерного капіталу. Для розрахунку вартості капіталу використовують бухгалтерський баланс де зазначається частка заборгованості і частка акціонерного капіталу. Ці частки множаться на вартість залученого певного капіталу і в результаті отримуємо поточну вартість капіталу. Для отримання більш точних цифр необхідно розрахувати цільову вартість капіталу, що характеризує % співвідношення акціонерного капіталу і зобов’язань, в залежності від змін в господарській діяльності п-ва. Співвідношення джерел фінансування капіталу може плануватися, при цьому отримаємо плановану ціну капіталу. Зважена гранична вартість капіталу визначається виходячи з прогнозних значень витрат, які понесе п-во для створення оптимальної структури капіталу, виходячи з умов фондового ринку. Вартість капіталу не зводиться до визначення %, які треба сплатити за залучені фін. ресурси. Ціна капіталу хар-є ту норму рентабельності інвестованого капіталу, яку повинне забезпечити під-во, щоб не зменшити свою ринкову вартість. Існує 2 поняття: ціна капіталу під-ва (річні витрати під-ва по обслуговуванню свого боргу) і ціна під-ва як суб’єкта на ринку капіталу (хар-ся розміром власного капіталу). Вони взаємопов’язані – якщо під-во бере участь в інвестиційному проекті, доходність якого менша за ціну капіталу, тоді ціна під-ва по завершенні проекту зменшиться, отже ціна капіталу – головний фактор у прийнятті рішення інв. хар-ру. В пасиві балансу знаходяться джерела коштів, які поділяються на власні (внутрішні) і залучені. Кожне джерело коштів, що формують капітал, має свою ціну, тобто ціну як суму витрат по забезпеченню певного джерела. Ціна авансованого капіталу = Кі*di, де Кі – ціна і-го джерела коштів, di – частка і-го джерела коштів у загальній їх сумі.
Згідно із сучасними тенденціями в теорії і практиці фінансової діяльності вартість капіталу підприємства рекомендується розраховувати на основі використання так званої моделі середньозваженої вартості капіталу (Weighted Average Cost of Capital = WACC):
де Квк — очікувана ставка вартості власного капіталу; Кпк — очікувана ставка вартості позичкового капіталу; К — сума капіталу підприємства; ВК — сума власного капіталу; ПК — сума позичкового капіталу.
Середньозважена вартість капіталу показує середню дохідність, якої очікують (вимагають) капіталодавці (власники та кредитори), вкладаючи кошти в підприємство. Вона залежить від структури капіталу, а також ціни залучення капіталу від власників і кредиторів. Зазначену модель можна деталізувати, виокремивши власний і позичковий капітал. Зокрема, вартість власного капіталу можна розраховувати в розрізі капіталу, залученого в результаті емісії простих і привілейованих акцій, реінвестованого прибутку тощо. Позичковий капітал можна поділити на короткострокові та довгострокові банківські позички, комерційні позички, облігаційні позички та ін.
84. Основні методи оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів.
Сучасна практика оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів основана на концепції вартості грошей у часі і базується на таких принципах:
1. Оцінка ефективності використання інвестованого капіталу здійснюється шляхом порівняння грошового потоку (сума чистого прибутку та амортизаційних відрахувань), який формується в процесі реалізації інвестиційного проекту та вихідної інвестиції. Проект визнається ефективним, якщо забезпечується повернення вихідної суми інвестицій і необхідний рівень дохідності для інвесторів, що надали капітал.
2. Інвестований капітал, так само як грошові потоки, що генеруються цим капіталом, приводяться до поточного періоду часу або певного розрахункового року (який, як правило, передує початку реалізації проекту).
3. Процес дисконтування інвестицій та грошових потоків здійснюється за різними ставками дисконту, які визначаються залежно від особливостей інвестиційних проектів. При визначенні ставки дисконту враховується структура інвестицій та вартість окремих складових капіталу.
Суть всіх методів оцінки базується на наступній простій схемі: вихідні інвестиції при реалізації певного проекту генерують грошовий потік CF1, CF2, …CFn. Інвестиції визнаються ефективними, якщо цей потік є достатнім для повернення вихідної суми інвестицій та забезпечення необхідної віддачі на вкладений капітал.
Найбільш поширеними є такі методи ефективності реальних інвестицій:
§ чиста теперішня вартість інвестиційного проекту (NPV);
§ індекс рентабельності інвестицій (PI);
§ внутрішня норма прибутку (IRR);
§ строк окупності інвестицій (PP) або дисконтований строк окупності (DPP);
§ бухгалтерська рентабельність інвестицій.