12. Соціологічна теорія г. Спенсера.

В основі соціологічних поглядів Г. Спенсера (1820-1903 pp.), лежали два вихідних положення, тісно пов'язаних з дарвінським вченням:

а) розуміння суспільства як соціального організму, подібного до біологічного організму, і організму, який підкоряється тим же законам організації, функціонування і розвитку;

б) вчення про загальну еволюцію, згідно з якою будь-яке явище неорганічного, органічного і надорганічного світу є "частиною загального процесу еволюції", оскільки існує тільки одна еволюція, що відбувається всюди однаково".

Проводячи постійну аналогію між біологічним і соціальним організмами, Г. Спенсер виділяє такі загальні риси і властивості, як:

• зростання і ускладнення структури,

• диференціація функцій,

• посилення їхньої взаємодії зі структурою та ін.

Він вважав, що взаємини між суспільними структурами подібні до взаємодії органів живого організму. За, Спенсером, роль судинної системи в суспільстві виконує транспорт, роль кровообігу — торгівля, роль харчування — промисловість і землеробство, роль шкірного покриву — армія і т. п. Разом із тим він бачить і відмінність суспільства, яке він іменує "надорганізмом", насамперед у тому, що в ньому індивід менше залежить від соціального цілого і що суспільство як ціле, що складається з окремих індивідів, служить на благо своїх членів.

У питанні про співвідношення особистості й суспільства віддавав пріоритет особистості та індивіду.

Тому головним і визначальним для Г. Спенсера було безпосереднє вивчення не суспільства як цілого, а особистості й інших його структурних елементів, їхніх рис, функцій і взаємодій. Не випадково його соціологічні погляди розглядаються як приклад індивідуалістичного підходу до вивчення суспільства і його еволюції.

Органіцистичні, натуралістичні ідеї Г. Спенсера невіддільні від його еволюціонізму в соціології. Сам предмет соціології уявлявся йому як вивчення "зростання, розвитку, будівлі і відправлення суспільного агрегату". Еволюція розглядалася ним як джерело будь-якого природного і суспільного явища. У її основі — прояв і взаємодія двох протилежних процесів: інтеграції (концентрації, об'єднання) і дезинтеграцї (диференціації, розсіювання), тому що еволюція — це "інтеграція речовини і розсіювання руху". Вона завжди спрямована на перехід від невизначеного і простого до визначеного і складного.

Таким чином, і соціальна еволюція виступає в Спенсера як автоматичний, нездоланний, в загальному і в цілому визначений процес чергування розвитку і розкладу певних суспільств. При цьому в ході еволюційних змін спершу відбувається перехід від розсіяного стану суспільства в концентрований, а потім від однорідного стану до неоднорідного.

Згідно з цим Г. Спенсер класифікував суспільства за ступенем їх складності, а соціальний прогрес бачив у послідовному підйомі на усе більш ускладнені студені організації суспільства, що відбивають все більш високі ступені їхньої внутрішньої згуртованості. Він поділяв у цьому зв'язку суспільства на:

• прості,

• складні,

• подвійно;

• потрійно складні,

Виходячи з того, що, чим більше розвинуто суспільство, тим воно складніше, тобто більш диференційовано в структурному і функціональному відношеннях. До найбільш високого типу суспільства — суспільства потрійної складності — Г. Спенсер відносив усі сучасні йому цивілізовані країни, а також давню Мексику, Ассирійську, Єгипетську і Римську імперії, що виявили міцність політичного устрою. В основі прогресу громадської організації, за Спенсером, лежить соціальна диференціація суспільства, розвиток промисловості, науки і мистецтва.

Інша, більш відома класифікація суспільства Г. Спенсером пов'язана з розмежуванням їхньої громадської організації в залежності від характеру пануючої в ній діяльності. Так, він розрізняв "войовничі" й "індустріальні" типи суспільств. У перших громадська організація заснована на твердій ієрархічній структурі, розгалуженому апараті, високій централізації, строгій дисципліні і примусі "примусова кооперація"), а індивід реально позбавлений волі, розчинений у суспільстві, його інтереси підлеглі суспільним, а сам він цілком підпорядкований державі з метою здійснення функцій оборони і нападу.

У других типах суспільств громадська організація переслідує переважно не зовнішні, а внутрішні, мирні цілі. Головним завданням держави виступає виховання членів суспільства, а на зміну насильству і примусу приходять переконання, симпатії і право. Примусова кооперація замінюється добровільною взаємодією вільних і свідомих членів суспільства. Військовий тип суспільств відбиває, за Спенсером, більш низьку, примітивну ступінь суспільного розвитку в порівнянні з індустріальним типом. Перехід від першого до другого відбувається в результаті нормальної соціальної еволюції. У ході розвитку виробництва, обміну виробничою діяльністю, мирної праці перетвориться природа, а разом з цим і на основі цього — і все суспільство. Спенсер, як і О. Конт, виступив рішучим супротивником революційних суспільних змін, прихильником "суспільної рівноваги", збереження існуючої суспільної системи як природного стану суспільства, що випливає з закону еволюції природи і суспільства.

Заслуга Г. Спенсера в соціології складається насамперед у тому, що йому вдалося розгорнуто і глибоко свого часу розробити системний підхід стосовно суспільства і з'єднати його з еволюціонізмом. Він першим використав такі найважливіші категорії соціології, як соціальна система, соціальна структура, соціальна функція, соціальний інститут, соціальний контроль та ін.

Характеризуючи структуру суспільства, Г. Спенсер розрізняв, наприклад, три підсистеми — підтримуючу (економіка), розподільчу (розподіл праці) і регулюючу (держава), а також шість типів соціальних інститутів (родинні, освітні, політичні, церковні, професійні і промислові). Йому належить пріоритет і в обґрунтуванні взаємозв'язку змін соціальної структури і соціальних функцій її складових одиниць, посилення диференціації цих функцій, природного розподілу праці в результаті зростання розмірів структурних одиниць. Висунувши на перший план вивчення структури суспільства і функцій її елементів, Г. Спенсер заклав основи структурно-функціонального напрямку в соціології, що получили пізніше широке поширення і вплив (Т. Парсонс, Р. Мертон та ін.). Відродження ідей Спенсера в рамках сучасної соціології знайшло своє вираження й у формуванні такого соціологічного напрямку, як неоеволюціонізм (Л. Уайт, Дж. Стюард, Н. Смелзер, Е. Ейзенштад та ін.), яке разом з тим переглянуло ряд важливих положень класичного еволюціонізму.