56. Система освіти, її соціальні функції.

Соціологія освіти – галузь соціологічного знання, яка вивчає закономірності розвитку та функціонування освіти як соціального інституту та його взаємодії з суспільством.

Освіта як соціальний інститут відповідає за своєчасну і адекватну підготовку людей до повноцінного функціонування в суспільстві. Система освіти не єдиний, але надзвичайно важливий фактор соціалізації людей. Осягнути суть і специфіку системи освіти як соціального інституту можливо тільки на основі з'ясування її специфічних рис. До них належать:

1. Соціальне значущі функції навчання і виховання, підпорядковані суспільним потребам.

2. Форми закладів освіти, їх певна організація і становище в суспільстві.

3. Певні групи осіб, які професійно здійснюють функціонування цього інституту, певний статус цих осіб у суспільстві.

4. Регулятори функціонування закладів освіти і персональних суб'єктів освітянської діяльності (закони про освіту, постанови і нормативні акти, кваліфікаційні характеристики, контрольні установи т.ін.).

5. Спеціальні методи освітянської діяльності — навчання, виховання.

6. Свідомо поставлені цілі.

7. Планомірний, систематичний характер реалізації процесу свідомої соціалізації.

8. Певний зміст освіти — наявність навчальних програм і планів, певне дозування матеріалу як щодо уроків, так і років навчання.

9. Особлива ефективність освітньої діяльності у формуванні багатьох психічних рис людини, у розвитку її мислення. (Прикладом може бути разючий контраст між однолітками, що пройшли через різні системи освіти).

10. Використання освіти як механізму запобігання соціальне небажаним впливам.

11. Зорієнтованість освітньої діяльності в майбутнє, заангажованість на роль передумови реалізації цього майбутнього.

Система освіти — соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).

Соціологія освіти — це галузь соціологічного знання, яка вивчає закономірності та функціонування освіти як соціокультурного інституту, її взаємодію з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні процеси і соціальну політику у сфері освіти.

Відповідно з проблемно-тематичним змістом предмету соціології освіти можна визначити такі її основні функції:

1) теоретично-пізнавальна, яка спрямована на відкриття нових закономірностей соціально-культурних процесів в освіті, розробку нових теорій і парадигмальних підходів до вивчення освіти;

2) інформаційна, яка спрямована на відкриття нових соціальних фактів;

3) прогностична, яка передбачає розробку соціальних прогнозів в галузі розвитку освіти на основі теоретико-методологічного аналізу одержаних соціальних фактів, впливу на них змін, що відбуваються в самому суспільстві;

4) реформування освіти, створення її нових соціальних моделей, адекватних основам організації життя громадянського суспільства, ринковим відносинам.

Методологічною основою соціології освіти є:

• концепція єдності процесів пізнання, навчання і виховання як видів соціально-культурної діяльності;

• теорія соціалізації, тобто включення індивіда в той або інший соціально-культурний простір життєдіяльності.

Методи досліджень, що використовуються в соціології освіти, випливають із методології конкретно-соціологічних досліджень. Особливе значення в соціології освіти мають соціометричний аналіз, спостереження, порівняння, аналіз документів, експеримент, анкетування, інтерв'ю та ін.

Освіта — це розвиток особистості й формування громадянина, здатного самостійно й вільно мислити й діяти. Навчання — ядро освіти, але остання відбувається й за межами навчальних закладів — протягом усього життя людини.

Отже, освіта як соціальний інститут, як цілісна система передбачає наявність:

1) суб'єктів освітньої діяльності — педагогів, учнів та студентів навчальних закладів;

2) об'єктів освітньої діяльності — як окремих учнів та студентів, так і їх колективів, в яких розвиваються здібності, здійснюється обмін діяльністю, знаннями, формами спілкування;

3) засобів освітньої діяльності — навчальних планів, програм, методів й організаційних форм навчання, підручників, посібників, технічних засобів і т. ін.

• Культурна функція забезпечує передання від покоління до покоління культурної спадщини, відтворення та розвиток культури.

• Професійно-економічна функція визначає характер взаємозв'язку освіти з розвитком продуктивних сил суспільства.

• Соціальна функція містить можливості впливу на соціальну структуру, створює певні канали соціальної мобільності, рольових та статусних переміщень.

• Виховна функція втручається у процес гармонізації та вдосконалення людських якостей, формування громадянина, стимулює саморефлексію — глибоке усвідомлення людиною своєї суті та особистих потенцій.

• Функція соціального захисту поширює потенційні соціальні можливості людини у професійному й особистому самовизначенні, особливо за ринкових умов.

• Гуманістична функція освіти покликана забезпечити формування системи якості, які дозволять людині виконувати функції носія культури, духовності, творчо налаштованого суб'єкта суспільних відносин.

• Урбаністична функція розкриває вплив освіти на міграційні процеси (найбільше вона проявляється у діяльності вищої школи). Демографічна функція підкреслює вагомість культурно-освітніх факторів у демографічних процесах у державі (склад населення, тривалість життя, шлюбність, народжуваність тощо). Функція історичного спадкоємництва та наслідування соціального досвіду відтворює характер відносин із зовнішнім світом та відбиває різноманіття соціально-рольової структури суспільства.

• Соціалізаційна функція забезпечує засвоєння широкого кола цінностей, соціальних ролей і очікувань, на основі яких складається повсякденне життя людей.

• Функція соціального контролю проявляється у тому, що, перебуваючи у навчальних закладах по декілька годин на день учні та студенти одержують знання на основі стандартизованих підручників, виконують внутрішній розпорядок закладу, вимоги адміністрації та наставників, засвоюють звички і переконання, що пропагуються освітньою установою. Отже, освіта, тим самим, сприяє підтримці стабільності суспільства.

Освіта — соціальна система, яка має свою структуру (форми, види, ступені).

• дошкільна освіта і виховання — здійснюються разом із сім'єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей.

• загальна середня освіта — забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, професійне самовизначення.

• позашкільна освіта і виховання — забезпечує творчу самоорганізацію дитини в системі позашкільних освітньо-виховних закладів.

• професійно-технічна освіта — забезпечує здобуття громадянами робітничої професії відповідно до покликання, інтересів, здібностей, підвищення їхньої виробничої кваліфікації, перепідготовку;

• вища освіта — забезпечує фундаментальну, наукову та загальнокультурну, практичну підготовку, одержання громадянами спеціальності відповідно до покликання, інтересів, здібностей;

• післядипломна підготовка — забезпечує систематичне поновлення набутих у внз знань, перепідготовку людей з вищою освітою з метою опанування нових спеціальностей та професій;

• аспірантура і докторантура забезпечують наукову та педагогічну підготовку кандидатів і докторів наук;

• самоосвіта — система набуття і підвищення рівня знань шляхом самостійного опанування знань та вмінь, одержання професії і спеціальності. Самоосвіта набуває легітимності шляхом перевірки та оцінки знань системою екстернату.