25. Соціальна група як суб'єкт суспільного життя. Види со­ціальних груп.

Основним елементом соціальної структури суспільства є соціальна група.

Соціальна група - "сукупність людей, що мають загальну соціальну ознаку й виконують суспільно необхідну функцію в загальній структурі суспільного поділу праці й діяльності".

Поняття соціальна група виступає як родове щодо понять "соціальний клас", "прошарок", "нація", "колектив" "верства", а також стосовно етнічних, релігійних, демографічних та інших спільнот, тому що фіксує соціальні відмінності між спільнотами, що виникають у процесі поділу праці та діяльності на основі ставлення до засобів виробництва, характеру праці, професії, освіти, національності, місця проживання тощо.  Індивід одночасно належить до різних соціальних груп. Розподіл індивідів на групи за однією з ознак одночасно зумовлює внутрішній поділ групи за іншими критеріями. Наприклад, виокремлення жителів міст та сіл дає підстави для продовження диференціації на прошарки кваліфікованих та некваліфікованих працівників, що утворює додатковий (похідний) внутрішній поділ груп. Соціальна група не є простою сумою індивідів. Вона набуває специфічних ознак, що не можуть бути зведені до суми якостей її складових. Великі соціальні групи складаються з індивідів із подібними соціальними статусами. Тут поєднується як особистісний, так і надособистісний рівні аналізу. Група повинна мати власні цінності, ідеї, норми, які необхідні для виникнення та розвитку почуття групової єдності та приналежності (зокрема через усвідомлення групової солідарності, що виражається словом "ми").

Номінальні групи - це сукупності, які виокремляються за кількома ознаками, що має значення для цілей конкретного соціологічного дослідження (наприклад, групи за віком, статтю, місцем проживання, рівнем доходу або сукупністю кількох вимірюваних ознак).

Реальні групи - групи, які вирізняються за сукупністю ознак, що відображають характер реальних відносин у суспільстві.

26. Соціальні інститути, їх види та функції.

Соціальний інститут – це стійка форма спільної діяльності людей, яка склалась історично

Інституалізовані соціальні зв’язки:

1. Формальні – взаємодія між суб’ктами здійснюється на сонові формально обговорених правил, законів, регламентів, положень.

2. Неформальні – хоч і регламентуються у соціальних діях, зв’язках, але не підтверджені законом.

Основні види та структура соціальних інститутів:

1. Економічний (приватна власність)- приватна власність, особиста власність;

2. Політичний (держава) – законодавча, виконавча, судова;

3. Сімейний (щлюб)- нуклеарна, розширена;

4. Релігійний (церква)- духовенство, миряни;

5. Соціокультурний (система освіти)- дошкільна, середня, вища,установи культури.

Соціальний контроль - механізм саморегуляції у соціальних системах (групах, колективах, організаціях, у суспільстві в цілому), який здійснює безпосередньо нормативну (моральну, правову, адміністративну і т.ін.) регуляцію людей.

Соціальні санкції - оперативні засоби соціального контролю, що виконують функції інтеграції суспільства, соціальних груп, соціалізації їх членів.

Кожен інститут виконує свою, характерну для нього соціальну функцію. Сукупність цих соціальних функцій складається в загальні соціальні функції соціальних інститутів як визначених видів соціальної системи. Ці функції дуже різноманітні. Соціологи різних напрямків прагнули якось класифікувати їх, представити у вигляді визначеної упорядкованої системи. Найбільш повну і цікаву класифікацію подала так звана "інституціональна школа". Представники інституціональної школи в соціології (С. Ліпсет, Д. Ландберг та ін.) виділили три основних функції соціальних інститутів.

1. Відтворення членів суспільства. Головним інститутом, що виконує цю функцію, є сім'я, але до неї причетні й інші соціальні інститути, такі, як держава.

2. Соціалізація — передача індивідами встановлених у даному суспільстві зразків поведінки і способів діяльності — інститути сім'ї, освіти, релігії та ін.

3. Виробництво і розподіл. Забезпечуються економічно-соціальними інститутами управління і контролю — органи влади.

Ефективність діяльності соціальних інститутів залежить від великої кількості факторів (умов): • чіткого визначення мети, завдань і обсягу функцій соціального інституту; • регіонального розподілу праці і її раціональної організації в середині соціальної системи інститутів і кожного соціального інституту, зокрема; • деперсоналізації дій і об'єктивації функцій і виконаних окремими особами від імені соціального цілого ролей, близькість поведінки членів інституту до соціальної максими; • визнання і престижу, якими володіє даний соціальний інститут в очах груп, спільностей, суспільства (тобто цілісності), • безконфліктності включення соціального інституту в глобальну систему соціальних інститутів, тобто в суспільство.

Структура соціальних інститутів суспільства дуже складна, тому що:

1) дуже складними і багатоманітними є людські потреби та інтереси, які стимулюють створення даних соціальних інститутів;

2) соціальні інститути постійно видозмінюються.

В залежності від сфер соціальних відносин виділяють такі соціальні інститути:

• економічні, які забезпечують відтворення і розподіл матеріальних благ, організацію праці, грошовий обіг і т. п.;

• політичні або інститути, пов'язані зі встановленням, виконанням і підтримуванням влади. Політичними інститутами є такі інститути, як уряд, парламент, політичні партії і т. п.;

• соціальні або суспільні у вузькому значенні цього слова. Суспільними в широкому значенні слова є всі види інститутів. Під соціальними ми тут розуміємо всі ті, які організовуються добровільним об'єднанням, — місцеві товариства, клуби і товариські установи, "церемоніальні" інститути, тобто способи взаємної поведінки членів товариства з нерівним становищем.

• інститути стратифікації, які визначають розміщення позицій і ресурсів;

• виховні і культурні, тобто всі інститути, створені для зміцнення і розвитку культури, для соціалізації кожного покоління, для передачі йому культурних цінностей суспільства як цілого (родинні інститути, сім'я, школа, наукові інститути і т. п.);

• релігійні, які регламентують відносини людей з представниками релігійних структур (служителів церкви);

• відтворення (інститути шлюбу і сім'ї).