Наслідки:

1. Розширення сфери вживання української мови в державному житті. [З серпня 1923 р. для державних чиновників та партійних функціонерів організовуються курси української мови. Той, хто не пройшов їх і не склав іспиту, ризикував втратити посаду. З 1925 р. було введене обов'язкове вживання української мови в державному діловодстві. З 1927 р. партійну документацію переведено на українську мову].

2. Зростає кількість українців у партійному і державному апараті. Так, у 1923 р. їхня частка становила 25–35%, а у 1927 р. – 52–54%. За кількісним ростом стояли важливі структурні зміни. Одною з них була поява нової державно-політичної, господарської та культурної еліти, кістяком якої були так звані націонал-комуністи, вихідці з колишніх українських лівих партій.

3. Найбільший вплив "українізація" справила на розвиток національної освіти. Вона збіглася в часі з розгортанням більшовиками так званої культурної революції, одним з головних напрямків якої була ліквідація неписьменності. У 1930 р. в Україні почали впроваджувати загальнообов’язкове початкове навчання. У 1927 р. – 97% українських дітей навчалося українською мовою. Цей показник так і не був перевершений за роки радянської влади (у 1990 р. він становив лише 47,9%). Зростання мережі україномовних навчальних закладів йшло паралельно з розвитком наукових досліджень у різних галузях українознавства.

4. Різко збільшувалась кількість української преси (в 1933 р. вона становила 89% всього тиражу газет у республіці).

БІЛЕТ № 14

1) Встановивши контроль над запорозькими землями, Хмельницький розгортає активну роботу з поширення козацького виступу. У цей же час гетьман проводить активні переговори з кримською елітою, які завершуються укладенням воєнно-політичного союзу. На початку квітня в Україну прибув перекопський мурза Тугайбей на чолі 5-6 тис.татар. Після цього чисельність військ, на які міг розраховувати український гетьман, зросла до 10-11 тис. осіб. Козацькі перемоги, здобуті над польською армією під Жовтими Водами та Корсунем, гучним відлунням прокотилися не лише по всій Україні, а й Польщі та Європі загалом. Міщани та селяни почали масово йти до Хмельницького, поповнюючи й без до того його досить значні сили. Одночасно повстання почали вибухати то тут, то там по всьому Подніпров'ю, як Правобережному, так і Лівобережному, перекидаючись на Волинь і Поділля та втягуючи у свій вир всі стани та соціальні верстви українського суспільства. А відтак - козацьке повстання переростало в Українську революцію.

2) наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. як за територією, так і за чисельністю населення українці в обох імперіях були провідною нацією. Українці мали й інші складові, притаманні нації. Серед основних – мова та багатовікові традиції, за якими їх вирізняли в обох імперіях.

Однак на межі ХІХ – ХХ ст. ще тільки формувалися сили, котрі були здатні включитися в боротьбу за справу незалежності, очолити визвольний рух народу, кардинально змінити ситуацію і геополітичне становище України.

У той самий час руйнувалися вікові традиції, на зміну яким приходила політика. Посилилась активність політичних сил, набрала сили тенденція до їх згуртування. В українських землях у складі Російської імперії на зламі століть помітно активізувалась діяльність українського національного руху, швидко йшов процес витіснення культурницьких форм роботи політичними, поглибився розкол між українською інтелігенцією старшого та молодшого поколінь, набрала сили тенденція до організаційного згуртування та політичного самовизначення активної частини суспільства, швидко формувалися політичні партії. Напередодні революції політична палітра охоплювала широкий спектр національних політичних партій (найрадикальніші з них висували гасло державної незалежності). Характерною ознакою була абсолютна перевага в українському русі лівих сил, а ліберали та консерватори не змогли організаційно згуртувати свої сили на національному ґрунті і тому, найчастіше, орієнтувалися на загальноросійські партії аналогічних напрямів. В українських землях в Австро-Угорщині ситуація кардинально відрізнялася. Динаміку суспільного руху визначали українсько-польське протистояння та невщухаюча боротьба між москвофілами, народовцями та радикалами. Наприкінці XIX ст. суспільний рух у західноукраїнських землях вступає в політичний етап свого розвитку, який характеризується утворенням політичних партій, кристалізацією їхніх програм та активною боротьбою за вплив на маси. В імперський парламент у Відні та до провінційних сеймів обиралися українські депутати. Політичні партії Галичини, котрі діяли на легальних конституційних умовах, впливали не тільки на зростання національної свідомості, а й на владні структури, які мали безпосереднє відношення до щоденного життя людей.

3) РАДНАРГОСПИ — державні органи, які здійснювали управління дорученими їм галузями промисловості (до 1962 будівництвом у межах економічних адміністративних районів). Створені в 1957, ліквідовані в 1965. На території УРСР було утворено 11 Раднаргоспів. Ідея Раднаргоспів полягала в тому, щоб ліквідувати протиріччя між галузевими і територіальними інтересами. Раднаргоспи поліпшили управління економікою регіонів, але виявилися неспроможними у розв'язанні міжгалузевих проблем. Після їх ліквідації економіка повернулася до галузевого принципу управління.

БІЛЕТ №15

1) Вів боротьбу з феодальними міжусобицями, викликаними прагненнями галицької боярської верхівки та Чернігово-Сіверського і Київського князів не допустити зміцнення влади Данила Романовича і брата Василька в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.

Винятково здібний правитель; об'єднав на певний час західноукраїнські землі. Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство.

Проводив активну прозахідну політику. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Побудував ряд нових міст (0%A5%D0%BE%D0%BB%D0%BC"Холм, 0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2"Львів тощо), переніс столицю з Галича — міста боярських заколотів — до Холму.

Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246 року заснував у Галичі церковну 0%93%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%8F"православну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя — печатника Кирила.

1264 року король занедужав і помер у 0%A5%D0%BE%D0%BB%D0%BC"Холмі, де був похований у 0%A1%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80_%D0%A0%D1%96%D0%B7%D0%B4%D0%B2%D0%B0_%D0%9F%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D1%97_%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%86%D1%96_(%D0%A5%D0%BE%D0%BB%D0%BC)"церкві святої Богородиці, яку збудували за. Літописець, оплакуючи його смерть, назвав його «другим по 0%A1%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D0%BD"Соломоні».

Зміцнення великокняжої влади у Волинсько-Галицкому князівстві за часів Данила було тимчасовим явищем. За правління його наступників відновилися тенденції до феодальної роздрібленості, які провокувала боярська верхівка.

Галицько-Волинська держава, проіснувавши понад століття, поширила свою владу на більшість земель нинішньої України. Грушевський вважав це державне утворення найбезпосереднішим спадкоємцем Київської Русі. Своїм успіхам і життєздатності воно завдячувало видатній особистості князя Данила Галицького. Після падіння ГВК правонаступниками Київської Русі заявили себе 0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B5_%D0%BA%D0%BD%D1%8F%D0%B7%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%9B%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5"Велике князівство Литовське, а потім і 0%9C%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0"Московська держава.