2) Серед інших партій у Східній Галичині також діяли Українська католицька, Руська селянська, Руська аграрна та інші партії.

Найбільшою та найвпливовішою організацією західних українців залишалася греко-католицька церква, яка налічувала 4 млн. віруючих та 3 тис.парафій. Греко-католицька церква мала власну політичну Українську католицьку національну партію. Своїми досягненнями у міжвоєнний період вона завдячує митрополитові Андрію Шептицькому.

Менш помітну роль у суспільно-політичному житті краю відігравала православна церква (налічувала 2 млн. віруючих). У1926—1929 pp. у Західній Україні відбувалося об'єднання націоналістичних груп. у міжвоєнний період Східна Галичина залишилася аграрно-сировинним придатком Польщі. У суспільно-політичному житті краю посилювалася конфронтація між корінним українським населенням та польською владою, що проводила жорстку політику колонізації.

Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини за Сен-Жерменським мирним договором й отримало офіційну назву Підкарпатська Русь (від 1928 р. — Підкарпатський край). Півмільйонне українське населення регіону під владою Чехословаччини не відчувало такого непримиренного утиску національних інтересів, як українське населення Польщі й Румунії.

У Чехословаччині не заборонялося вживання української мови. Тут діяли українські гімназії й початкові ніколи. Але Закарпаттю відводилась роль економічно занедбаної провінції. Робітникам платили у півтора-два рази менше, ніж у центральних районах країни. Селяни були незадоволені аграрною реформою, тому що фактично дві третини державних земель призначалися чеським колоністам.

3) Криза політики перебудови. Боротьба за державний суверенітет України.Активізація політичного життя викликала стрімке зростання національної самосвідомості населення. Партії національно-державницького спрямування, інші демократично налаштовані сили дедалі активніше виступали проти перебування республіки у складі СРСР, за побудову самостійної і незалежної Української держави. На діаметрально протилежних позиціях стояла Комуністична партія України.

Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. Цим документом проголошувалися верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Від імені народу України могла виступати виключно Верховна Рада УРСР. Територія України в існуючих кордонах оголошувалася недоторканою.

УРСР мала самостійно формувати державний бюджет, а при необхідності – запровадити власну грошову одиницю. Передбачалося створення власних митної й податкової систем. Вказувалося право на власні збройні сили, внутрішні війська та органи державної безпеки. При цьому Україна повинна була стати нейтральною, позаблоковою та неядерною державною.

Держава, згідно з Декларацією, мала забезпечувати національно-культурне відродження українського народу, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.

У Верховній Раді УРСР, очоленій Л.Кравчуком, протистояння між більшістю депутатів, що належали до КПУ, і організованою в Народну Раду демократичною меншістю заблокувало прийняття багатьох прогресивних законодавчих актів. Але народ України бажав наповнити Декларацію про суверенітет реальним змістом. Тому КПУ швидко втрачала підтримку мас. Спів­відношення сил у парламенті дедалі менше відповідало настроям у суспільстві.

БІЛЕТ №11

1) Роздробленість, що охопила Русь у ХІ-ХІІІ ст., дістала назву феодальної, оскільки в її основі була еволюція феодальних відносин. Під захистом Київської держави розвинулися продуктивні сили, збільшилася виробнича спроможність селянина. За таких умов зросла цінність землі, яку знать прагнула перетворити на свою приватну власність. За рахунок общинних земель зростала чисельність боярсько-князівських володінь – вотчин. Економічною основою тогочасного суспільства було натуральне господарство, що не створювало необхідних передумов для об''єднання.

Передумовою розпаду Київської Русі, постійним джерелом внутрішніх проблем були величезні її розміри. До її складу входили різні племена, які так і не склали єдиної народності в межах країни і були об''єднані тільки владою великого князя та церкви.

2) Широка програма модернізації Гетьманщини й участь у ній К.Розумовського, а ще більше політична активізація українського шляхетства цілком розбіглася з цілями російського уряду, який ще з 1750-х pp. почав щораз більше обмежувати економічні й політичні права України (указ 1754 року про контроль над фінансами Гетьманщини; скасування 0%86%D0%BD%D0%B4%D1%83%D0%BA%D1%82%D0%B0"індукти й 0%95%D0%B2%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B0"евекти у 1754 р.; ліквідація митного кордону між Росією й Україною 1755 року; вилучення Києва з під влади гетьмана; передача українських справ знову у відомство Сенату і контроль над наданням урядів і маєтків гетьманом тощо).

Новий уряд 0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0_II"Катерини II посилив централістичну політику щодо України. З другого боку, соціальна політика К.Розумовського й перетворення Гетьманщини на державу шляхетського типу поглибили соціальні суперечності, а династичні плани К.Розумовського викликали опозицію й опір з боку шляхетської аристократії. До того додалися ще великі втрати України внаслідок її участі у 0%A1%D0%B5%D0%BC%D0%B8%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%BD%D1%8F_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0"Семилітній війні. У цих умовах0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0_II_(%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%80%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D1%97)"Катерина II скористалася з 0%9F%D0%B5%D1%82%D0%B8%D1%86%D1%96%D1%8F"петиції про спадкове гетьманство в роді Розумовських, і 1764 року примусила Кирила Розумовського зрезиґнувати з гетьманства, за що йому зберегли становище високого достойника 0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%86%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%8F"Російської Імперії, забезпечили велику пенсію й надали у власність колишні гетьманські маєтки, зокрема, 0%91%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B8%D0%BD"Батурин.

Понад 11 років (1755-1767) проводив то за кордоном, то в обох російських столицях. Наостанок таки повернувся до Батурина — прожив там останні 9 років. Тут він будує для себе розкішний палац, де збирає одну з найбагатших у Європі бібліотек.

Заповів поховати себе в склепі-мавзолеї збудованої ним на території Воскресенської церкви. Її звели на місці зруйнованого мазепинського Троїцького собору. 1927 року радянські чиновники від культури відкрили його саркофаг, забрали коштовні речі, а склеп засипали землею.

3) Нова економічна політика (НЕП) – економічна політика більшовиків в Україні в 1921 – 1928 рр., що прийшла на зміну політиці «воєнного комунізму» та базувалася на впровадженні елементів ринкової економіки. 

Причини НЕПу: 

- глибока економічна криза як наслідок громадянської війни та політики «воєнного комунізму»; - політична криза (опір політиці більшовиків – селянські повстання, страйки, виступи в армії); - спад революційної хвилі в Європі, відкладення ідеї «світової соціалістичної революції»; - початок реалізації плану ГОЕЛРО (Державна комісія з електрифікації Росії), який передбачав будівництво електростанцій, заводів в Україні. 

Початок НЕПу – березень 1921 р. – рішення Х з’їзду Російської комуністичної партії більшовиків (РКП(б)) про перехід до нової економічної політики (НЕПу).

 Заходи НЕПу 

Сільське господарство 

- заміна продрозкладки продподатком; - дозвіл на оренду землі; - дозвіл на використання найманої праці; - розвиток кооперативного руху. 

Промисловість 

- продаж у приватну власність та передача в оренду дрібних та частину середніх підприємств; - дозвіл на використання найманої праці; - об’єднання великих підприємств у трести та переведення їх на госпрозрахунок; - перехід від зрівнялівки до відрядної зарплати.

Фінанси та торгівля 

- поновлення вільної торгівлі; - введення державних податків, плату за транспорт, комунальні послуги; - випуск конвертованого червонця, вилучення старих грошових знаків.

Особливості НЕПу в Україні 

- НЕП в Україні запроваджено пізніше, ніж у Росії в 1922 р.; - висока ставка продподатку; - застосування репресивних заходів при вилученні продподатку; - введення НЕПу в умовах голоду 1921-1922 рр.; - широка підтримка НЕПу українським населенням. 

Результати НЕПу 

- зростання господарської ініціативи, зацікавленості в результатах праці, продуктивності праці; - швидкі темпи відбудови народного господарства; - зростання життєвого рівня населення; - конфлікт між ринковими відносинами та адміністративно-командною системою. 

БІЛЕТ № 12

1) З одного боку, феодальна роздробленість була більш високим етапом у розвитку Київської Русі (було легше управляти окремими князівствами, розвивати господарство і культуру). З іншого боку, роздробленість знизила обороноздатність держави, що співпало з посиленням монголо-татар. Феодальна роздробленість була не випадковим явищем, усі країни Європи пройшли через цей етап розвитку. Протягом XI—XII ст. на території Київської держави з'явилося біля 15 князівств, з яких Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське та Галицьке були в межах сучасної України.

Причинами роздробленості Київської держави були: 1) великі географічні розміри Київської Русі та етнічна неоднорідність населення, що об'єктивно сприяло зростанню сепаратистських (відцентрових) настроїв (такою державою важко було управляти); 2) криза росту наприкінці XI ст. феодальних відносин (поява вотчин — великих феодальних землеволодінь, які давали змогу місцевій знаті самостійно вести господарство і без допомоги великого князя, завдяки власному апарату управління, дружини отримувати все необхідне у селян; панування натурального господарства, за якого феодали не були зацікавлені в об'єднанні з іншими феодалами; зростання кількості міст та перетворення їх у економічні і політичні центри); 3) насильницьке об'єднання східнослов'янських племен у IX ст., яке дало зворотну реакцію у XII ст.; 4) відсутність чіткого порядку спадкоємності великокнязівської влади (княжий стіл міг передаватися від старшого брата до молодшого або від батька до сина, тому брати часто воювали між собою, а племінники ворогували з дядьками); 5) занепад Києва як торгового центру (наприкінці XI ст. половецькі орди порушили торгівлю на великому шляху «із варяг у греки»; хрестові походи, особливо пограбування Константинополя у 1204 p., змусили європейців шукати торговельні шляхи у Візантію та на Схід, обминаючи Київ).

2)1 Універсал 1%87%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%BD%D1%8F"10 червня (23 — за новим стилем) 1917 

• Проголошення автономії України в складі 0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D1%8F"Росії;

• Джерелом влади в Україні є український народ;

• Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент);

• Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;

• Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, які проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.

2 Універсал 3_%D0%BB%D0%B8%D0%BF%D0%BD%D1%8F"3 липня (16 — за новим стилем) 1917 

• Центральна Рада починає розробку закону про автономічний устрій України, який має бути затверджений установчим збором. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономії України;

• Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду.

3Універсал 7 листопада (20 — за новим стилем) 1917 

• Україна проголошується Українською Народною Республікою, не відділяючись від Росії;

• До установчих зборів в Україні вся влада належить УЦР та Генеральному Секретаріату;

• Скасовується право приватної власності на землю;

• УЦР починає мирні переговори з 0%9D%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%87%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0"Німеччиною та її союзниками;

• Впроваджуються демократичні свободи: свобода мови, свобода друку та ін.;

• Запроваджується 8 годинний робочий день;

• Встановлюється державний контроль над виробництвом;

• На грудень призначаються вибори до всеукраїнських установчих зборів.

• Судова реформа.

• Амністія політичних в'язнів.