2) Модернізація – осучаснення.

Радянська модернізація передбачала форсовану індустріалізацію тасуцільну колективізацію.

Індустріалізація – це система заходів, спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловості з метою технічного переозброєння економіки і зміцнення обороноздатності країни.

Форсована індустріалізація – індустріалізація шалено швидкими темпами.

Колективізація – примусова система заходів, спрямована на перетворення одноосібних селянських господарств у великі колективні й радянські господарства (колгоспи і радгоспи).

Суцільна колективізація – масова колективізація, що охопила всі селянські господарства.

УКРАЇНА І ЗМІНА ПОЛІТИЧНОГО КУРСУ ВСЕСОЮЗНОЇ КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ БІЛЬШОВИКІВ (ВКП(б))

21 січня 1924 р. помер В.Ленін (керівник більшовиків та лідер СРСР), після чого в партійно-державному керівництві СРСР розпочалася гостра боротьба навколо питань подальшого розвитку країни. Основна боротьба за лідерство в партії розгорнулася між Й.Сталіним та Л. Троцьким. Проти Л.Троцького виступили майже всі керівники України – Л.Каганович, Д.Манільський, Г.Петровський, М.Скрипник, В.Чубарь. У підтримку Л.Троцького виступили нечисленні його прихильники в Україні – І.Дашковський, Н.Гордон, М. Голубенко та ін. У грудні 1927 р. Л.Троцького було виключено з партії.

1927-1928рр. – хлібозаготівельна криза в СРСР, яка стала приводом для відходу від НЕПу.

У 1928 р. на пленумах ЦК ВКП(б), на яких виявилися розбіжності в підходах Й. Сталіна та М. Бухаріна до вирішення економічних проблем. М. Бухарін був одним із найпослідовніших прихильників НЕПу, а хлібозаготівельну кризу він пояснював недоліками в роботі державного апарату. А Й. Сталін головну причину кризи вбачав у виступах проти радянської влади «класових ворогів», передовсім селянства, а тому подолання труднощів соціально-економічного розвитку він зводив до боротьби з «внутрішніми ворогами».

1929р. – посилення тиску Й. Сталіна на групу М. Бухаріна, у результаті були усунуті останні перепони на шляху до цілковитої відмови від НЕПу, створені передумови переходу до силових, адміністративно-командних методів управління економікою і суспільними процесами та утвердження сталінського єдиновладдя.

У 1929 р. Й. Сталін остаточно здобув усю повноту влади в СРСР.

Керівники усрр часів радянської модернізації

 1925 р. – призначення генеральним секретарем Центрального Комітету Комуністичної партії (більшовиків) України (ЦК КП(б)У)Л. Кагановича.

 1928 р. – призначення генеральним секретарем ЦК КП(б)УС.Косіора.

 Під час сталінської індустріалізації ставилися завдання:

• перетворити аграрну країну на могутню індустріальну державу;

• здобути техніко-економічну незалежність СРСР;

• забезпечити всебічну обороноздатність Радянського Союзу, перетворити його на наймогутнішу державу світу.

Здійснюючи індустріалізацію, радянський уряд не міг сподіватися на зовнішню допомогу, тому джерелами індустріалізації в СРСР стали:

• пріоритетне фінансування галузей важкої промисловості за рахунок легкої та харчової;

• продаж сільськогосподарської продукції та сировини й одержання валютних надходжень для індустріалізації;

• усебічне застосування командно-адміністративних важелів управління народним господарством і державою;

• використання безкоштовної праці в'язнів сталінських таборів (пізніше ГУЛАГу);

• розгортання соціалістичного змагання в усіх галузях народного господарства.

Попри велику кількість суперечливих моментів, індустріалізація мала разючі наслідки:

• 1940 року промисловий потенціал України в сім разів перевищував рівень 1913 року;

• обсяг виробництва продукції в машинобудуванні та металообробці зріс тільки за першу п'ятирічку в 4,5 разів;

• Радянська Україна перетворилася з аграрної на індустріально-аграрну республіку;

• з 1,5 тис. нових підприємств, які будувалися в роки першої п'ятирічки, 400 були зведені в Україні (серед них такі гіганти, як Дніпрогес, «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», «Дніпроалюмінійбуд», «Краммашбуд», Харківський тракторний завод);

• серед реконструйованих підприємств відновили свою роботу Луганський паровозобудівний завод, металургійні заводи в Дніпропетровську, Комунарську, Дніпродзержинську, Макіївці.

Водночас досить яскраво окреслилися деформації в народному господарстві, викликані серйозними прорахунками в проведенні індустріалізації:

• від самого почату перших п'ятирічок був установлений пріоритет виробництва засобів виробництва (група А) над виробництвом предметів споживання (група Б), що призводило до занепаду легкої та харчової промисловості і низького життєвого рівня народу;

• у результаті індустріалізації, економіко-географічне розміщення важливих промислових центрів зберегло свою нерівномірність, як і за часів царської Росії. Традиційно розвивалися Донбас та Придніпров'я, а Правобережжя й далі відставало в розвитку продуктивних сил;

• наслідком індустріалізації стала потужна урбанізація. Кількість міських жителів збільшувалася за рахунок мешканців села, але українські міста виявилися до цього не готовими. Різке збільшення міського населення призвело до загострення житлової та продовольчої проблем, а отже, і загального падіння життєвого рівня народу;

• індустріальні гіганти перших п'ятирічок підпорядковувалися не республіканським, а союзним наркоматам. Це зумовлювало подальшу втрату Україною економічного суверенітету;

• у ході індустріалізації в п'ятирічні плани суб'єктивно вносилися різноманітні корективи, які шкодили республіканській економіці. Уже в другій і третій п'ятирічках капіталовкладення в економіку України різко знизилися. 3 4,5 тис. промислових підприємств, які були побудовані за роки другої п'ятирічки, в Україні постало тільки 100. Крім цього, українську економіку зорієнтували на видобуток сировини, а не на виробництво готової продукції й розвиток підприємств завершеного циклу;

• за роки перших п'ятирічок народне господарство України було повністю одержавлене, останні залишки непу ліквідовані, а замість ринкових відносин була створена командно-адміністративна економіка.

3) Першим 0%A1%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B0%D1%80"секретарем ЦК КПРС, а з 1966 р. - Генеральним секретарем став Л.І. 0%91%D1%80%D0%B5%D0%B6%D0%BD%D1%94%D0%B2"Брежнєв. Головою Ради Міністрів 0%A1%D0%A0%D0%A1%D0%A0"СРСР був призначений О.М. Косигін.

Понад півстоліття 0%9A%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0"країна жила в надзвичайних умовах. Нові 0%9A%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA"керівники вважали, що суспільству потрібна стабільність. Стабільності можна досягти при відмові від політичного курсу останніх років, від політики десталінізації і реформ. Але перший час керівництво країни ще тяжіло до реформ.

Економічна 0%A0%D0%B5%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0"реформа 1965 р. Ще в кінці 50-х рр.. 0%A0%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BA%D0%B0"радянська економіка почала втрачати ефективність. 0%9F%D1%80%D0%BE_%D0%A6%D0%B5"Про цесвідчило падіння продуктивності праці, низька 0%AF%D0%BA%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%83%D0%BA%D1%86%D1%96%D1%97"якість продукції, збитки. Тоді ж великими вченими - економістами почалося обговорення економічної реформи. До середини 60-х рр.. необхідність економічної реформи стала очевидною. Спланував 0%95%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BA%D0%B0"економічну реформу, активно сприяв проведенню її в 0%96%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F"життя О.М. Косигін. У 1965 р. вересневий пленум ЦК КПРС прийняв рішення про економічну реформу. Вводилися зміни в систему 0%A3%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B2%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE%D0%BC"управління виробництвом. Раднаргоспи - децентралізоване 0%A3%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F"управління народним господарством на регіональному рівні - ліквідувалися і відновлювалися міністерства - галузеве управління 0%92%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE"виробництвом. Основні принципи радянської економіки залишилися колишніми: всеосяжна 0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0"державна 0%92%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C"власність, єдине, централізоване 0%9F%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F"планування, суворий 0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8C"контроль за основними показниками розвитку. Головне полягало в тому, що радянським підприємствам надавалася відносна автономія. Одним з головних показників 0%A0%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%82%D0%B8"роботипідприємства ставав обсяг реалізованої продукції. 0%A0%D0%B5%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%83%D0%BA%D1%86%D1%96%D1%97"Реалізація продукції понад план дозволяла створювати на підприємствах спеціальні фонди за рахунок відрахувань від прибутку. Отримані доходи підприємства пускали або на 0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BA"розвиток виробництва, або на 0%A1%D1%82%D0%B8%D0%BC%D1%83%D0%BB%D1%8E%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96_%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%83"стимулювання праці персоналу.

Таким чином,0%A0%D0%B5%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0" HYPERLINK "http://ua-referat.com/%D0%A0%D0%B5%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0"реформа підвищувала роль економічних методів управління. Запропоновану реформу О.М. Косигін пропонував розглядати як початок 0%9F%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81"процесу подальших реформ. У результаті за роки восьмої п'ятирічки було створено потужний промисловий потенціал.

Наростання суперечностей в економіці. З початку 70-х років темпи зростання економіки стали знижуватися, а до 80 років показники виробництва перестали рости. Головною бідою радянської економіки цього періоду було те, що вона майже не була пов'язана з науково-технічним прогресом (НТП). Західні країни здійснювали просування в таких сферах, як комплексна автоматизація виробництва та управління, електронізація та біотехнологізація господарської діяльності, використання ядерної енергетики, дослідження і освоєння космічного простору. У нашій країні при розробці науково-технічної політики не були враховані всі тенденції науково-технічної революції. Основна увага була звернена на автоматизацію і виробничих 0%9F%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81"процесів, тому що вважалося, вона містить у собі можливість 0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F"перетворення матеріального виробництва, управління та підвищення продуктивності праці.

БІЛЕТ № 9

1)Проблема появи та формування козацької верстви досі є дискусійною. Перші спроби її розв'язання було зроблено ще напочатку XVII ст., коли польські історики намагалися вивести козацький родовід із самоназви, тобто зі слова «козак». Зокрема, польсько-литовський хроніст М. Стрийковський вважав, що козаки походять від стародавнього ватажка «Козака», який вдало боровся з татарами. З часом викристалізувалися інші версії, що пояснюють походження козацтва:

1) «хозарська» — ототожнює козаків з давніми народами степу «козарами», або хозарами;

2) «чорноклобуцька» — вбачає в них нащадків «чорних клобуків» — тюркського племені, яке у давньоруські часи жило в пограничному зі Степом Пороссі;

3) «черкаська» — вважає виникнення козацтва одним з наслідків процесу міграції в Подніпров'я черкесів (черкасів), які до того проживали в Тмутаракані;

4) «татарська» — виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво;

5) «автохтонна» — доводить, що козацтво як спільнота є прямим спадкоємцем, логічним продовженням вічових громад Київської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансформувалися, зберігши свій вічовий устрій, у військово-службові формування, підпорядковані великому литовському князю;

6) «болохівська» — пов'язує козаччину з існуванням у давньоруських автономних громадах так званих болохів-ців, які після встановлення монгольського іга добровільно прийняли протекторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів;

7) «бродницька» — висвітлює генетичний зв'язок козацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київської Русі — «бродниками», які жили у пониззі Дунаю;

8) «уходницька» — пов'язує виникнення козацтва з ут-воренням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю;

9) «захисна» — пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі;

10) «соціальна» — факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію в нових місцях проживання.

Жодна з цих теорій не може пояснити всю складність виникнення та формування козацтва, оскільки кожна з них базується на якомусь одному чиннику із економічної, етнічної, воєнної чи соціальної сфер. Водночас більшість із них містить раціональні зерна, синтез яких дає можливість наблизитися до правильної відповіді.[4, c.142-145]

Поява певного історичного явища зумовлена, як правило, сумарною дією чинників двох категорій (межа між якими досить умовна): тих, що роблять виникнення цього явища можливим, та тих, які зумовлюють його необхідність. Чинниками, що робили можливими появу та формування козацтва, були:

1) існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями;

2) досвід освоєння південних територій уходниками, бродниками та ін;

3) природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.

Необхідність виникнення козацтва зумовлена:

1) зростанням великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV ст. і підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізації нових земель;

2) посиленням феодальної експлуатації, прогресуючим закріпаченням, наростанням релігійного та національного гніту;

3) зростанням зовнішньої загрози, нагальною потребою захисту від нападів турків і татар.

Перші згадки про козацтво датуються XIII ст., проте як нова соціальна верства суспільної ієрархії воно формується водночас зі шляхтою протягом XV— XVI ст. Фактично майже до кінця XVI ст. термін «козацтво» фіксував не соціальний статус, а спосіб життя, рід занять. У 1572 р. король Сигізмунд II Август видав універсал про утворення найманого козацького формування. 300 козаків було прийнято на державну службу, записано у реєстр (список) і отримало правовий статус регулярного війська. І хоча ця дія мала на меті розкол козацтва, намагання використати частину його сил в інтересах польської держави, все ж вона започаткувала два важливі суспільні процеси: а) утворення реєстрових збройних формувань; б) легітимізацію козацького стану — юридичне визнання прав, привілеїв та обов'язків козацтва як соціальної верстви

Отже, протягом XV—XVI ст. в суспільстві формується нова соціальна верства — козацтво, яка виникла як опозиція, як виклик існуючій системі, як нова еліта, що небезпідставно претендувала на роль політичного лідера і владу. Ґрунтом для формування козацтва стали існування великого масиву вільних земель, накопичений у попередній період досвід їх освоєння, природне прагнення людей до самозбереження, самоствердження і самореалізації. Каталізаторами цього процесу були широкомасштабна колонізація нових земель, що розгорнулася в XV ст.; посилення соціально-економічних протиріч та релігійного і національного гніту; зростання зовнішньої загрози з боку турків і татар

2) Після занепаду в другій половині XVII ст. Правобережної України все більшого значення набирає новий політичний центр, що зорганізувався на Лівобережжі й увійшов у наукову літературу під назвою Гетьманщина. Як окреме державне утворення у формі автономії в складі Московського царства вона існувала з часу поділу Української держави на два гетьманства в 1663 р. до скасування в 1764 р. самого інституту гетьманства, а на поч. 1780-х років і полкового адміністративного устрою. У Гетьманщині майже в незмінному вигляді збереглися ті атрибути національної державності, що склалися за років Української революції. її територія адміністративно поділялася на 10 полків зі столицею у Гадячі, а згодом — у Батурині та Глухові. Вища влада залишалася за гетьманом, який обирався Козацькою радою. Дорадчим органом при ньому була Генеральна старшинська рада. Гетьманщина зберігала свою судову систему, мала власні збройні сили. Водночас тут спостерігалося поступове зміцнення московської присутності та послідовне обмеження компетенції місцевих органів влади. Д. Многогрішного піти на переговори з царським урядом. У грудні його було обрано лівобережним гетьманом. Присягнувши на вірність цареві, він підписав т.зв. Глухівські статті, умови яких були значно прийнятніше, ніж Московського договору 1665 р.: 1) московські воєводи залишалися в 5 українських містах без права втручатися в місцеві справи; 2) податки мав збирати гетьманський уряд; 3) козацький реєстр становив 30 тис. осіб; 4) створювалися т.зв. компанійські полки для приборкання непокірних; 5) Україні заборонялося мати зносини з іноземними державами.

Після обрання гетьманом Многогрішний намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України. Домігся, щоб Київ з округою, незважаючи на умови Андрусівського перемир'я, залишився у складі Гетьманщини.

Отже, гетьман І. Самойлович, як і його попередник Д. Многогрішний, став жертвою змови старшини, яка, звичайно, не без московського впливу, знову зрадила Україну, промінявши її загальнодержавні інтереси на свої станові.

3) Директорія УНР — найвищий 0%9E%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8"орган державної владивідродженої 0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B0"Української Народної Республіки, який діяв з 0%BB%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D0%B0"14 листопада 1918 року до 0%BB%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D0%B0"10 листопада 1920 року.

Директорія УНР прийшла на зміну 0%93%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%82"гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року.

Внутришня політика :

• Скасування законив Скоропацького

• Відмовляються від 8 год робоч дня

• Ліквідація поміщицького землеволодіня

• Велася підготовка до створення власніх збройніх сил

Зовнишня політика : - Міжнародна ізоляція

Білет №10

1) У другій половині ХІХ ст. в Російській імперії відбулася заміна феодальної соціально-економічної формації капіталістичною. Становлення і розвиток капіталістичного укладу відбувалися в умовах скасування царизмом кріпосницького права. В Україні цей процес розвивався за загальними для всієї Росії закономірностями, але водночас у ньому проявлялися особливості, зумовлені історичними умовами та політикою, що проводив царизм стосовно України.

• Судова реформа – запроваджена гласності публічних судовіх процесів . Суд присяжних засидателей . запровадження змагальності сторін ( прокурор , адвокат ) Суди не станові .

• Земська реформа – земства створювалися для місцевого управлиння вирішували питання культури , освіти,медицини. Очолювали укр. Дворяни .

• Міська реформа – створенно міські думи обірали гласних на 4 роки очолював міський голова який затверджувався губернатором . створювалися міські управи .

• Освітня реформа – загальна початкова освіта. Середня освіта – гімназії, реальне училище. Вищі универ . акадамия інститут

• Військова реформа – загально обов’язкова повиність 6-7 років .

• Фінансова – створення держ. Банку .