Тема 11. Правові проблеми забезпечення використання та охорони земель оздоровчого та рекреаційного призначення

76 Законодавче визначення поняття земель оздоровчого призначення міститься у Земельному кодексі України. Згідно зі ст. 47 вказаного кодифікованого акта до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть бути використані для профілактики захворювань та лікування людей. У земельно-правовій літературі зазначається, що лікувальні властивості мають, як правило, не самі землі, а розташовані на них природні лікувальні ресурси, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Проте законодавче визначення земель оздоровчого призначення дає підстави для висновку, що саме землі володіють природними лікувальними властивостями. Землями оздоровчого призначення є землі курортів та лікувально- оздоровчі місцевості, що містять природні ресурси, які мають лікувальні властивості та використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань, лікування та медичної реабілітації людей. Отже, правові проблеми визначення поняття та складу земель оздоровчого призначення обумовлені насамперед суперечностями правового регулювання – земельно-правового та еколого-правового – відносин щодо використання та охорони цих територій, що спричинило відсутність чіткого розмежування категорій земельного права (наприклад «землі курортів») й екологічного права (наприклад «лікувально-оздоровча територія»). Одним із слабких місць правового режиму земель оздоровчого призначення є неналежне законодавче забезпечення використання земель даної категорії. Ця проблема існує впродовж усього періоду розвитку законодавства про землі оздоровчого призначення. Із прийняттям Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. та ЗК України від 25 жовтня 2001 р. законодавчо визначено дві основні форми використання земель (в. т. ч. оздоровчого призначення): а) на титулі права власності; б) на титулі права постійного та тимчасового (орендного) землекористування. Однак використання земель оздоровчого призначення характеризується певними особливостями: - забезпечує реалізацію природного права людини на здоров’я, відновлення і розвиток своїх фізіологічних життєвих сил шляхом використання природних лікувальних ресурсів та факторів; - передбачає особливий порядок надання, вилучення та зміни цільового призначення земельних ділянок порівняно з відповідним порядком стосовно земельних ділянок інших категорій; - містить у своїй структурі право загального користування, яке потребує законодавчого забезпечення, та спеціального користування даними землями; - здійснюється при застосуванні обмежень прав на землі, які полягають насамперед у забороні певних видів діяльності; 77 - передбачає встановлення з певними обмеженнями, визначеними законодавством, земельних сервітутних відносин; - забезпечує диференційований підхід до питання земельного податку (застосування стимулів у разі належного використання земель оздоровчого призначення та посиленої відповідальності за правопорушення у сфері їх використання). Особливе місце у складі земельного фонду України займають землі рекреаційного призначення, значущість яких полягає у їх здатності благодатно впливати на здоров’я людини, у можливості їх використання для організації відпочинку, дозвілля, туристичної діяльності тощо. Проте, незважаючи на значення земель рекреаційного призначення, вперше на законодавчому рівні як окрема категорія земель вони були закріплені саме в Земельному кодексі України від 25 жовтня 2001 р. (далі – ЗК). Відносини у сфері використання земель РП регулюються нормами таких документів: ЗКУ, ЗУ «Про природно-заповідний фонд», «Про туризм», «Про фізичну культуру та спорт», Положенням про організацію фізичного виховання та масового спорту у ВНЗ, затв. наказом МОН від 11.01. 2006 тощо. Відповідно до ст. 50 ЗКУ до земель рекр. призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. Визначення земель РП, наведене у ст. 50 є недосконалим, адже використовуватися для організації відпочинку населення, туризму та спортивних заходів можуть землі будь-якої категорії, що, проте, не означає їх належність до земель рекреаційного призначення. За даними Держкомзему на 2005 р. в Україні площа земель РП становила 104, 6 тис. га. (пляжі на узбережжі Чорного та Азовського морів займають близько 116 тис. га) До земель РП належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристичних та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок та мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. Однак цей перелік вичерпним визнати не можна.