Тема 6. Правові проблеми управління в галузі використання та охорони земель 1

. Упорядкування системи земельних відносин і приведення її до відповідності з об’єктивними закономірностями розвитку природи та суспільства складають управління у сфері використання і охорони земель. Будучи одним із інститутів земельного права України, управління галузі використання та охорони земель водночас – важлива складова правового режиму земель, а управління у галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення – одним із змістоутворюючих елементів правового режиму вказаної категорії земель. Законодавчого визначення цього поняття ЗУ України не містить. Однак сучасною земельно-правовою наукою вироблено багато доктринальних підходів щодо поняття управління у сфері використання та охорони земель. Зокрема, О. Крассов вважає, що управління у сфері використання та охорони земель це - виконавчо-розпорядча діяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, спрямована на забезпечення ефективного та раціонального використання земель, підвищення родючості ґрунтів та організацію їх охорони. На думку П.Ф. Кулинича, державне управління у сфері використання та охорони земель – це організаційно-правова діяльність уповноважених органів влади щодо забезпечення раціонального використання земель та користувачами земельних ділянок, а також іншими суб’єктами земельних правовідносин. А. Мірошниченко визначає управління у галузі земельних відносин як діяльність із використанням владного примусу, спрямовану на забезпечення раціонального використання, охорони та відтворення земель. Вживаючи традиційне поняття «державне управління земельним фондом», А. Гетьман вказує на те, що даний інститут земельного права та елемент правового режиму земель є організаційно - правовою діяльністю повноважених органів із забезпечення раціональної та ефективної експлуатації земель усіма суб’єктами господарювання у межах, визначених земельним законодавством. 2. Вже тривалий час на законодавчому та конституційному рівнях (ст. 142 Конституції України) передбачено існування земель комунальної власності. Прийнято також ряд нормативно-правових актів,які регламентують процедуру розмежування земель, серед яких слід виділити ЗУ «Про розмежування земель державної власності». Однак розмежування досі не відбулося. Основними причинами процесу гальмування процесу розмежування земель державної та комунальної 70 власності: а) відсутність стимулів для розмежування в органів місцевого самоврядування: б) об’єктивна відсутність матеріальних ресурсів, що потрібні для розмежування. А) органи місцевого самоврядування, розпоряджаючись усіма землями в межах населених пунктів (п. 12 Перехідних положень ЗКУ), не зацікавлені здійснювати будь-які заходи із розмежування земель і отримувати землю у комунальну власність. Б) існуючий порядок розмежування передбачає одноразову «демаркацію» земельних ділянок в натурі (ст. 13 ЗУ «Про розмежування …» Встановлення меж земельних ділянок державної та комунальної власності в натурі (на місцевості) здійснюється згідно із затвердженими проектами розмежування земель державної та комунальної власності із закріпленням їх межовими знаками встановленого відповідно до законодавства України зразка), що є дуже трудомістким.