КОНСПЕКТИ ЛЕКЦІЙ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ»

Тема 1. Проблеми теорії земельного права 1

. У теорії права є загальновизнаним, що наявність особливого предмета правового регулювання (кола однорідних суспільних відносин, що регулюються) є обов’язковим критерієм виділення окремої галузі права. У земельно-правовій літературі відсутня єдина думка щодо визначення предмета земельного права. У підручниках по земельному праву давалися різні визначення земельного права. Однак, за загальним визнанням предметом земельного права вважаються земельні відносини. Згідно ст. 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею, тобто відносини власності на землю. Але такий підхід не є 65 правильними, оскільки крім відносин власності існує ще багато різновидів суспільних відносин, щодо землі: відносини із охорони та відтворення земель, здійснення управління земельними ресурсами, застосування юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства. Виходячи з цього, земельні відносини як предмет земельного права слід вважати відносинами, що пов’язані з використанням, відтворенням, охороною земель та забезпеченням управління ними. У російській земельно-правовій літературі існує думка, що предметом земельного права є земельні відносини, які характеризуються триєдністю цілей та завдань: 1) забезпечення найбільш раціонального використання земель; 2) охорона земель; 3) забезпечення земельних прав та інтересів громадян та юридичних осіб. Під методом правового регулювання у земельному праві розуміють закріплені земельним законодавством прийоми та способи впливу на земельні відносини і на поведінку учасників цих відносин. За умов існування виключно державної власності на землю, що було характерно за радянських часів, домінуючу роль відігравав імперативний метод, тобто метод обов’язкових державних велінь, приписів, встановлення заборон, обмежень та невідворотності заходів юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства.

Тема 2. Проблеми теорії земельних правовідносин

Відносини, пов’язані з використанням та охороною земель, є специфічною сферою суспільних відносин. Тому встановлення їх правового режиму обумовлює специфічне поєднання методів і способів правового регулювання. Правовий режим земель оздоровчого призначення включає в себе усі елементи, що є «інструментарієм» правового регулювання, відводячи одним домінуючу роль, а іншим – допоміжну. Під методом правового регулювання у земельному праві розуміють закріплені земельним законодавством прийоми та способи впливу на земельні відносини і на поведінку учасників цих відносин. За умов існування виключно державної власності на землю, що було характерно за радянських часів, домінуючу роль відігравав імперативний метод, тобто метод обов’язкових державних велінь, приписів, встановлення заборон, обмежень та невідворотності заходів юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства [13, с. 14]. Під час здійснення земельних перетворень відбулися певні зміни щодо способів впливу на поведінку суб’єктів земельних відносин, зокрема законодавче закріплення права приватної власності на землю, надання можливості власнику земельної ділянки укладати різні угоди призвело до розширення спектру норм у вигляді дозволів. Обов’язкові приписи, веління, виражені у «твердих» нормах права, змінюються рекомендаційними 66 приписами, які виражаються у «м’яких» нормах права [13, с. 15], тобто відбувається більш широке впровадження диспозитивного методу правового регулювання. Однак, метод імперативного регулювання залишається домінуючим методом у правовому режимі земель. Прикл.: порядок встановлення та зміни цільового призначення земель (ст. 20 ЗКУ), обов’язки власників земельних ділянок (ст.91 ЗКУ) та землекористувачів (ст. 96 ЗКУ) тощо. Існують також відносини, які регулюються диспозитивним методом. Учасники таких земельно-правових відносин є рівноправними, і кожному з них надається право самостійного рішення. Даний метод передбачає можливість альтернативної поведінки суб’єкта земельних правовідносин, даючи йому право самостійно обирати спосіб вирішення земельного питання. Так, статтею 142 ЗКУ встановлено, що право власності на земельну ділянку може бути припинено внаслідок добровільної відмови власника. За згодою власника може бути здійснено викуп його земельної ділянки для суспільних потреб (ст. 146 ЗКУ).