71. Охарактеризуйте будову альвеол.

Стінки альвеол - Це та поверхню, на якій відбувається газообмін. У легенях людини є до 700 000 000 альвеол з загальною площею поверхні 70-90 кв. м. Товщина альвеолярної стінки складає всього лише близько 00001 мм (01 мкм). Зовнішня сторона альвеолярної стінки покрита густою мережею кровоносних капілярів, і всі вони беруть початок від легеневої артерії і врешті-решт об'єднуються, утворюючи легеневу вену. Кожна альвеола вистелена вологим плоским епітелієм.

Клітини його уплошени, що робить ще більш тонким бар'єр, через який дифундують гази. В альвеолярної стінки присутні також колаген і еластичні волокна, які надають їй гнучкість і дозволяють альвеолам змінювати свій об'єм при вдиху і видиху.

Особливі клітини в альвеолярної стінки виділяють на внутрішню її поверхню речовина, що має властивостями детергенту, так званий сурфактаіт. Ця речовина знижує поверхневий натяг шару вологи на вистилає альвеоли епітелії, завдяки чому на розширення легенів при вдиху витрачається менше зусиль. Сурфактант прискорює також транспорт кисню і СО2 через цей шар вологи. Крім того, він допомагає ще й вбивати бактерій, яким вдалося проникнути в альвеоли. У здорових легень сурфактант безперервно секретується і реабсорбується. У плоду людини він з'являється вперше приблизно на 23-му тижні. Це одна з головних причин, через які плід до 24-го тижня вважається нездатним до самостійного існування. Цим же визначається і термін, раніше якого стимуляція передчасних пологів заборонена законом у Великобританії. Передбачається, що у немовлят, народжених раніше зазначеного терміну, може бути відсутнім сурфактант. Наслідком цього з'явиться синдром порушення дихання - одна з головних причин смерті недоношених немовлят. Без сурфактанту поверхневий натяг рідини в альвеолах в 10 разів перевищує норму і альвеоли після кожного видиху спадаются. А для того щоб вони знову розширилися при вдиху, потрібно затратити значно більше зусиль.

72. Охарактеризуйте будову та класифікацію органів травної системи людини.

До органів травлення відносяться травний канал, по якому проходить їжа (рот, стравохід, шлунок, кишки), і травні залози (слинні, підшлункова, печінка та ін.). Стінка травного каналу складається з трьох шарів: зовнішнього, середнього та внутрішнього. Зовнішній шар утворений сполучною тканиною, яка відділяє травну трубку від оточуючих тканин і органів. Сере¬дній шар — м'язовий. У верхніх відділах він утворений попереч-носмугастою, а з середини стравоходу — гладкою м'язовою тка¬ниною. Внутрішній шар — слизова оболонка.

Травний канал починається ротовою порожниною (cavitas oris). Вона утворена губами, щоками, піднебінням, язиком і м'язами дна ротової порожнини. Стінки порожнини рота вистеле¬ні слизовою оболонкою, що містить численні дрібні залози, які виділяють слину.

Двома рядами зубів (dentes) ротова порожнина ділиться на передротову і власне ротову. Зуби — кісткові утворення, що слу¬жать для подрібнення їжі. Зуби людини разом з іншими органами беруть участь у звукоутворенні.

Зачатки зубів закладаються в період ембріонального розвит¬ку. Приблизно з 5—6-го місяця після народження розвивається перша генерація зубів — молочні, які з 6 років починають замі¬нюватися постійними. Всього у дорослої людини 32 зуба: 8 різців, 4 ікла, 8 малих і 12 великих корінних. Вони розрізняються за бу¬довою і функціями. Зуб складається з вершини, або коронки, шийки та кореня. Основну масу зуба складає дентин, в області коронки він вкритий емаллю, в області шийки (у ссавців) — це¬ментом. Усередині зуба є порожнина — кореневий канал, запов¬нений зубною м'якоттю, або пульпою.

Язик (lingua) людини (й інших ссавців) утворений поперечно¬смугастою м'язовою тканиною, вкритою слизовою оболонкою, в якій знаходяться смакові рецептори. Язик виконує безліч різно¬манітних функцій: участь у процесі пережовування, ковтання, артикуляції мови; язик є органом смаку. Надзвичайно важлива роль язика при смоктанні молока матері дитинчатами ссавців (і людини). Язик складається з кореня, тіла й верхівки. На верхівці язика розташовані рецептори, які сприймають солодке, з боків язика — кисле й солоне, на корені — гірке. Завдяки рецепторам людина відчуває також механічні властивості та температуру їжі. У ротову порожнину відкриваються протоки трьох пар великих слинних залоз: привушних, підщелепних і під'язикових.

Позаду порожнини рота знаходиться глотка (pharynx). Це широка трубка завдовжки близько 15 см., сплюснута в передньо-задньому напрямку, що звужується при переході в стравохід. Сті¬нка глотки складається з внутрішнього шару — слизової оболон¬ки, котра покрита війчастим епітелієм в області носоглотки й ба¬гатошаровим — у ротовій і горловій частинах, і шару поперечно¬смугастих м'язів. На рівні 6-го шийного хребця глотка перехо¬дить у стравохід.

Стравохід (oesophagus) є циліндровою м'язовою трубкою за¬вдовжки 25-30 см. У верхній третині стравоходу є поперечносму¬гасті м'язи, а на решті довжини — два шари гладких м'язів: зов¬нішній — поздовжній і внутрішній — кільцевий. Спереду страво¬хід прилягає до трахеї. М'язи стравоходу, скорочуючись, прошто¬вхують їжу в шлунок.

Однокамерний шлунок (ventriculus, gaster) — розширена час¬тина травного каналу об'ємом 1,5-2 л. Форма та ємність його за¬лежать від особливостей конституції і може змінюватися у однієї і тієї ж людини. Шлунок може мати форму зігнутого рогу або по-здовженого мішка. У шлунку розрізняють малу (верхню) і велику (нижню) кривизну. Виділяють також наступні частини шлунку: верхню — дно, середню — тіло та нижню — пілорус. У стінці шлунку є три основні групи залоз: головні, що виділяють пепсин і хімозин; обкладові, які виділяють соляну кислоту; додаткові, які виділяють слиз. Слизова оболонка утворює складки. М'язи стінки шлунку складаються з трьох шарів: поздовжнього, кільцевого і косого. У місці переходу шлунку в дванадцятипалу кишку кіль¬цевий шар потовщується і утворює сфінктер, або замикач.

За шлунком йде тонкий кишечник (intestinum tenue) завдов¬жки 5-7 м. Він складається з дванадцятипалої, порожньої і клубкової кишок. Стінка тонкої кишки має наступні шари: слизовий, м'язовий і серозний. Слизова оболонка має величезну кількість (до 30 млн.) мікроскопічних виростів — ворсинок заввишки 0,3- 1,2 мм, які збільшують всмоктуючи поверхню тонкої кишки в 1000 разів. Між основними клітинами цієї оболонки, виконую¬чими функцію всмоктування, знаходяться келихоподібні кліти¬ни, які виробляють слиз. М'язова оболонка тонкої кишки склада¬ється з гладких м'язів, вони створюють внутрішній (круговий) і зовнішній (поздовжній) шари. Товщина їх значно менше товщини стінки шлунку. Серозна оболонка окрім дванадцятипалої кишки вкриває всю тонку кишку, створюючи брижу тонкого кишечнику, в якій проходять судини і нерви.

Початковий відділ тонкого кишечнику — дванадцятипала кишка (duodenum ) має довжину 25-30 см., діаметр — 3-5 см. Вона підковоподібно згинається. У неї відкриваються протоки печінки й підшлункової залози. Діаметр порожньої кишки (jejunum) 3,5-4,5 см., клубової (ileum) — 2,0-2,5 см. Залози стінки тонкої кишки виробляють кишковий сік, що є каламутною в'язкою рі-диною. За добу виділяється близько 2 л. кишкового соку. Реакція середовища тонкого кишечнику лужна: у ній нейтралізується кисле середовище вмісту шлунку, що сюди надходить. Кишковий сік містить більше 20 ферментів, які діють на білки, жири, вугле¬води та нуклеїнові кислоти, а також фермент ентерокіназу, який перетворює неактивний трипсиноген в активний трипсин.

Позаду шлунку, у вигині дванадцятипалої кишки, розташо¬вана підшлункова залоза (pancreas). Довжина 12-15 см. Вона складається з головки, тіла, хвоста і має часточкову будову. Вз¬довж усієї залози проходить протік, по якому підшлунковий сік виділяється в дванадцятипалу кишку. Підшлунковий сік має лужну реакцію. Він містить ферменти, котрі розщеплюють білки (протеази), жири (ліпази), вуглеводи (амілаза й мальтоза) і нукле¬їнові кислоти (нуклеази). Підшлункова залоза — залоза змішаної секреції, оскільки особливі її клітини виробляють гормони, регу¬люючі вуглеводний обмін.

Печінка (hepar) — найбільша травна залоза людини, її маса 1,5—2 кг. Вона розташована переважно в правому підребер'ї, під діафрагмою. Верхня поверхня її опукла, нижня трохи увігнута. У печінці розрізняють чотири нерівні частки. Найбільша — права частка лежить у правому підребер'ї, не виступаючи з-під краю ребрової дуги. На нижній поверхні печінки, у центрі, знаходяться ворота печінки, через які проходять судини, нерви й жовчні про-токи. У поглибленні на нижній поверхні розташовується жовчний міхур (vesica fellea) об'ємом 40—70 мл. Печінка вкрита очереви¬ною. За допомогою зв'язок вона утримується в певному положен¬ні. Основною структурно-функціональною одиницею печінки є печінкові часточки, котрі утворюють частки. Печінка виробляє на добу від 500 до 1200 мл. жовчі. Жовч утворюється безперервно, а надходження її в кишечник пов'язано з їжею. Жовч є рідиною жовтого кольору. Вона складається з води, жовчних пігментів і кислот, холестерину, мінеральних солей. Через загальний жовч-ний протік вона виділяється в дванадцятипалу кишку.

Тонка кишка переходить у товстий кишечник (intestinum crassum) завдовжки 1,5-2 м. Він більшого діаметра (4-8 см.), тому й отримав таку назву. У товстому кишечнику виділяють сліпу кишку (caecum) з апендиксом, або червоподібним відростком (від лат. appendix — додаток), ободову, сигмовидну та пряму (rectum) кишки. Остання закінчується анальним отвором (anus). Слизова товстого кишечнику утворює складки. Вона вистелена одношаро¬вим циліндровим епітелієм, ворсинки відсутні. М'язовий шар товстої кишки значно більший, ніж тонкої. У ній виділяється кишковий сік, що має лужну реакцію і бідний на ферменти. У цьому відділі кишечнику знаходиться величезна кількість мікро¬організмів, серед яких переважає кишкова паличка.