1. Поняття, принципи та гарантії законності

Законність – це такий режим державного і суспільного життя при якому забезпечується повне і неухильне дотримання і виконання законів, підзаконних актів усіма органами держави, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами.

Основні принципи законності:

• нерозривний зв’язок підпорядкування, зумовленість законності режимом демократії;

• обов’язковість вимог законності для громадян, посадових осіб, державних органів та громадських організацій;

• забезпечення верховенства закону в системі правових актів;

• зв’язок законності з загальною і правовою культурою населення і посадових осіб;

• неприпустимість протиставлення законності і доцільності;

• єдність законності і справедливості;

• встановлення дієвого контролю і нагляду за дотриманням законності;

• участь мас у діяльності і забезпеченні законності;

• невідворотність відповідальності за будь-які порушення законності.

Мета законності і її принципів полягає у забезпеченні і захисту прав і свобод громадян, їх правого статусу. Реалізація законності базується на системі гарантій.

Гарантії законності – це позитивні, об’єктивні умови, що сприяють підвищенню рівня розвитку суспільства, добробуту народу, а також спеціальні юридичні засоби і способи через які забезпечується режим законності.

У теорії права виокремлюють загальні та спеціальні гарантії:

Загальні гарантії законності – це економічні, політичні, ідеологічні, соціальні, моральні та інші засоби та умови, за яких функціонує правова система і підтримується відповідний правопорядок.

Спеціальні гарантії законності – це спеціальні юридичні засоби та умови, що реально забезпечують вимоги законності.

Спеціальні юридичні засоби:

• чіткість і конкретність норм чинного права, а також ефективність санкцій, які захищають ці норми;

• виконання правосуддя на основі права і справедливості діяльності судів, котра забезпечує реалізацію чинного права, захист прав і свобод громадян;

• здійснення вищого нагляду прокуратурою за точним і однаковим виконанням законів;

• діяльність державних інспекцій та контрольно-ревізійного апарату, які запобігають, виявляють і припиняють порушення законності у сферах державного і суспільного життя.

2. Правопорядок

Порушення вимог законності веде до недотримання і підриву правопорядку, а тому правопорядок і законність перебувають у тісному взаємозв’язку.

Правовий порядок – це стан упорядкованості, урегульованості, організованості суспільних відносин, який утворюється і функціонує внаслідок фактичної реалізації правових норм відповідно до принципу законності.

Основою правопорядку є право, умовою його виникнення та функціонування – режим законності.

Правопорядку притаманні такі вимоги:

• непорушення загальноправових заборон;

• безперешкодне здійснення правового становища людини і громадянина, державних і громадських організацій, їхніх об’єднань;

• реалізація учасниками правовідносин суб’єктивних прав і виконання юридичних обов’язків;

• невідворотність юридичної відповідальності правопорушників у разі невиконання обов’язків, порушення прав і законних інтересів.

Із законністю і правопорядком тісно пов’язані такі пов’язані юридичні категорії , як суспільний і громадський порядок, дисципліна.

Громадський порядок – стан упорядкованості, організованості і урегульованості суспільних відносин, який виникає внаслідок створення й реалізації соціальних принципів і норм, які об’єктивно склалися на певному етапі розвитку суспільства. Громадський порядок – це порядок у громадських місцях.

Суспільний порядок – реальний порядок суспільних відносин, що відповідають не тільки нормам права, а й іншим соціальним нормам.

Дисципліна – це певний порядок поведінки людей, що забезпечує узгодженість їх дій у колективі, суспільному і державному житті.

Розрізняють такі її види: державна, партійна та громадських організацій, виробнича, трудова, військова, навчальна, екологічна тощо.

Державна дисципліна – це дотримання всіма організаціями і громадянами, встановленого державного порядку діяльності державних органів, підприємств і установ по виконанню покладених на них обов’язків. Законність і державна дисципліна різні так як обсяг їх нормативної основи не збігається. Якщо законність опирається лише на правові акти загального характеру, то державна дисципліна ще й на конкретні розпорядження, тобто на індивідуальні акти.

Трудова дисципліна – це дотримання вимог, правил внутрішнього розпорядку.

Основна вимога будь-якого виду дисциплін – це найсуворіше виконання законів та інших заснованих на законах нормативних та індивідуальних актів.