9. Систематизація правових актів: поняття та види

Система діючих в Україні нормативно-правових актів є досить складною внаслідок значної кількості нормотворчих органів і швидких змін, які вносяться до нормативно-правових актів.

Система законодавства – це система усіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів даної держави.

Систематизація нормативно-правових актів – це діяльність щодо упорядкування, удосконалення і узгодження нормативно-правових актів у певну внутрішню систему.

Здійснювати систематизацію необхідно для встановлення і усунення дефектів законодавства, підвищення ефективності законодавства, забезпечення зручності користування ними, полегшення відшукання юридичної норми, сприяння вивченню законодавства, а також його досліджень.

Види систематизації:

І. Інкорпорація – це вид систематизації нормативно-правових актів, за яким здійснюється зовнішнє їх упорядкування, а зміст не змінюється.

Види інкорпорації:

1) за юридичним значенням:

а) офіційна (здійснюється суб’єктами, які ухвалили акти чи спеціально уповноваженими органами);

б) неофіційна (здійснюється іншими суб’єктами);

2) за обсягом: загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна;

3) за критерієм об’єднання (предметна, хронологічна, суб’єктивна).

ІІ. Кодифікація – це вид систематизації нормативно-правових актів, за яким здійснюється така обробка нормативно-правових актів, що певною мірою змінює їх структуру.

Кодифікація має тільки офіційний характер і поділяється на три види:

1) загальну;

2) галузеву (Кримінальний кодекс України, Цивільний кодекс України);

3) міжгалузеву.

ІІІ. Консолідація – окремий вид систематизації, в результаті чого створюються збірники нормативних атів, їх окремих частин (розділи, глави, статті), що об’єднуються за ознакою їх належності до певного виду діяльності того чи іншого органу, посадової особи або структурного підрозділу.

Тема 5

ПРАВОВІДНОСИНИ

• Поняття, ознаки та види правовідносин.

• Склад правовідносин.

• Юридичні факти: поняття і види.___________________

1. Поняття, ознаки та види правовідносин

У суспільстві існують різні відносини, серед яких особливе місце займають правові відносини, які є результатом дії вимог норм права на відносини між різними суб’єктами.

Найхарактернішими ознаками правовідносин, як особливого виду суспільних відносин є те, що:

1) вони є специфічними суспільними відносинами і виникають на основі норм права;

2) характеризуються наявністю кількох сторін, які мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки;

3) виникають між суб’єктами права;

4) належать до сфери ідеологічних відносин як результат свідомої діяльності людей;

5) це вольові відносини між суб’єктами, так як виникають за їх волевиявленням;

6) здійснення суб’єктивних прав і дотримання юридичних обов’язків контролюється державою і забезпечується можливістю застосування заходів державного примусу.

Правовідносини – це специфічні вольові суспільні відносин, що виникають на основі відповідних норм права, учасники яких взаємопов’язані суб’єктивними правами та юридичними обов’язками.

Види правовідносин:

1) за функціональною спрямованістю норм права на основі яких виникають правовідносини:

а) регулятивні (поведінка суб’єкта відповідає нормам права);

б) охоронні (виникають з факту неправомірної поведінки суб’єктів як реакція держави на таку поведінку);

2) за рівнем індивідуалізації суб’єктів:

а) відносні (в яких точно визначені права і обов’язки всіх учасників);

б) абсолютні (визначна лише одна сторона - носій суб’єктивного права, а інші – не повинні заважати здійсненню ним своїх прав);

3) за галузями норм права: адміністративно-правові, кримінально-процесуальні, сімейно-правові, державні і ін.;

4) за кількістю суб’єктів:

а) прості ( відбуваються між двома суб’єктами);

б) складні (відбуваються між трьома і більше суб’єктами);

5) за розподілом прав і обов’язків між суб’єктами:

а) односторонні (кожна з сторін має або лише права, або лише обов’язки);

б) двосторонні (кожна з сторін має і права, і обов’язки);

6) за характером дії зобов’язаного суб’єкта:

а) активні (зобов’язаний суб’єкт має чинити певні дії);

б) пасивні ( суб’єкт повинен утриматись від певних дій);

7) за волевиявленням сторін:

а) договірні (для виникнення яких необхідна згода як уповноваженої, так і зобов’язаної сторони);

б) управлінські (для виникнення яких досить бажання лише уповноваженої сторони).