6. Нормативно-правовий акт: поняття, ознаки та види

Нормативно-правовий акт – це офіційний акт правотворчості, в якому міститься норма права.

Для нормативно-правових актів характерні таки ознаки:

1) ухвалюється чи санкціонується уповноваженими органами держави, їх посадовими особами, іншими суб’єктами правотворчості і є їх одностороннім волевиявленням,;

2) має певну зовнішню форму у вигляді певного писемного документу;

3) містить нові форми права, змінює чи скасовує чинні;

4) приймається згідно з чітко визначеною процедурою;

5) має юридичну силу;

6) надає волі народу офіційного характеру.

Крім нормативних актів до юридичних актів належать інтерпретаційні акти та акти застосування права.

Інтерпретаційні акти – це акти тлумачення норм права. Якщо нормативні правові акти мають своєю метою встановити чи змінити зміст правових норм, то акти тлумачення норм права спрямовані на роз’яснення їх змісту, меж дії прийнятих норм права. Такі акти адресовані суб’єктам, які застосовують норми права, що роз’яснені в інтерпретаційному акті.

Нормативно-правові акти	Акти застосування норм права
1) створюються внаслідок нормотворчої діяльності органів держави чи референдуму.	1) видається правозастосовчими органами.
2) в них сформульовані норми права.	2) норм права не містять.
3) є головним джерелом права, юридично обов’язкові для персонально невизначеного кола осіб.	3) джерелом права не являється, юридично обов’язкові для тих осіб, які зазначені в акті.
4) оформляються у вигляді закону, указу, положення, акту нормативного характеру.	4) оформляються у вигляді постанов, наказів, розпоряджень, указів, які застосовуються до зазначених осіб і щодо конкретних обставин.

Класифікація нормативно-правових актів.

І. За суб’єктами правотворчості		на нормативні акти, прийняті народом, главою держави, органами законодавчої, виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.
ІІ. За обсягом і характером дії		на акти загальної дії, акти обмеженої дії (спеціальні), акти виняткової дії (надзвичайні).
ІІІ. За галузевою належністю		на нормативні акти, які містять норми конституційного чи адміністративного, цивільного, кримінального, трудового та інших галузей права.
ІV. За зовнішньою формою виразу		на закони, укази, постанови, рішення, розпорядження, накази тощо.

Закон – це нормативний правовий акт вищої юридичної сили, прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосередньо народом, який визначає відправні засади правового регулювання суспільних відносин.

Закони відрізняються від інших видів нормативних правових актів за такими ознаками, зокрема:

а) приймаються вищим представницьким органом держави (парламентом) або безпосередньо народом (шляхом референдуму). В Україні прийняття законів є компетенцією Верховної Ради України. Народ України здійснює законодавчі повноваження через всеукраїнський референдум;

б) регулюють найважливіші, соціально значущі суспільні відносини. Згідно з Конституцією України (ст. 92) тільки законами визначаються права, свободи і обов’язки людини і громадянина, правовий режим власності, територіальний устрій України, організація і порядок проведення виборів і референдумів, організація і діяльність органів виконавчої влади, основи місцевого самоврядування, судоустрій, основи цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними чи дисциплінарними правопорушення, і відповідальність за них та ін.;

в) містять первинні юридичні норми, є базою поточної правотворчості;

г) мають вищу юридичну силу щодо усіх інших нормативних правових актів. Вища юридична сила закону означає, що нормативні акти Президента країни, органів і посадових осіб державної виконавчої влади і місцевого самоврядування приймаються на основі і на виконання законів і не можуть суперечити їм і тому є підзаконними; закони змінюються чи скасовуються іншими законами;

ґ) приймаються в особливому порядку, передбаченому Конституцією. Законодавчий процес в Україні відбувається за певною процедурою, яка передбачає законодавчу ініціативу, підготовку, розгляд та обговорення законопроектів, прийняття та введення в дію законів.

Основним законом є Конституція держави, яка має вищу юридичну силу і втілює принцип верховенства права. Стаття 8 Конституції України закріплює положення про те, що закони та інші нормативні правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція як акт найвищої юридичної сили є юридичною базою решти законів. Усе що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається незаконним.

Конституція – акт установчого характеру, який закріплює загальні засади громадського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального устрою, організації органів державної влади і місцевого самоврядування.

Види законів України:

• конституційні закони – органічно поєднані з Основним Законом нормативні акти, які приймаються в порядку, передбаченому розділом XIII Конституції України, або якими вносяться зміни чи доповнення до Конституції;

• звичайні закони – нормативні акти, які приймаються на основі і на виконання Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон «Про професійно-технічну освіту»). Звичайні закони приймаються простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради України;

• надзвичайні закони – нормативні акти тимчасового характеру, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних у відповідній сфері законів (наприклад, для забезпечення безпеки громадян у разі катастроф, епідемій; захисту конституційного ладу при спробі захоплення державної влади шляхом насильства тощо).

Підзаконні нормативні правові акти – це акти які приймаються уповноваженими правотворчими суб’єктами на основі і на виконання законів і не повинні суперечити їм.

Залежно від суб’єктів, що їх видали, розглядають такі вид підзаконних нормативно-правових актів:

• нормативні акти Президента України;

• акти Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих судів України, Генерального прокурора України, Верховного Суду Автономної Республіки Крим;

• акти Кабінету Міністрів України, Верховної Ради та Ради Міністрів Автономної Республіки Крим;

• акти міністерств, державних комітетів, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом;

• нормативні акти державних адміністрацій у регіонах, містах Києві та Севастополі, районах у цих містах;

• нормативні акти органів місцевого самоврядування;

• нормативні акти відділів та управлінь відповідних центральних органів на місцях;

• нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій на місцях;

• інші підзаконні нормативні акти.

Нормативні акти діють у часі, просторі та відносно кола осіб.

Дія нормативно-правових актів в часі: дія нормативно-правових актів в часі обмежена моментом набрання ними юридичної сили і моментом її втрати. При характеристиці дії нормативно-правових актів в часі слід розрізняти:

1) введення в дію. Є такі варіанти:

а) після 10 днів з моменту його опублікування;

б) термін встановлюється в самому нормативно-правовому акті чи в спеціально прийнятому акті;

в) якщо нормативний акт не публікується, то з моменту отримання його виконавцем (акти міністерства);

г) з часу опублікування самого нормативно-правового акту.

2) припинення дії. Припиняють свою дію нормативно-правові акти внаслідок:

а) закінчення обумовленого терміну;

б) внаслідок зміни обставин для врегулювання яких вони були призначені;

в) внаслідок відміни одного акту іншим.

3) зворотна сила дії. Зворотна дія – це така дія на правовідношення, де припускається, що новий нормативний акт існував на момент виникнення правовідношення. Правило таке: норма права зворотної сили не має, але якщо нормативно-правовий акт прийнятий після споєння правопорушення, пом’якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то акт має зворотну дію.

Дія нормативно-правових актів в просторі – це поширення актів, їх вплив на певну територію держави в цілому чи окремого регіону.

Дія нормативно-правових актів за колом осіб. Чинність нормативно-правових актів поширюється на всіх осіб, які перебувають у межах певної території. Винятки: громадяни України зобов’язані виконувати приписи нормативно-правових актів і поза межами держави; закони чи спеціальні нормативно-правові акти можуть бути адресовані певному колу осіб.

Чинність нормативно-правових актів поширюється не тільки на громадян України, а й, за деякими обмеженнями, – на іноземців, осіб без громадянства, які перебувають на території України. Чинними нормативно-правовими актами і міжнародними угодами передбачено винятки лише для дипломатичних представників і деяких інших осіб.