29. Методи, що використовуються у племінній роботі з рибами.

Селекція — це творчий процес, досягнення успіху в якому визначається перш за все особистими якостями селекціонера — його досвідом, кваліфікацією, відчуттям. Кожний селекціонер застосовує індивідуальний підхід до селекції, свої методичні тонкощі, які не піддаються переліку. Разом з тим, є немало загальних методичних принципів, знання яких дозволяє грамотно організувати селекційну роботу, уникнути можливих помилок. При цьому важливе значення має розробка добре продуманих селекційних програм, які спираються на сучасні досягнення науки і передового досвіду.

В залежності від обсягу завдань програми поділяються на довго- і короткострокові.

Довгострокові програми розраховані на довготривалий період. Тут розглядають весь цикл необхідних робіт по збереженню оптимальної генетичної структури об'єкта, що розводиться, створенню нової породи, її подальшого удосконалення тощо (див. схему).

Короткотермінові програми деталізують виконання робіт, які передбачені довгостроковою програмою, безпосередньо на передбачений період (річні, п'ятирічні і т.і.).

Довгострокові програми по створенню порід включають декілька основних етапів.

На першому підготовчому етапі здійснюють комплекс досліджень, кінцевими результатами яких є підбір матеріалу, який найбільш підходить для селекції та визначення ефективних методів його генетичного перетворення. Особливо важливим є підготовчий етап в роботі з новими, вперше одомашненими видами риб, а також з об'єктами акліматизації. На цьому етапі проводять дослідження, спрямовані перш за все на уточнення біологічних властивостей і біотехнічних вимог, відповідно до нових конкретних умов розведення. Вирішення цих питань може бути необхідним і для традиційних об'єктів рибництва, селекцію яких передбачено вести в принципово новому напрямку, як наприклад, створення порід коропа для садкового чи басейнового вирощування. При цьому вивчення матеріалів необхідно проводити на фоні тих умов, в яких будуть розводитись майбутні породи.

При селекції риб на стійкість до захворювань важливе значення має дослідження природної резистентності об'єкту, виявлення та вивчення факторів, які впливають на цю ознаку.

На першому етапі проводять також порівняльну рибогосподарську оцінку наявних порід і породних груп, з тим щоб вибрати з них найбільш перспективні для селекції, формують вихідний племінний фонд.

Ефективність селекції не можна гарантувати наперед. У зв'язку з цим на підготовчому етапі закладають здебільшого декілька вихідних груп (розгалужень), селекція яких може здійснюватися різними шляхами. Такі групи до певного часу розглядаються як експериментальні, тому що ще невідомо, яка з них може бути перспективною. Частина груп ліквідується під час селекції, одночасно повинен зберігатися доцільний мінімум, необхідний для підтримки внутрішньої структури.

В більшості випадків на початку селекції закладають 4-8 племінних груп, кількість яких послідовно скорочують до 2-3.

Для збільшення генетичної мінливості часто проводять схрещування між вихідними групами, отримуючи подвійні або більш складні помісі.

Проведення схрещування на початковому етапі дозволяє суттєво збільшити генетичну мінливість племінного матеріалу, що забезпечує більш широкі можливості для ефективної селекції. Проте уповільнює підготовчий етап і через це одночасно з одержанням помісей ведуть селекцію вихідних найбільш перспективних груп.

Невід'ємною частиною першого етапу є вивчення селекційних ознак у об'єктів, і перш за все їх мінливості, фенотипової і генотипової кореляції ознак. Для оцінки перспектив і вибору найбільш ефективних методів велике значення має визначення коефіцієнта спадковості ознак. В якості критерію вихідної гетерогенності селекціонованого матеріалу дуже важливі дані досліджень по білковому поліморфізму.

Наступний етап — власне селекція — включає декілька поколінь цілеспрямованого відбору.

Загальне число необхідних селекційних поколінь в кожному конкретному випадку різне, що залежить від характеру задач, що вирішуються, гетерогенності вихідного матеріалу та інтенсивності селекції. Зазвичай вважається, що для виведення нової породи потрібно не менше 6-8 селекційних поколінь. Якщо ці роботи проводяться на попередньо відселекціонованому матеріалі, то вони можуть бути завершені раніше — протягом 5-6 поколінь.

Швидкість селекційного прогресу залежить від багатьох факторів і в першу чергу від застосовуваних методів відбору. В перших поколіннях селекції, коли генетична гетерогенність племінного матеріалу порівняно висока, достатньо ефективним у риб є масовий відбір. Після 3-4 поколінь селекції масовий відбір доцільно поєднувати з методом індивідуального відбору, в якому важливою є оцінка плідників за нащадками.

Велике значення мають генетичні дослідження. Дослідження по кількісній генетиці необхідні для контролю за динамікою змін генетичної структури популяції, уточнення очікуваного селекційного ефекту, обґрунтування доцільності застосування тих чи інших методів відбору, визначення необхідної їх інтенсивності. Для контролю за генетичними відмінностями між селекціонованими групами, змінами їх структури в ході селекції і вирішення інших практичних завдань велику допомогу надають дослідженням по біохімічній генетиці.