3.Поняття, форма та структура конституцій

Констит́уція (лат. constitutio — установлення, устрій, порядок) — основний державний документ (закон), що визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило спираються на конституцію.Форма конституції - це спосіб організації і вираження конституційних норм.

Форма конституції визначається передусім тим, що вона може містити один або кілька нормативних актів (так, у Конституції Швеції 4 нормативних акти, Ізраїлю - 11 тощо). В останньому випадку всі акти, що утворюють конституцію, мають однакову юридичну силу.

Структура конституцій зазвичай має стандартний вигляд і включає:

- преамбулу (вступ); У преамбулі зазвичай викладено цілі конституції, історичні умови її прийняття, іноді проголошуються керівні засади державної політики, права і свободи. Вона має важливе ідеологічне та політичне значення, але стосовно юридичної сили преамбули, як правило, визнається, що преамбула має нормативне значення лише для тлумачення і застосування окремих положень конституції. Але втому випадку, коли преамбула містить права і свободи, вона може мати також юридичне значення.

- основну частину (основний зміст); Основна частина конституції охоплює норми про права та свободи, основи суспільного ладу, систему та статус державних органів, державну символіку, порядок зміни конституції тощо.

- прикінцеві, перехідні, додаткові положення (іноді додатки). Конституція України включає преамбулу та 15 розділів, з яких два останніх - "Прикінцеві положення" та "Перехідні положення".Прикінцеві положення конституцій містять різноманітні норми. Тут зазвичай встановлюється строк набуття чинності конституцією, визначаються строки утворення органів, що вперше запроваджуються конституцією, строки видання органічного та іншого законодавства.

4.Порядок прийняття,зміни і скасування конституції

Більшість із нині діючих зарубіжних конституцій розвинутих держав було прийнято демократичним шляхом. Одним із таких способів є підготовка і прийняття конституції установчими зборами. Установчі збори - це виборний орган, який створюється з єдиною метою - підготувати і прийняти конституцію. Після виконання цього завдання збори розпускаються. Зрозуміло, що за такої мети до установчих зборів обираються фахівці з конституційного та інших галузей права, досвідчені політики тощо. Конституції, що прийняті установчими зборами, характеризуються професіоналізмом підготовки та чіткістю структури і змісту; як правило, вони - найбільш демократичні. Після прийняття конституції установчими зборами вона може бути винесена на референдум. У такий засіб були підготовлені і ухвалені у ході референдуму Конституція Франції 1946 р., Конституція Італійської Республіки 1947 р. та ін.

У зв’язку із змінами у суспільному житті, мінливим співвідношенням політичних сил у країнах конституції потребують поправок і доповнень або ж постає питання про прийняття нових конституцій. З точки зору можливостей внесення поправок, доповнень і змін до конституцій їх можна розподілити на дві групи. Одну складають так звані “гнучкі” конституції, другу - “жорсткі”. Гнучкі конституції змінюються і доповнюються у такий спосіб, як і звичайні закони. Для жорстких конституцій встановлено особливий, дуже складний і важкий порядок внесення доповнень, змін і поправок. Звичайно він закріплюється у тексті конституції, а сама жорсткість покликана забезпечити авторитет основного закону і стабільність конституційного ладу.